ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2023 року
м. Київ
справа № 202/2564/19
провадження № 61-16386св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулініч Сергій Анатолійович,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного
суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Слюсар Л. П., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня
2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася з позовом до
ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулініч С. А., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом зняття з реєстрації та виселення.
В обґрунтування позову вказувала, що квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована
за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 19 листопада 1993 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № И-3017, та зареєстрованого у Комунальному підприємстві (далі - КП) "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради в реєстровій
книзі № 30п за № 116.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємці у ОСОБА_3 відсутні та, відповідно, спадкова справа щодо його майна не заводилась.
Однак у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру
АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулініч С. А. виданий 10 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. та зареєстрованим за номером 641.
Вказувала, що за змістом пункту 3 вказаного договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 листопада 1993 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № И-3017
від 19 листопада 1993 року та зареєстрована в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації за номером 30п-116.
У листі Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради
№ 1/9-1489 від 16 серпня 2017 року зазначено, що розпорядженням органу приватизації від 19 листопада 1993 року № И-3017 вказану квартиру передано у власність ОСОБА_3, який отримав свідоцтво про право власності на квартиру.
Отже ОСОБА_2 спірна квартира не належала, тому вона не мала права її відчужувати ОСОБА_1 .
Враховуючи, що підставою для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 є недійсний договір купівлі-продажу, у останньої не виникло право власності на квартиру, тому і підстави для її проживання у спірній квартирі відсутні.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2018 року у справі № 202/6418/18 визнано квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною, яка відкрилась після ОСОБА_3, та передано спадкове майно у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Посилаючись на правові підстави статей 203, 215, 319 ЦК України Дніпровська міська рада просила:
- визнати недійсним договір купівлі-продажі від 10 липня 2017 року, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_1, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 ;
- скасувати запис № 21316032 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1, здійснений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. 10 липня 2017 року, (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 36069990 від 10 липня 2017 року);
- визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування вказаною квартирою, та виселити її з квартири без надання іншого жилого приміщення;
- усунути Дніпровській міській раді перешкоди у здійсненні права на користування та розпорядження зазначеною шляхом зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня
2020 року відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції зазначив, що оспорюваний договір порушує публічний порядок, є нікчемним та не створює жодних прав та обов`язків для сторін цього договору. Місцевий суд зазначив про відсутність підстав для визнання недійсним вказаного договору у судовому порядку, оскільки такий правочин є нікчемним в силу закону. Позовну вимогу про скасування запису про право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру суд першої інстанції вважав похідною від вимоги про визнання недійсним договору, тому відмовив у її задоволенні.
Також суд першої інстанції зазначив, що Дніпровська міська рада не є власником квартири, тому відсутні підстави для задоволення пред`явленого нею позову про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом зняття з реєстрації і виселення.
Місцевий суд врахував, що Дніпровська міська рада не є власником спірної квартири і вимог про визнання спадщини, яка відкрилась після ОСОБА_3, відумерлою та витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради спірної квартири не заявляла.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня
2020 року - без змін.
Приймаючи постанову, апеляційний суд зазначив, що Дніпровська міська рада не є стороною оспорюваного договору, тому позовні вимоги в частині визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу та скасування запису № 21316032 про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позову в частині визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом зняття з реєстрації і виселення у зв`язку з їх недоведенням, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2020 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 27 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу з посиланням на те, що вказаний договір порушує публічний порядок і є нікчемним. У постанові Верховного Суду України від 13 квітня
2016 року у справі № 6-1528цс15 зазначено, що "відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".
Помилковими вважає заявник і висновки суду апеляційної інстанції про те, що Дніпровська міська рада у обраний спосіб захисту прав не може вимагати визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, оскільки не є стороною цього договору. Такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові
від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), згідно з яким застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Крім того, висновок апеляційного суду про відсутність у Дніпровської міської ради права оспорювати договір купівлі-продажу у зв`язку з тим, що вона не є стороною цього договору, не відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13 і
від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, та висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 1519/19311/14-ц (провадження № 61-15602св18).
Також заявник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач має заявити вимоги про витребування спірної квартири
від ОСОБА_1, оскільки Дніпровська міська рада не є власником квартири і не може захистити право у зазначений спосіб. Такий висновок суду першої інстанції суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 та постанові
Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 641/1689/15 (провадження № 61-34143св18).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 1519/19311/14-ц (провадження № 61-15602св18), від 6 листопада 2019 року
у справі № 641/1689/15 (провадження № 61-34143св18), постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15, від 12 червня
2013 року у справі № 6-32цс13, від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 19 листопада 1993 року, виданим виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № И-3017 та зареєстрованим у КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради в реєстровій книзі № 30п за № 116, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .
З довідки КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 15 серпня 2017 року № 10906 суди встановили, що на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі на квартиру АДРЕСА_1 містяться відомості про реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (актовий запис про смерть № 559
від 16 травня 2017 року).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2018 року у справі № 202/6418/18 задоволено заяву Дніпровської міської ради та визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після ОСОБА_3,
на квартиру АДРЕСА_1 . Передано спадкове майно ОСОБА_3, яке складається з вказаної квартири у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня
2019 року у справі № 202/6418/18 вказане рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2018 року скасовано за апеляційною скаргою ОСОБА_1 з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаної заяви Дніпровської міської ради. Постановою Верховного Суду
від 26 лютого 2020 року у справі № 202/6418/18 скасовано рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, заяву Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою залишено без розгляду.
Судами встановлено, що 10 липня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу від 10 липня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. за реєстровим № 641, за умовами якого ОСОБА_1 купила квартиру
АДРЕСА_1 .
У пункті 3 договору купівлі-продажу зазначено, що вказана належить
ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого
19 листопада 1993 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № И-3017 від 19 листопада
1993 року, та зареєстрована в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації за номером 30п-116.
Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 149244437
від 12 грудня 2018 року суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу (серія та номер НМО 169953), посвідченого приватним нотаріусом приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. 10 липня 2017 року за № 641 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1296601912101; номер запису про право власності 21316032).
З довідки відділу обліку проживання № 1262 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні від 31 січня 2019 року, виданої відділом обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, суди встановили, що у квартирі