ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 199/8289/16-ц
провадження № 61-4122св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Людмила Миколаївна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 23 лютого 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу
Колодій Л. М., про визнання договору дарування недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію права власності та визнання права власності.
В обґрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько
ОСОБА_3, спадкоємцями першої черги після якого у рівних частках є він та ОСОБА_2 . Після ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок з відповідними господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Зазначав, що він звернувся до Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3, однак постановою державного нотаріуса Шугаєвої Н. С. відмовлено у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом з посиланням на те, що право власності на вказаний житловий будинок з відповідними господарчими будівлями та спорудами зареєстровано за ОСОБА_2 .
Позивач дізнався, що 15 лютого 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л. М. та зареєстрований за № 168, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набула у власність житловий будинок з відповідними господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що ОСОБА_3 на час укладення оспорюваного правочину за станом свого психічного здоров`я не міг відповідати за свої дії і керувати ними. За життя батько позивача важко хворів (з 1980 року перебував на диспансерному обліку у лікаря-психіатра Комунального закладу "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпровської міської ради з діагнозом "Шизофренія"), потребував стороннього догляду та був інвалідом другої групи.
На думку позивача, ОСОБА_2, скориставшись важким станом змусила його укласти з нею договір дарування будинку АДРЕСА_1 . Крім того, ОСОБА_2 приховала від нотаріуса, яка посвідчувала оспорюваний договір, інформацію про стан здоров`я дарувальника та перебування останнього на диспансерному обліку у лікаря-психіатра.
Позивач вважає, що оспорюваний договір дарування не відповідає вимогам закону та підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України як правочин, вчинений фізичною особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
За таких обставин просив:
- визнати недійсним договір дарування житлового будинку з відповідними господарчими будівлями та спорудами
АДРЕСА_1 від 15 лютого 2010 року, укладений ОСОБА_3 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л. М. та зареєстрований за № 168;
- поновити позовну давність для визнання договору дарування недійсним;
- скасувати рішення Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 29584493 від 15 березня 2010 року про реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок;
- скасувати рішення Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 29584493
від 15 березня 2010 року про реєстрацію права власності на вказане домоволодіння;
- визнати за ним право власності на житловий будинок з відповідними господарчими будівлями та спорудами
АДРЕСА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 8 грудня 2020 року, ухваленим у складі судді Спаї В. В., позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з відповідними господарчими будівлями та спорудами, укладений 15 лютого 2010 року
ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л. М. та зареєстрований за № 168. Позов в частині визнання права власності залишено без розгляду. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 18 840 грн.
Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції зазначив, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 7 липня 2020 року, проведеної Державною установою "Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров`я України", ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на час укладення договору дарування 15 лютого 2010 року страждав на хронічне психічне захворювання "Шизофренія" (F20.9 за МКХ-10), не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Вказані обставини місцевий суд вважав підставою для визнання недійсним договору дарування за частиною першою статті 255 ЦК України.
Вирішуючи заяву ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що про порушення свого права позивач дізнався після отримання постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 жовтня 2016 року, після чого почався перебіг позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання недійсним договору дарування. Тому звернення позивача з даним позовом
15 листопада 2016 року відбулося у межах позовної давності.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 8 грудня
2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши, що сам по собі факт наявності у дарувальника психічної хвороби не є абсолютним і достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними під час укладення договору дарування.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 7 липня 2020 року, яким встановлено, що
ОСОБА_3 на період укладення договору дарування 15 лютого 2010 року страждав на хронічне психічне захворювання "Шизофренія", не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки іншим висновком судово-психіатричної експертизи № 15 від 2 серпня 2018 року зазначено про неможливість визначити психічний стан ОСОБА_3 на період складання договору дарування від 15 лютого 2010 року.
Також апеляційний суд зазначив, що висновок про недійсність правочину не може ґрунтуватися тільки висновку експертизи, оскільки вказане захворювання у спадкодавця було за життя, проте інвалідом він був лише 2 групи. Тому вказав про відсутність у матеріалах справи доказів того, що ОСОБА_3 під час укладення договору дарування був абсолютно неспроможним розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року і залишити в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 8 грудня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 на час укладення договору достовірно знала про стан здоров`я дарувальника та використала цей стан. Поза увагою апеляційного суду залишився зміст пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, згідно з яким загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Заявник вважає, що оспорюваний договір не відповідає таким засадам. Суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у пункті 8.26 постанови Великої
Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), про те, що "водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах".
Крім того, на думку заявника, апеляційний суд не врахував висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 7 жовтня 2020 року
у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19), в якій здійснено тлумачення понять справедливість і добросовісність.
Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції помилково застосував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 листопада 2019 року
у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), згідно з яким "для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою
статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними". Апеляційний суд не врахував, що висновком судово-психіатричної експертизи від 7 липня 2020 року встановлено, що ОСОБА_3 на час укладення договору дарування 15 лютого 2010 року страждав на хронічне психічне захворювання "Шизофренія" (F20.9 за МКХ-10), не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Такий висновок узгоджується з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи. Ці обставини вказують на абсолютну неспроможність ОСОБА_3 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Суд апеляційної інстанції не врахував, що у справі № 496/4851/14-ц за висновком експерта особа не в повній мірі могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому Верховний Суд і зазначив про відсутність підстав вважати таку неспроможність абсолютною.
Вважає, що апеляційний суд помилково не врахував висновок судово-психіатричної експертизи від 7 липня 2020 року з посиланням на існування висновку судово-психіатричної експертизи № 15 від 2 серпня 2018 року, оскільки цей висновок вказує про неможливість встановити психічний стан ОСОБА_3 на час укладення оспорюваного правочину та жодним чином не суперечить
експертизи від 7 липня 2020 року. Крім того, під час проведення експертизи у 2018 році експерти не досліджували частину медичної документації, яка була предметом дослідження експертів під час проведення експертизи у 2020 році.
Відхиляючи з вказаних мотивів висновок судово-психіатричної експертизи
від 7 липня 2020 року, суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 лютого
2020 року у справі № 2-82/09 (провадження № 14-734свц19), та
висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 29 липня 2020 року
у справі № 331/706/19 (провадження № 51-1993км20), від 6 серпня 2020 року
у справі № 155/1064/18 (провадження № 51-436км20).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:
- застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року
у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 25 лютого 2020 року
у справі № 2-82/09 (провадження № 14-734свц19), у постановах Верховного
Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц
(провадження № 61-7835сво19), від 7 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19), від 29 липня 2020 року у справі № 331/706/19,
від 6 серпня 2020 року у справі № 155/1064/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, сином якого є позивач, а дочкою - відповідач ОСОБА_2 .
Зі змісту довідки медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) № 050995 суди встановили, що за результатами огляду 17 січня 1994 року ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_2, Психіатричною МСЕК № 4 йому безстроково встановлена друга група інвалідності.
Суди встановили, що згідно з довідкою КЗ "Дніпропетровська міська
поліклініка № 1" Дніпропетровської обласної ради від 24 жовтня 2016 року № 11/402 ОСОБА_3 перебував на обліку у лікаря-психіатра з 1980 року з діагнозом "шизофренія", знятий з обліку у зв`язку зі смертю у 2016 року.
Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н. С. від 29 жовтня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після
ОСОБА_3, оскільки право власності на житловий будинок з відповідними господарчими будівлями та спорудами
АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .
З листа Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори
№ 3425/01-16 від 28 серпня 2017 року суди встановили, що на підставі заяви
ОСОБА_1 про прийняття спадщини № 871 від 13 квітня 2016 року відкрита спадкова справа № 337/2016 відносно майна ОСОБА_3 . Інші заяви про прийнття спадщини у вказаній спадковій справі відсутні.
Зі змісту медичного висновку психоневрологічного диспансеру № ІІ/196
від 23 березня 1987 року судами встановлено, що ОСОБА_3 за станом здоров`я не може проживати у комунальній квартирі, не може проживати в одній кімнаті з членами сім`ї, у тому числі в ізольованій квартирі, та має право на першочергове надання житлового приміщення на нижніх поверхах або у будинку з ліфтом.
15 лютого 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л. М. та зареєстрований за № 168, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набула у власність житловий будинок з відповідними господарчими будівлями та спорудами
АДРЕСА_1 .
Суди встановили, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 15 від 2 серпня 2018 року визначити психічний стан ОСОБА_3 на період укладення договору дарування від 15 лютого 2010 року неможливо у зв`язку з відсутністю в матеріалах цивільної справи та медичній документації будь-яких відомостей про його психічний стан на той період часу.