Постанова
Іменем України
03 липня 2023 року
м. Київ
справа № 523/8641/15
провадження № 61-9085сво21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1 Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 14 жовтня 2006 року вона перебувала
у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який було розірвано рішенням Суворовського районного суду Одеської області від 20 березня 2015 року
у справі № 523/2819/15-ц.
За час шлюбу ними за спільні кошти було набуто нерухоме майно,
а саме житловий будинок та земельну ділянку, розташовані
по АДРЕСА_1, право власності на яке оформлено за відповідачем.
Згоди щодо добровільного поділу вищевказаного майна вони дійти не можуть, а тому ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності
1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, розташованих
по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року у складі судді Погрібного М. О. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку
по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, загальною площею 490,0 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що у силу
статей 60, 69, 70 СК України спірне нерухоме майно сторонами набуто за час шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя
і підлягає поділу у рівних частках. Доказів, які б спростували презумпцію спільності майна подружжя, відповідач суду не надав.
10 грудня 2018 року до Суворовського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд вищевказаного заочного рішення суду
від 04 листопада 2015 року.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2019 року
у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду
у справі відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішенням Суворовського районного суду
м. Одеси від 04 листопада 2015 року, ОСОБА_2 у березні 2019 року звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль").
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку
по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 490,0 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 .
Скасовуючи заочне рішення районного суду, апеляційний суд виходив із того, що відповідач належним чином не був повідомлений про час і місце розгляду справи, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України
є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, оскільки відповідач обґрунтовував апеляційну скаргу такою обставиною.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, апеляційний суд погодився із висновками районного суду про те, що спірне нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя, оскільки житловий будинок і земельну ділянку сторони набули за час шлюбу.Презумпцію спільності майна подружжя відповідачем не спростовано. При цьому знаходження спірного майна в іпотеці не змінює його правового режиму.
Апеляційний суд також послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_3, як особа, яка не брала участі у справі в особі свого представника ОСОБА_4, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Сторони у справі судові рішення не оскаржили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Суворовського районного суду м. Одеси.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2022 року заяву про самовідвід судді Верховного Суду Погрібного С. О. задоволено. Відведено суддю Погрібного С. О. за його заявою від участі у розгляді касаційної скаргипредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
20 липня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справу № 523/8641/15 прийнято до розгляду
та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду порушує права та законні інтереси ОСОБА_3, як іпотекодержателя нерухомого майна, що є предметом спору між подружжям, проте її не було залучено до участі
у розгляді цієї справи.
Так, спірне нерухоме майно було передано в іпотеку банку за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 .З 24 жовтня 2018 року та по теперішній час новим іпотекодержателем цього нерухомого майна на підставі договору про відступлення прав за вказаним іпотечним договором від 14 лютого 2008 року є ОСОБА_3 . Унаслідок ухвалення оскаржуваного судового рішення апеляційного суду із власності позичальника/іпотекодавця ОСОБА_2 вибула частина іпотечного майна, що є порушенням вимог частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку". Суд апеляційної інстанції послався виключно на норми СК України та не надав оцінки тим обставинам, що спірне нерухоме майно перебуває
в іпотеці. При цьому не врахував, що нерухоме майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності, та водночас перебуває під іпотечною забороною, не може бути поділене між подружжям ані в судовому, ані в позасудовому порядку без здійснення розподілу кредитних зобов`язань між обома із подружжя, так як такі вимоги направлені на уникнення сплати боргу і порушують права іпотекодержателя. Посилається на відповідні судові рішення Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 2006 року по 20 березня 2015 року, який рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року у справі № 523/2819/15 було розірвано.
14 лютого 2008 року ними придбано нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, який в цілому складається з однієї житлової будівлі під літерою "А", загальною площею 89,3 кв. м, житловою площею 49,8 кв. м, надвірних споруд під літерою "З" - гаражу, № 2, 7-8 огорожі, І - мостіння, котрий розташований на земельній ділянці, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності загальною площею 490 кв. м, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 . Це майно зареєстровано за
ОСОБА_2 .
Вищевказане нерухоме майно набуте за рахунок кредитного договору
від 14 лютого 2008 року, укладеного між АТ "Райффайзен Банк Аваль"
та ОСОБА_2, про надання кредиту у розмірі 249 690 грн та передане в іпотеку банку ОСОБА_2 відповідно до іпотечного договору від 14 лютого 2008 року. ОСОБА_1 надала свою згоду на передання вказаного нерухомого майна в іпотеку банку.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2010 року
у справі № 2-2403/10 задоволено позов АТ "Райффайзен Банк Аваль"про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як поручителя, у солідарному порядку на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2008 року на загальну суму 2 480 038,63 грн, судового збору у розмірі 1 700 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист у справі № 2-2403/10.
18 липня 2011 року Першим суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відносно боржника -
ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження № 27646608 на підставі виконавчого листа № 2-2403/10, виданого 28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" у розмірі 2 418 858,63 грн.
18 липня 2011 року Першим суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відносно боржника- ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 27646135 на підставі виконавчого листа № 2-2403/10, виданого 28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" у розмірі 2 418 858,63 грн.
19 лютого 2014 року Другим суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відносно боржника -
ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження № 42158722 на підставі виконавчого листа № 2-2403/10, виданого 28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" грошової суми у розмірі 2 481 858,63 грн.
За інформацією, наявною в Автоматизованій системі виконавчого провадження, відносно боржника ОСОБА_2 . Першим суворовським відділом державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 29 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54809136, стягувач - АТ "Райффайзен Банк Аваль".
24 жовтня 2018 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" (первісний кредитор) та публічним акціонерним товариством "Оксі Банк" (далі - ПАТ "Оксі Банк") (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким у порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором від 14 лютого 2008 року, а новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі
та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника первісного кредитора відповідно до чинного законодавства України у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги (пункт 2.1 договору відступлення права вимоги).
До вказаного договору відступлення права вимоги 24 жовтня 2018 року додано розрахунок заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2008 року (додаток № 1), згідно з яким станом на 24 жовтня 2018 року загальна сума заборгованості боржника ОСОБА_2 перед первісним кредитором становить 562 971,06 доларів США та 47 910 241,39 грн; форма повідомлення боржнику про відступлення (додаток № 2); форма повідомлення поручителю про відступлення (додаток № 3); акт приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги (додаток № 4).
24 жовтня 2018 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" (іпотекодержатель) та ПАТ "Оксі Банк" (новий іпотекодержатель) укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором
від 14 лютого 2008 року, укладеним між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2, предметом іпотеки за яким є спірні житловий будинок та земельна ділянка, розташовані на АДРЕСА_1 .
24 жовтня 2018 року між ПАТ "Оксі Банк" (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп"
(далі - ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп") (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким у порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором від 14 лютого 2008 року, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону - кредитора
у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника кредитора відповідно до чинного законодавства України
у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги (пункт 2.1 договору відступлення права вимоги).
24 жовтня 2018 року між ПАТ "Оксі Банк" (іпотекодержатель) та ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" (новий іпотекодержатель) укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги (про що свідчить копія відповідного договору) за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, укладеним між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2, предметом іпотеки за яким є спірні житловий будинок та земельна ділянка, розташовані по АДРЕСА_1 .
24 жовтня 2018 року між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" (кредитор) та
ОСОБА_3 (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким у порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором від 14 лютого 2008 року, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника кредитора відповідно до чинного законодавства України у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги (пункт 2.1 договору відступлення права вимоги).
24 жовтня 2018 року між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (новий іпотекодержатель) укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги (про що свідчить копія відповідного договору) за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, укладеним між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2, предметом іпотеки за яким є спірні житловий будинок та земельна ділянка, розташовані по АДРЕСА_1 .
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 березня 2019 року відносно житлового будинку під АДРЕСА_1 наявний запис про іпотеку № 28548604: іпотекодавець - ОСОБА_2, іпотекодержатель - ОСОБА_3 .
На дату прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду, а саме
11 травня 2021 року, іпотекодержателем спірного нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1, є ОСОБА_3 .
Апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2020 року залучив до участі у справі як третю особу АТ "Райффайзен Банк Аваль". З 24 жовтня 2018 року новим іпотекодержателем спірного нерухомого майна є ОСОБА_3 (особа, яка подала касаційну скаргу).
2 Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного
суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року
у справі № 361/1693/16-ц (провадження № 61-34766св18), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня
2020 року у справі № 175/1753/17 (провадження № 61-3023св19),
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного
суду від 02 грудня 2020 року у справі № 330/1424/16-ц (провадження
№ 61-36090св18), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 2034/2-4324/11 (провадження № 61-17152св20), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі
№ 686/16461/18 (провадження № 61-12877св21), а саме щодо обов`язковості залучення іпотекодержателя у спорах про поділ майна подружжя, з огляду на таке.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається
у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
За змістом статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2020 року
№ 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Аналогічний підхід, на думку судової колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, підлягає застосуванню при визначенні розміру часток у праві спільної сумісної власності подружжя при його поділі. Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя,
то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.
Такий висновок узгоджується із положеннями статті 17 Закону України
"Про іпотеку", в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими
є, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).
Оскільки Законом України "Про іпотеку" не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.
Зазначений правовий висновок застосовується й іншими судовими рішеннями Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 (провадження № 61-4637св19) зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
Разом з цим, положеннями Закону України "Про іпотеку" не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, у тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
Із урахуванням наведеного, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, суд апеляційної інстанції у наведеній справі дійшов передчасного висновку про те, що перебування спірного майна в іпотеці перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії ТОВ "Кредитні ініціативи" як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Близькі за змістом правові висновки містяться також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18), де також зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки. Разом з цим, положеннями Закону України "Про іпотеку" не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, у тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
Із урахуванням наведеного, Верховний Суд у зазначеній справі дійшов висновку, що перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ "Дельта Банк", як іпотекодержателя, щодо спірного майна визначені частиною другою