Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 759/3046/17
провадження № 61-13020св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (правонаступник Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк"),
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юніна Аліна Анатоліївна, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Шосткинського міського нотаріального округу Буйвал Ганна Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2022 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" (далі - ПАТ КБ "Правекс-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юніної А. А. про визнання недійсним договору купівлі-продажу, серія та номер: 3204, об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 18 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юніною A. A.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 10 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком "Правекс-Банк" (далі - АКБ "Правекс-Банк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "Правекс-Банк", укладений кредитний договір № 486-011/07Р, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 010 000,00 грн, строком до 10 жовтня 2027 року зі сплатою 15,99 % річних.
10 жовтня 2007 року для забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов`язань перед кредитором за кредитним договором та можливих змін та доповнень до нього ОСОБА_1 передала в іпотеку АКБ "Правекс-Банк" належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 . Договір іпотеки посвідчено нотаріусом та накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна.
Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику кредитні кошти на загальну суму 1 010 000,00 грн, а ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у сумі 994 471,64 грн. На час звернення з позовом вказане рішення суду боржник не виконала і заборгованість не сплачена. Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.
Вказував, що ПАТ КБ "Правекс-Банк" володіє інформацією стосовно незаконно проведених дій щодо вивільнення предметів іпотеки та продажу їх третім особам. З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, відомо, що власником значиться ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2016 року.
На підставі викладеного позивач просив задовольнити його позов.
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юніна А. А., приватний нотаріус Шосткинського міського нотаріального округу Буйвал Г. В., про визнання добросовісним набувачем нерухомого майна.
Зустрічну позовну заяву обґрунтовано тим, що 18 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від імені дружини ОСОБА_1, укладений договір купівлі-продажу квартири. Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Юніною A. A.
Згідно з відомостями із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, підготовлених приватним нотаріусом Антиповою І. В. 17 жовтня 2016 року, запис про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна погашено.
Приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Буйвал Г. В. на підставі листа ПАТ КБ "Правекс-Банк" від 17 жовтня 2016 року № 468 із Державного реєстру іпотек вилучено іпотеку на все майно ОСОБА_1
21 жовтня 2016 року відомості щодо придбаного об`єкта нерухомого майна було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Згідно з Інформаційною довідкою відсутні відомості про реєстрацію іншого речового права, відомості про державну реєстрацію іпотеки та відомості про державну реєстрацію обтяжень станом на день укладення договору купівлі-продажу квартири.
Представник продавця ОСОБА_3 стверджував, що зазначена квартира на момент укладання нотаріально посвідченого договору нікому іншому не подарована, іншим способом не відчужена, не перебуває під арештом, забороною відчуження, судового спору щодо неї, а також прав на неї у третіх осіб немає. Від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення, внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.
Також представник продавця свідчив, що заявлені права і подані документи відповідають вимогам законодавства, відсутні суперечності між заявленими та зареєстрованими правами на нерухоме майно, що є предметом цього договору та їх обтяженням, відомості про нерухоме майно, наявні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідають дійсності та поданим документам.
Після вселення в придбану квартиру позивач за зустрічним позовом протягом двох років виконував ремонтно-будівельні роботи. Із часу придбання квартири ОСОБА_2 витратив на ремонтно-будівельні роботи близько 350 000,00 грн. ОСОБА_3, звільняючи квартиру, повністю її зруйнував, демонтувавши опалювані прилади, електрообладнання, сантехніку та все, що можливо було відокремити. Попередня власник квартири ОСОБА_1 достеменно знаючи, що квартира перебуває в іпотеці ПАТ КБ "Правекс-Банк", разом з чоловіком ОСОБА_3, ввівши його в оману, протиправно заволоділи коштами в сумі 1 031 630,00 грн, незаконно продали квартиру.
Своїми незаконними діями продавець ОСОБА_1 та посередник ОСОБА_3 завдали ОСОБА_2 значної майнової шкоди, протиправно заволодівши грошима. ОСОБА_2 вважав себе добросовісним набувачем квартири та мотивував це тим, що при укладанні договору купівлі-продажу 18 жовтня 2016 року будь-які обставини щодо порушення вимог законодавства України відомі йому не були і не могли бути відомі, оскільки на момент купівлі-продажу квартира не перебувала під арештом та під забороною, не знаходилася у податковій заставі. Позивач за зустрічним позовом вжив усіх можливих заходів для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просив задовольнити його зустрічний позов.
У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія") подало до суду заяву про залучення його до участі у справі як правонаступника позивача. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року до участі у справі залучено правонаступника позивача - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року у задоволенні позову ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", суд першої інстанції виходив із того, що на дату укладення оспорюваного договору квартира не перебувала під забороною відчуження, договір не порушує прав ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" за кредитним договором, що є предметом цього спору.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач за первісним позовом та його правонаступник не довели належними доказами факт неправомірності продажу ОСОБА_1 своєї квартири ОСОБА_2 і наявність заборон на відчуження цієї нерухомості у відповідному реєстрі на час укладення правочину, то підстав для визнання ОСОБА_2 добросовісним набувачем квартири у розумінні положень статті 330 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) немає.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням у частині відмови у задоволенні первісного позову, ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" подало апеляційну скаргу.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині- без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів первісного позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним у справі доказам і відповідно до вимог закону дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив оскаржуване судове рішення.
Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що докази переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року № 486-011/07Р, які подані позивачем на стадії апеляційного перегляду, не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року касаційну скаргу ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні первісного позову та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив із того, що суд першої інстанції своєю ухвалою від 12 грудня 2017 року залучив до участі у розгляді справи як правонаступника ПАТ КБ "Правекс-Банк" за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року № 486-011/07Р ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", проте при цьому не дослідив належним чином підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Зокрема, постановляючи ухвалу, суд не звернув увагу на те, що до своєї заяви про залучення до участі у справі як правонаступника ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" додало копію договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 10 серпня 2017 року, у додатку до якого зазначено, що воно придбало право вимоги за кредитним договором від 16 лютого 2007 року № 485-002/07Ф, а не за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року № 486-011/07Р. Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, визначених частиною першою статті 55 ЦПК України, та залучив до участі у справі особу, яка належним чином не довела факт того, що вона є правонаступником прав вимоги ПАТ КБ "Правекс-Банк" за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року № 486-011/07Р. У подальшому, встановивши в процесі розгляду справи указані обставини помилковості ухвали та відсутності належних доказів, що підтверджують факт правонаступництва, суд першої інстанції не вирішив питання про виправлення цієї помилки, зокрема, шляхом залучення до участі у справі первісного позивача - ПАТ КБ "Правекс-Банк", та, відповідно, не вирішив спір по суті позовних вимог, а відмовив у задоволенні позову з підстав, що договором купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2016 року права ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" (яке не довело факт правонаступництва) не порушено. У свою чергу, як зазначив суд касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень не звернув увагу на зазначені порушення, допущені судом першої інстанції, та їх не усунув.
Оскаржуваним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2022 року позов ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 3204, об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18 жовтня 2016 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юніною А. А., та застосовано наслідки недійсності правочину. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" витрати зі сплати судового збору у розмірі 533,33 грн. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" витрати зі сплати судового збору у розмірі 533,33 грн. Стягнено з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юніної А. А. на користь ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" витрати зі сплати судового збору у розмірі 533,33 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, який відчужив майно (квартиру) на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2, після пред`явлення позову про стягнення заборгованості діяв очевидно недобросовісно та зловживаючи правами, оскільки вчинив оспорюваний договір купівлі-продажу, який порушив майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Суд вказав, що посилання відповідача на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не порушує прав позивача і в момент його укладення жодних обмежень щодо його відчуження не існувало, є необґрунтованим, оскільки перехід права власності на вказану квартиру, яка перебуває під іпотекою, свідчить про мету приховати це майно від виконання у майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів на підставі укладеного кредитного договору. Крім того, договір купівлі-продажу укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом, а тому без згоди іпотекодержателем не може бути відчуженим.
На виконання вказівок Верховного Суду у постанові від 28 жовтня 2020 року у цій справі, місцевий суд, дослідивши інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, дійшов висновку, що право вимоги за договором № 486-011/07Р, відповідно до акта прийому-передачі, договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами, перейшло до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".
Оскаржуваною постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_2 не оскаржував рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року у цій справі, яким відмовлено у задоволенні його зустрічного позову про визнання його добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, і зазначене рішення набуло законної сили, тому суд не взяв до уваги посилання ОСОБА_2 на те, що він є добросовісним набувачем. ОСОБА_3, який діяв інтересах ОСОБА_1, відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно, був обізнаний про невиконане дружиною грошове зобов`язання за кредитним договором № 486-011/07Р та про наявний договір іпотеки. На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3, який відчужив майно (квартиру) на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2, після пред`явлення позову про стягнення заборгованості, діяв очевидно недобросовісно та зловживаючи правами, оскільки вчинив оспорюваний договір купівлі-продажу, який порушив майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Апеляційний суд у підсумку дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У грудні 2022 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія". Разом із касаційною скаргою заявник подав клопотання про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 640/18397/15-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 520/8855/16-ц, від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/247/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, на думку заявника, суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник у касаційній скарзі також зазначає, що:
- у випадку незаконного відчуження нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці, іпотека залишається чинною і визнання недійсним договору, на підставі якого було відчужене іпотечне майно, є неефективним способом захисту порушених прав іпотекодержателя (так як визнання договору недійсним/застосування наслідків недійсності не можуть відновити право чи інтерес іпотекодержателя), що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним. У подібних правовідносинах визнання договору недійсним є неналежним способом захисту порушеного права;
- апеляційний суд у своєму рішенні не відповів на аргументи заявника, а натомість просто скопіював текст мотивувальної частини рішення суду першої інстанції;
- набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на квартиру не порушує права позивача як іпотекодержателя, оскільки відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, а тому позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом про задоволення своїх вимог за рахунок цього майна;
- у цій справі неправильно обраний спосіб захисту є не формальною причиною для відмови у задоволенні позову, а призводить до реального порушення прав відповідача ОСОБА_2, так як внаслідок визнання договору купівлі-продажу недійсним він фактично позбавлений права власності та не може захистити свої права ні як добросовісний набувач, ні як новий іпотекодавець відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку";
- суди обмежились лише висновком про недобросовісність дій продавця ОСОБА_1 та не врахували добросовісність покупця майна ОСОБА_2 ;
- суди неправильно застосували статтю 16 ЦК України та порушили статтю 5 ЦПК України;
- під час нового розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою про зміну підстав позову від 23 квітня 2021 року, додатково зазначивши ще одну підставу позову, а саме: порушення публічного порядку договором купівлі-продажу нерухомого майна у зв`язку з ухиленням ОСОБА_1 від виконання рішення суду про стягнення з неї заборгованості. При поданні позову первісний позивач мав можливість послатися на порушення публічного порядку договором купівлі-продажу як на одну з підстав позову, бо про відновлення запису про іпотечне обтяження вже було відомо на момент звернення із позовом до суду, а тому в цьому випадку після закінчення підготовчого засідання не було зміни фактичних обставин справи, які б уможливили зміну підстав позову при новому розгляді справи. Попри непостановлення відповідної ухвали щодо зміни підстав позову, в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції посилається на порушення публічного порядку оспорюваним договором купівлі-продажу. При ухваленні рішення суд першої інстанції керувався статтею 228 ЦК України як підставою позову, чим порушив норми процесуального права, а саме частину четверту статті 49 ЦПК України;
- суди неправильно застосували статтю 228 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства). Ухилення від виконання рішення суду про стягнення заборгованості не може вважатись таким, що становить небезпеку для інтересів держави і суспільства загалом, а матеріали справи не містять жодних доказів вини, яка б виражалась у намірі порушити публічний порядок;
- із врахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Аленцева проти Росії" (§§ 72-77 рішення ЄСПЛ від 17 листопада 2016 року у справі "Alentseva vRussia", заява № 31788/06) визнання договору купівлі-продажу недійсним призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на відповідача ОСОБА_2 покладається індивідуальний та надмірний тягар.
У лютому 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшли пояснення, які по суті є доповненням до раніше поданої касаційної скарги.
Частиною першою статті 398 ЦПК України передбачено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Частиною першою статті 392 ЦПК України встановлено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи (пункт 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України).