Постанова
Іменем України
05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 2605/7478/12
провадження № 61-2774св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аллонж",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відкрите акціонерне товариство "Завод "КІНАП", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леута Ірина Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів:Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
У квітні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аллонж" (далі -ТОВ "Аллонж") звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Відкрите акціонерне товариство "Завод КІНАП" (далі - ВАТ "Завод "КІНАП"), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леута І. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, посилаючись на те, що 31 березня 2006 року між позивачем та ВАТ "Завод "КІНАП" було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ "Аллонж" набуло право власності на нежитлові приміщення загальною площею 403,80 кв. м, що становить 8/1000 часток майнового комплексу (від загальної площі майнового комплексу 48 432,9 кв. м) на АДРЕСА_1 . 21 липня 2006 року між позивачем та ВАТ "Завод "КІНАП" було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 5 474,90 кв. м, що становить 113/1000 часток майнового комплексу (від загальної площі майнового комплексу 48 432,9 кв. м) на АДРЕСА_1 . Цього ж дня, 21 липня 2006 року, названі сторони також уклали договір купівлі-продажу, за яким ТОВ "Аллонж" набуло у власність нежитлові приміщення загальною площею 2 791,6 кв. м, що становить 58/1000 часток майнового комплексу (від загальної площі майнового комплексу 48 432,9 кв. м) на АДРЕСА_1 . Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2006 року ВАТ "Завод "КІНАП" відчужило на користь ТОВ "Аллонж" нежитлові приміщення загальною площею 197 кв. м, що становить 4/1000 часток майнового комплексу (від загальної площі майнового комплексу 48 432,9 кв. м) на АДРЕСА_1 . Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Сила Закону" від 22 травня 2008 року визнано недійсними з моменту укладення договори купівлі-продажу від 31 березня 2006 року, від 21 липня 2006 року та від 24 жовтня 2006 року і визнано за ВАТ "Завод "КІНАП" право власності на нежитлові приміщення, відчужені за цими договорами на користь ТОВ "Аллонж". 14 січня 2010 року між ВАТ "Завод "КІНАП" і ОСОБА_1 було укладено два договори купівлі-продажу, за умовами яких ОСОБА_1 набув право власності на нежитлові приміщення вищезгаданого майнового комплексу площею 133,6 кв. м та 181,25 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 . Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 листопада 2010 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 31 березня 2011 року, було скасовано вищевказане рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Сила Закону" від 22 травня 2008 року № 3/2008, а відтак, фактично поновлено право власності ТОВ "Аллонж" на спірні нежитлові приміщення. 29 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 набув у власність нежитлове приміщення площею 178,95 кв. м, що становить 46/10000 часток, та нежитлове приміщення площею 127,3 кв. м, що становить 3/1000 частки майнового комплексу (від загальної площі майнового комплексу 39 709,40 кв. м) на АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що за вищенаведених обставин спірне майно вибуло у нього як власника поза його волею. Враховуючи викладене, ТОВ "Аллонж" просило: визнати недійсними договори купівлі-продажу від 14 січня 2010 року, укладені між ВАТ "Завод "КІНАП" і ОСОБА_1 ; витребувати у ОСОБА_2 на свою користь нежитлове приміщення ІІ поверху виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальню (літ. "Б") площею 127,3 кв. м та нежитлове приміщення ІІ поверху заводоуправління (літ. "А") - частину приміщення № 1 (групи приміщень № 1) площею 178,95 кв. м на АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_1 на свою користь нежитлове приміщення ІІ поверху виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальню (літ. "Б") площею 6,3 кв. м та нежитлове приміщення ІІ поверху заводоуправління (літ. "А") частину приміщень у групі приміщень № 1 площею 2,3 кв. м на АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на зазначені нежитлові приміщення.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року у складі судді Яценко Н. О. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09 січня 2013 року укладені між ВАТ "Завод "КІНАП" і ТОВ "Аллонж" договори купівлі-продажу визнано недійсними, позивач не є стороною правочинів, укладених між ВАТ "Завод "КІНАП" та ОСОБА_1, а відтак, ТОВ "Аллонж" не є власником спірних приміщень.
У червні 2015 року ТОВ "Аллонж" звернулося до суду із заявою про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року, в якій зазначило, що під час розгляду справи як на підставу відмови в позові суд першої інстанції послався на рішення Господарського суду міста Києва від 09 січня 2013 року. Однак постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2015 року було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 09 січня 2013 року і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено, визнано за ТОВ "Аллонж" право власності на спірні нежитлові приміщення та витребувано їх у відповідачів на користь ТОВ "Аллонж".
Справу за заявою про нововиявлені обставини суди розглядали неодноразово.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 червня 2018 року у складі судді Тітова М. Ю. заяву про перегляд судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами задоволено, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року скасовано, в задоволенні позовних вимог ТОВ "Аллонж" відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 09 січня 2013 року, яке було підставою для ухвалення рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року, скасовано, тому вказані обставини суд вважав істотними та дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року та ухвалення нового рішення у справі. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення між ОСОБА_1 та ВАТ "Завод "КІНАП" договорів купівлі-продажу від 14 січня 2010 року названий завод не був власником спірних нежитлових приміщень, а тому не мав права відчужувати їх на користь ОСОБА_1, і спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею. Однак суб`єктний склад учасників процесу унеможливлює визнання цих договорів недійсними в судовому порядку, оскільки ВАТ "Завод "КІНАП", яке було стороною оспорюваних правочинів, не залучене до участі у справі як відповідач. Крім того, за наведених обставин суд не має можливості відповідно до частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) витребувати спірні нежитлові приміщення у відповідачів.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Аллонж" залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 червня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу ТОВ "Аллонж" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв`язку з нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Розглядаючи заяву про перегляд рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року у зв`язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для його скасування та ухвалення нового рішення у справі. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, суди залишили поза увагою те, що віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване в особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно в особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний, дійшов передчасних висновків про неможливість застосування до спірних правовідносин пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у зв`язку з незалученням ВАТ "Завод "КІНАП" відповідачем у справі, оскільки вимоги щодо витребування майна з чужого незаконного володіння були заявлені до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які є відповідачами в цій справі. Отже, посилання суду апеляційної інстанції на неналежний склад учасників у цій частині заявлених позовних вимог не узгоджується з наведеними нормами матеріального права та встановленими обставинами. При цьому апеляційним судом не з`ясовано, чи перебувало спірне майно на час ухвалення судових рішень у володінні ОСОБА_2 . Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги ТОВ "Аллонж", не з`ясував, чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування, чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони, чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права, чи порушені права позивача.
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "Аллонж" задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ТОВ "Аллонж" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ "Аллонж" нежитлове приміщення ІІ поверху заводоуправління (з літ. "А") частина приміщення № 1 площею 23,95 кв. м, приміщення № 2 площею 157,30 кв. м (групи приміщень № 1). Загальна площа відчужуваних нежитлових приміщень становить 181,25 кв. м, що складає 46/10000 частин (від майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м), за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 січня 2010 року та зареєстроване в реєстрі за № 5. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ "Аллонж" нежитлове приміщення ІІ поверху виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальні (загальною площею 133,60 кв. м, що становить 3/1000 частин (від майнового комплексу площею 39,70940 кв. м), за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 січня 2010 року та зареєстроване в реєстрі за № 6. В решті рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірне майно, яке перейшло з володіння ТОВ "Аллонж" у власність ВАТ "Завод "КІНАП" на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Разом з тим згідно з пунктом 2 договору від 27 травня 2015 року про розірвання укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29 травня 2012 року продавець не передав покупцю об`єкт за актом прийому-передачі. Отже, майно, набуте ОСОБА_1 за двома договорами купівлі-продажу від 14 січня 2010 року, не перейшло у власність ОСОБА_2, а залишилися у володінні попереднього набувача. За таких обставин відсутні підстави для витребування спірного майна від ОСОБА_2, тому в задоволенні позову ТОВ "Аллонж" до названого відповідача необхідно відмовити. З матеріалів справи вбачається, що ВАТ "Завод "КІНАП" без відповідної правової підстави заволоділо спірним майном, а відтак назване товариство не мало права відчужувати його на користь ОСОБА_1 . Оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею, то відповідно до положень статті 388 ЦК України таке майно має бути витребуване в ОСОБА_1, який є його останнім набувачем.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 червня 2018 року залишити в силі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 та в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 367/7135/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також касаційна скарга містить посилання на постанову Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 із зазначенням того, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги щодо повідомлення учасників справи, зокрема ОСОБА_2 і ВАТ "Завод "КІНАП". В оскаржуваній постанові не зазначено, в чому саме полягають нововиявлені обставини, з якими пов`язується скасування рішення, та яким чином вони впливають на результати вирішення спору. Крім того, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та змінив підстави позову, оскільки ТОВ "Аллонж" заявило до нього лише вимоги про витребування нежитлового приміщення ІІ поверху виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища) їдальні (літ. "Б") площею 6,3 кв. м та нежитлового приміщення ІІ поверху - заводоуправління (літ. "А") - частини приміщень у групі приміщень № 1 площею 2,3 кв. м на АДРЕСА_1 . Разом з тим вимоги про витребування нежитлового приміщення ІІ поверху заводоуправління (з літ. "А") частини приміщення № 1 площею 23,95 кв. м, приміщення № 2 площею 157,30 кв. м (групи приміщень № 1), загальна площа відчужуваних нежилих приміщень становить 181,25 кв. м, що складає 46/10000 частин (від майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м), нежитлового приміщення ІІ поверху виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальня (загальною площею 133,60 кв. м, що становить 3/1000 частин (від майнового комплексу площею 39,70940 кв. м) до нього не пред`являлися. В даному випадку ТОВ "Аллонж" з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України могло заявити позов про витребування з чужого незаконного володіння тих приміщень, які йому раніше належали, при цьому такі вимоги мали пред`являтися до усіх титульних власників.
У квітні 2021 року ТОВ "Аллонж" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є. від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва та зупинено дію оскаржуваної постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
30 березня 2021 року справа № 2605/7478/12 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є. від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. (головуючий), Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Крата В. І. від 08 червня 2022 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Єлизавета Володимирівна, про визнання недійсними договорів дарування, скасування їх державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 25 січня 2023 року у зв`язку з відрядженням судді Бурлакова С. Ю. до Вищої ради правосуддя призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2023 року матеріали справи № 2605/7478/12 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М. (головуючий), Ігнатенко В. М., Карпенко С. О., Сердюк В. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2023 року поновлено провадження в цій справі.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції оскаржується тільки в частині задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом лише в означеній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 01 березня 2006 року між ВАТ "Завод "КІНАП" та ТОВ "Аллонж" було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким до ТОВ "Аллонж" перейшло право власності на нежитлові приміщення І поверху (в літ. "Б" - виробничого корпусу № 1, без бомбосховища), їдальню: приміщення № 10 площею 296,90 кв. м, приміщення № 9 площею 18,10 кв. м, приміщення № 4 площею 18,80 кв. м. Загальна площа відчужуваних приміщень складає 403,80 кв. м, що становить 8/1000 частин (від майнового комплексу площею 48 432,90 кв. м), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
21 липня 2006 між ВАТ "Завод "КІНАП" та ТОВ "Аллонж" було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким до ТОВ "Аллонж" перейшло право власності на нежитлові приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальню (літ. "Б"): I поверх - площею 621,90 кв. м; II поверх - площею 1,077 кв. м; III поверх - площею 1 230,60 кв. м; IV поверх - площею 1 033 кв. м; V поверх - площею 1 115,70 кв. м; технічний поверх - площею 396,60 кв. м. Загальна площа відчужуваних приміщень складає 5 474,90 кв. м, що становить 113/1000 частин (від майнового комплексу площею 48 432,90 кв. м), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Цього ж дня, 21 липня 2006 року, між ВАТ "Завод "КІНАП" та ТОВ "Аллонж" було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким до ТОВ "Аллонж" перейшло право власності на нежитлові приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальню (літ. "Б"): І поверх - площею 458,10 кв. м; ІІ поверх - площею 451,90 кв. м; ІІІ поверх - площею 454,30 кв. м; ІV поверх - площею 454,90 кв. м; V поверх - площею 455,80 кв. м; VІ поверх - площею 457,90 кв. м, підвал площею 58,70 кв. м. Загальна площа відчужених приміщень складає 2 791,60 кв. м, що становить 58/1000 часток майнового комплексу на АДРЕСА_1 .
24 жовтня 2006 року між ВАТ "Завод "КІНАП" та ТОВ "Аллонж" було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким до ТОВ "Аллонж" перейшло право власності на нежитлові приміщення заводоуправління (в літ. "А"), ІІ поверх: приміщення 1 - площею 29,60 кв. м, приміщення 2 - площею 157,30 кв. м, (групи приміщень № 1) - площею 186,90 кв. м; та приміщення 5а - площею 10,10 кв. м. Загальна площа відчужених приміщень складає 197 кв. м, що становить 4/1000 часток майнового комплексу на АДРЕСА_1 .
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Сила Закону" від 22 травня 2008 року вищезгадані договори купівлі-продажу, за якими покупцем виступало ТОВ "Аллонж", були визнані недійсними.
14 січня 2010 року між ВАТ "Завод "КІНАП" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за яким названий відповідач набув у власність нежитлові приміщення ІІ поверху виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальні (літ. "Б") загальною площею 133,60 кв. м, що становить 3/1000 часток майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м, який розташований на АДРЕСА_1 .
Цього ж дня, 14 січня 2010 року, між ВАТ "Завод "КІНАП" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за яким названий відповідач набув у власність нежитлові приміщення ІІ поверху (літ. "А") площею 181,25 кв. м, розташовані у майновому комплексі на АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 листопада 2010 року було скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Сила Закону" від 22 травня 2008 року; постановою Київського апеляційного господарського суд від 31 січня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; постановою Вищого господарського суду від 31 березня 2011 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.
29 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення ІІ поверху заводоуправління (літ. "А") частини групи приміщень № 1 площею 178,95 кв. м, що становить 46/1000 часток майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м, та нежитлове приміщення ІІ поверху виробничого корпусу № 1 (літ. "Б") площею 127,30 кв. м, що становить 3/1000 часток майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м на АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09 січня 2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 березня 2013 року та постановою Вищого господарського суду від 25 червня 2013 року, визнано недійсними з моменту укладення вищевказані договори купівлі-продажу, покупцем за якими виступало ТОВ "Аллонж".
Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2015 року заяву ТОВ "Аллонж" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 09 січня 2013 року задоволено, вказане рішення скасовано і позов ТОВ "Аллонж" задоволено. Визнано за ТОВ "Аллонж", зокрема право власності на: нежитлові приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальні (літ. "Б"): І поверх - площею 458,10 кв. м, частину II поверху - площею 318,30 кв. м, III поверх - площею 454,30 кв. м, IV поверх - площею 454,90 кв. м, V поверх - площею 455,80 кв. м, VI поверх - площею 457,90 кв. м, підвал - площею 58,70 кв. м, всього на загальну площу 2 658 кв. м, що становить 67/1000 часток майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ; нежитлові приміщення І поверху (літ. "Б" виробничого корпусу № 1, без бомбосховища), їдальню загальною площею 403,80 кв. м, що становить 1/100 частки майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ; нежитлові приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальню (літ. "Б"): І поверх - площею 621,90 кв. м, II поверх - площею 1 077,10 кв. м, III поверх - площею 1 142,35 кв. м, IV поверх - площею 1 033 кв. м, V поверх - площею 1 115,70 кв. м, технічний поверх - площею 396,60 кв. м, всього на загальну площу 5 386,65 кв. м, що становить 136/1000 частки майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ; нежитлові приміщення ІІ поверху заводоуправління (в літ. "А") загальною площею 15,75 кв. м, що становить 4/10000 частки майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальню (літ. "Б"): III поверх - площею 88,25 кв. м на АДРЕСА_1 . Витребувано у ТОВ "Аріна К" на користь ТОВ "Аллонж": нежилі приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальні (літ. "Б"): І поверх - площею 458,10 кв. м, частина II поверху - площею 318,30 кв. м, III поверх - площею 454,30 кв. м, IV поверх - площею 454,90 кв. м, V поверх - площею 455,80 кв. м, VI поверх - площею 457,90 кв. м, підвал - площею 58,70 кв. м, всього на загальну площу 2 658 кв. м, що становить 67/1000 частин (від майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м); нежитлові приміщення І поверху (літ. "Б" виробничого корпусу № 1, без бомбосховища), їдальні: приміщення 10 - площею 296,90 кв. м, приміщення 9 - площею 18,10 кв. м, приміщення 4 - площею 88,80 кв. м, всього на загальну площу 403,80 кв. м, що становить 1/100 частину (від майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м); нежитлові приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальні (літ. "Б"): І поверх - площею 621,90 кв. м, II поверх - площею 1 077,10 кв. м, III поверх - площею 1 142,35 кв. м, IV поверх - площею 1 033 кв. м, V поверх - площею 1 115,70 кв. м, технічний поверх - площею 396,60 кв. м, всього на загальну площу 5 386,65 кв. м, що становить 136/1000 частин (від майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м); нежитлові приміщення ІІ поверху заводоуправління (в літ. "А"): частина приміщення № 1 (групи приміщень № 1) - площею 5,65 кв. м, приміщення №5а - площею 10,10 кв. м, всього на загальну площу 15,75 кв. м, що становить 4/10000 частин (від майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м), за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано у ВАТ "Завод "КІНАП" на користь ТОВ "Аллонж" нежитлове приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальню (літ. "Б"): III поверх - площею 88,25 кв. м на АДРЕСА_1 .
Апеляційним судом в цій справі також встановлено, що майновий комплекс на АДРЕСА_1 спочатку в цілому належав ВАТ "Завод "КІНАП", який розпорядився належним йому майном шляхом продажу визначених часток за договорами купівлі-продажу новим власникам, серед яких було й ТОВ "Аллонж", внаслідок чого до нових набувачів перейшло право спільної часткової власності на згаданий майновий комплекс.
За змістом пункту 2 вищезгаданих договорів купівлі-продажу від 14 січня 2010 року, укладених між ВАТ "Завод "КІНАП" та ОСОБА_1, майно, що відчужувалося, належало продавцю ВАТ "Завод "КІНАП" на підставі рішення постійного діючого Третейського суду при асоціації "Сила закону" від 22 травня 2008 року № 3/2008.
Разом з тим за договором купівлі-продажу від 29 травня 2012 року ОСОБА_2 прийняв не всі нежитлові приміщення, які ОСОБА_1 придбав у ВАТ "Завод "КІНАП". У власності ОСОБА_1 залишилася частина нежитлового приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальня (літ. "Б") ІІ поверху площею 6,3 кв. м, а також - частина приміщення заводоуправління (в літ. "А") ІІ поверху площею 2,3 кв. м, які не були передані за вказаним договором та за актом приймання-передачі нерухомого майна від 29 травня 2012 року.
Крім того, в матеріалах справи міститься договір від 27 травня 2015 року про розірвання укладеного 29 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, в пункті 2 якого зазначено, що продавець не передав покупцю об`єкт нерухомості за актом приймання-передачі, а тому придбане ОСОБА_1 у ВАТ "Завод "КІНАП" за двома договорами купівлі-продажу від 14 січня 2010 року майно не перейшло у власність ОСОБА_2 .
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень підтверджується, що станом на час після розірвання вищезгаданого договору купівлі-продажу було відновлено запис про право власності ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна, а саме:
- нежитлове приміщення № 1 ІІ поверху (в літ. "А") площею 178,95 кв. м, що становить 46/10000 частин від майнового комплексу площею 39 709,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 січня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5;
- нежитлове приміщення ІІ поверху виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища) площею 133,60 кв. м, що становить 3/1000 частин від майнового комплексу площею 39,70940 кв. м), за адресою: за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 січня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6.
За наведених обставин суд апеляційної інстанції виснував, що спірне майно, яке вибуло з володіння ТОВ "Аллонж" на підставі рішення третейського суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, тому позивач має право витребувати спірні нежитлові приміщення саме у відповідача ОСОБА_1, який придбав це майно за двома відплатними договорами в особи, яка не мала права його відчужувати, - у ВАТ "Завод "КІНАП".
За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтею 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним легітимній меті.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), в постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 200/9962/17-ц (провадження № 61-9969св19), від 02 лютого 2022 року у справі № 202/3508/20 (провадження № 61-16077св21), від 21 квітня 2022 року у справі № 752/3394/19 (провадження № 61-14975св20), від 27 квітня 2023 року у справі № 199/4884/17 (провадження № 61-3601св22), міститься правовий висновок про те, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.