ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 червня 2022 року
м. Київ
справа № 754/15490/18
провадження № 61-7195св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Клочко І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Нежури А. А., Коцюрби О. П., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення заборгованості зі сплати аліментів.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 30 квітня 2004 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, в якому народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2006 року шлюб розірвано.
Позивач вказувала на те, що після розірвання шлюбу син проживає з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач протягом тривалого часу не цікавиться сином, не приймає участі у його вихованні, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги не надає.
Рішенням суду з відповідача на її користь стягнено аліменти на сина, однак відповідач обов`язок зі сплати аліментів виконує невчасно і не у повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів.
Також наголошувала на тому, що син не отримував від батька жодного подарунку на день народження, жодної іграшки, більш того, син не пам`ятає як виглядає батько, оскільки останній раз бачив його у трирічному віці, тому позивач вважала, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.
З урахуванням зазначеного позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача на її користь заборгованість зі сплати аліментів, що виникла на 1 вересня 2018 року, у розмірі 172 646,21 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2019 року позов задоволено частково.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не приймає участі у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, свідомо ухиляється від виховання та утримання сина, не виявляє бажання щодо виконання батьківських обов`язків, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та його подальшої долі, що свідчить про нехтування покладеними на нього правилами та обов`язками з виховання та утримання дитини.
Встановивши зазначене, суд першої інстанції вважав, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання сина ОСОБА_3 , що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Постановою Київського апеляційного суду від 5 березня 2020 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2019 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2020 року ОСОБА_2 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Деснянського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2020 року скасувати в частині позбавлення його батьківських прав і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки при вирішенні справи суди залишили поза увагою висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 361/1484/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18, від 3 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18, від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц, від 25 лютого 2020 року у справі № 492/1091/18, від 14 лютого 2020 року у справі № 460/2149/17, від 25 лютого 2020 року у справі № 756/2653/18, від 2 березня 2020 року у справі № 754/10971/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 161/8507/18.
Посилаючись на зазначене, заявник просив судові рішення скасувати у вказаній частині та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав відносно сина відмовити.
Позиція інших учасників справи
У червні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів. Зазначала, що суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, надали належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Відповідно вимог діючого законодавства батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.
Заявник вважає, що при розгляді справи суди попередніх інстанцій достовірно встановили, що відповідач протягом тривалого часу свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина, що є підставою для покладення на нього відповідальності, встановленої законом.
Також вказує, що після розірвання шлюбу у 2006 році і до звернення з цим позовом відповідач бачив сина лише декілька разів, що підтверджується матеріалами справи та відзивом відповідача на позовну заяву. Незважаючи на те, що позивач жодних перешкод відповідачу у побаченнях з сином не чинила, понад 12 років відповідач не цікавився сином, станом його здоров`я, успіхами в навчанні, ніколи не вітав сина з днем народження, не телефонував, не дарував подарунків і в повному обсязі не сплачував аліменти, у зв`язку з чим на 12 травня 2020 року відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 174 321,50 грн.
Крім того, рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 669 від 25 травня 2007 року відповідачу визначено порядок участі у вихованні сина, однак відповідач навіть не намагався виконувати зазначене рішення.
З урахуванням зазначеного заявник просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Деснянського районного суду міста Києва матеріали справи № 754/15490/18.
Підставами для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 361/1484/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18, від 3 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18, від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц, від 25 лютого 2020 року у справі № 492/1091/18, від 14 лютого 2020 року у справі № 460/2149/17, від 25 лютого 2020 року у справі № 756/2653/18, від 2 березня 2020 року у справі № 754/10971/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 161/8507/18.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щоз 30 квітня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2006 року розірвано.
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .
З довідки про реєстрацію місця проживання суди встановили, що ОСОБА_5 з 6 березня 2007 року зареєстрований разом з матір`ю - ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2007 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 21 березня 2007 року, до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 669 від 25 грудня 2007 року за зверненням відповідача визначено спосіб участі у вихованні малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю - ОСОБА_6 , його батька - ОСОБА_2 , наступним чином: кожної суботи місяця з 16 год до 19 год та неділі місяця з 15 год до 19 год в присутності матері, враховуючи інтереси дитини.
Відповідно до висновку виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області №1-18/1053 від 23 жовтня 2018 року орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тих підстав, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу ухиляється від виконання батьківських обов`язків.
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № 124/19 від 5 жовтня 2009 року суди попередніх інстанцій встановили, що за період з 21 березня 2007 року до 5 жовтня 2009 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 16 823,21 грн.
Загальний розмірі заборгованості зі сплати аліментів на 1 вересня 2018 року складає 172 646,21 грн, що підтверджується копією розрахунку заборгованості за аліментам від 14 вересня 2018 року (виконавче провадження 7707886).
З копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 1 лютого 2019 року, здійсненого у виконавчому провадженні 7707886, суди встановили, що заборгованість на 1 лютого 2019 року зі сплати аліментів становить 180 301,21 грн.
З виписки з історії хвороби неповнолітнього ОСОБА_7 суди встановили, що ОСОБА_8 встановлено діагноз - пролапс метрального клапану, міопія легкого ступеня та синдром вегетативних дисфункцій.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Обґрунтовуючи незаконність судових рішень, ОСОБА_2 посилався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 361/1484/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18, від 3 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18, від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц, від 25 лютого 2020 року у справі № 492/1091/18, від 14 лютого 2020 року у справі № 460/2149/17, від 25 лютого 2020 року у справі № 756/2653/18, від 2 березня 2020 року у справі № 754/10971/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 161/8507/18.
Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року (справа № 331/5427/17), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року у справі про позбавлення батьківських прав.
Ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав у вказаній справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач з дитиною не спілкується, її вихованням і розвитком не займається, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків. При вирішенні цієї справи суди також встановили, що дитина постійно проживає з батьком, спілкуватися з матір`ю категорично не бажає, уникає зустрічей і негативно щодо неї налаштована.
Встановивши зазначені обставини, а також врахувавши висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки, суди у справі № 331/5427/17 дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення цього позову.
Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи в справі № 331/5427/17 нове судове рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, Верховний Суд зазначав, що, покладаючи в основу рішення висновок органу опіки та піклування щодо можливості позбавлення відповідача батьківських прав, суди не врахували, що даний висновок обґрунтований виключно поясненнями неповнолітньої дитини, які зводяться до її небажання спілкуватися з матір`ю.
На засіданні комісії з питань захисту прав дитини неповнолітня дитина пояснила, що з батьком проживає за власним рішенням, підтримує його ініціативу щодо позбавлення матері батьківських прав і не бажає з нею проживати чи спілкуватись; у судовому засіданні дитина пояснила, що не спілкується з матір`ю, так як вона, на її думку, має на неї негативний вплив через свою негідну поведінку.
Покладаючи ці пояснення в основу рішення про позбавлення батьківських прав у справі № 331/5427/17, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не зазначив належні і допустимі докази, на підставі яких встановив, що мати дитини особливо неблагонадійна і спілкування з нею суперечить інтересам неповнолітньої дитини.
За таких обставин Верховний Суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки вважав, що цей висновок немотивований і суперечить інтересам дитини та сформував такі правові висновки: небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір`ю (батьком) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею; та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько, не свідчить про те, що мати дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками; при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно врахувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є благодійним.
Таким чином, Верховний Суд у справі № 331/5427/17 дійшов висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи статей 164, 166, 171 СК України та помилковість їх висновку про свідоме, умисне нехтування відповідачем батьківськими обов`язками щодо неповнолітньої дитини, у зв`язку з чим скасував ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення та відмовив у позові.
Постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 465/3694/14-ц), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на рішення Франківського районного суду м. Львова від 9 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року у справі про позбавлення батьківських прав.
Ухвалюючи рішення у справі 465/3694/14-ц про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вказував на те, що відповідач свідомо тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання малолітньої дочки, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, що є підставою для позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дочки.
Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд посилався на залишення поза увагою судів того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу; при вирішення справи суди не встановили і не визначилися, у чому саме полягає свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, а також, чи є рішення суду таким, що ухвалене в інтересах дитини.
Постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року (справа № 631/2406/15-ц), прийнятою за результатами розгляду касаційної скарги відповідача, скасовано рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 березня 2016 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 3 травня 2018 року про позбавлення батьківських прав.
Задовольняючи позов у справі № 631/2406/15-ц та позбавляючи відповідача батьківських прав відносно дочки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач протягом тривалого часу, а саме чотирьох років, ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема, не піклувався про дитину, не брав участі в її вихованні та матеріальному забезпеченні, не цікався її станом здоров`я та розвитком, тобто фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Також суди погодилися з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки.
Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, касаційний суд зазначив, що суди не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, належних та допустимих доказів ух