ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2023 року в адміністративній справі № 800/582/16 (800/515/15)(провадження № 11-49заі23) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), правонаступником якої є Вища рада правосуддя (далі - ВРП), про визнання незаконним і скасування рішення
Короткий виклад історії справи
ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 3 грудня 2015 року № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді (далі - спірне рішення).
Вимоги мотивувала тим, що:
- ВРЮ протиправно використала як підставу для звільнення судді за порушення присяги висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 9 червня 2015 року № 47/02-15 (далі - Висновок № 47/02-15) про скоєння нею дій, несумісних зі статусом судді, хоча мала б проігнорувати підстави цього висновку, оскільки приводами для його формування стали заяви (відомості), отримані поза межами повноважень ТСК та які не ґрунтуються на достатніх підставах. Висновок № 47/02-15 базується на правилах Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон № 1188-VII), який не може вважатися чинним, через те що його підписав виконувач обов`язків Президента України ОСОБА_6, який у розумінні статті 112 Конституції України не був уповноваженою особою на його підписання. Тому цей Закон не повинен був застосовуватися, а фактичне його застосування є проявом порушення принципу неупередженості суду. ТСК не відповідала вимогам безсторонності; до її складу не входила більшість суддів, які мали забезпечувати компетентний розгляд справи (на момент розгляду справи позивачки у складі членів ТСК з кола суддів була лише одна особа - ОСОБА_2, а голова ТСК - ОСОБА_3 перебував у складі політичної партії "За Україну!"). З посиланням на точне розуміння статей 19, 121 Конституції України, частини другої статті 2 Закону № 1188-VII, статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 84 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (зі змінами станом на 26 жовтня 2014 року; далі - Закон № 2453-VI) доводить, що приводами для спеціального розслідування діяльності судді ОСОБА_1 стали звернення експерта Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" ОСОБА_4 та заступника Генерального прокурора України ОСОБА_7, хоча вони за згаданими нормами матеріального права не є суб`єктами ініціювання перевірки судді. Щоб розпочати таку перевірку, мають бути звернення осіб, що постраждали від дій судді. Звернень від таких осіб не було;
- ВРЮ не застосувала строки давності накладення на суддю дисциплінарних стягнень (наслідків), що є проявом порушення права на справедливий та неупереджений розгляд справи;
- ВРЮ всупереч вимогам статей 86, 87 Закону № 2453-VI здійснила дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 поза строками притягнення судді до відповідальності за порушення присяги;
- ВРЮ через викривлене розуміння своїх дискреційних повноважень всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснила оцінку матеріалів справи, переглянула судове рішення, що належить винятково до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження. ВРЮ перебрала на себе повноваження з оцінки законності процесуальних судових рішень і побачила ознаки деліктності в діях судді під час ухвалення конкретного судового рішення, які, однак, не містили в собі ознак протиправної діяльності у формі умислу чи грубої недбалості, необхідних для існування складу проступку у виді порушення присяги судді, що є неприпустимим з погляду норм міжнародного та національного права.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Президент України Указом від 21 квітня 2003 року № 346/2003 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку (присягу судді склала 14 травня 2003 року).
Верховна Рада України Постановою від 15 квітня 2010 року № 2135-VI обрала ОСОБА_1 суддею Солом`янського районного суду міста Києва безстроково.
22 січня 2014 року ОСОБА_1 як слідча суддя за результатами розгляду клопотання слідчого Слідчого відділення Солом`янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, яке погоджене прокурором Прокуратури Солом`янського району міста Києва, про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановила ухвалу, якою задовольнила це клопотання та застосувала до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.
Це судове рішення переглянув суд апеляційної інстанції і ухвалою від 11 лютого 2014 року залишив його без змін.
13 жовтня та 8 грудня 2014 року до ТСК надійшли заяви від експерта Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" ОСОБА_4 та заступника Генерального прокурора України ОСОБА_7 про порушення суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час ухвалення рішень про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту.
ТСК провела спеціальну перевірку, за результатами якої 9 червня 2015 року ухвалила Висновок № 47/02-15, згідно з яким визнала в діях судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 порушення присяги судді.
19 серпня 2015 року Висновок № 47/02-15 ТСК передала до ВРЮ, а 24 вересня 2015 року ВРЮ відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1
ВРЮ 3 грудня 2015 ухвалила рішення № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Підставами притягнення ОСОБА_1 до відповідальності ВРЮ визнала те, що вона як слідчий суддя під час розгляду клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази існування достатніх передумов вважати, що є бодай один з ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), який виправдовує тимчасове ізолювання особи від суспільства (чи позбавлення свободи); чи доводять названі та надані стороною обвинувачення обставини неможливість обрання для особи більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні; чи були під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу докази, які зобов`язували слідчого суддю встановити, чи доводять докази, надані сторонами кримінального провадження, обставини, що свідчать про можливість застосування запобіжного заходу, пов`язаного з позбавленням волі.
Суддя ОСОБА_1 не обґрунтувала, чому дійшла переконання, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів (особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт) не може забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.
Суддя не вчинила дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме не забезпечила належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 цієї Конвенції.
ВРЮ підсумувала, що порушення, які допустила слідча суддя, свідчать про необ`єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і, як наслідок, - підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
До того ж ВРЮ виокремила, що згідно із частиною першою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України (як-от порушення суддею присяги), ВРЮ розглядає не тільки після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку, але й тоді, коли такий висновок надає інший суб`єкт у випадках, визначених законом, або за власною ініціативою. Розгляд Висновку № 47/02-15 ТСК як суб`єкта його надання про наявність у діях судді ознак порушення присяги ВРЮ здійснювала відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1188-VII за правилами дисциплінарного провадження.
З покликанням на частину четверту статті 96 Закону № 2453-VI ВРЮ встановила, що строк застосування дисциплінарного стягнення до судді ОСОБА_1 у вигляді звільнення за порушення присяги не сплинув.
ОСОБА_1 не примирилася з таким рішенням і в грудні 2015 року оскаржила рішення ВРЮ до Вищого адміністративного суду України.
Цей суд за результатами розгляду її позову 21 березня 2016 року ухвалив постанову про його задоволення. Суд визнав незаконним та скасував рішення ВРЮ від 3 грудня 2015 року № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Після цього справа неодноразово переглядалася судами першої та другої інстанцій.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 13 березня 2023 року ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.
Зі змісту рішення суду та доводів позовної заяви можна визначити, що суд установив фактичні та юридичні підстави позову, його суть, спрямування та спосіб захисту порушеного права. У межах заявлених вимог суд визначив коло та характер повноважень ВРП, які вона використала для висновку про вчинення позивачкою під час здійснення суддівської професійної діяльності в рамках конкретного кримінального провадження проступку з ознаками порушення присяги судді. Суд дослідив доводи позивачки, зокрема й ті, що стосувалися строку застосування наслідків за вчинення порушення, строку дисциплінарного провадження відносно ймовірної протиправної поведінки судді, перевищення повноважень відповідачем тощо, навів мотивування відносно цих доводів, перевірив твердження відповідача про законність і правильність спірного рішення. В аспекті встановлених та досліджених доводів суд виснував, що ВРП, коли ухвалювала спірне рішення, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, використала надані їй повноваження з метою, з якою ці повноваження надані, навела обґрунтування, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
ОСОБА_1 не погодилась із цим рішенням суду і через свого представника подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.