ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 346/6446/18
провадження № 61-15734св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 5 лютого 2000 року перебував з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 6 листопада 2017 року розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_4 .
За час шлюбу та за спільні кошти ними побудований житловий будинок на АДРЕСА_1, який зареєстрований за ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19 січня 2015 року.
Позивач вказує, що пропонував відповідачу добровільно за взаємною згодою поділити належний їм на праві спільної сумісної власності житловий будинок, але відповідач відмовилась.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив поділити житловий будинок на АДРЕСА_1, що є спільною сумісною власністю подружжя, із закріпленням за кожним по частці спірного житлового будинку.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2020 року, ухваленим у складі судді Веселова В. М., у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивач належними і допустимими доказами не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, що спірний житловий будинок побудований за кошти позивача або за спільні кошти подружжя; не довів позивач і факту спільної участі подружжя у будівництві спірного житлового будинку.
Посилаючись на зазначене, а також на те, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2020 року скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Поділено майно, що є об`єктом спільної сумісної власності, а саме житловий будинок на АДРЕСА_1, з визнанням за кожним із подружжя права власності по ідеальній частці цього майна.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Також апеляційним судом зазначено, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
ОСОБА_2 доказів на спростування зазначеної презумпції не надала.
Встановивши, що житловий будинок на АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном позивача та відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за кожним із подружжя права власності по ідеальній частці цього майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки при вирішенні справи судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 20 червня 2018 року у справі № 756/14404/15-ц.
На думку заявника, при вирішенні справи апеляційний суд не встановив фактичних обставин, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_2 просила про задоволення касаційної скарги.
Позиція інших учасників
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність її доводів. Зазначав, що суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку доказам і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що спірний житловий будинок побудовано за час шлюбу, а, відтак, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано з Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області матеріали цивільної справи № 346/6446/18.
Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 12 листопада 2020 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2017 року у справі № 716/53/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 5 лютого 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 6 листопада 2017 року розірвано.
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_4 .
За час перебування у шлюбі подружжям набуто майно, яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2, - житловий будинок на АДРЕСА_1 .
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 29 листопада 2019 року № 655/1991/19-28 ринкова вартість житлового будинку на АДРЕСА_1 на час проведення експертизb становить 1 775 432 грн, а вартість земельної ділянки площею 0,0585 га - 174 406 грн. Поділ та виділення по частці житлового будинку у зв`язку з конструктивними особливостями цього будинку не є можливим.
У цьому ж висновку запропоновані варіанти виділення приміщень у житловому будинку на АДРЕСА_1, а саме: першому співвласнику пропонується виділити наступні приміщення: у підвалі - приміщення 1 комору площею 37.8 км.м, ІІІ комору - 13.3. кв.м, на 1 поверсі - 1-1 коридор площею 8.7 кв.м, 1-2 коридор площею 10.3 кв.м, 1-3 кладову площею 2.1. кв.м, на 2 поверсі І-ІV - с/клітку площею 12.8 кв.м, 1-9 коридор площею 7.9 кв.м, 1-10 ванну площею 10.2 кв.м, І-11 житлову кімнату площею 18.2 кв.м, 1-12 житлову кімнату площею 15.3 кв.м, 1-13 - житлову кімнату площею 13.9 кв.м; загальною площею 150.5 кв.м, арифметична частка після поділу становитиме 61/100; відхилення від ідеальної частки становитиме +214 482 грн; другому співвласнику пропонується виділити наступні приміщення: у підвалі -приміщення ІІ комору площею 29.1 кв.м, на 1 поверсі - 1-4 санвузол площею 4.1 кв.м, 1-5 коридор 5.1 кв.м, 1-6 житлову кімнату площею 28.6 кв.м, 1-7 їдальню площею 19.3 кв.м, 1-8 кухню площею 9.5 кв.м; загальною площею 95.7 кв.м, арифметична частка після поділу становитиме 39/100. Розмір грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась, становитиме 214 482 грн.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Звертаючись до суду з відповідними вимогами, позивач посилався на те, що житловий будинок на АДРЕСА_1 побудований за час перебування сторін у шлюбі, тому є спільним майном подружжя та підлягає поділу.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 вказувала, що її батько - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, був одним із засновників приватної фірми "Рубін А", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності від 18 листопада 1992 року, а також установчим договором про створення приватної фірми від 17 листопада 1992 року.
Земельна ділянка, на якій у подальшому саме приватною фірмою "Рубін А" побудований спірний житловий будинок, виділялась виключно приватній фірмі "Рубін А". З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 вважає, що на спірне майно не поширюється положення статті 60 СК України.
На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_2 надано докази, зокрема, дозвіл № 92 на виконання будівельних робіт, виданий міською інспекцією Департамента з питань державного архітектурного-будівельного контролю м. Колимия; дозвіл на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1, виданий приватній фірмі "Рубін А"; аналогічний дозвіл на цю ж фірму видано інспекцією Департамента з питань державного архітектурного-будівельного контролю у Івано-Франківській області від 18 липня 2008 року; договір оренди земельної ділянки від 9 лютого 2004 року, відповідно до якого приватній фірмі "Рубін А" передано в оренду земельну ділянку на АДРЕСА_1 ; договір, укладений приватною фірмою "Рубін А" з приватним підприємством "Ательє архітектури 2000", за умовами якого приватне підприємство "Ательє архітектури 2000" зобов`язувалось здійснювати авторський нагляд за будівництвом будинку на АДРЕСА_1 ; технічне заключення про під`єднання до водогону та водовідведення з будівництвом будинку на АДРЕСА_1, укладене з директором фірми "Рубін А" - ОСОБА_5 ; лист голови правління "Електрооснастка", в якому зазначено, що приватна фірма "Рубін А" викупила нульовий цикл фундаменту будинку на АДРЕСА_1 ; накладні, чеки, квитанції та акти прийняття робіт за період з 2002 до 2009 років за якими всі роботи та матеріали оплачені приватною фірмою "Рубін А".
Також надано зведений акт, яким підтверджено, що власником незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 є приватна фірма "Рубін А", а також копію наглядового документа за будівництвом зблокованого житлового будинку на АДРЕСА_1, за яким замовником цього будівництва є приватна фірма "Рубін А".
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2020 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Сліпка В. М. про витребування доказів задоволено і витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області інформацію про заробітну плату ОСОБА_1 за період з 2000 року до 2016 року.
На виконання ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надало відповідь, з якої суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 працював в різних підприємствах і установах і протягом будівництва спірного житлового будинку отримував заробітну плату. Проаналізувавши яку, суд першої інстанції дійшов висновку, що коштів для будівництва спірного житлового будинку у позивача явно було недостатньо.
Частина перша статті 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77 та частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що спірний житловий будинок на АДРЕСА_1 побудований за час перебування сторін у шлюбі, однак не за спільні кошти та не спільними зусиллями подружжя.
Встановив суд і те, що спірний житловий будинок побудований приватною фірмою "Рубін А", одним із засновників якої був батько ОСОБА_2 - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказував, що суду не надано доказів того, що позивач своїми коштами приймав участь у будівництві спірного житлового будинку, як і не надав доказів участі у здійсненні будівництва.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши зазначене, а також оцінивши подані сторонами докази, дійшов висновку, що спірний житловий будинок побудований не за спільні кошти подружжя, а, відтак, не є спільним сумісним майно.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд зазначив наступне.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
За змістом пункту 3 частини третьої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, а також у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 6 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 5 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Частина перша статті 69 СК України встановлює, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Статтею 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд приймає до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Аналогічно врегульовано питання набуття подружжям майна у спільну сумісну власність та його поділ у ЦК України.
Так, згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 № 11 поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд зазначав, що подані відповідачем докази, зокрема, дозвіл № 92 на виконання будівельних робіт, виданий міською інспекцією Департамента з питань державного архітектурного-будівельного контролю м. Колимия; дозвіл на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1, виданий приватній фірмі "Рубін А"; аналогічний дозвіл на цю ж фірму видано інспекцією Департамента з питань державного архітектурного-будівельного контролю у Івано-Франківській області від 18 липня 2008 року; договір оренди земельної ділянки від 9 лютого 2004 року, відповідно до якого приватній фірмі "Рубін А" передано в оренду земельну ділянку на АДРЕСА_1 ; договір, укладений приватною фірмою "Рубін А" з приватним підприємством "Ательє архітектури 2000", за умовами якого приватне підприємство "Ательє архітектури 2000" зобов`язувалось здійснювати авторський нагляд за будівництвом будинку на АДРЕСА_1 ; технічне заключення під`єднання до водогону та водовідведення з будівництвом будинку на АДРЕСА_1, укладене з директором фірми "Рубін А" - ОСОБА_5 ; лист голови правління "Електрооснастка", в якому зазначено, що приватна фірма "Рубін А" викупила нульовий цикл фундаменту будинку на АДРЕСА_1 ; накладні, чеки, квитанції та акти прийняття робіт за період з 2002 до 2009 років, в яких вказано, що всі роботи та матеріали оплачені приватною фірмою "Рубін А", а також зведений акт, яким підтверджено, що власником незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 є приватна фірма "Рубін А"; копія представленого наглядового документа за будівництвом зблокованого житлового будинку на АДРЕСА_1, за яким замовником цього будівництва є приватна фірма "Рубін А", суд відхиляє, оскільки вказані докази відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України не підтверджують право особистої приватної власності ОСОБА_2, а саме, що спірний житловий будинок набуто нею за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, та не спростовують презумпцію права спільної сумісної власності на нього.
Враховуючи, що спірний житловий будинок, зареєстрований за ОСОБА_2, набуто за час шлюбу з позивачем і ОСОБА_2 не надано належних доказів на підтвердження того, що спірний житловий будинок набуто за кошти, які належали їй особисто, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання майна спільним сумісним майном подружжя і його поділу.