У Х В А Л А
04 липня 2023 року
м. Київ
Справа № 727/7635/21
Провадження № 14-66цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Чумаченко Т. А.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2022 року у складі колегії суддів Одинака О. О., Владичана А. І., Половінкіної Н. Ю.,
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 14 квітня 2016 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
19 квітня 2016 року відносно нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави в сумі 250 796,00 грн.
25 липня 2016 року органом досудового розслідування повідомлено йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 369 КК України.
31 липня 2016 року обвинувальний акт за вказаним обвинуваченням скеровано до суду.
22 жовтня 2018 року прокурором змінено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України.
13 лютого 2019 року вироком Шевченківського районного суду міста Чернівці ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
11 квітня 2019 року Чернівецьким апеляційним судом вказаний вирок скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
20 травня 2021 року процесуальним прокурором у кримінальному провадженні винесена постанова про відмову від пред`явленого обвинувачення, оскільки в ході розгляду справи в суді не встановлені достатні докази для доведення винуватості позивача і вичерпані можливості їх отримання, та закриття кримінального провадження № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно нього на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України.
25 травня 2021 року за вказаною постановою прокурора ухвалою Шевченківського районного суду місті Чернівці закрито кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
За час незаконного кримінального переслідування, яке тривало з 14 квітня 2016 року по 25 травня 2021 року, тобто протягом 61 місяця 11 днів, він був звільнений з Державної прикордонної служби, був поновлений на роботі лише через два роки за рішенням Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року.
Вказував на те, що після поновлення на роботі він зазнавав постійних переведень на нижчі посади в інші регіони, стан його здоров`я за час перебування під слідством погіршився. Всі ці обставини призвели до зміни його життєвого укладу та завдали йому значних моральних страждань.
Крім того, під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи ним понесені витрати на правову допомогу в розмірі 267 200,00 грн та транспортні витрати в розмірі 1 534,11 грн.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 062 768,18 грн та 268 734,11 грн у рахунок відшкодування заподіяної йому майнової шкоди, що складається з витрат на правову допомогу та транспортних витрат.
02 лютого 2022 року рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 650 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та 267 200,00 грн у відшкодування витрат на надання юридичної допомоги. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що у позивача виникло право на відшкодування шкоди відповідно до пункту 1-1 статті 2 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР), а саме інше рішення суду (у даному випадку ухвали про закриття провадження у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення), яким встановлено факт незаконного повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінального переслідування останнього.
Ураховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку з порушенням його прав, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав за необхідне визначити розмір морального відшкодування в сумі 650 000,00 грн.
Суд також вважав доведеними понесені позивачем витрати на надання юридичної допомоги під час кримінального провадження в сумі 267 200,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь транспортних витрат, суд першої інстанції посилався на те, що Законом № 266/94-ВР, зокрема статтею 3, не передбачено право на відшкодування таких витрат.
07 липня 2022 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу задоволено частково. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 02 лютого 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу відмовлено.
Змінено мотивувальну частину рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 02 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу про стягнення транспортних витрат, викладено її у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 17 025,00 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд керувався тим, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 травня 2021 року у справі № 725/3507/16к кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 закрито за пунктом 2 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, а стаття 2 Закону № 266/94-ВР містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, і відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення відповідно до пункту 2 частини другої статті 284 КПК України не передбачає в особи виникнення права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом.
При цьому апеляційний суд зазначив, що позивач не позбавлений права на судовий захист своїх прав у інший передбачений чинним законодавством спосіб.
Також апеляційний суд відмовив у стягненні витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, посилаючись на те, що вказані витрати є судовими витратами, порядок, розподіл та відшкодування яких регламентується виключно процесуальний законодавством, та вони не є збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не входять до складу ціни позову і тому не підлягають стягненню як збитки.
Змінюючи мотивувальну частину рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення транспортних витрат, апеляційний суд зазначив, що питання про відшкодування судових витрат не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі, а тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення транспортних витрат потрібно було відмовити з наведених вище підстав.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, не врахував, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, сфера дії якого поширюється, зокрема, й на осіб, стосовно яких закрите кримінальне провадження у зв`язку з відмовою від підтримання державного обвинувачення. Прокурор відмовився від державного обвинувачення саме з підстави невстановлення достатніх доказів для доведення в суді винуватості позивача. Така підстава є реабілітуючою по своїй суті та передбачена пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР як підстава для відшкодування шкоди.
Також апеляційний суд не врахував, що витрати, понесені позивачем під час кримінального провадження на отримання юридичної допомоги, не відносяться до процесуальних витрат в розумінні статті 118 КПК України та відповідно жодною нормою КПК України не передбачено можливість відшкодування у кримінальному провадженні процесуальних витрат, які понесені підозрюваним чи обвинуваченим.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, повинні бути йому відшкодовані так саме, як і майнова шкода та інші понесені втрати внаслідок незаконних дій органами досудового розслідування.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) та у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 613/158/17 (провадження № 61-26660св18).
У жовтні 2022 року керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
07 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважала, що у цій справі виключною правовою проблемо є питання застосування Закону № 266/94-ВР до так званих нейтральних (формальних) підстав для застосування цього Закону, крім реабілітуючих і нереабілітуючих.
Як відомо, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) створюється самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За змістом частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено і в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі № 266/94-ВР та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до зазначеного Закону право на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав. Натомість частина п`ята статті 5 Конвенції передбачає право кожного хто є потерпілим від арешту або затримання в порушення положень частин першої - четвертої цієї статті, на отримання відшкодування.
Отже, Закон № 266/94-ВР пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).
Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих, підстави для застосування Закону № 266/94-ВР пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний / обвинувачений не вчинив злочину.
До реабілітуючих належать лише три підстави: 1) встановлено відсутність події кримінального правопорушення; 2) встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; 3) не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
У справі, яка переглядається, ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 травня 2021 року у справі № 725/3507/16к прийнято відмову від обвинувачення прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Чорного А. Г., погоджену першим заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Цупком О. В., у кримінальному провадженні за № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України.
Кримінальне провадження за № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Такі підстави для закриття кримінального провадження й, як наслідок, можливість / неможливість для відшкодування за законом шкоди у науці кримінального процесуального права відносять до нейтральних (формальних) підстав.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16-ц (провадження № 61-20842св18) виснував, що стаття 2 Закону № 266/94-ВР містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, а відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення, відповідно до пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, не передбачає в особи виникнення права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом.
Разом з тим у постанові від 06 листопада 2022 року у справі № 522/11959/19 (провадження № 61-2993св22) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що перелік випадків, за яких суд вирішує питання про закриття кримінального провадження, визначено частиною другою статті 284 КПК України, натомість випадки, у яких відповідне рішення уповноважений прийняти слідчий чи прокурор, передбачено частиною першою цієї статті. Тому факт закриття судом кримінального провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України не є визначальним, оскільки правове значення у такому випадку мають саме підстави, з яких прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення у суді, які, як правильно встановили суди у цій справі, відносяться до реабілітуючих.