Постанова
Іменем України
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 641/8266/16-ц
провадження № 61-5131св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриб Надія Миколаївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна, управління служб
у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, управління адміністративних послуг департаменту адміністративних послуг та споживчого ринку Харківської міської ради, міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Основ`янському
та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2019 року
у складі судді Курганникової О. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С.,
Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриб Н. М., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
Гібадулова Л. А., управління служб у справах дітей Департаменту праці
та соціальної політики Харківської міської ради, управління адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг та споживчого ринку Харківської міської ради, міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова головного територіального управління юстиції у Харківській області, про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 1978 року він був знайомий
із ОСОБА_6, яка 28 вересня 2007 року заповіла йому належну їй на праві приватної власності квартиру
АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. 30 жовтня 2012 року він звертався
до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу
Кішкіної О. О. із заявою про прийняття спадщини.
ОСОБА_1 зазначав, що після того, як він звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кішкіної О. О.
за отриманням свідоцтва про прийняття спадщини, нотаріус повідомила його, що ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова
від 21 березня 2013 року їй заборонено видавати свідоцтво про прийняття спадщини у спадковій справі, заведеній на ОСОБА_7, оскільки
у провадженні зазначеного суду перебувала справа № 641/2242/13-ц
за позовом ОСОБА_8 про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .
Без свідоцтва про прийняття спадщини він не міг зареєструвати право власності на цю квартиру.
ОСОБА_1 зазначав, що ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2014 року зазначену заяву ОСОБА_8 було залишено без розгляду.
Разом із тим, позивач зазначав, що у квітні 2014 року йому стало відомо про те, що невідомі особи, як він вважав, незаконно заволоділи спірною квартирою АДРЕСА_1 та здійснюють у ній ремонтні роботи,
у зв`язку із чим 15 квітня 2014 року він звертався до Комінтернівського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - Комінтернівський PB ХМУ ГУ МВС України в Харківській області) із заявою про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
ОСОБА_1 вважав себе єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6, а реєстрацію права власності спірної квартири
за ОСОБА_4 незаконною.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд:
визнати нікчемним акт старшого державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Бублій Г. І. про реалізацію предмета іпотеки, затверджений начальником Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Дилбарян A. A. 27 лютого 2013 року про придбання ОСОБА_3 квартири
АДРЕСА_1
на прилюдних торгах;
визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 19 квітня 2013 року, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н. М., зареєстроване у реєстрі за № 212 про придбання ОСОБА_3 однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ;
витребувати квартиру
АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 припинивши право власності (номер запису про право власності: 849165) ОСОБА_4 на зазначену спірну квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 45638563101) шляхом скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на цю квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 45638563101) за ОСОБА_4, зроблене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А.
30 квітня 2013 року, індексний номер: 2083521 від 30 квітня 2013 року 10:47:03, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: реєстр № 2354, виданий 30 квітня 2013 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Л. A.;
визнати та зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на квартиру
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 45638563101) у порядку спадкування за заповітом;
усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 та члена її сім`ї - сина
ОСОБА_5 із зазначеної квартири без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 вересня
2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності від 19 квітня 2013 року, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н. М., зареєстроване у реєстрі № 212 про придбання ОСОБА_3 однокімнатної квартири
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру
АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1
є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тому до нього перейшло її право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Вимога щодо витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_4, як вважав суд першої інстанції, є передчасною.
При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що права особи, яка вважає себе власником майна або законним користувачем, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України, оскільки такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Витребування майна із чужого незаконного володіння означає повернення у власність позивача належної йому квартири і реєстрація права власності за позивачем на належну йому квартиру, має бути поновлено у Державному реєстрі прав власності
на нерухоме майно. Відомості до вказаного реєстру вносяться на підставі правовстановлюючого документу на майно, але такий документ у позивача відсутній. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не зареєстрував на себе право власності на спірну квартиру, вимога про усунення перешкод
у користуванні майном, як вважав суд першої інстанції, є також передчасною.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції
ОСОБА_1 у частині залишення без задоволення його позовних вимог та ОСОБА_4 у частині задоволення позовних вимог
ОСОБА_1, оскаржили його до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 вересня
2019 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування квартири та скасування державної реєстрації й виселення змінено у частині мотивів, з яких у задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування квартири та скасування державної реєстрації й виселення відмовлено.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на ім`я ОСОБА_3 й визнання права власності на квартиру за ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тому до нього перейшло її право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
При цьому, суд апеляційної інстанції вважав, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про пропуск позивачем позовної давності є необґрунтованими, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 випливають із триваючого порушення його майнових прав як спадкоємця нерухомого майна, на яке
у нього виникло з моменту відкриття спадщини, тому позовна давність
не підлягає застосуванню.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції вважав, що підлягають зміні мотиви відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та виселення
й зняття з реєстрації, оскільки зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із тим, що задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири у ОСОБА_4, яка є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки у такому випадку на ОСОБА_4 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Разом із тим, суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації та виселення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду,
ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 970/50/16
та постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справах
№ 916/2073/17, № 916/2403/16, від 04 червня 2019 року у справі
№ 916/3156/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц
та від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України), просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним
та скасування свідоцтва про право власності від 19 квітня 2013 року, зареєстрованого у реєстрі № 212, про придбання ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1,
а також про визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначену квартиру у порядку спадкування за заповітом та у цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог. У іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі
№ 645/4220/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а також на порушення судами норм процесуального права,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України) просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції
у частині відмови у задоволенні його позовних вимог про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на його користь та реєстрацію за ним права власності на цю квартиру в порядку спадкування за заповітом, із припиненням права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру шляхом скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_4, а також про усунення йому перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 та її члена сім`ї - сина ОСОБА_5 зі спірної квартири без надання іншого житла
та передати справу у цій частині його позовних вимог на новий розгляд
до суду апеляційної інстанції. У іншій частині рішення суду першої інстанції
та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що позивач звернувся до суду
з пропуском позовної давності. Вважала, що ОСОБА_1 міг довідатися про порушення свого права у будь-який момент з 14 вересня
2013 року, оскільки постійно проживає в одному будинку із спірною квартирою та нею, проте до суду з цим позовом звернувся лише 04 жовтня 2016 року.
ОСОБА_4 вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 щодо визнання нікчемним акта державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського нотаріального управління юстиції про реалізацію іпотечного майна від 27 лютого 2013 року не є похідною
із виконанням судового рішення, тому зазначена позовна вимога не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Разом із тим, ОСОБА_4 посилається на те, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2016 року згідно зі статтею 170 КПК України накладено арешт на спірну квартиру шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди, щодо цього майна, проводити реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати відчуження. Цією ухвалою визначено, що спірна квартира відповідно до статті 98 КПК України є речовим доказом у кримінальному провадженні від 10 жовтня 2013 року № 12013220540003333, за якими триває судовий розгляд (справа № 641/2938/15-к відносно ОСОБА_2
за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 358, частинами другою, третьою статті 190 КК України). У зв`язку із чим, як вона вважала, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 щодо визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за заповітом.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів добросовісності набувача спірної квартири, зокрема: ОСОБА_4
ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції фактично застосував правовий висновок, що міститься у постанові Верховного Суду
від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження
№ 61-19921св18), який, як він вважає, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у зазначеній постанові Верховного Суду були рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було визнано набувача добросовісним.
Вважав, що відмовляючи йому у задоволенні позовної вимоги щодо витребування спірної квартири у ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції подбав про інтереси набувача ОСОБА_4, зазначивши про те, що витребування у неї спірної квартири покладе на неї індивідуальний та надмірний тягар, проте
не врахував його інтереси як спадкоємця після ОСОБА_6 та законного власника спірної квартири, чим порушив баланс інтересів та конституційні права позивача, передбачені статтею 41 Конституції України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 та витребувано матеріали цивільної справи № 641/8266/16-ц із Комінтернівського районного суду
м. Харкова.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2019 року
та постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року
та відкрито касаційне провадження за його касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року цивільну справу
№ 641/8266/16-ц призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц (провадження
№ 14-190цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року відновлено касаційне провадження у справі № 641/8266/16-ц.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 .
У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_4 у якому зазначено, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині задоволення його позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 19 квітня 2013 року, зареєстрованого
у реєстрі № 212, про придбання ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1, а також про визнання за ним права власності на зазначену квартиру у порядку спадкування за заповітом є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 03 січня
1994 року належала квартира
АДРЕСА_1 (а. с. 21, т. 1).
28 вересня 2007 року ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким заповіла ОСОБА_1 зазначену квартиру,
що підтверджується заповітом, посвідченим державним нотаріусом Сьомої харківської державної нотаріальної контори Головань В. Я.
та зареєстрованим у реєстрі за № 5-1582 (а. с. 24, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
30 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області
Кішкіної О. О. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, на підставі чого було заведено спадкову справу № 12/2012, проте свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 не отримав (а. с. 26, т. 1).
Відповідно до довідки приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу у Харківській області Кішкіної О. О. від 20 травня
2015 року № 209/01-16 видачу свідоцтва про право на спадщину їй, нотаріусу, було заборонено ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова
від 21 березня 2013 року у цивільній справі № 641/2242/13-ц (провадження № 2/641/1166/2013) за позовом ОСОБА_8 до Харківської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кішкіна О. О. та ОСОБА_1, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (а. с. 28, т. 1).
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 жовтня
2014 року позовну заяву ОСОБА_8 у справі № 641/2242/13-ц (провадження № 2/641/1166/2013) залишено без розгляду.
15 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського
РВ ХМУ ГУ МВС в Харківській області із заявою про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, яку зареєстровано
у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, за № 12014220540001065
за статтею 356 КК України.
У рамках проведення досудового слідства вищезазначеного кримінального провадження було проведено почеркознавчу експертизу від 25 вересня
2014 року № 466, у якій було зазначено, що в акті державного виконавця
від 27 лютого 2013 року про реалізацію предмета іпотеки, зокрема: квартири
АДРЕСА_1, підпис від імені начальника Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Дилбаряна A. A. виконаний не Дилбаряном A. A., а іншою особою.
Також було проведено технічну експертизу від 21 серпня 2014 року № 284 відповідно до висновків якої, відтиск круглої гербової печатки в акті нанесений не круглою гербовою печаткою Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції,
а іншою печаткою.
Згідно відповідей Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 22 травня 2014 року, 21 липня 2014 року та 25 червня 2015 року у Комінтернівському відділі державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції не працювала та не працює старшим державним виконавцем Бублій Г. І.
Перевіркою книг вхідної кореспонденції, даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень було встановлено, що на виконанні у відділі ніколи не перебували виконавчі провадження у рамках виконання виконавчого напису від 19 серпня 2011 року № 762, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К. В. про звернення стягнення на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_6 .
Прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, зокрема: квартири АДРЕСА_1
у період з 2012 року і на час розгляду справи Комінтернівським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції
не проводились; протокол від 13 січня 2013 року № 11-01/278/13-і проведення прилюдних торгів з реалізації цього нерухомого майна Комінтернівським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції не складався.
27 лютого 2013 року працівниками Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції не складалось жодних актів про реалізацію предмета іпотеки, зокрема, квартири АДРЕСА_1
у рамках виконання виконавчого напису від 19 серпня 2011 року № 762, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К. В. про звернення стягнення на цю квартиру, яка належить
на праві власності ОСОБА_6 : у провадження Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського нотаріального округу виконавчих документів, де боржником є ОСОБА_6, яка мешкала
за адресою:
АДРЕСА_2, у період з 2012 року і на час розгляду справи на виконання
не надходило та на виконанні не перебуває; реалізація цієї квартири відділом не здійснювалась, що підтверджується довідкою, наданою Головним державним виконавцем Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Івановою Л. І. від 22 травня 2014 року (а. с. 40, т. 1).
Відповідно до свідоцтва від 19 квітня 2013 року, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриб Н. М. на підставі
статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 47 Закону України "Про іпотеку", а також на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого Комінтернівським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції
від 27 лютого 2013 року посвідчила, що ОСОБА_3 належить на праві власності майно, що складається із: однокімнатної квартири АДРЕСА_1, що придбана ОСОБА_3 за 129 600,00 грн (а. с. 36, т. 1).
Згідно довідки, наданої ліквідатором публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" Красильниковою С. В. від 05 серпня 2014 року, іпотечні договори від 08 червня 2009 року № 754/64/26/38/7-459 та від 09 липня
2009 року № 821/4/27/38/7-459 публічним акціонерним товариством "АКБ" Базис" не укладались. У базі даних банку позичальники ОСОБА_10
та ОСОБА_6 не знайдені (а. с. 41, т. 1).
Відповідно до довідки, наданої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковець О.Л. від 10 червня 2015 року № 54/01-16,
09 липня 2009 року за реєстровим № 1267 іпотечний договір
№ 821/4/27/38/7-459 нею не посвідчувався (а. с. 43, т. 1).
Згідно довідки, наданої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К. В. від 09 червня 2015 року № 295/01-16, 19 серпня 2011 року нею не вчинявся виконавчий напис за реєстровим № 762 щодо звернення стягнення на квартиру
АДРЕСА_3 (а. с. 45 т. 1).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктив нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 28 лютого 2017 року квартира
АДРЕСА_1, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А. від 30 квітня 2013 року (а. с. 37, т. 1).
Відповідно до висновків експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 30 травня 2016 року № 218 підпис від імені ОСОБА_3 у рядку "Продавець" у договорі купівлі-продажу
від 30 квітня 2013 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3 у рядку "Продавець" у договорі купівлі-продажу від 30 квітня 2013 року виконаний ймовірно ОСОБА_2
(а. с. 69-74, т. 1).
Згідно із наявним у матеріалах справи вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 травня 2018 року у справі № 641/2938/15-к ОСОБА_2 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні
за частиною п`ятою статті 27, частинами другою та третьою статті 190, частиною третьою статті 358 КК України та призначено покарання.
Розглядаючи цю кримінальну справу судом було встановлено,
що ОСОБА_2 на початку квітня 2013 року, діючи умисно,
за попередньою змовою групою осіб - з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, перебуваючи у м. Харкові, на вказівку останньої передав їй свою фотографію для внесення недостовірних даних
у паспорт, використовуючи яку, ця особа потім підробила паспорт громадянина України, серійний номер НОМЕР_1, виданий 07 листопада 2000 року Пісочинським ВМ ХМУ ГУМВС України в Харківській області
на ім`я ОСОБА_3, шляхом вклеювання фотокартки із зображенням ОСОБА_2 з метою подальшого використання для незаконного заволодіння чужим майном.
Продовжуючи реалізацію злочинного умислу групи, ОСОБА_2, діючи умисно, використав підроблені документи з метою шахрайського заволодіння правом на нерухоме майно, розташоване за адресою:
АДРЕСА_4 .
19 квітня 2013 року ОСОБА_2 отримав від особи, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, підроблені документи - паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_3 та правовстановлюючі документи на вказану квартиру, а саме протокол проведення прилюдних торгів від 13 січня 2013 року № 11-01/378/13/і та акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 27 лютого 2013 року. Вказані документи стали підставою для реєстрації нотаріусом права власності на зазначену квартиру, тобто були використані ОСОБА_2 з метою заволодіння правом на нерухоме майно. Внаслідок таких протиправних дій
ОСОБА_2 та особи, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, законному спадкоємцю ОСОБА_1 спричинено матеріальну шкоду на суму 122 199,00 грн, яка є значною.
ОСОБА_4, будучи введеною в оману, сприймаючи ОСОБА_2 як дійсного власника спірної квартири - особу на прізвище ОСОБА_3, згідно договору купівлі-продажу від 30 квітня 2013 року № 2354 квартири
АДРЕСА_3 передала йому грошові кошти у сумі 112 000,00 грн, рахунок сплати за квартиру, після чого ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_11, розпорядилися грошовими коштами ОСОБА_4 на свій розсуд, завдавши останній значної шкоди (а. с. 14-22, т. 3).
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були визнані потерпілими у справі
№ 641/2938/15-к.
Під час розгляду кримінальної справи № 641/2938/15-к ОСОБА_4 пояснювала, що 30 квітня 2013 року вона придбала квартиру АДРЕСА_3 . Оголошення про продаж квартири було розміщено на сайті "ОЛХ". Подзвонивши по номеру телефона, який був вказаний в оголошенні,
їй відповів ріелтор на ім`я Лисовець Денис . Вони домовились з ним зустрітися наступного дня для огляду квартири. Оглянула квартиру, яка була в жахливому стані, однак ціна квартири була досить велика, а саме
25 000,00 доларів США. Сказавши Денису, що для неї це дорого, він знизив ціну до 22 000,00 доларів США. 30 квітня 2013 року відбулась угода купівлі-продажу квартири у нотаріуса Гібадулової Л. на угоді були присутні вона
з сім`єю, директор агенства з нерухомості, Ігор Миколайович, ріелтор Лисовець Д., ОСОБА_3 він же ОСОБА_2 та дві невідомі їй жінки. Вона передала гроші за квартиру ОСОБА_2, після чого вони підписали договір. Через рік їй подзвонив прокурор, та викликав на розмову та пояснив, що квартиру, яку вона придбала 30 квітня 2013 року, була продана шахраями (а. с. 18, т. 3).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та третьої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на спірну квартиру.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини
і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
Частиною четвертою статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто
не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.