Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 175/1814/19
провадження № 61-9841св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2021 року у складі судді Бойка О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у травні 2019 року звернувся з позовом до ОСОБА_3, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 200 000 грн та відсотки у розмірі 2 916 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 19 лютого 1999 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, згідно з умовами якого він надав відповідачу гроші в розмірі 200 000 грн без визначення строку повернення.
Відповідач зобов`язався повернути суму позики та 6 % від суми займу за кожен місяць користування грошима.
Він 25 березня 2019 року направив відповідачу цінним листом вимогу про повернення грошових коштів, в якій просив у строк до 24 квітня 2019 року повернути грошові кошти.
Таким чином, договір позики розірвано на підставі частини другої статті 1050 ЦК України 24 квітня 2019 року.
На час звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_2 кошти не повернув та не надав відповіді на лист.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 22 січня 2021 року, з урахуванням ухвали того ж суду про виправлення описки від 03 лютого 2021 року, позов задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за розпискою в розмірі 200 000 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму відсотків (6 % за кожний місяць за останні три роки) у розмірі 432 000 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір у розмірі 9 605 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що з часу пред`явлення позичальником вимоги про повернення коштів (25 березня 2019 року) почався обчислюватися строк позовної давності, який становить три роки та на час звернення до суду з цим позовом не сплив.
Однак, суд першої інстанції застосував до позовних вимог про стягнення процентів позовну давність, про застосування якої просив відповідач у заяві.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 серпня 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 02 вересня 2022 року про виправлення описки, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишив без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми відсотків у розмірі 432 000 грн, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 9 605 грн та в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасував і у скасованій частині ухвалив нове судове рішення.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотки у розмірі 2 196 000 грн.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за розпискою в розмірі 200 000 грн залишив без змін.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 24 466,50 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сума процентів за користування позикою за період з 01 січня 2004 року до 25 квітня 2019 року складає 2 208 000 грн, однак, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню відсотки за користування позикою у межах заявлених позовних вимог у розмірі 2 196 000 грн.
У договорі позики від 19 лютого 1999 року не встановлено строку повернення позики, а також обов`язку щомісячно сплачувати проценти. Обов`язок по їх сплаті виник у боржника після пред`явлення вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а про порушене право позивач дізнався з 26 квітня 2019 року, тому позовна давність ОСОБА_1 не пропущена.
Рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за розпискою у розмірі 200 000 грн є законним і обґрунтованим, оскільки судом надано належну оцінку доказам у їх сукупності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_2 - адвокат Чередник І. О. у жовтні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_2 відсотків за користування позикою за період з 01 січня 2004 року до 25 квітня 2019 року у розмірі 2 196 000 грн.
Оскаржувані судові рішення в частині стягнення боргу за розпискою в розмірі 200 00 грн у касаційному порядку не оскаржуються.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди не врахували правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 522/31737/13 (провадження № 61-17289св20), згідно з яким, оскільки відповідач свої грошові зобов`язання з повернення отриманої позики не виконала у повному обсязі, тому з неї підлягає стягненню сума боргу за винятком відсотків, оскільки на момент укладення договору позики за статтею 170 ЦК УРСР проценти по грошових та інших зобов`язаннях між фізичними особами не допускались.
Також у зазначеній постанові Верховний Суд зробив висновок про те, що до виниклих між сторонами правовідносин мають бути застосовані норми ЦК УРСР, які діяли станом на 01 січня 2000 року, що також узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 127/3120/16-ц (провадження № 61-29060св18) та від 27 листопада 2019 року у справі № 752/19567/14-ц (провадження № 61-10989св18).
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статей 48, 170, 374 ЦК УРСР.
Суд першої інстанції під час розгляду справи № 204/1523/21 дійшов правильного висновку, що діючим законодавством на час укладення сторонами позики від 19 лютого 1999 року законодавством, встановлення процентів по грошових зобов`язаннях між фізичними особами не допускалось, тому обов`язок ОСОБА_2 за договором позики сплатити 6 % від суми позики за кожен день користування не виник, оскільки на час складання договору позики у формі розписки не був передбачений діючим законодавством (ЦК УРСР в редакції 1963 року), а тому не продовжує існувати з набранням чинності 01 січня 2004 року.
Таким чином, до правовідносин, які виникли підлягає застосуванню нормативно-правовий акт, який діяв саме на час виникнення правовідносин.
Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-94св10 сформовано правову позицію про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про стягнення процентів за договором позики, який укладений 29 квітня 2001 року, оскільки діючим на час укладення сторонами договору позики законодавством, встановлення процентів по грошових зобов`язаннях не допускалося, тому зазначений правовий висновок повинен бути врахований судом під час касаційного перегляду та формування Верховним Судом правового висновку за результатами розгляду цієї справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Шевкової К. І. у листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що існує постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 203/6896/14-ц прийнята у тотожній справі стосовно цього ж боржника та на підставі аналогічної розписки від 19 лютого 1999 року, яка була врахована апеляційним судом під час розгляду справи.
Апеляційний суд обґрунтовано врахував постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року у справі № 204/1523/21, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог боржника про визнання недійсною умови розписки про нарахування процентів за користування грошовими коштами, яка набрала законної сили, не була скасована судом касаційної інстанції та її дія не була зупинена касаційним судом.
Заявником подано попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які він очікує понести в розмірі 10 000 грн, розмір яких не відповідає критерія розумності. Відсутній детальний опис виконаних робіт новим представником, який фактично підтримував правову позицію, яка була сформована іншим адвокатом. Тобто, скаржник просить стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу, які нічим не обґрунтовані та не підтверджені. Більш того, розмір витрат не співмірний із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 04 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Справа № 175/1814/19 надійшла до Верховного Суду 18 листопада 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 21 листопада 2022 року задовольнив клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. Зупинив виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Верховний Суд ухвалою від 24 січня 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 лютого 1999 року було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав у позику відповідачу гроші в розмірі 200 000 грн без визначення строку повернення. Відповідач зобов`язався повернути суму позики та 6 % від суми займу за кожний місяць користування грошима.
Договір укладено у простій письмовій формі у вигляді боргової розписки.
25 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про повернення суми позики з процентами протягом 30 днів від дня пред`явлення цієї вимоги, але не пізніше 25 квітня 2019 року.
Апеляційним судом також встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2021 року у справі № 204/1523/21 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину задоволено частково. Визнано недійсною умову договору позики від 19 лютого 1999 року про сплату 6 % в місяць від суми позики за користування позиченою сумою в розмірі 200 000 грн, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2021 року скасовано. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 362 грн.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2021 року в частині розподілу судових витрат скасовано. Судовий збір, сплачений ОСОБА_2 за подання позовної заяви у розмірі 908 грн віднесено на його рахунок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року та додаткова постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року набрали законної сили.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина перша статті 48 ЦК УРСР в редакції 1963 року).
Згідно з частиною першою статті 165 ЦК УРСР в редакції 1963 року якщо строк виконання зобов`язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.
Проценти по грошових та інших зобов`язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов`язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі (стаття 170 ЦК УРСР в редакції 1963 року).
Відповідно до частини першої статті 374 ЦК УРСР 1963 року за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.