ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2023 року
м. Київ
справа № 461/327/19
провадження № 51-3057км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_6,
перекладача ОСОБА_7,
захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 липня 2022 року постановлені у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Азербайджанської Республіки, м. Сабірабад, громадянина Азербайджану, азербайджанця, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця Азербайджанської Республіки, м. Сабірабад, громадянина Азербайджану, азербайджанця, жителя АДРЕСА_2, раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 355, частиною 2 статті 146 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішеньі встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2021 року ОСОБА_12 та ОСОБА_6 визнано невинуватими та виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 146 та частиною 2 статті 355 КК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_12 та ОСОБА_6, обвинувачувалися у тому, що вони умисно, за попередньою змовою у групі осіб, 19 жовтня 2018 року, в період часу з 20 год. 20 хв. до 20 год. 40 хв., перебуваючи на пл. Галицькій, напроти будинку № 7 у м. Львові, змусили ОСОБА_13 виконати цивільно-правові зобов`язання перед ОСОБА_14, відповідно до розписки від 30 червня 2018 року про позичку грошових коштів в сумі 300 000 доларів США, висловивши при цьому вимогу передати їм частину вказаної суми в розмірі 100 000 доларів США, погрожуючи вбивством потерпілому у випадку відмови від виконання такої вимоги, яку останній сприймав реально. Внаслідок таких дій потерпілий ОСОБА_15 передав обвинуваченому ОСОБА_6 частину суми в розмірі 5000 доларів США, що станом на 19 жовтня 2018 року згідно з курсом НБУ становило 140 200 грн. Таким чином ОСОБА_12 та ОСОБА_6 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 355 КК.
Крім цього, органом досудового розслідування ОСОБА_12 та ОСОБА_6 обвинувачувалися у тому, що вони діючи умисно, за попередньою змовою у групі осіб, 19 жовтня 2018 року, в період часу з 23 год 00 хв до 23 год 47 хв, перебуваючи на пл. Галицькій, напроти будинку № 7 у м. Львові, з метою змусити ОСОБА_13 виконати зазначені вище цивільно-правові зобов`язання перед ОСОБА_14 насильно завели ОСОБА_16 в автомобіль марки Range Rover номерний знак НОМЕР_1 та всупереч волі останнього незаконно утримували його в мотелі "Підкова", що знаходиться за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Рясна-Руська, пл. Торгова, 1 та готелі "Вояж", що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Замарстинівська, 122 до 20 год 00 хв 21 жовтня 2018 року, як гарантію передачі ОСОБА_17 грошових коштів, які у нього вимагали, при цьому, погрожували ОСОБА_18 вбивством у випадку втечі, що він сприймав реально, тобто, вчинили кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 146 КК.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 липня 2022 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2021 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзіпрокурор просить скасувати вирок Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 липня 2022 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, указує на те, що суди попередніх інстанцій, на його думку, дійшли помилкових висновків про недопустимість результатів впізнання, слідчих експериментів та допиту потерпілого ОСОБА_16 в порядку статті 225 КПК.
Зазначає про те, що потерпілі жодного разу не були належним чином повідомлені про дату, час та місце судових засідань, а допит потерпілого ОСОБА_19 проведений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вказує, що суди залишили без оцінки протоколи про прийняття заяв потерпілих про вчинене кримінальне правопорушення.
Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурор убачає у тому, що суди ухвалюючи виправдувальний вирок, не застосували закон про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, а саме: частину 2 статті 355 та частину 2 статті 146 КК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні просила задовольнити касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній.
Виправданий та захисники просили відмовити в задоволенні касаційної скарги прокурора, а судові рішення - залишити без зміни.
Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не зʼявилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, захисників та виправданого, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (стаття 370 КПК). Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обʼєктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями статті 94 КПК встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною 2 статті 62 Конституції України, положеннями статті 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди під час оцінки доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Згідно з частиною 1 статті 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 284 цього Кодексу.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 3 статті 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК.
Зі змісту положень частини 2 статті 418, статті 419 КПК вбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться докази, що спростовують її доводи.
За результатами касаційної перевірки колегія суддів дійшла висновку, що у цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону судами першої та апеляційної інстанцій у цілому виконано.
Так, суд першої інстанції дослідив надані докази, перевірив доводи сторін обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків та обґрунтовано визнав ОСОБА_12 та ОСОБА_6 невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за частиною 2 статті 146 та частиною 2 статті 355 КК.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд встановив, що ухвалюючи виправдувальний вирок, місцевий суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений частиною 2 статті 22 КПК, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів аналіз досліджених доказів і дав їм належну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності. Та зазначив, що виправдовуючи ОСОБА_12 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 355, частиною 2 статті 146 КК, суд першої інстанції з достатньою повнотою мотивував своє рішення та вказав, що вина обвинувачених у предʼявленому їм обвинувачені не доведена належними і допустимими доказами.
Зокрема, суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що:
- проведені впізнання обвинувачених та слідчі експерименти не відповідають вимогам КПК, відтак, не можуть бути прийняті судом в якості допустимих доказів;
- із показань свідків, допитаних судом першої інстанції вбачається, що потерпілий ОСОБА_15 з власної ініціативи попросив свідків та обвинувачених, щоб хтось залишився разом із ОСОБА_20 ; останній протягом двох днів добровільно залишався в товаристві та проводив свій час із обвинуваченими та свідками. Будь-яких даних про те, що відносно ОСОБА_21 вчинялись протиправні дії, свідки не підтвердили. Потерпілий ОСОБА_22 безперешкодно виїхав до аеропорту, при цьому, ніхто його не утримував проти волі;
- із досліджених судом відеозаписів з ресторану "Мускат" в м. Львові, з мотелю "Підкова", ресторану "Гопак", терміналу аеропорту Львів ім. Данила Галицького не встановлено, що до потерпілих застосовувались будь-які погрози, фізичне, психологічне насильство чи позбавлення волі; відеозаписи також не підтверджують факту отримання обвинуваченим ОСОБА_6 від потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_23 грошових коштів. Навпаки, відеозаписи підтверджують відсутність неприязних відносин між потерпілими та обвинуваченими;
- досудовим слідством будь-яка зброя чи предмети схожі на зброю, а також грошові кошти, які нібито отримав від потерпілих обвинувачений ОСОБА_6 не виявлено та не вилучено.
Розглядаючи доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного висновку судів попередніх інстанцій про те, що впізнання ОСОБА_6 проводилось з порушенням вимог статті 228 КПК, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 228 КПК перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи. Особа, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред`явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред`являються.