Постанова
Іменем України
05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 932/6311/21
провадження № 61-3995 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у складі колегії суддів:
Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, стягнення грошової компенсації
у спільному майні подружжя, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних витрат.
Позовна заява мотивована тим, що з 22 грудня 1990 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, який розірвано рішенням Кіровського міського суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2001 року у справі
№ 2-690/2001.
01 квітня 1991 року він за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (до зміни назви Дніпропетровськ). Оскільки на час придбання зазначеної квартири він був підприємцем і здійснював діяльність, що була заборонена законом, то
у договорі купівлі-продажу зазначеної квартири було вказано, як покупця ОСОБА_3 .
Отже, спірна квартира набута ним у власність за час перебування
у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, тобто є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу у рівних частках між сторонами.
З лютого 1997 року він з відповідачкою припинили шлюбні відносини,
не проживали разом та не вели спільного господарства, що було встановлено рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня
2001 року у справі № 2-690/2001 за його позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Після реєстрації 22 листопада 2002 року іншого шлюбу він змінив місце проживання, переїхав на постійне проживання у м. Алушта Автономної Республіки Крим.
Починаючи з вересня 2001 року ОСОБА_3 зверталася до різних судів
з позовами про поділ майна подружжя, при цьому неодноразово уточнювала обсяг майна та змінювала позовні вимоги. Щодо вказаної квартири спір у судовому порядку не вирішувався.
У листопаді 2018 року він дізнався, що заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2012 року у справі
№ 2-10/11 позов ОСОБА_3 задоволено, визнано за ОСОБА_3 у порядку розподілу спільного майна подружжя право спільної часткової власності
на 1/2 ідеальну частку в приміщеннях магазину літ. А-4, розташованого
по АДРЕСА_2 ; визнано за нею право спільної часткової власності на 1/2 ідеальну частку у приміщенні магазину, літ. А-4, розташованого по АДРЕСА_2 . У справі № 2-10/11 судом встановлено юридичний факт про те, що квартира
АДРЕСА_1 набута за спільні сумісні кошти у період шлюбу, тому підлягає поділу у рівних частках.
У подальшому він звернувся до ОСОБА_3 з метою реального поділу спірної квартири, проте довідався, що 04 вересня 2014 року відповідачка отримала свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на квартиру та відчужила її на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири
від 15 вересня 2014 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 листопада 2020 року. При цьому ОСОБА_3, при укладенні правочину подала власноруч підписану, нотаріально посвідчену заяву про те, що квартира належить їй на праві особистої приватної власності, оскільки на момент її придбання, у шлюбі та/або фактичних шлюбних відносинах вона не перебувала, тобто зазначила відомості, які не відповідають дійсності, чим ввела в оману покупця квартири й нотаріуса.
Отже, ОСОБА_3 діяла недобросовісно, свідомо бажала завдати йому матеріального збитку (шкоди), порушуючи його право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя.
Таким чином, з відповідачки на його користь підлягає стягненню відшкодування вартості 1/2 частки спільної квартири, що відповідає її оціночній ринковій вартості.
27 січня 2022 року за його замовленням приватним нотаріусом, сформовано електронну довідку з унікальним номером 201-20220127-0003580160 про оціночну вартість об`єкта нерухомості спірної квартири, яка становить 1 328 286 грн, тобто вартість 1/2 частки квартири становить 664 143 грн, що еквівалентно 23 448 доларів США.
Наслідком запровадження воєнного стану стало знецінення національної валюти України гривні, тому виникла необхідність фактично зафіксувати у доларах США розмір зобов`язання, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на його користь.
Оскільки відповідачка у день продажу спірної квартири не повернула
йому 1/2 частку вартості такого нерухомого майна, тобто неправомірно володіла належними позивачу коштами, тому з неї підлягають стягненню
3 % річних та інфляційні втрати починаючи з 15 вересня 2014 року, що є датою початку боргового періоду прострочення грошового зобов`язання.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 (до зміни назви м. Дніпропетровськ) спільним сумісним майном подружжя та здійснити її поділ, шляхом стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошової компенсації за відчужену без його відома та згоди
1/2 частку квартири у розмірі 664 143 грн, що еквівалентно 23 448 доларів США; стягнути з ОСОБА_3 на його користь відсотки за користування чужими грошовими коштами у період з 15 вересня 2014 року по 08 лютого 2022 року у розмірі 147 494,33 грн; стягнути з ОСОБА_3 на його користь інфляційні втрати за період з 15 вересня 2014 року по 08 лютого 2022 року
за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 1 109 688,95 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 01 квітня 1991 року ОСОБА_3 на підставі протоколу загальних зборів стала членом житлово-будівельного кооперативу № 53 "Комунальник", оскільки викупила пайовий внесок ОСОБА_6 за квартиру
АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються списком членів житлово-будівельного кооперативу № 53 "Комунальник", довідками житлово-будівельного кооперативу № 53 "Комунальник" від 18 серпня 2014 року. При цьому, для придбання вказаного пайового внеску ОСОБА_3 було використано грошові кошти, отримані у спадщину.
ОСОБА_1 участі у сплаті пайового внеску за спірну квартиру не приймав, оскільки з дати укладення шлюбу - 22 грудня 1990 року до дати викупу ОСОБА_3 пайових внесків за квартиру у квітні 1991 року, не працював, так як був студентом і навчався у вищому навчальному закладі.
Належних та допустимих доказів на підтвердження посилань, вказаних у позовній заяві щодо здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 та отримання ним доходів від неї, позивачем не надано.
Придбання ОСОБА_3 пайового внеску за спірну квартиру відбулося у квітні 1991 року, а сторони на цей час перебували у шлюбі лише 3 місяці, тому купівля пайового внеску не могла відбутись за спільні кошти подружжя, отримані від їх спільної праці.
Отже, спірна квартира не є спільним сумісним майном подружжя, оскільки пайові внески за нею сплачені саме відповідачкою за рахунок її особистих коштів, які вона успадкувала, а позивач не підтвердив належними доказами сплату пайових внесків за спільні кошти.
Відповідачка зареєструвала право власності на спірну квартиру 04 вересня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно. У переліку документів, які були підставою для видачі зазначеного свідоцтва, відсутній договір купівлі-продажу від 01 квітня 1991 року.
Таким чином, спірна квартира набута у власність ОСОБА_3 після розірвання шлюбу між сторонами, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому ОСОБА_3 була її єдиним власником.
Посилання ОСОБА_1 на те, що спірна квартира була набута за час шлюбу за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 1991 року, не заслуговують на увагу, оскільки право власності на вказану квартиру виникло у ОСОБА_3 лише у 2014 році на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 вересня 2014 року№ НОМЕР_1.
Отже, безпідставними є вимоги позивача про компенсацію 1/2 частки вартості спірної квартири, оскільки відповідачка відчужила належну їй на праві приватної власності квартиру, тому у неї не виникло грошових зобов`язань перед позивачем щодо сплати йому 1/2 частки вартості цієї квартири.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірна квартира
не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відтак, не підлягає поділу між ними. Позовні вимоги про стягнення грошової компенсації дійсної ринкової вартості 1/2 частки у спільному майні подружжя та стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних витрат
є похідними від вимог щодо поділу майна подружжя, а тому є безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 932/6311/21 з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачкою набуто у власність спірну квартиру за час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем. Таким чином, квартира є спільним сумісним майном подружжя. Відповідачкою презумпцію спільності майна подружжя не спростовано. Відсутні належні та допустимі докази спадкування відповідачкою грошових коштів, за рахунок яких нею було сплачено пайовий внесок. Щодо вказаних обставин висновок суду ґрунтується на припущеннях.
Суди дійшли помилкового висновку про те, що відповідачка набула право власності на спірну квартиру лише 04 вересня 2014 року, тобто після отримання свідоцтва про право власності на неї, оскільки право власності на куплену квартиру у житлово-будівельному кооперативі у відповідачки, як покупця, виникло з моменту укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, тобто 01 квітня 1991 року. Пай за спірну квартиру був повністю сплачений попереднім її власником ОСОБА_7, яка здійснила продаж саме квартири на користь відповідачки.
Доводи особи, яка подала відзив
У квітні 2023 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають.
Відповідачка для придбання 01 квітня 1991 року пайового внеску за спірну квартиру використала грошові кошти, отримані у спадщину. Позивач участі
у сплаті пайового внеску не приймав. Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що спірна квартира не є спільним сумісним майном подружжя, тому не підлягає поділу між сторонами.
Позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачкою у суді першої інстанції, оскільки з травня 2002 року ОСОБА_1 знав про порушення своїх прав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 22 грудня 1990 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, який рішенням Кіровського міського суду м. Дніпропетровська
від 10 жовтня 2001 року у справі № 2-690/2001 було розірвано.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 березня 1991 року ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_6 кооперативну квартиру
АДРЕСА_1 (а.с. 2-3, т. 2).
01 квітня 1991 року ОСОБА_3 на підставі протоколу загальних зборів стала членом житлово-будівельного кооперативу № 53 "Комунальник", оскільки викупила пайовий внесок ОСОБА_6 за квартиру АДРЕСА_1
(до зміни назви Дніпропетровськ), що підтверджується списком членів житлово-будівельного кооперативу № 53 "Комунальник", довідкою
від 18 серпня 2014 року (а.с. 12-25, т. 2).
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська
від 03 травня 2012 року у справі № 2-10/11 позов ОСОБА_3 задоволено, визнано за ОСОБА_3 у порядку розподілу спільного майна подружжя право спільної часткової власності на 1/2 ідеальну частку в приміщеннях магазину літ. А-4, розташованого по АДРЕСА_2 ; визнано за нею право спільної часткової власності на 1/2 ідеальну частку у приміщенні магазину, літ. А-4, розташованого по АДРЕСА_2 .
04 вересня 2014 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності
№ НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
15 вересня 2014 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужила ОСОБА_5 квартиру
АДРЕСА_1, що також підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно,
Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 листопада 2020 року (а.с. 62-63, т. 2).
У травні 2022 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до суду
першої інстанції подав заяву про застосування строку позовної давності
(а.с. 235-239, т. 3).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.