ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 755/6137/18
провадження № 61-8491св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Яровенко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою, виселення, вселення, визнання недійсним договору про наміри, стягнення моральної шкоди та встановлення факту, що має юридичне значення.
Позов мотивував тим, що 17 липня 2012 року він, його мати - ОСОБА_7 та його дружина - ОСОБА_8 взяли участь у приватизації у рівних частках трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Вказував, що з 21 червня 1988 року до 19 вересня 2013 року та з 26 грудня 2013 року і до цього часу він проживає та зареєстрований у вказаній квартирі.
На підставі договору дарування від 21 жовтня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/3 частку вказаної квартири, а на підставі договору дарування від 21 вересня 2015 року - на іншу 1/3 частку цієї ж квартири.
Наприкінці травня 2016 року за місцем його проживання прийшли ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_9 (адвокат Стецкова С. І.) та ще один невідомий йому чоловік і почали ламати двері.
З метою недопущення зламу дверей він їх відчинив і ОСОБА_2 повідомив, що нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживати в цій квартирі.
Між ними відбулась конфліктна бесіда з викликом працівників поліції, після чого у квартиру занесли розкладне ліжко і ОСОБА_3 та ОСОБА_12 залишились в квартирі.
Останні обшукували квартиру, надягали його речі та оглядали кишені, зняли з петель двері в його кімнату і повідомили, що він не має право бути наодинці. Він викликав працівників поліції з приводу перебування сторонніх осіб у квартирі та у зв`язку з їхніми діями; працівниками поліції проведена роз`яснювальна бесіда.
Наступного дня прийшли ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_12, які залишались проживати у квартирі до 22 червня 2016 року.
Протягом всього часу зазначені особи неодноразово погрожували йому з метою примусити відмовитися від частки у квартирі, знущалися, принижували, створювали нестерпні умови для життя, не давали спати у власній кімнаті, зачиняли в туалеті, застосовували фізичну силу, наносили удари, примусили стрибнути з балкону другого поверху.
13 червня 2016 року він під супроводом ОСОБА_3 доставлений до офісу ОСОБА_2 - на АДРЕСА_2 .
При зустрічі ОСОБА_2 повідомив, що знущання продовжаться, якщо він не відмовиться від своєї частки у квартирі.
У подальшому ОСОБА_2 примусив його написати розписку про отримання 300 доларів США завдатку за купівлю кімнати, але коштів не дав, після чого він, його батько - ОСОБА_13 та ОСОБА_2 поїхали оглянути кімнату.
Під тиском він надав згоду на запропонований варіант, але наступного дня відмовився, що спровокувало продовження знущання над ним ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_12 .
Наголошував на тому, що неодноразово звертався до правоохоронних органів, проте ніяких результатів це не мало.
Зазначав, що всі ці події значною мірою вплинули на його психологічний стан.
16 червня 2016 року під загрозою насильства він разом зі ОСОБА_2 прибули до нотаріуса та уклали договір про наміри, згідно з яким домовились, що до 1 липня 2016 року ними буде укладено договір, відповідно до якого він передасть ОСОБА_2 1/3 частку вказаної квартири, а останній передасть йому право власності на житлову кімнату площею не менше 10 кв.м у м.Києві, а також частку загальної площі відповідної квартири. Договір також містить перелік взаємних дій, які сторони мають вчинити, або у разі, якщо така потреба виникне.
Крім того, під тиском того ж дня від його імені на ім`я ОСОБА_9 видана довіреність, скасовану 24 червня 2016 року.
20 червня 2016 року ОСОБА_3 розпікав на газовій плиті металеву ложку, яку притуляв до його тіла; увечері цього дня ОСОБА_5 разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_12 наносили йому удари дерев`яною битою, кулаками та ногами по голові, викручували вуха.
В судовому засіданні 22 червня 2016 року у справі № 755/4620/16 щодо визнання шлюбу, укладеного ним і ОСОБА_8, фіктивним, суддя побачила сліди застосування відносно нього фізичної сили та викликала працівників поліції. У судовому засіданні був присутній адвокат Франкфурт В. В., який повідомив ОСОБА_2, про його звернення до поліції з приводу нанесених побоїв.
За таких обставин він не має можливості безпечно повернутися до квартири.
23 червня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про злочин, передбачений частиною першою статті 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження), та розпочато кримінальне провадження № 12016100020006895, у якому він є потерпілим.
10 липня 2017 року він звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 355 КК України (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов`язань).
14 серпня 2017 року він разом з представником прибув до квартири з метою з`ясування, збереженості речей та хто в ній проживає. У квартирі знаходився ОСОБА_4, який зателефонував ОСОБА_2 і останній у телефонній розмові заборонив входити до квартири, використовуючи нецензурні слова в бік його представника та погрожуючи йому фізичною розправою.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення; вселити його у вказану квартиру; визнати недійсним договір про наміри, укладений 16 червня 2016 року ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дуленко О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 743, і стягнути солідарно зі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 97 000 грн на відшкодування моральної шкоди; також просив встановити факт, що він з 22 червня 2016 року фактично не проживає у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року позов задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір про наміри, укладений 16 червня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дуленко О. О., зареєстрований в реєстрі за № 743.
Стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнено зі ОСОБА_2 2 819,20 грн судового збору в дохід держави.
Рішення суду мотивоване тим, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Встановивши, що договір про наміри укладений 16 червня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під впливом насильства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору недійсним.
Обґрунтованими суд першої інстанції вважав і вимоги про вселення та зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, оскільки позивач є власником частки квартири, має право проживати в ній, проте протиправні дії відповідача перешкоджають цьому.
Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з доведеності вини відповідача у заподіянні позивачу моральної шкоди. Крім того, відповідач не спростовав презумпцію його вини у настанні негативних наслідків для здоров`я позивача. Суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок винних дій ОСОБА_2 ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка виразилася в тому, що неправомірні дії відповідача призвели до душевних страждань позивача, систематичного застосування до нього фізичних знущань та завдання йому фізичного болю, стану постійного стресу. Вказане спричиняє позивачу не лише моральні страждання, а й змусило звертатися до суду та правоохоронних органів за захистом своїх порушених прав, що потребує не лише матеріальних витрат, а й витрат часу, емоційних затрат, що негативно впливає на здоров`я.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року - без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У травні 2021 року ОСОБА_2 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року скасувати в частині, у якій позов задоволено, і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні квартирою та вселення, відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_2 не оскаржує.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки при вирішенні справи судами не враховано висновки щодо застосування норм права, а саме статті 231 ЦК України, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 661/1702/17, від 21 липня 2021 року у справі № 707/816/19, від 23 січня 2020 року у справі № 484/3809/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 907/113/18, від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 333/5322/15-ц.
Також заявник вказував на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 391 ЦК України.
Крім того, на думку заявника, апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідка.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність її доводів. Зазначав, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку зібраним у справі доказам і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Також зазначав, що у касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 231 ЦК України.
Посилання ОСОБА_2 про застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду та у постановах Верховного Суду вважає безпідставними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 зазначено, що ухвалення різних за змістом судових рішень має місце в разі, якщо суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Під судовим рішенням в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц та від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц.
Ознайомившись зі змістом постанов Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_2, заявник вважає, що правовідносини у наведених справах не є подібними правовідносинам, що виникли між ним та ОСОБА_2 .
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 7 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 755/6137/18.
Цією ж ухвалою зупинено виконання заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 000 грн у відшкодування моральної шкоди до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 7 жовтня 2021 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 661/1702/17, від 21 липня 2021 року у справі № 707/816/19, від 23 січня 2020 року у справі № 484/3809/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 907/113/18, від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 333/5322/15-ц.
Підставами відкриття касаційного провадження також були доводи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 391 ЦК України.
Крім того, підставами для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про порушення норм процесуального права, а саме апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідка.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією у м. Києві 17 липня 2012 року, ОСОБА_1 є власником 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 є власником 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 21 жовтня 2014 року та на підставі договору дарування від 21 вересня 2015 року.
16 червня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про наміри, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дуленко О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 743, предметом якого є врегулювання прав власності сторін на квартиру АДРЕСА_1, якими сторони володіють, а також можуть набути або позбутися в майбутньому.
Сторони домовилися до 1 липня 2016 року включно укласти договір (договори) міни (купівлі-продажу) частки квартири, за яким ОСОБА_1 передасть у власність ОСОБА_2 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 передасть у власність ОСОБА_1 право власності на житлову кімнату площею не менше 10 кв.м житлової площі у м. Києві, а також частку загальної площі квартири.
16 червня 2016 року ОСОБА_1 видав на ім`я ОСОБА_9 довіреність, якою уповноважив ОСОБА_9 безоплатно бути його представником строком на 3 роки, тобто до 16 червня 2019 року включно. Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дуленко О. О. та зареєстрована в реєстрі за № 742.
24 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дуленко О. О. із заявою про скасування зазначеної довіреності. Заява посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Садиховим Р. І. та зареєстрована в реєстрі за № 937.
25 травня 2016 року ОСОБА_2 нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 розпоряджатись належною йому часткою квартири АДРЕСА_1 . Довіреність передбачає широке коло повноважень, в тому числі, право нагляду та вільного доступу до квартири.
6 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві із заявою про забезпечення безпеки та збереження його майна в квартирі АДРЕСА_1, в якій зазначив, що до нього навідуються невідомі особи і застосовують відносно нього фізичну силу, наносять побої та займаються самоуправством.
23 червня 2016 року Дарницьким управлінням поліції Головним управління національної поліції у місті Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено заяву ОСОБА_1 від 22 червня 2016 року про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, у зв`язку із нанесенням тілесних ушкоджень.
Відповідно до висновку експерта № 1644 від 24 червня 2016 року, складеного Київським міським бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України, у ОСОБА_1 виявлено тілесні ушкодження, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я. У описовій частині висновку зазначено, що на тілі ОСОБА_1 виявлено синці, садна, термічні опіки, що утворились від ударів, ковзання, тертя, розжарених металевих предметів, спричинених орієнтовно за чотири - п`ять днів до проведення цього дослідження.
4 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві із заявою про направлення наряду поліції до квартири АДРЕСА_1 та забезпечення його безпеки при супроводі в квартиру задля можливості забрати частину речей та скласти протокол з переліком основних цінностей та майна, що залишається у кватирі, убезпечити його повернення в квартиру та унеможливить подальше переслідування.
Необхідність таких заходів ОСОБА_1 обґрунтував тим, що новим власником частини квартири - ОСОБА_2 вселено до квартири сімох агресивно налаштованих чоловіків, які вчиняють фізичний (знущання, тортури) та психологічний тиск (відбір одягу, майна, ключів) з метою спонукання до продажу належної йому частки квартири на невигідних умовах. Також зазначив, що його змусили підписати договір про наміри.
10 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві із заявою про вчинення відносно нього злочину (№С-3092), передбаченого частиною третьою статті 355 КК України, за фактом примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань з погрозами насильства та із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 липня 2017 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві задоволено.
Зобов`язано слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві виконати вимоги, передбачені статтею 214 КПК України, за заявою ОСОБА_1 № С-3092 від 10 липня 2017 року.
11 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві із заявою, в якій зазначив, що ОСОБА_2 через найнятих ним осіб, що вселилися в квартиру, здійснює психологічний тиск з метою відчуження належної йому частини квартири та з такими умовами, в яких він не захищений від ризиків залишитись без запропонованої компенсації.
З витребуваних копій заяв, поданих ОСОБА_1 у період з 25 травня 2016 року до 22 червня 2016 року до Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві, та копій документів за результатами виїзду працівників поліції за викликом ОСОБА_14 -представника ОСОБА_1 - на АДРЕСА_3, суди встановили, що ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів з таких питань:
30 травня 2016 року - невідомі увірвалися до квартири з битами з метою виселення заявника;
2 червня 2016 року - щодо неправомірних дій співвласника квартири - ОСОБА_2 ; за результатами розгляду до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12016100040007763 за частиною першою статті 129 КК України;
3 червня 2016 року - співмешканці спонукають до відчуження частини квартири, постійно б`ють (молотком, паяльником, душать палкою), забирають речі, запирають в туалеті та у ванній кімнаті; 18 червня 2016 року ОСОБА_1 подана заява про відкликання звернення;
5 червня 2016 року - співмешканці б`ють, застосовують тортури, принижують, користуються його речами. 17 червня 2016 року ОСОБА_1 відкликав цю заяву;
6 червня 2016 року - співмешканці б`ють заявника, виганяють з квартири; 17 червня 2016 року ОСОБА_1 подана заява про відкликання звернення.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про наміри.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору про наміри від 16 червня 2016 року, ОСОБА_1 посилався на те, що вказаний договір укладено внаслідок застосування до нього фізичного та психологічного насильства як ОСОБА_2, так і за його вказівкою іншими відповідачами.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частина перша статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Попередній договір щодо купівлі-продажу об`єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню.
У частині четвертій статті 635 ЦК України зазначено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
За змістом статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).