Постанова
Іменем України
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 607/15022/20
провадження № 61-5085св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви",
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 рокуу складі колегії суддів: Костів О. З., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року Релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви" звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що Релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" (первинна назва - "Монастир св. Теодора Студита") є власником спірного будинку, який рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08 липня 1999 року №133 передано у власність для культових потреб монастиря. З 1999 року, за згодою власника, у вищевказаній будівлі проживала жіноча спільнота сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці, яка формувалася під опікою та духовним проводом монастиря св. Теодора Студита та у подальшому розвинулася в жіночий монастир Введення у Храм Пресвятої Богородиці, як інститут єпархіального права.
Відповідачка ОСОБА_1 проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1, з 28 вересня 2011 року на правах монахині монастиря Введення у Храм Пресвятої Богородиці.
Вказує, що відповідачка набула права користування чужим житлом на правах особистого строкового сервітуту, який виник на підставі усного договору з позивачем, обумовленого метою його функціонування та прийняття у монахині монастиря.
27 квітня 2017 року, з огляду на системні порушення монашої дисципліни і монаших правил, ігнорування розпоряджень і вказівок єпархіального Єпископа та Верховного Архієпископа УГКЦ, монастир Введення у Храм Пресвятої Богородиці було закрито та доручено с. ОСОБА_9 (ОСОБА_9) управляти справами монастиря до моменту заснування нового.
05 травня 2017 року, у зв`язку із неприйняттям у дусі монашої покори розпоряджень церковного керівництва та розбіжностями у поглядах з очільницею монастиря, відповідачка ОСОБА_1 з власної волі залишила монастир, припинила ведення з іншими монахами спільного монашого життя з одночасним припиненням проживання в ньому, чим вчинила односторонній правочин, з яким пов`язується припинення користування.
Посилаючись на пункти 2, 4 частини першої статті 406 ЦК України, згідно яких сервітут припиняється у разі відмови особи, в інтересах якої встановлений, та припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
02 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона, монахиня с. ОСОБА_1, в миру ОСОБА_1, прийшла до монастиря 25 серпня 2003 року. Постриг в рясу отримала 28 серпня 2006 року, а постриг у Малу схиму - 27 квітня 2011 року. У монашому стані перебуває понад 17 років.
З 28 вересня 2011 року вона, як монахиня монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці, проживала разом з іншими членами даного чернечого інституту за адресою: АДРЕСА_1 - в місці, де знаходиться дім, до якого вона приписана і набула право користування ним.
05 травня 2017 року вона вимушено залишила спірне житлове приміщення з метою уникнення постійних конфліктів із незаконно призначеною ігуменею с. ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) та незаконних дій владики ОСОБА_3 . Про нестерпні умови перебування вона разом з іншими сестрами повідомляла місцевого єпископа й зверталася до Синоду єпископів УГКЦ. Іншого житла у неї немає, її особисті речі залишилися в спірному житлі.
З 01 лютого 2018 року і по теперішній час вона разом з іншими сестрами монашої спільноти робила неодноразові спроби повернутися до спірного житла, однак, через заміну замків не могла пройти на територію монастиря. В розмові їй було повідомлено, що владика заборонив пускати сестер на територію. Відповідач чинить перешкоди у користуванні спірним житлом, в зв`язку із чим вона вимушена тимчасово проживати в інших місцях.
У зв`язку з наведеним, просила суд зобов`язати Релігійну організацію "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" усунути їй перешкоди у користуванні приміщенням, площею 11,6 кв. м, яке позначено в інвентарній справі під № 28 та розташовано на другому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1, надавши ОСОБА_1 право постійного безперешкодного доступу до займаного житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 листопада 2021 року в задоволенні позову релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано релігійну організацію "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні приміщенням, що знаходиться на АДРЕСА_1, надавши ОСОБА_1 право безперешкодного доступу до келії площею 11,6 кв. м, яка розташована на другому поверсі та позначена в інвентарній справі під
№ 28 будови літери "А", за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог зустрічного позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення є житлом, про що свідчить факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у ньому. Крім того, показаннями свідків підтверджено, що відповідач постійно проживала у цій будівлі приблизно з 2003 року. Із даних технічного паспорта у будівлі є такі приміщення: келії, санвузли, ванни, вбиральні, душові, умивальники та кухня, тобто будівля є придатною для проживання. Отже, позивачем не доведено, що будівля не придатна для постійного проживання та не є житловою, а тому цільове призначення будівлі для культових потреб релігійної організації не впливає на правовий статус цих приміщень як житлових. ОСОБА_1 із
2011 року зареєстрована та проживає у спірному будинку, що дає підстави вважати, що вона має достатні та тривалі зв`язки з конкретним місцем проживання, а спірне майно є її єдиним житлом у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція").
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 добровільно відмовилася від права користування спірним приміщенням.
Частково задовольняючи зустрічний позов, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не втратила право на користування житлом, фактично на даний час у спірному будинку не проживає, оскільки не має об`єктивної можливості безперешкодного доступу у нього у зв`язку із зміною замків у вхідних дверях та брамі, уповноважені власником особи не надають їй дозволу на проживання, що свідчить про перешкоди у користуванні житловим приміщенням, тому вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до келії площею 11,6 кв. м, яка розташована на другому поверсі та позначена в інвентарній справі під № 28 будови літери "А", за адресою: АДРЕСА_1,підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року апеляційну скаргу релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви" задоволено частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 01 листопада 2021 року скасовано.
Провадження у справі № 607/15022/20 закрито.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що даний спір виник між суб`єктами канонічного права, відносини між якими регулюються Кодексом Канонів Східних Церков, а не актами цивільного законодавства.
Юрисдикція загальних судів не поширюється на спори щодо користування приміщеннями культових споруд - монастирів (келіями), які регулюються, зокрема, Кодексом Канонів Східних Церков .
Отже, вирішення даного спору по суті є втручанням держави (в особі суду) у внутрішні організаційні справи релігійної організації та у право на свободу віросповідання, що суперечить статті 35 Конституції України та статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 607/15022/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 607/15144/20.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі
№ 607/18795/18, провадження № 61-14838св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що позиція суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі - це перешкода доступу до правосуддя. Спір між сторонами у справі виник щодо користування житловим приміщенням, а отже, цей спір не можна вважати спором з приводу діяльності релігійної організації, втручання в яку держави є неправомірним. Вітчизняне законодавство, як і норми міжнародного права щодо житлових прав та їх захисту стосуються кожного, а тому справи про захист права користування житлом фізичною особою підлягають розгляду в судах загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства незалежно від того, хто є позивачем і відповідачем.
Вказувала, що закриттям провадження у справі апеляційний суд заперечує можливість цивільно-правового захисту права на житло фізичної особи ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2022 року Релігійною організацією "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що питання надання дозволу на перебування чи права на проживання в монастирі, так само як і його втрати особою, яка належить (належала) до чернечого стану, регулюється канонічним, а не цивільним правом. Прийняття монашого стану не передбачає набуття права на якусь конкретну келію чи користування майном монастиря.
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду пояснення по справі, в яких зазначила, що в даних правовідносинах позивач виступає держателем житлового фонду, а відповідач наймачем у цьому житловому фонді. Отже, спірні відносини знаходяться в площині дії цивільного права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зі статутом Монастиря св. Теодора Студита від 1994 року із змінами від 26 березня 1996 року монастир св. Теодора Студита це релігійна спільнота монахів Студитського уставу.
Грамотою від 03 травня 1997 року монастир св. Теодора Студита найменував ієромонаха ОСОБА_5 (ОСОБА_5) ігуменом монастиря св. Теодора Студита
в с. Колодіївка Підволочиського р-ну Тернопільської області і надано йому всі права Намісника.
Грамотою від 14 червня 1999 року єпископ ОСОБА_6 заснував монашу жіночу спільноту Введення в храм Пресвятої Богородиці з осідком у смт Великі Бірки Тернопільської Єпархії.
Відповідно до рішення Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08 липня 1999 року № 133 сесія селищної ради вирішила передати безоплатно монастирю св. Теодора Студита нерухоме майно згідно додатком за адресою: АДРЕСА_1 для культових потреб монастиря.
Як вбачається з акту передачі комунального майна від 29 липня 1999 року за адресою: АДРЕСА_1, Великобірківський сільський голова передав, а ієромонах ОСОБА_5 від імені монастиря св. Теодора Студита прийняв будинки АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, допоміжні споруди, інженерні комунікації.
Згідно Свідоцтва про право власності на будівлі від 14 вересня 1999 року об`єкт в АДРЕСА_1 на праві колективної власності та складається з чотирьох будівель. Як видно з реєстраційного напису, будівлі зареєстровано в Тернопільському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу № 2 за реєстром № 92 від 14 вересня 1999 року.
Згідно грамоти, єпископ ТернопільськоЗборівської Єпархії ОСОБА_6 благословляє заснований отцем ОСОБА_8 у смт Великих Бірках Монастиря Введення в Храм Пресвятої нашої Богородиці і Приснодіви Марії в 2004 році.
Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 15 липня 2005 року виготовлено інвентарну справу на будівлі і споруди монастиря Введення в храм АДРЕСА_1 . Складається з будівлі Монастиря, позначеного літерою "А", трапезної, позначеної літерою "Б", швейної майстерні, позначеної літерою "З", пожводойми, позначеної літерою "К", огорожі та відмостки.
В житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою "А" значаться келії на першому поверсі, позначені цифрами 5, 7, 8, 11, 22, 24, 26, 27, 30, 32, 34, 35, 37, та на другому поверсі, позначені цифрами - 7, 8, 12, 15, 16, 20, 21, 27, 28, 32, 33, 40, 41, 42, 43, наявні санвузли, ванни, вбиральні, душові, умивальники та кухня.
В житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою "Б" значаться келія, позначена цифрою 7 та 3 (2 поверх), ванна, вбиральня, трапезна.
Релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" зареєстрована як юридична особа, ідентифікаційний код №24620256, засновник - релігійна організація "Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви", відомості про юридичну особу включено 15 травня 2007 року, про що свідчить витяг з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з будинкової книги будинку АДРЕСА_1, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у вказаному будинку з 28 вересня 2011 року.
Зі змісту декрету від 27 квітня 2017 року № ВА 17/162 слідує, що Верховний Архієпископ Києво- Галицький Української ГрекоКатолицької Церкви ОСОБА_7 постановив закрити Монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в смт Великих Бірках Тернопільського району, та всі залежні монастирі. Декрет виданий з огляду на систематичні порушення монашої дисципліни, монарших правил, ігнорування розпорядженнями і вказівками єпархіального єпископа та Верховного Архиєпископа УГКЦ, а також діям поодиноких членів, що створило суперечливий Богопосвяченому життю стан, а мирянам завдало значних фізичних, психічних і духовних наслідків.
Згідно протоколу с. ОСОБА_9 мон. ОСОБА_9 від 06 травня 2017 року повідомила Управління Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ 09 травня 2017 року про те, що 05 травня 2017 року сестри, в тому числі ОСОБА_11, особисто взявши документи і речі приватного вжитку, залишили монастир.
Листом від 09 травня 2017 року м. ОСОБА_9 повідомила архієпископу і митрополиту ТернопільськоЗборівському ОСОБА_3 про ситуацію, яка склалася в монастирі Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Повідомила, що монахині, серед яких ОСОБА_11, від самого початку призначення її ігуменею виражали непослух, бунтувалися проти розпоряджень, вибірково їх виконували, ігнорували нею і багато речей робили по власній волі. Це створювало у монастирі атмосферу постійного підбурення до непослуху ігумені. 05 травня 2017 року без жодного дозволу сестри виїхали з монастиря, не погодилися на жодну духовну віднову чи реабілітацію.
Відповідно до статуту релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви", який прийнято рішенням загальної ради Монастиря Святого Теодора Судита 19 червня 2017 року, зареєстрованого в міністерстві культури, наказ №835 від 31 серпня 2017 року, (далі - Монастир) (попередня назва - монастир Святого Теодора Студита) є релігійною спільнотою монахів, що живуть згідно правил східного членства. Монастир входить до ієрархічної структури релігійного об`єднання Української Греко-Католицької Церкви, яка перебуває в єдності з Римським апостольським престолом (пункт 1.5). Релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" є автономним монастирем свого права і підпорядковується Тернопільсько-Зборівському архієпископу і митрополиту УГКЦ згідно кодексу канонів Східних Церков (пункт 1.9). Монастир, як юридична особа, користується правами та несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і цього статуту: володіє, користується та розпоряджається майном, що належить йому на праві власності, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, виступати стороною в суді, господарському та третейських судах має право вчиняти будь-які правочини, укладати договори, що не суперечать чинному законодавству, а також цьому статуту (пункт 1.13).
ОСОБА_1, разом з іншими підписантами зверталася до синоду Єпископів УГКЦ, реколекційного центру Львівської Архиєпархії УГКЦ листом від 04 вересня 2017 року №6/2017, в яких висловлювали незгоду з діями кир ОСОБА_3, якими він іменував ігуменю с. ОСОБА_15 ( ОСОБА_15 ), через те, що цьому не передував вибір.
Декретом архієпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського кир ОСОБА_3 № 349/2017 від 09 жовтня 2017 року призначено ієросхм. ОСОБА_16 ( ОСОБА_16 ) ігуменом Спасо-Преображенського монастиря Української греко-католицької Церкви терміном від 10 жовтня 2017 року до 09 жовтня 2018 року.
11 жовтня 2017 року проведено державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи з монастир Св. Теодора Студита на "Релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ".
Також, ОСОБА_1 разом з іншими підписантами зверталася до владики ОСОБА_17 протосинкела Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії листом № 12/2017 від 12 жовтня 2017 року, в якому повідомляли, що вони не бажали жити у постійному виясненні відносин з незаконно призначеною ігуменею, коли при кожній нагоді їх звинувачується в непослусі, скаржилися на великий психологічний тиск в монастирі, відношення до них як бунтівників, нерівне ставлення та наявність привілейованих сестер.
Декретом від 04 червня 2020 року №165/2020 архієпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського ОСОБА_3 останній повідомив, що засновує Святоблаговіщенську монашу спільноту у с. Великі Бірки.
Відповідно до заяви начальнику Тернопільського РВП ГУНП в Тернопільській області від 28 серпня 2020 року, яку підписала, серед інших, ОСОБА_1, підписанти зазначають, що вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 і бажають повернутися проживати за цією адресою. Приїхали до будинку, намагалися відкрити браму своїм ключем та виявили, що замки поміняні. Вони подзвонили в двері, до них вийшла ОСОБА_17, яка їх не впустила і заявила, що мусить зателефонувати владиці ОСОБА_18 та що вона дасть відповідь через 10 хвилин. Однак, прочекавши годину, зрозуміли, що ніхто не вийде, зателефонували в поліцію. Просять захистити їх права.