Постанова суду № 638/11321/14-ц від 28.06.2023 про стягнення боргу

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 638/11321/14-ц

провадження № 61-12488св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський центр правової допомоги",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Дорош А. І.,

Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський центр правової допомоги" (далі -

ТОВ "Харківський центр правової допомоги") про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі 10 вересня 2010 року уклали договір позики, а 05 вересня 2011 року - додатковий договір до договору позики, відповідно до умов яких ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 8 700 дол. США та 2 400 дол. США, відповідно. ТОВ "Харківський центр правової допомоги" поручилося перед позикодавцем за виконання позичальниками боргових зобов`язань, про що укладено договір поруки. Відповідачі повернули позивачу частину позики

у розмірі 3 000 дол. США, неповернутими залишилися отримані у борг кошти у розмірі 8 100 дол. США.

Оскільки відповідачі не виконали свої боргові зобов`язання, то вказана заборгованість (8 100 дол. США) підлягає стягненню у судовому порядку. Крім того, відповідачі зобов`язані сплатити проценти за користування позиченими коштами на рівні облікової ставки Національного банку

України (далі - НБУ) у розмірі 2 260 дол. США, 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у розмірі

443 дол. США та пеню за порушення виконання грошового зобов`язання у розмірі 891 000 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути солідарно

з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ "Харківський центр правової допомоги" заборгованість, що утворилася станом на 24 червня 2014 року,

у сумі, еквівалентній 10 803 дол. США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а також неустойку за прострочення повернення позики

у розмірі 891 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова

від 18 березня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ "Харківський центр правової допомоги" на користь ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася станом на 24 червня 2014 року, за договором позики та додатковим договором до нього в сумі, еквівалентній 10 803 дол. США за курсом НБУ, а також неустойку за прострочення повернення позики у розмірі 891 000 грн, що у загальній сумі становить 1 019 320,97 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ "Харківський центр правової допомоги" на користь ОСОБА_1 суму витрат за сплату судового збору в розмірі 3 654 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки правовідносини, які склалися між сторонами у справі, випливають

з договірних відносин, які є обов`язковими для виконання сторонами.

Так, 10 вересня 2012 року сплив встановлений договором позики термін виконання позичальниками зобов`язань з повернення позивачу отриманих у борг коштів, проте зобов`язання з повернення суми позики виконані лише частково - на суму 3 000 дол. США. Станом на 24 червня 2014 року сума боргу складає 10 803 дол. США, що еквівалентно 128 320,97 грн, з яких: 8 100 дол. США - залишок неповернутої частини позичених коштів;

2 260 дол. США - проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ; 443 дол. США - три проценти річних від простроченої суми боргу. Згідно з пунктом 5 договору позики за прострочення будь-якого строку виконання зобов`язання по поверненню позики відповідачі зобов`язані сплатити солідарно на користь позивача неустойку в розмірі 1 000 грн за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення, тобто з 15 січня 2012 року до 24 червня 2014 року у розмірі 891 000 грн. Отже, остаточно з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 1 019 320,97 грн (128 320,97 грн + 891 000 грн).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова

від 18 березня 2015 року в частині стягнення неустойки у розмірі

891 000 грн та судового збору скасовано, ухвалено нове судові рішення, яким у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки у розмірі 891 000 грн відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 сплачений судовий збір у розмірі 730,90 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що строк виконання грошових зобов`язань був змінений додатковим договором № 1 до договору позики та визначений до 10 вересня 2012 року. Позов у цій справі подано до суду у липні 2014 року, тобто з пропуском позовної давності в один рік до вимоги про стягнення пені у розмірі 891 000 грн. Оскільки у справі ухвалено заочне рішення суду, відповідачі не брали участь у судових засіданнях та не могли реалізувати свої процесуальні права належним чином, а про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені ОСОБА_6 заявив в апеляційній скарзі, то апеляційний суд вважав, що така заява про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені підлягає задоволенню. Позивач пропустив встановлений законом строк в один рік до вимоги про стягнення пені. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки у розмірі 891 000 грн підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаної вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада

2022 року та залишити в силі заочне рішення Дзержинського районного суду

міста Харкова від 18 березня 2015 року.

Доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди із судовим рішенням апеляційного суду в частині вирішення позову про стягнення неустойки, інші учасники судового процесу не оскаржували вказану постанову, тому вона не є предметом касаційного перегляду в частині вирішення вимог про стягнення неповернутої частини позики та процентів відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті ЦПК України. Вказував, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14, від 30 вересня 2015 року у справі

№ 6-780цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17; Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 11 липня

2018 року у справі № 760/14479/13-ц, від 10 квітня 2019 року у справі

№ 390/34/17, від 03 травня 2022 року у справі № 127/30671/18,

від 05 жовтня 2022 року у справі № 2-8056/2004.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не встановив обґрунтованих підстав для перегляду заочного рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили 21 липня 2015 року, а апеляційна скарга подана ОСОБА_6 більше ніж через 6 років після його ухвалення. При цьому відповідачі отримали копію ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви, в матеріалах справи також міститься повідомлення про вручення ОСОБА_6 судової повістки на 16 лютого 2015 року. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд.

Апеляційний суд безпідставно застосував наслідки спливу позовної давності до пені. Відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд справи в суд першої інстанції, що підтверджується належними та допустимими доказами, тому ОСОБА_6 не був позбавлений можливості заявити про застосування позовної давності до ухвалення заочного рішення. Відповідачі зловживали своїми правами та навмисне ухилилися від участі у розгляді справи в суді першої інстанції, що унеможливлює розгляд заяви ОСОБА_6 про застосування позовної давності, яка подана лише на стадії апеляційного провадження.

Апеляційний суд не правильно застосував статтю 267 ЦК України, оскільки можливість стягнення неустойки (пені) обмежується 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. Якби ОСОБА_6 подав вчасно заяву про застосування позовної давності, то пеню необхідно було б стягнути принаймні за 356 днів перед зверненням до суду, тобто на суму 365 000 грн.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_6 та його адвокат Рогозін С. Л. у відзиві на касаційну скаргу вказували на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, тому просили її залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначали, що ОСОБА_6 про існування заочного рішення дізнався лише у липні 2020 року, оскільки у 2014 році змінив своє місце проживання, а повістки направлялися судом за попереднім місцем проживання. ОСОБА_6 отримав лише копію ухвали про відкриття провадження

у справі разом з судовою повісткою на 22 жовтня 2014 року та судову повістку на 16 лютого 2015 року, а решта судової кореспонденції повернулася до суду з відміткою поштової служби "за закінченням терміну зберігання". Заочне рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки відповідачі не були належним чином повідомлені про день, час та місце судового розгляду справи. Вказували, що позов подано з пропуском позовної давності в один рік до вимоги про стягнення пені у розмірі 891 000 грн. Оскільки відповідачі не брали участі у судових засіданнях, то не могли заявити про застосування позовної давності в суді першої інстанції. Апеляційний суд правильно розглянув заяву ОСОБА_6 про застосування позовної давності.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

09 грудня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони у справі 10 вересня 2010 року уклали нотаріально посвічений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 8 700 дол. США.

Договором позики від 10 вересня 2010 року встановлено порядок повернення позичених коштів частинами не пізніше 10 вересня 2011 року.

ТОВ "Харківський центр правової допомоги" поручилося перед позикодавцем за виконання позичальниками боргових зобов`язань, про що укладено договір поруки від 10 вересня 2010 року.

У період з 10 вересня 2010 року до 05 вересня 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повернули позивачу 2 400 дол. США.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 05 вересня 2011 року додатково позичили у позивача 2 400 дол. США, на підтвердження чого того ж дня між ними був укладений додатковий договір № 1 до договору позики від 10 вересня

2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом.

Додатковим договором № 1 до договору позики від 10 вересня 2010 року був змінений кінцевий строк виконання грошових зобов`язань -

до 10 вересня 2012 року.

У період з 06 вересня 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повернули ОСОБА_1 600 дол. США.

Суди також встановили, що 10 вересня 2012 року сплив встановлений договором позики термін виконання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 зобов`язань з повернення позивачу отриманих у борг коштів, проте позику повернуто лише на суму 3 000 дол. США, неповернутими залишилися кошти у розмірі 8 100 дол. США.

Згідно з пунктом 5 договору позики, залишеним без змін додатковим договором № 1, за прострочення будь-якого строку (пункт 1 договору) виконання зобов`язання по поверненню позики відповідачі повинні сплатити солідарно на користь позивача неустойку в розмірі 1 000 грн за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення.

Термін прострочення виконання зобов`язання становить період з 15 січня

2012 року до 24 червня 2014 року - 891 день.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 24 червня

2014 року заборгованість позичальників перед позикодавцем становить 10 803 дол. США, що еквівалентно 128 320,97 грн, з яких: 8 100 дол. США - залишок неповернутої частини позичених коштів; 2 260 дол. США - проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ;

443 дол. США - три проценти річних від простроченої суми боргу. Розмір пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за період

з 15 січня 2012 року до 24 червня 2014 року складає 891 000 грн.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5 як іпотекодавці та ОСОБА_1 як іпотекодержатель

10 вересня 2010 року уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з пунктом 1 якого цей договір укладено як засіб забезпечення виконання зобов`язання з вказаним договором позики

від 10 вересня 2010 року (у розмірі 8 700 дол. США) у порядку та в строки, що передбачені цим договором. У випадку несвоєчасної сплати боргу іпотекодавці зобов`язалися сплачувати іпотекодержателю неустойку

в розмірі 1 000 грн за кожен день прострочення.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 вересня 2010 року в разі невиконання боржниками зобов`язань за договором позики сторони домовилися про наступне: при невиконанні боржниками зобов`язань за договором позики вчиняється відповідний виконавчий напис, після якого право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64,8 кв. м, житловою площею 38,1 кв. м переходить до іпотекодержателя; у забезпечення виконання зобов`язання, що викладено у пункті 1 цього договору, укладається договір іпотеки, предметом якого є вказана квартира; зазначена квартира є власністю іпотекодавців і належить їм на праві приватної власності.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 06 червня 2016 року ОСОБА_1 (продавець), який є іпотекодержателем за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідченим нотаріусом 10 вересня 2010 року, іпотекодавцями за яким

є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, продав, а покупець - товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості

"Естейт-Сервіс" (далі - ТОВ "АН "Естейт-Сервіс") придбало квартиру АДРЕСА_1

за 195 000 грн, які продавець одержав у повному обсязі від покупця на момент підписання цього договору.

Вказаний договір купівлі-продажу квартири від 06 червня 2016 року був вчинений після ухвалення у цій справі заочного рішення суду від 18 березня 2015 року.

Встановлено, що позов у цій справі подано до суду у червні 2014 року.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 липня

2014 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено

на 22 жовтня 2014 року о 14.00 год.

У матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення рекомендованим листом (ухвала суду про відкриття провадження, позовна заява з додатками) на ім`я ОСОБА_6 - вручено 26 серпня 2014 року, на ім`я ОСОБА_2 - вручено 21 серпня 2014 року, на ім`я ОСОБА_4 - вручено 21 серпня 2014 року, на ім`я

ОСОБА_5 - вручено 21 серпня 2014 року, на ім`я ОСОБА_3 - вручено 21 серпня 2014 року.

Матеріалами справи також підтверджується вручення поштового відправлення рекомендованим листом (судової повістки на 16 лютого

2015 року о 10.00 год.) ОСОБА_6 - вручено 28 січня 2015 року. Судові повістки на 16 лютого 2015 року о 10.00 год. на ім`я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 повернуті до суду "за закінченням терміну зберігання".

Судові повістки на 18 березня 2015 року о 11.30 год. на імʼя ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повернуті до суду "за закінченням терміну зберігання".

ОСОБА_6 в апеляційній скарзі заявив про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідають.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів

є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Суди встановили, що сторони у справі 10 вересня 2010 року уклали договір позики, а 05 вересня 2011 року - додатковий договір до договору позики, відповідно до умов яких ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 8 700 дол. США та 2 400 дол. США, відповідно.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Установивши, що позичальники не виконали належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про стягнення солідарно з позичальників та поручителя на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 10 803 дол. США, що еквівалентно 128 320,97 грн, з яких: 8 100 дол. США - залишок неповернутої частини позичених коштів; 2 260 дол. США - проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ; 443 дол. США - три проценти річних від простроченої суми боргу.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені відповідно до пункту 5 договору позики за період з 15 січня 2012 року до 24 червня 2014 року у розмірі 891 000 грн.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення неустойки, ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаної вимоги у зв`язку з пропуском позовної давності.

Вказані висновки апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення пені є помилковими, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки

є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 752/21859/19.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідачів на його користь пеню за період з 15 січня 2012 року до 24 червня 2014 року

у розмірі 891 000 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки строк виконання грошових зобов`язань визначений до 10 вересня 2012 року, позов подано до суду

у липні 2014 року, тобто з пропуском позовної давності в один рік до вимоги про стягнення пені, про застосування якої заявив ОСОБА_6

в апеляційній скарзі, так як у справі було ухвалено заочне рішення, то наявні правові підстави для відмови у задоволенні зазначеної вимоги у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою.

................

Перейти до повного тексту