Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 752/27110/21
провадження № 61-358св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гурез Іванни Олександрівни на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в складі колегії суддів Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач) про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.
Позивач просив: усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:066:0053, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:066:0054, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування; усунути перешкоди в користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідача; усунути перешкоди в користуванні будинком, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідача.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач здійснив самовільне захоплення нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1, що на праві власності належить ОСОБА_1 . Своїми діями відповідач порушує права позивача, зокрема щодо вільного розпорядження своєю власністю. Добровільно відповідач відмовляється звільнити житловий будинок.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Усунуто перешкоди в користуванні будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 . Розподілено судові витрати.
Рішення мотивоване тим, що відповідач користується чужим майном, а саме - будинком АДРЕСА_1, без належних на те правових підстав. Відповідач у спірному житлі проживав тривалий час, але його перебування в спірному житловому будинку порушує права позивача, як власника, на мирне володіння користування та розпорядженням своїм майном, у добровільному порядку звільнити вказаний житловий будинок відповідач відмовляється, а відтак позивач довів співмірність виселення відповідача відповідній меті, що виключає можливість порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді цієї справи. Таке втручання у право на житло є пропорційним, оскільки виселення ґрунтується на нормах закону, не суперечить цілям, визначеним у частині другій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В частині позовних вимог про усунення перешкод в користуванні будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2, суд відмовив, оскільки матеріали справи не містять доказів на обґрунтування тих обставин, що ОСОБА_2 фактично займає та користується цим нерухомим майном, чим чинить позивачу перешкоди у володінні майном. Разом із цим, цей будинок є багатоквартирним, позивач є власником квартир № 1, № 2, № 9, № 10 . Тому позовна вимога про усунення перешкод в користуванні цим будинком, шляхом виселення ОСОБА_2 є необґрунтованою.
В частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування, суд також відмовив, оскільки позивачем обрано неправильний спосіб захисту.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. Розподілено судові витрати.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не залучив усіх належних відповідачів, яких може стосуватись прийняте у справі судове рішення. Матеріали справи містять довідку колективу індивідуальних забудовників "Городник" (далі також - КІЗ "Городник") від 02 лютого 2022 року № 02/02-1, відповідно до якої з 2013 року разом з відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 проживає його малолітній син ОСОБА_3 ; та довідку школи І-ІІІ ступенів № 151 м. Києва, згідно якої, за даними особової справи ОСОБА_3, він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, у спірному будинку проживає разом з відповідачем малолітня дитина - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), проте його не визначено як учасника справи, позовних вимог до нього не пред`явлено. Крім того до участі у справі не залучений відповідний орган опіки та піклування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гурез І. О. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року.
У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2022 року.
Рух справи у Верховному Суді
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гурез І. О. на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Узагальненні доводи касаційної скарги
Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року позивач вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених: у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-709цс16 та від 15 травня 2017 року в справі № 6-2931цс16; у постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17, від 16 жовтня 2019 року в справі № 243/9627/16-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 766/12748/16-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 686/11782/17-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 06 грудня 2022 року в справі № 904/738/22, від 12 серпня 2020 року в справі № 704/192/18, від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19. Також зазначає, що апеляційний суд встановив обставини справи (проживання малолітнього сина відповідача у спірному житлі) на підставі неналежних доказів; суд необґрунтовано прийняв подані стороною відповідача докази в апеляційному суді без належних мотивів вчинення таких дій.
Касаційна скарга подана за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників справи
23 травня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Покотинський М. А. надіслав відзив на касаційну скаргу в якому просив поновити строк для подання відзиву, оскільки з ухвалою Верховного Суду про відкриття касаційного провадження він ознайомився 22 травня 2023 року, а з касаційною скаргою - 23 травня 2023 року. У касаційній скарзі він вказував на законність оскаржуваної постанови апеляційного суду та безпідставність доводів касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
Оскільки відзив поданий у строк, встановлений в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 27 лютого 2023 року, а відтак немає потреби вирішувати судом клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу.
24 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гурез І. О. надіслала заперечення на відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу та просила відмовити у його задоволенні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 вересня 2020 року ОСОБА_1 набув у власність житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. за реєстровим номером 683 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2091869780000).
28 вересня 2020 року ОСОБА_1 набув у власність житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. за реєстровим номером 682 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2091847680000).
28 вересня 2020 року ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку, площею 0,0999 га, кадастровий номер 8000000000:90:066:0053, цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (після перейменування - АДРЕСА_1 ), на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. за реєстровим номером 684
28 вересня 2020 року ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку, площею 0,0999 га, кадастровий номер 8000000000:90:066:0054, цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 ( АДРЕСА_7 ) на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. за реєстровим номером 685.
Право власності ОСОБА_1 на вказані об`єкти нерухомого майна зареєстровано 28 вересня 2020 року, що видно з даних Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна від 01 лютого 2021 року.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 27 серпня 2013 року, виданого Посольством України в Державі Ізраїль, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За довідкою колективу індивідуальних забудовників "Городник" від 02 лютого 2022 року № 02/02-1, з 2013 року та по теперішній час (час видачі довідки) разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 проживає його малолітній син ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою школи І-ІІІ ступенів № 151 м. Києва від 01 грудня 2022 року № 103, за даними особової справи ОСОБА_3, він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 у добровільному порядку відмовляється звільнити спірне нерухоме майно, продовжує ним користуватись, чим порушує права позивача як власника об`єктів нерухомого майна, на володіння таким майном.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Постанова апеляційного суду, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (частини перша, друга статті 47 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження". Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
За статтею 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України) при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року).