Постанова
Іменем України
06 липня 2023 року
м. Київ
справа № 947/1843/21
провадження № 61-8475св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - Казенне підприємство "Морська пошуково-рятувальна служба",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Професійна спілка працівників казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба",розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 жовтня 2021 року у складі судді Калініченко Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду
від 30 червня 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П.,
Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба"
(далі - КП "МПРС"), третя особа - Професійна спілка працівників
КП "МПРС" (далі - ПСП КП "МПРС"), про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що наказом КП "МПРС" від 06 червня
2016 року № 102-к ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду завідуючого сектору розвитку підприємства. З лютого 2012 року загальний стаж роботи в КП "МПРС" (наказ від 02 лютого 2012 року № 88-к) на різних посадах (провідний економіст фінансово-економічного управління, провідний інженер відділу технічної експлуатації служби флоту, завідувач сектору розвитку) складає більш дев`яти років.
Наказом КП "МПРС" від 14 грудня 2020 року № 815-к "Про звільнення", позивачка звільнена на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України, відповідно до наказу КП "МПРС" від 17 лютого
2020 № 116-н "Про внесення змін до штатного розпису КП "МПРС".
При цьому, ОСОБА_1 зазначила, що наказом від 21 квітня 2020 року
№ 221-к "Про звільнення" її вже було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу КП "МПРС" від 17 лютого 2020 року № 116-н "Про внесення змін до штатного розпису КП "МПРС"", яким здійснено виведення із штатного розпису КП "МПРС" 38 посад, у тому числі, й посаду завідувача сектору розвитку, яку обіймала позивачка.
Малиновський районний суд міста Одеси своїм рішенням від 30 вересня 2020 року у справі № 521/8027/20 позов ОСОБА_1 до КП "МПРС",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета
спору, - ПСП КП "МПРС", зокрема, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, задовольнив. Визнав незаконним та скасував наказ КП "МПРС" від 21 квітня 2020 року № 236-к про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору розвитку
КП "МПРС". Поновив ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору розвитку
КП "МПРС". Допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати заробітної плати за один місяць у сумі 19 248,20 грн.
13 жовтня 2020 року КП "МПРС" на виконання рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2020 року поновив ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору розвитку на підставі наказу № 659-к
"Про поновлення на роботі ОСОБА_1".
Одночасно із ознайомленням з наказом про поновлення на роботі,
13 жовтня 2020 року позивачці вручено попередження про наступне звільнення через два місяці на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України. Попередження мотивоване проведеним скороченням чисельності та штату працівників КП "МПРС" (наказ № 116-н від 17 лютого 2020 року) та введенням нового штатного розпису КП "МПРС" з 01 травня 2020 року (наказ КП "МПРС" від 30 квітня 2020 року № 280-н "Про затвердження і введення в дію організаційної структури та штатного розпису КП "МПРС"), згідно з яким сектор розвитку КП "МПРС" та посада завідувача сектору розвитку, яку обіймала ОСОБА_1, у діючому штатному розписі підприємства відсутні.
ОСОБА_1 вважає, що КП "МПРС" не виконало обов`язку щодо її поновлення на роботі у спосіб, передбачений чинним законодавством України, у зв`язку з чим підприємство не мало законних підстав
для подальшого її звільнення на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України.
Отже, КП "МПРС" під час її звільнення порушено вимоги статей 42, 49-2,
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ КП "МПРС" від 14 грудня
2020 року № 815-к про її звільнення;
- поновити її на посаді завідувача сектору розвитку КП "МПРС";
- стягнути з КП "МПРС" на свою користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2020 року до дати ухвалення рішення
у справі;
- стягнути з КП "МПРС" на свою користь у відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Київський районний суд міста Одеси своїм рішенням від 07 жовтня
2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Одеський апеляційний суд своєю постановою від 30 червня 2022 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 жовтня 2021 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем під час звільнення позивачки належним чином виконані приписи частини другої
статті 40 КЗпП України, а відмова останньої від переведення на запропоновані вакантні посади свідчить про те, що при звільненні
ОСОБА_1 відповідач не допустив будь-яких порушень її прав.
Разом з тим, у відповідача мали місце зміни в організації виробництва та праці, зокрема скорочення штату працівників, на підставі чого із попередженням про звільнення протягом всього періоду попередження
(з 13 жовтня 2020 року по 14 грудня 2020 року) позивачці пропонувалися вакантні посади у КП "МПРС", взагалі за зазначений період позивачу було запропоновано 36 вакантних посад. Отже, КП "МПРС" під час звільнення ОСОБА_1 було дотримано вимоги діючого трудового законодавства України.
Крім того, оскільки звільнення позивачки відбулося з дотриманням трудового законодавства, тому правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, які є похідними вимогами від вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16 (провадження № 61-17594св18), від 08 квітня 2020 року
у справі № 808/2741/16 (адміністративне провадження № К/9901/21219/18), від 12 серпня 2020 року у справі № 306/1325/18 року (провадження
№ 61-21256св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 569/13347/18 (провадження № 61-11944св19), від 17 березня 2021 року у справі
№ 335/6370/15-ц (провадження № 61-17291св19), від 08 вересня 2021 року
у справі № 721/910/19 (провадження № 61-4490св21), від 20 жовтня
2021 року у справі № 727/2765/20 (провадження № 61-13807св21),
від 08 грудня 2021 року у справі № 465/6661/16-ц (провадження
№ 61-4125св21);
- пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України - скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 487/3848/17 (провадження № 61-42064св18), від 01 вересня 2020 року у справі
№ 755/6539/18 (провадження № 61-4367св20);
- пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме недотримання роботодавцем статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" під час змін в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності або штату, та які не супроводжуються процесами ліквідації, реорганізації, зміни форм власності або часткового зупинення виробництва;
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані
у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених
у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених
пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Також касаційна скарга подана на підставі, передбаченої підпунктами
"а", "в" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не була поновлена
на попередній посаді (завідувача сектора), а також не поновлена на рівнозначній посаді на цьому ж підприємстві. На час видання КП "МПРС" наказу від 13 жовтня 2020 року № 659-к "Про поновлення на роботі
ОСОБА_1" жодних трудових функцій вона не виконувала через відсутність визначеного місця у виробничому процесі підприємства, що, на думку заявниці, свідчить про невиконання судового рішення про поновлення її на роботі. Заявниця вважає видання вказаного наказу суто формальним та таким, що не має матеріальної бази для такого видання.
Також заявниця аргументує свої доводи тим, що їй не був забезпечений фактичний, а не формальний, доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків, зокрема, що рішення суду про поновлення на роботі вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі за рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
У свою чергу роботодавець на виконання постанови про поновлення на роботі не створив умов, які мали місце до незаконного звільнення, не здійснив фактичного допуску до виконання трудових обов`язків за поновленою посадою (не здійснив інструктаж із питань пожежної безпеки, з охорони праці, не інтегрував у робочий процес тощо).
Разом з тим, заявниця вказує на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що організаційно-технічних підстав для оголошення простою не було, а тому такий наказ КП "МРПС" від 13 жовтня 2020 року
№ 724-н "Про простій" суперечить публічному порядку та є нікчемним.
Не погоджується заявниця у касаційній скарзі і з тим, що відбулась фактична відсутність змін в організації виробництва і праці (скорочення штату). Суди використали концепцію негативного доказу, вважаючи доведеним факт скорочення штату за твердженням відповідача та без з`ясування справжніх обставин справи. Водночас зміни до штатного розпису на підставі наказу КП "МПРС" № 116-н є нікчемними, що не мали на меті реальних змін в організації виробництва і праці.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2022 року КП "МПРС" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними
і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
У вересні 2022 року ПСП "МПРС" подала заперечення (відповідь) на відзив КП "МПРС" та пояснення до касаційної скарги ОСОБА_1, в яких просить задовольнити касаційну скаргу, а судові рішення скасувати, як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала заперечення (відповідь) на відзив КП "МПРС", вказуючи на те, що викладені у відзиві відповідачем доводи є необґрунтованими та безпідставними.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до пункту 2.1 Статуту КП "МПРС" підприємство створене з метою забезпечення сталого функціонування та подальшого розвитку національної системи пошуку і рятування на морі на виконання публічно-правових функцій держави Україна щодо здійснення операцій з пошуку і рятування людського життя на морі у відповідності до законодавства та міжнародних договорів України.
Згідно з пунктом 5.1.3 Статуту підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис на підставі фонду оплати праці, передбаченого фінансовим планом.
Відповідно до наказу КП "МПРС" від 02 червня 2016 року № 102-к
ОСОБА_1 прийнята на посаду завідувача сектору розвитку КП "МПРС", що підтверджується записом у її трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
17 лютого 2020 року у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці на підприємстві КП "МПРС" прийняло наказ № 116-н "Про внесення змін до штатного розпису КП "МПРС", відповідно до якого виведено із штатного розпису перелік структурних підрозділів та посад, зокрема, посаду завідувача сектору розвитку, та доручено начальнику відділу управління персоналом провести переміщення або вивільнення працівників, посади яких підлягають скороченню відповідно до діючого законодавства.
Згідно з наказом КП "МПРС" від 21 квітня 2020 року № 236-к ОСОБА_1 звільнена у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
30 квітня 2020 року КП "МПРС" видало наказ № 280-н "Про затвердження
і введення в дію організаційної структури та штатного розпису КП "МПРС", яким з 01 травня 2020 року затверджено і введено нову організаційну структуру та новий штатний розпис КП "МПРС", в якому відсутній сектор розвитку та посада завідуючого сектору розвитку.
Не погоджуючись з наказом від 21 квітня 2020 року № 236-к про звільнення, у травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Малиновського районного суду міста Одеси до КП "МПРС", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ПСП КП "МПРС", про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди(справа № 521/8027/20).
Малиновський районний суд міста Одеси своїм рішенням від 30 вересня
2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував наказ КП "МПРС" від 21 квітня 2020 року № 236-к про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору розвитку КП "МПРС". Поновив ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору розвитку КП "МПРС". Допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати заробітної плати за один місяць у сумі 19 248,20 грн.
КП "МПРС" на виконання рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2020 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді завідувача сектору розвитку на підставі наказу від 13 жовтня 2020 року
№ 659-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1".
Після поновлення ОСОБА_1 на роботі, 13 жовтня 2020 року позивачка отримала попередження про наступне звільнення через два місяці на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке мотивоване проведеним скороченням чисельності та штату працівників КП "МПРС"
(наказ КП "МПРС" № 116-н "Про внесення змін до штатного розпису
КП "МПРС") та введенням нової організаційної структури та штатного розпису КП "МПРС" з 01 травня 2020 року (наказ КП "МПРС" від 30 квітня 2020 року № 280-н "Про затвердження і введення в дію організаційної структури та штатного розпису КП "МПРС"), згідно з якими структурний підрозділ - сектор розвитку та посада завідувача сектору розвитку у діючій організаційній структурі та штатному розписі КП "МПРС" відсутні.
Із зазначеним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 13 жовтня 2020 року, про що свідчить її підпис на попередженні. Також позивачка зазначила на наказі, що вона просить надати вакансії та іншу роботу протягом двох місяців з дати підписання попередження.
13 жовтня 2020 року ОСОБА_1 разом з попередженням про звільнення начальником відділу управління персоналом було запропоновано 15 посад, які були вакантними на підприємстві. Зазначені письмові пропозиції були отримані ОСОБА_1 для ознайомлення, що підтверджується її підписом на примірниках підприємства, на яких одночасно позивачка зазначила відповідні записи.
З огляду на зміст письмових пропозицій, 13 жовтня 2020 року ОСОБА_1 були запропоновані наступні посади: капітан пошуково-рятувального катера ПРК-02 з посадовим окладом 22 197 грн; механік пошуково-рятувального катера ПРК-03 - 19 675 грн; моторист 1 класу - 15 387 грн; матрос 1 класу пошуково-рятувального катера ПРК-02 - 13 789 грн; моторист 1 класу, матрос 1 класу пошуково-рятувального катера ПРК-05 - 15 387 грн;
2 помічник капітана рятувального судна "Сапфір" - 23 231 грн; старший капітан-координатор Морського рятувального підцентру міста
Бердянська - 18 459 грн; капітан пошуково-рятувального катера
ПРК-06 - 22 197 грн, стосовно яких ОСОБА_1 зазначила, що в неї відсутні кваліфікаційні документи для переведення на цю посаду.
Також були запропоновані посади: економіста відділу економічного планування та прогнозування; начальника плавмайстерні ПБРК-02; інженера 1 категорії відділу Глобальної морської системи зв`язку у випадку лиха
(далі - ГМЗЛБ); юрисконсульта відділу управління персоналом; провідного бухгалтера бухгалтерії; програміста системного відділу інформаційних технологій; робітника відділу господарського забезпечення, стосовно яких ОСОБА_1 зазначила власноруч про своє прохання надати їх посадові інструкції для ознайомлення та прийняття рішення.
Також, 13 жовтня 2020 року наказом КП "МПРС" № 724-н "Про простій" ОСОБА_1 оголошено простій не з вини працівника з 15 жовтня 2020 року до видання наказу по підприємству щодо припинення простою ОСОБА_1, завідувача сектору розвитку.
19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 запропоновано ще 1 вакантну
посаду - капітана-координатора Морського рятувального підцентру міста Бердянська, з посадовим окладом 17 140 грн, на письмову пропозицію якої позивачка зазначила про відсутність в неї кваліфікаційних документів для переведення на зазначену посаду.
06 листопада 2020 року КП "МПРС" листом засобами електронного зв`язку (електронною поштою) направило ОСОБА_1 витяги з посадових інструкцій економіста відділу економічного планування та прогнозування, начальника плавмайстерні ПБРК-02, інженера 1 категорії відділу ГМЗЛБ, юрисконсульта відділу управління персоналом, провідного бухгалтера бухгалтерії, програміста системного відділу інформаційних технологій, робітника відділу господарського забезпечення (розділи "завдання та обов`язки", "повинен знати" та кваліфікаційні вимоги (до посади).
06 листопада 2020 року ОСОБА_1 надіслала на адресу КП "МПРС" лист, який надійшов до підприємства 11 листопада 2021 року, в якому остання висловила вдячність за надіслані посадові та робочі інструкції вакантних посад. Попередила, що ближче до дати скорочення її посади надасть інформацію про прийняте рішення щодо переведення на іншу посаду. Також просила надавати їй протягом 2 місяців з дня підписання попередження про скорочення усю наявну інформацію стосовно вакантних посад.
19 листопада 2020 року КП "МПРС" звернулося до ПСП КП "МПРС" з листом про отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектора розвитку на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України.
24 листопада 2020 року начальником відділу управління персоналом
КП "МПРС" ОСОБА_1. запропоновано ще 12 вакантних посад, шляхом ознайомлення з письмовими пропозиціями, копії яких позивачка отримала, про що свідчать її підпис на кожному повідомленні від 24 листопада
2020 року.
07 грудня 2020 року ПСП КП "МПРС" відмовила у наданні згоди на розірвання трудового договору з завідувачем сектору розвитку КП "МПРС" ОСОБА_1 .
08 грудня 2020 року ОСОБА_1 особисто надала лист за підписом начальника відділу управління персоналом про те, що 13 жовтня 2020 року їй запропоновано 15 посад, 19 жовтня 2020 року - 1 вакантну посаду,
24 листопада 2020 року - 20 вакантних посад, а також зазначила,
що, враховуючи закінчення строку попередження про звільнення 14 грудня 2020 року, у разі прийняття рішення про переведення на будь-яку із запропонованих посад, ОСОБА_1 необхідно з`явитися до відділу управління персоналом о 9:00 год. 14 грудня 2020 року та надати письмову заяву про переведення і підтверджуючі кваліфікацію документи.
11 грудня 2020 року начальник відділу управління персоналом зазначив, що 08 грудня 2020 року позивачка повідомлена про необхідність з`явитися до відділу управління персоналом о 9:00 год. 14 грудня 2020 року та надати письмову заяву про переведення і підтверджуючі кваліфікацію документи. Повідомлена, що у разі ненадання письмової заяви на переведення та підтверджуючих кваліфікацію документів 14 грудня 2020 року КП "МПРС" вважатиме, що вона не надала згоду (відмовилася) на переведення на одну із запропонованих їй посад.
11 грудня 2020 року КП "МПРС" також видало наказ № 859-Н
"Про припинення простою", яким припинений простій не з вини працівника з 14 грудня 2020 року ОСОБА_1, завідувача сектору розвитку.
14 грудня 2020 року, прибувши до КП "МПРС", ОСОБА_1 не надала згоду на переведення на жодну із запропонованих їй посад, що підтверджується актом, який підписаний ОСОБА_1 та не містить жодних заперечень останньої.
14 грудня 2020 року КП "МПРС" видало наказ № 815-к "Про звільнення", яким ОСОБА_1, завідуючу сектору розвитку, звільнено із займаної посади 14 грудня 2020 року, у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції
та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша
статті 13 ЦПК України).
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи
(стаття 5-1 КЗпП України).
Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у статтях 80, 104, 111 ЦК України, статтях 62, 66, 79, 92 ГК України. Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18 (провадження № 61-4367св20) вказував, що законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантну посаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої
статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20),
від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6268св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження
№ 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі
№ 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21).
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Верховний Суд України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі
№ 6-40цс15 зробив висновок про те, що, оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.