ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/731/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання Денисевича А.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Квантум" на рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2021 (Петров В.С.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 (Принцевська Н.М., Діброва Г.І., Ярош А.І.) у справі №916/731/21
за позовом Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Квантум", третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄГАЗ-РІТЕЙЛ" про припинення права власності та витребування земельної ділянки
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Перший заступник керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Квантум" (далі - Відповідач) про: 1) припинення права власності Відповідача на земельну ділянку площею 0,1520 га, кадастровий номер 5110136900:32:008:0009, розташовану за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Вільямса,53, шляхом скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер 1415312851101); 2) витребування у Відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Позивача земельної ділянки, загальною площею 0,1520 га (кадастровий номер 5110136900:32:008:0009), розташованої за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Вільямса, 53.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що територіальна громада міста Одеси в особі Позивача, як законний власник земельної ділянки площею 0,152 га, розташованої за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Вільямса, 53, рішень щодо її відчуження не приймала та право власності внаслідок укладення угод особами, які не мали прав на неї, не припиняла, відповідно спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у Відповідача. При цьому, звернення Прокурора із заявленим позовом обґрунтовано порушенням інтересів держави, що полягає в незаконному позбавленні територіальної громади міста Одеси належних їй на праві власності земельних ділянок, а підставою для подання позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, частиною яких є стале та належне функціонування місцевого самоврядування, дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо повернення земель, які вибули з комунальної власності з порушенням закону.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у цій справі
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.07.2021, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021, позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за реєстраційним номером 1415312851101 щодо права власності Відповідача на спірну земельну ділянку та витребувано її у Відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Позивача. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що всупереч вимог закону державними реєстраторами було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на належну територіальній громаді земельну ділянку на підставі угод, укладених між сторонами, які не були власниками цієї земельної ділянки, при наявній реєстрації права власності на цю земельну ділянку за територіальною громадою міста Одеси в особі Позивача. Водночас, як зазначив суд, такого способу захисту порушеного права, як припинення права власності на об`єкт нерухомого майна чинне законодавство не передбачає, у зв`язку з чим дійшов висновку, що саме скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо права власності Відповідача на земельну ділянку площею 0,1520 га, кадастровий номер 5110136900:32:008:0009, розташовану за адресою: м. Одеса, вул.Академіка Вільямса,53, є належним та ефективним способом захисту порушених прав Одеської міської ради, як власника спірної земельної ділянки. Оскільки судом першої інстанції встановлено, що державна реєстрація права власності Відповідача на спірну земельну ділянку підлягає скасуванню, а належних правових підстав для набуття Відповідачем права власності на неї судом не встановлено, тому вимога про витребування у Відповідача спірної земельної ділянки на користь дійсного власника - територіальної громади міста Одеси в особі Позивача, також підлягає задоволенню.
5. Постановою Верховного Суду від 24.05.2022 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
6. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 залучено ТОВ "ЄГАЗ-РІТЕЙЛ" до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача (далі - Третя особа).
7. За результатами нового розгляду, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2021 залишено без змін.
8. Постанова суду мотивована тим, що згідно з рішенням Київського районного суду м.Одеси від 28.02.2013 у справі №1512/10136/2012, яке набрало законної сили 22.06.2015, та відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України має преюдиційне значення для цієї справи, законним власником спірної земельної ділянки є територіальна громада міста Одеси в особі Позивача. Матеріали справи не містять доказів (рішень) про передачу землі у власність інших осіб, зокрема, ОСОБА_1, за якою 01.03.2019 державним реєстратором зареєстровано право власності на цю земельну ділянку та яка в подальшому на підставі акту приймання-передачі №1 від 11.09.2020 передана до статутного капіталу Відповідача і державним реєстратором 15.09.2020 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за Відповідачем.
Щодо вимоги про витребування у Відповідача спірної земельної ділянки на користь територіальної громади міста Одеси в особі Позивача, суд зазначив, що Відповідач став власником спірної земельної ділянки за безоплатним правочином, оскільки спірна земельна ділянка була внесена ОСОБА_1 до статутного капіталу Відповідача за актом приймання-передачі, а відтак на останнього не покладається надмірний тягар. Оскільки власником спірної земельної ділянки є територіальна громада м.Одеси в особі Позивача і в судовому порядку визнано, що ця ділянка вибула з комунальної власності з порушенням вимог законодавства, тобто, поза волею власника, тому вимога про витребування у Відповідача спірної земельної ділянки на користь законного власника, яким є територіальна громада міста Одеси в особі Позивача, є обґрунтованою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача
9. Відповідач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи Відповідача, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
10. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для втручання у право Відповідача на мирне володіння земельною ділянкою, і вказаний висновок зроблений без урахування правової позиції щодо заборони суперечливої поведінки, викладеної Верховним Судом у справах №904/3614/20, №911/1977/21, №918/459/21, №904/444/20, №922/3527/19. Зокрема, Верховним Судом зроблено висновок про універсальність застосування концепції заборони суперечливої поведінки, а саме, її застосування у спорах щодо витребування майна, а також її застосування до дій органів місцевого самоврядування.
11. Судами попередніх інстанцій не застосовано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах №911/1541/17, №910/1242/18 про те, що держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію та несе негативні наслідки відсутності такого правового регулювання.
12. Судами не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у справі №908/544/21 щодо застосування рішень Європейського суду з прав людини, в яких вказано, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
13. Судами обох інстанцій не застосовано правову позицію стосовно критерію розумності, викладену Верховним Судом у справі №910/10514/20.
14. Судом апеляційної інстанції не враховано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.05.2022 у цій справі щодо необхідності врахування приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не застосовано такі вказівки в контексті обставин справи. Про необхідність застосування статті 1 Першого протоколу також зазначено Верховним Судом у справах №910/1382/20(910/6553/21), №911/1014/20.
15. Висновок апеляційного господарського суду про те, що Відповідач став власником спірної земельної ділянки за безоплатним правочином, зроблений без урахування всіх матеріалів справи, оскільки на земельній ділянці Відповідачем здійснено будівництво об`єкта нерухомості.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційні скарги
16. Прокурор надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційне провадження за касаційною скаргою Відповідача на рішення та постанову судів попередніх інстанцій закрити на підставі пункта 5 частини першої статті 296 ГПК України. Також, Прокурор просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу з тих підстав, що строк, визначений ухвалою Верховного Суду від 18.05.2023 для подання відзиву на касаційну скаргу пропущений з підстав неотримання прокуратурою ухвали від 18.05.2023 ні на юридичну адресу, ні на електронну адресу. Інших аргументів щодо пропуску Прокурором строку на подання відзиву на касаційну скаргу, не наведено.
16.1. Відповідно до частини четвертої статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається, зокрема, строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 295 ГПК України).
Отже, в ухвалі про відкриття касаційного провадження строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу встановлюється судом.
16.2. Ухвалою суду касаційної інстанції від 18.05.2023 відповідно до частини першої статті 295 ГПК України учасникам справи надано строк на подання відзиву до 05.06.2023, але не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Як вбачається з матеріалів справи (довідка Суду від 19.05.2023 про доставку документа в кабінет електронного суду, яка отримана з автоматизованої системи документообігу Суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду"), ухвала Суду від 18.05.2023 надійшла до Київської окружної місцевої прокуратури м.Одеси через електронний кабінет одержувача 19.05.2023 об 11:27 год.
Таким чином, враховуючи положення частини четвертої статті 294, частини першої статті 295 ГПК України, вимоги ухвали Суду від 18.05.2023 щодо строку подання відзиву на касаційну скаргу, а також, зважаючи на докази отримання 19.05.2023 ухвали Суду Київською окружною місцевою прокуратурою м.Одеси, останнім днем строку на подання відзиву було 29.05.2023. Проте, відзив подано 20.06.2023, тобто, з пропуском строку, встановленого Судом в ухвалі від 18.05.2023.
16.3. Згідно з частиною другою статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.
16.4. Частиною другою статті 118 ГПК України передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
16.5. Оскільки Прокурор у клопотанні не просить суд продовжити строк на подання відзиву, а також те, що відзив подано після (20.06.2023) закінчення строку, встановленого Судом в ухвалі від 18.05.2023 (10 днів з дня вручення цієї ухвали - 29.05.2023) на подання відзиву, як того вимагає частина перша статті 295 ГПК України, клопотання про поновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги відхиляється, а відзив на підставі частини другої статті 118 ГПК України Суд залишає без розгляду.
17. Позивач та Третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
Інші документи
18. Скаржником до Верховного Суду 20.06.2023, 28.06.2023 подано додаткові пояснення, в яких Відповідач, посилаючись на те, що судами не враховано оплатність набуття Відповідачем спірної земельної ділянки як внеску до статутного капіталу, в порядку частини п`ятої статті 161 ГПК України, частини четвертої статті 300 ГПК України просить врахувати правову позицію, викладену Верховним Судом у справах №924/793/21, №357/10226/19, в яких зазначено, що справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)), а також правову позицію Верховного Суду, викладену у справі №911/1278/20 щодо надзвичайної важливості, якими є правила про набуття добросовісним набувачем прав на майно (так званий захист власності в динаміці).
Судом касаційної інстанції пояснення скаржника в цій частині вирішено залучити до матеріалів справи.
18.1. Водночас, щодо додаткових пояснень від 28.06.2023 в частині наведення скаржником додатково постанов Верховного Суду у справах №296/11276/13-ц, №357/107/17, №910/17376/19 щодо застосування частини п`ятої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", про що не було зазначено в касаційній скарзі, колегія суддів зазначає, що пояснення в цій частині фактично за своїм змістом є доповненням до касаційної скарги і Відповідач, відповідно до частини п`ятої статті 161 ГПК України, не просив дозволу подати письмові пояснення, в яких наведено додаткові доводи щодо наявності підстав для задоволення касаційної скарги. Враховуючи, що такі доповнення подані поза межами строків для їх подання, встановлених статтею 298 ГПК України, Суд за межами строку, визначеного статтею 298 ГПК України для подання доповнень до касаційної скарги, не визнавав їх подання необхідним (частина п`ята статті 161 ГПК України), тому пояснення у цій частині підлягають залишенню без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.
19. Скаржником до Верховного Суду 04.07.2023 подано додаткові пояснення, в яких наведено правову позицію Верховного Суду, викладену у справах №911/1278/20, №910/1382/20(910/6553/21), №911/1014/20. Колегія суддів приєднує пояснення до матеріалів справи та зазначає, що правові позиції Верховного Суду у вказаних справах були наведені скаржником у касаційній скарзі (№910/1382/20(910/6553/21), №911/1014/20) та у додаткових поясненнях від 28.06.2023 (№911/1278/20), про що зазначає і сам скаржник у цих поясненнях.
20. Прокурор 04.07.2023 також надав до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких навів свої заперечення проти пояснень скаржника, поданих до Верховного Суду 20.06.2023. Судом касаційної інстанції пояснення Прокурора вирішено залучити до матеріалів справи.
21. Від скаржника до Верховного Суду 05.07.2023 надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 прийнято до розгляду справу №373/626/17, предметом позову в якій є визнання недійсним рішення сільської ради та витребування земельних ділянок. Скаржник посилається на те, що, в разі, якщо Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №373/626/17 дійде висновку щодо неможливості витребування ділянки, наданої особі органом місцевого самоврядування за відсутності належним чином встановлених меж населеного пункту, тому існують підстави для застосування вказаної правової позиції при розгляді даної справи, як доказу неможливості витребування земельної ділянки у Відповідача. Колегія суддів касаційної інстанції пояснення скаржника залучає до матеріалів справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
22. Як встановили суди попередніх інстанцій, згідно з рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.02.2013 у справі №1512/10136/2012, яке набрало законної сили 22.06.2015, та відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України має преюдиційне значення для цієї справи, задоволено позов прокуратури м.Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та:
-визнано недійсним розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області №904 від 16.12.2003 "Про включення земельної ділянки, якою користується ВАТ "БМУ-18", до переліку земель несільськогосподарського призначення, що підлягають продажу в 2003 - 2004 роках";
-визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1520 га по вул. Академіка Вільямса, 53 у м. Одесі, укладений 23.12.2003 між Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області та ВАТ "БМУ-18" та посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Курчан Н. Ф., реєстровий № 6924;
-визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯЖ №474111 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1520 га, розташовану на АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110136900:32:008:0009, виданий на ім`я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, зареєстрований 04.11.2008 в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", за №010850501510;
-скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1520 га, розташовану на АДРЕСА_1, в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850501510 від 04.11.2008;
-витребувано земельну ділянку площею 0,1520 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 1 863 307,20 грн з незаконного володіння ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь Одеської міської ради.
22.1. На підставі зазначеного, суди дійшли висновку, що законним власником спірної земельної ділянки є територіальна громада міста Одеси в особі Позивача. 15.11.2017 зареєстровано за територіальною громадою міста Одеси в особі Позивача право власності на цю земельну ділянку. У якості підстав для виникнення права власності вказано рішення Київського районного суду м.Одеси від 28.02.2013 у справі №1512/10136/2012.
В той же час, між ТОВ "Стандарт Фінанс Груп" та ОСОБА_1 23.10.2015 укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12.06.2007, відповідно до якого відступлено право вимоги на земельну ділянку, площею 0,1520 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки від 12.06.2007).
30.09.2016 ОСОБА_9 та ОСОБА_1 подано приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу заяву, в якій висловлено прохання передати ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень про таке: "12.06.2007 між АТ "Райффазен Банк Аваль" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/2145/85/76425, відповідно до умов якого ОСОБА_2 повинна сплатити кредит в розмірі 49 735,00 дол. США зі строком повернення до 12.06.2027 зі сплатою процентної ставки за користування кредитними коштами в розмірі 14,1% річних. Якщо в строк, визначений у даній вимозі, заборгованість за вищезазначеними кредитними договорами не буде погашена у повному обсязі, ОСОБА_1 ініціюватиме звернення стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки, а саме на земельну ділянку площею 0,1520 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5110136900:32:008:0009 шляхом продажу третім особам або шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 37, 38 Закону України "Про іпотеку"".
01.03.2019 державним реєстратором Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1520 га, кадастровий номер 5110136900:32:008:0009, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення, 01.03.2019 припинено право комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Позивача на зазначену земельну ділянку.
В подальшому, 15.09.2020 державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за Відповідачем. Підставою для державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі майна до статутного капіталу від 11.09.2020.
23. Звертаючись до суду з позовом, Прокурор послався на те, що державним реєстратором незаконно, в порушення вимог чинного законодавства було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на приналежну територіальній громаді земельну ділянку на підставі угод, укладених між сторонами, які не були власниками цієї земельної ділянки, при наявній реєстрації права власності на цю земельну ділянку за територіальною громадою міста Одеси в особі Позивача.
24. Приймаючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що всупереч вимог закону державними реєстраторами прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на належну територіальній громаді земельну ділянку на підставі угод, укладених між сторонами, які не були власниками цієї земельної ділянки, при наявній реєстрації права власності на цю земельну ділянку за територіальною громадою міста Одеси в особі Позивача. Водночас, такого способу захисту порушеного права як припинення права власності на об`єкт нерухомого майна чинне законодавство не передбачає, у зв`язку з чим саме скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо права власності Відповідача на спірну земельну ділянку, є належним та ефективним способом захисту порушених прав Позивача, як власника спірної земельної ділянки. Оскільки встановлено, що державна реєстрація права власності за Відповідачем на спірну земельну ділянку підлягає скасуванню, а належних правових підстав для набуття Відповідачем права власності на неї судом не встановлено, тому позовна вимога про витребування у Відповідача спірної земельної ділянки на користь Позивача, також підлягає задоволенню.
24.1. Крім того, суд апеляційної інстанції також зазначив, що на виконання положень статті 53 ГПК України і статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Позивачем, до компетенції якого віднесені повноваження щодо повернення у комунальну власність спірної земельної ділянки, яка незаконно вибула з власності територіальної громади міста. Крім того, Прокурором 03.02.2021 на адресу Позивача надісланий лист, яким повідомлялося про незаконність вибуття з власності територіальної громади міста спірної земельної ділянки, однак у відповіді Позивачем вказано, що заходи реагування позовного характеру ним не приймалися. Отже, враховуючи нездійснення Позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення його до суду із відповідним позовом після звернень до нього Прокурора, Прокурор цілком правомірно звернувся до суду із цим позовом.
25. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду, Верховний Суд зазначив, що: 1) суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, не застосовували приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідну практику Європейського суду з прав людини та не навели жодних мотивів для висновку про відсутність порушення справедливого балансу інтересів Позивача та Відповідача; 2) поза увагою залишилося питання можливого впливу судових рішень на права та обов`язки ТОВ "ЄГАЗ-РІТЕЙЛ" і наявності підстав для залучення його як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки ТОВ "ЄГАЗ-РІТЕЙЛ" є орендарем спірного майна, про що Відповідач повідомляв суд у запереченнях на відповідь на відзив, а також у клопотанні про долучення доказів, зокрема, договору оренди №19 від 19.09.2017; 3) під час розгляду справи не наведено мотивів щодо прийняття або відхилення доводів відповідача про те, що Київський районний суд м. Одеси у рішенні від 28.02.2013 у справі №1512/10136/2012 та Одеський окружний адміністративний суд у постанові від 11.11.2011 у справі №3562/08/1570 дійшли абсолютно різних висновків при вирішенні питання стосовно розмежування земель міст Одеси та Овідіопольського району Одеської області.
26. За результатами нового розгляду, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, керуючись положеннями статей 78, 83, 90, 116, 152, 153 ЗК України, статей 316, 328, 373 ЦК України, статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 2, 10, 12, 15, 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виходив з того, що згідно з рішенням Київського районного суду м.Одеси від 28.02.2013 у справі №1512/10136/2012, яке набрало законної сили 22.06.2015, та відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України має преюдиційне значення для цієї справи, законним власником спірної земельної ділянки є територіальна громада міста Одеси в особі Позивача. Матеріали справи не містять доказів (рішень) про передачу землі у власність інших осіб, зокрема, ОСОБА_1, за якою 01.03.2019 державним реєстратором зареєстровано право власності на цю земельну ділянку та яка в подальшому на підставі акту приймання-передачі №1 від 11.09.2020 передана до статутного капіталу Відповідача і державним реєстратором 15.09.2020 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за Відповідачем. При цьому, суд встановив, що, оскільки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не були власниками спірної земельної ділянки, відповідно предмет договору іпотеки був відсутній. Більш того, на час реєстрації права власності за ОСОБА_1 (01.03.2019), законним власником земельної ділянки була територіальна громада міста Одеси в особі Позивача. Відтак, після набрання чинності судовим рішенням Київського районного суду м.Одеси від 28.02.2013 у справі №1512/10136/2012, відповідно припиняються зобов`язання щодо переданої спірної земельної ділянки в іпотеку вказаними вище особами.
Щодо вимоги про витребування у Відповідача спірної земельної ділянки на користь територіальної громади міста Одеси в особі Позивача, керуючись положеннями статей 321, 387, 388 ЦК України, суд виходив з того, що Відповідач став власником спірної земельної ділянки за безоплатним правочином, оскільки спірна земельна ділянка була внесена ОСОБА_1 до статутного капіталу Відповідача за актом приймання-передачі, а відтак на останнього не покладається надмірний тягар. Оскільки власником спірної земельної ділянки є територіальна громада м.Одеси в особі Позивача і в судовому порядку визнано, що вона вибула з комунальної власності з порушенням вимог законодавства, тобто, поза волею власника, тому вимога про витребування у Відповідача спірної земельної ділянки на користь законного власника, яким є територіальна громада міста Одеси в особі Позивача, є обґрунтованою.