Постанова
Іменем України
05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 757/45290/21-ц
провадження № 61-11090св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України та Київської обласної прокуратури,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року під головуванням судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у складі колегії суддів Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України та Київської обласної прокуратури, про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) 993 400 грн грошової компенсації моральної шкоди та 10 396 грн в рахунок витрат, пов`язаних із прибуттям до органу, що здійснює досудове розслідування, та до суду.
В обґрунтування позову зазначив, що 27 січня 2017 року у кримінальному провадженні від 07 грудня 2012 року № 12012100070000119 йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12012100070000119 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309 КК України, затверджено 26 липня 2017 року, направлено до суду, та вироком Березанського міського суду Київської області від 07 лютого 2019 року його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309 КК України, та виправдано. Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року вирок Березанського міського суду Київської області від 07 лютого 2019 року щодо нього залишено без змін.
Таким чином, позивач зазнав безпідставного втручання в його особисте життя в період з 14 червня 2011 року до 02 лютого 2021 року. Отже він перебував під слідством та судом протягом 9 років 7 місяців і 17 днів. Тому позивач оцінив завдану його моральну шкоду у розмірі грошової компенсації 993 400 грн.
Крім того, ОСОБА_1 зазнав майнових збитків у розмірі 10 396 грн, пов`язаних із прибуттям до органу досудового розслідування та суду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 20 січня 2022 року позов задовольнив частково.
Стягнув з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 288 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні інших вимог позову відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, втім не виходити за межі позовних вимог, тому, враховуючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством, мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить 288 000 грн. При цьому, на підтвердження заявлених позовних вимог про відшкодування 10 396 грн в рахунок витрат, пов`язаних із прибуттям до органу, що здійснює досудове розслідування, до суду позивачем у якості письмових доказів додано копії посадочних документів, проте не надано жодного доказу проведення у вказані дати слідчих дій, судових засідань.
Київський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2022 року апеляційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця І. Н. та представника ДКСУ ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку.
Визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, і виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 288 000 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18.
Разом з тим касаційна скарга мотивована тим, що в розумінні частини п`ятої статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а така шкода провадиться виключно у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянину, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.
Проте, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду.
Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про долучення до матеріалів справи та дослідження документів, а саме: пояснень ОСОБА_1, наданих 04 червня 2011 року, та протоколу допиту свідка ОСОБА_3 під час досудового розслідування, посилаючись на принцип безпосередності дослідження доказів, речей і документів як свого підпису на вказаному документі, так і того, що вони написані ним власноручно, а доказів зворотного стороною обвинувачення суду надано не було.
Разом з тим судами не взято до уваги те, що під час досудового розслідування встановлено, що позивач мав непогашену і не зняту в установленому законом порядку судимість.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Печерського районного суду м. Києва.
Справа № 757/45290/21-ц надійшла до Верховного Суду 08 березня 2023 року.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 червня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 січня 2017 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, у кримінальному провадженні від 07 грудня 2012 року № 12012100070000119; обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 07 грудня 2012 року № 12012100070000119 про пред`явлення обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309 КК України, складений слідчим слідчого відділу Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Наумовською Л. В. 26 червня 2017 року, того ж числа затверджений прокурором у кримінальному провадженні № 12012100070000119 - прокурором Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Петрик О. М.
Вироком Березанського міського суду Київської області від 07 лютого 2019 року ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309 КК України, та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України (не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу прокурора Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області Мосінзова С. М. залишено без задоволення, вирок Березанського міського суду Київської області від 07 лютого 2019 року щодо ОСОБА_4 залишено без змін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону про відшкодування шкоди (стаття 1 Закону).
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.