ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 202/3587/18
провадження № 61-7411св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, ОСОБА_4,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним внаслідок його удаваності, визнання укладеним договору купівлі-продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя і його поділ.
Позов мотивувала тим, що з 18 червня 2010 року вона перебуває з ОСОБА_2 у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5 .
Зазначала, що 10 квітня 2012 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1, на придбання якої витратили частину спільних коштів, а частину, зокрема, у сумі 25 000 доларів США і 40 000 доларів США, позичили у її батька - ОСОБА_6 і у знайомого їх сім`ї - ОСОБА_7
2 лютого 2018 року вона дізналась про те, що ОСОБА_2 уклав з відчужувачем квартири - ОСОБА_8 договір дарування, а не договір купівлі-продажу спірної квартири; вважає, що ОСОБА_2 оформив договір дарування спірної квартир з метою позбавлення її в майбутньому права претендувати на частину квартири як спільного майна подружжя.
Посилаючись на зазначене, позивач просила визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 10 квітня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., удаваним правочином; визнати, що 10 квітня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Крім того, посилаючись на норми статей 60,61, 70 СК України, ОСОБА_1 також просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_2 та ОСОБА_1, здійснити її поділ та визнати за нею право власності на 1/2 частку цієї квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року, ухваленим у складі судді Бєльченко Л. А., у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними і допустимими доказами не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, що договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 10 квітня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., є удаваним правочином.
При вирішенні справи суд першої інстанції встановив, що позивач звернулась з цим позовом у червні 2018 року, тобто з пропуском позовної давності, однак позовні вимоги позивача недоведені і необґрунтовані, а, відтак, суд першої інстанції відмовив у позові саме з цих підстав.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд вказував на те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_3, яка належним чином про дату, час та місце розгляду справи повідомлена не була, що є обов`язковою підставою для скасування вказаного судового рішення.
Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 29 червня 2022 року, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року скасовано з ухваленням нового судового рішення, яким позов задоволено.
Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 10 квітня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., удаваним правочином.
Визнано, що 10 квітня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цієї квартири.
Стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 12 245,90 грн у відшкодування судового збору.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір дарування квартири від 10 квітня 2012 року є удаваним правочином, оскільки був укладений з метою приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Крім того, вважав доведеним, що саме за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбане спірне нерухоме майно, тому дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність правових підстав для їх задоволення.
Щодо наслідків спливу позовної давності, апеляційний суд зазначив, що визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.
Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізналась 2 лютого 2018 року, а з відповідним позовом до суду звернулась у червні 2018 року, тому дійшов висновку про звернення позивача до суду в межах позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У серпні 2022 року ОСОБА_2 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована безпідставним скасуванням апеляційним судом законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не вжив всіх процесуальних заходів, передбачених ЦПК України, направлених на встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення справи. На думку заявника, апеляційний суд здійснив упереджений перегляд справи, що призвело до неправильного її вирішення.
На думку заявника, при вирішенні справи судом апеляційної інстанції не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 726/859/14 (провадження № 61-34461св18),відповідно до якого відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16, який також не врахований апеляційним судом.
Поза увагою апеляційного суду залишено і висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 1026цс16, де зазначено, що установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити справу із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Також заявник вказує, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про допит свідка - ОСОБА_9 ; апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, розписок про отримання ОСОБА_1 грошових коштів від свого батька та ОСОБА_7 на придбання спірної квартири.
Апеляційний суд залишив поза увагою і те, що під час укладення договору дарування ОСОБА_1 перебувала у нотаріуса і була обізнана про набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру шляхом отримання її в дар і проти цього не заперечувала.
З урахуванням зазначеного, заявник просив про задоволення касаційної скарги.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів. Зазначала, що суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Також зазначала, що 10 квітня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1 з метою приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу спірної квартири, для позбавлення її в майбутньому права претендувати на частину квартири.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що вона була присутня при укладенні оспорюваного договору та була обізнана про те, що квартира передається в дар безоплатно, однак такі твердження не відповідають дійсності і не підтверджуються жодним доказом.
З 2009 року вони з відповідачем проживали без реєстрації шлюбу, а з червня 2010 року - у шлюбі. Оскільки для проживання сім`ї потрібно власне житло та у зв`язку з народженням дитини вони вирішили придбати квартиру. У березні 2012 року в мережі Інтернет вони побачили оголошення про продаж квартири на АДРЕСА_2 і після огляду належної ОСОБА_3 на праві власності квартири вирішили її придбати. Необхідної суми для придбання квартири не було, тому ОСОБА_2 запропонував взяти кошти, яких не вистачає, в борг у її батьків та спільного знайомого. Останні погодились надати кошти і ОСОБА_2 особисто отримав кошти, надавши відповідні розписки, які містяться в матеріалах справи.
Крім того, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 підтвердила, що укладення договору дарування замість договору купівлі-продажу було ініціативою ОСОБА_2 .
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а також просила стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на її користь 16 000 грн витрат на правничу допомогу.
ОСОБА_3 у грудні 2022 року подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначила наступне. Їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, яку вона вирішила продати. Ріелтор розмітив в мережі Інтернет оголошення про продаж належної їй квартири, яку вирішив придбати ОСОБА_2 . Домовившись щодо вартості квартири, ОСОБА_2 запропонував укласти замість договору купівлі-продажу договір дарування. Оскільки для неї не мало значення, який договір укладати, вона погодилась та після отримання повної суми за продаж квартири вони уклали договір дарування.
Вважає, що судом апеляційної інстанції повно та всебічно встановлені обставини справи та надана оцінка доказам, тому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
У березні 2023 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала, що 31 липня 2018 року вона придбала у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Вважаючи, що укладеним договором купівлі-продажу квартири порушені права малолітньої ОСОБА_10 - дочки ОСОБА_2 та ОСОБА_1, 3 травня 2020 року, - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 2 листопада 2021 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2021 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 31 липня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 4282, і застосовано наслідки недійсності правочину.
Постановою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 2 листопада 2021 року скасовано та залишено в силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2021 року.
Отже на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2018 року власником квартири АДРЕСА_1 є вона.
За таких обставин ОСОБА_4 вважає касаційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 набув на підставі договору дарування від 10 квітня 2012 року, який протягом визначеної законом позовної давності не оспорювався, тому ОСОБА_2 мав право одноособово розпоряджатися спірною квартирою.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_4 просила касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 202/3587/18.
Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 13 вересня 2022 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 726/859/14 (провадження № 61-34461св18), у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16.
Крім того, підставами для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про порушення норм процесуального права, а саме необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання про допит свідка ОСОБА_9 ; апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, розписок про отримання ОСОБА_1 грошових коштів від свого батька та ОСОБА_7 на придбання спірної квартири.
Ухвалою Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 245,90 грн у відшкодування судового збору до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 18 червня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 3 листопада 2018 року розірвано.
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5 .
10 квітня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також врахувавши відзиви на касаційну скаргу, суд дійшов таких висновків.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 ЦК України).
Удаваним є правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
Тлумачення статті 235 ЦК України сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють цей правочин.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
У постанові Верховного Суду України від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити справу із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Подібні за змістом висновки містяться й у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 522/14890/16-ц.
Звертаючись до суду з відповідними вимогами, ОСОБА_1 посилалась на те, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 є удаваним правочином та укладався з метою приховати договір купівлі-продажу нерухомого майна.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 10 квітня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар вказану квартиру.
Пред`являючи позов про визнання договору дарування удаваним з тих підстав, що насправді було укладено договір купівлі-продажу, позивач мала довести, що всі сторони договору мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договору купівлі-продажу, зокрема, факт отримання продавцем коштів за відчужуване майно.
Суд першої інстанції вважав, що належних та допустимих доказів на підтвердження отримання продавцем коштів за відчужуване майно - квартиру АДРЕСА_1 - суду не надано.
ОСОБА_3 до суду першої інстанції направила нотаріально посвідчену заяву, в якій підтвердила факт укладення нею та ОСОБА_2 саме договору дарування спірної квартира.