Постанова
Іменем України
05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 761/31423/19
провадження № 61-2510св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Желепи О. В., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені зі сплати аліментів.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року, на виконання якого Голосіївським районним судом міста Києва від 24 липня 2017 року видано виконавчий лист (справа № 752/8294/14-ц), стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в частці від заробітку (доходу) батька дітей, але не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Постановою від 16 серпня 2017 року старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду, згідно з виконавчим листом № 752/8294/14-ц (ВП № 54465710).
ОСОБА_2, достовірно знаючи про наявність судового рішення про стягнення з нього аліментів, неодноразово попереджався про необхідність сплати аліментів та наявність заборгованості зі сплати аліментів, але злісно ухиляється від їх сплати.
Відповідно до довідки-розрахунку від 15 липня 2019 року, виданої головним державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у виконавчому провадженні № 54465710, заборгованість боржника ОСОБА_2 за аліментами за період із квітня 2015 року по 01 липня 2019 року становить 221 239,83 грн.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд на підставі статті 196 СК України стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, що за період із квітня 2015 року по червень 2019 року становить 65 951,82 грн.
Короткий зміст судових рішень ухвалених у справі
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30 січня 2020 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню зі сплати аліментів, за період із квітня 2015 року по червень 2019 року включно, у розмірі 65 951,82 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року.
Скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року, справу призначено до розгляду у порядку спрощеному позовному провадженні.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
ОСОБА_1 в апеляційному порядку (в одній апеляційній скарзі) оскаржила ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року та рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, у частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року повернуто особі, що її подала.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 січня 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року ухвалу Київського апеляційного суду від 12 липня 2021 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, в частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що за правилами пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Враховуючи те, що, ухвала суду першої інстанції щодо скасування заочного рішення, відповідно до положень ЦПК України, не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, то апеляційна скарга підлягає поверненню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року, що була ухвалена у цій справі, які є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Апеляційний суд, усупереч висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у цій справі, в оскаржуваній ухвалі хоч і послався на частини першу, другу статті 353, пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, але зробив безпідставний висновок про повернення апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року.
Провадження у суді касаційної інстанції
18 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
20 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Ухвала суду першої інстанції про скасування заочного рішення відсутня у цьому переліку.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).