Постанова
Іменем України
05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 127/6627/22
провадження № 61-1525св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Вінницька міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вінницької міської ради Вінницької області на постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області померла його мати ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема право на земельну ділянку площею 1,3903 га з кадастровим номером 0510100000:01:123:0011 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку згаданий спадкодавець успадкувала після смерті своєї матері - ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, однак за життя не оформила спадкових прав на неї. Крім нього, інших спадкоємців, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину чи претендували на неї, немає. 14 лютого 2022 року він звернувся до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Родіонової Н. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0011, однак отримав відмову, мотивовану тим, що державний акт на право приватної власності на спірну ділянку було видано на ім`я спадкодавця його матері - ОСОБА_3 вже після смерті останньої, що унеможливлює оформлення спадщини нотаріусом. Вважає таку відмову необґрунтованою, оскільки за життя ОСОБА_3 (спадкодавець його матері) як член Колективного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області (далі - КСП "Батьківщина") мала право на земельну частку (пай) в землях, що перебували в колективній власності цього КСП згідно з державним актом на право колективної власності на землю від 25 січня 1996 року. Рішенням 15 сесії 23 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі - Стрижавська селищна рада) від 17 лютого 2000 року ОСОБА_3 внесли до списку громадян, що мають право на земельну частку (пай), проте помилково не були включені при розподілі земель КСП "Батьківщина". Цим же рішенням передано в колективну власність згаданого КСП 146 га земель резервного фонду для забезпечення земельними паями осіб, які не були включені до списку членів підприємства, а також - внесено зміни в технічну документацію з паювання земель. Рішенням 25 сесії 3 скликання Стрижавської селищної ради від 20 грудня 2001 року затверджено технічну документацію щодо виділення земельних паїв в натурі та в рахунок належної ОСОБА_3 за життя земельної частки (паю) було виділено в натурі земельну ділянку площею 1,39 га за № 433 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 20 березня 2002 року на підставі вищевказаного рішення селищної ради на ім`я ОСОБА_3 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ВН № 044433, яким підтверджено її право на спірну земельну ділянку. Оскільки на час видачі державного акта ОСОБА_3 померла, то оригінал цього документа отримала на руки її спадкоємець - ОСОБА_2 . В подальшому вже за його заявою відомості про спірну земельну ділянку були внесені до Державного земельного кадастру, їй присвоєно кадастровий номер 0510100000:01:123:0011 та уточнено площу - 1,3903 га. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 1,3903 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0510100000:01:123:0011, розташовану на території Вінницької міської ради, в порядку спадкування за законом після смерті його матері - ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, яка прийняла спадщину за життя, проте не оформила свої спадкові права після смерті своєї матері - ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року у складі судді Романюк Л. Ф. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за життя ОСОБА_3 не набула право власності на земельну ділянку площею 1,3903 га з кадастровим номером 0510100000:01:123:0011 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а тому згадана ділянка не увійшла до складу спадщини, яка відкрилася після її смерті, та, відповідно, не могла бути успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_2 . Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_1 (його мати) не набула право власності на спірну земельну ділянку, то таке право не може бути визнане за позивачем.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1,3903 га, кадастровий номер 0510100000:01:123:0011, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Вінницької міської ради, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час видачі КСП "Батьківщина" державного акта на право колективної власності на землю від 25 січня 1996 року ОСОБА_3 була членом названого підприємства, за життя вона набула право на спірну земельну ділянку, а тому ця ділянка увійшла до складу спадщини, яка відкрилася після її смерті та була успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_2 . Оформлення документів, що займає певний час, є похідним і другорядним в контексті цих правовідносин та не має вирішального значення при вирішенні спору. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, а також - на право на земельну частку (пай), є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку. Законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов`язує з виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не отримав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права. Матеріалами справи підтверджено, що позивач є сином ОСОБА_2 та у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті своєї матері. Постановою приватного нотаріуса від 23 лютого 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,3903 га, кадастровий номер 0510100000:01:123:0011, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з тих підстав, що згадана ділянка не входить до складу спадщини. Проте наведені обставини порушують права позивача, оскільки ОСОБА_3 за життя набула право на спірну земельну ділянку, а відтак ця ділянка увійшла до складу спадщини, яка відкрилася після її смерті, та, відповідно, була успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У січні 2023 року Вінницька міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року залишити в силі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 283/187/19 та від 25 листопада 2021 року у справі № 221/5839/18. За життя ОСОБА_3 не набула право власності на земельну ділянку площею 1,3903 га з кадастровим номером 0510100000:01:123:0011 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державний акт на землю серії І-ВН № 044433 був виготовлений після її смерті), а тому ця земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу, та, відповідно, не могла бути успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_2 . Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_1 (його мати) не набула право власності на спірну земельну ділянку, то таке право не може бути визнано за позивачем.
У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. від 06 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.
22 березня 2023 року справа № 127/6627/22 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. від 26 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Розпорядженням в. о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у зв`язку з обранням судді Воробйової І. А. до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2023 року справу № 127/6627/22 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М. (головуючий), Ігнатенко В. М., Карпенко С. О., Сердюк В. В.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), в тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).
Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої, другої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла баба ОСОБА_1 - ОСОБА_3, після її смерті спадщину у встановленному законом порядку прийняла її дочка - ОСОБА_2 (мати позивача).
За життя ОСОБА_3 була членом КСП "Батьківщина" і мала право на земельну частку (пай) в землях, що перебували в колективній власності цього КСП, згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії ВН б/н, виданим названому підприємству 25 січня 1996 року.
Рішенням 15 сесії 23 скликання Стрижавської селищної ради від 17 лютого 2000 року ОСОБА_3 внесли до списку громадян, які мають право на земельну частку (пай), за № 43 з огляду на те, що при розподілі земель КСП "Батьківщина" вона помилково не була включена до цього списку. Цим же рішенням передано в колективну власність згаданого КСП 146 га земель резервного фонду для забезпечення земельними паямиосіб, які не були включені у список членів підприємства, а також - внесено зміни в технічну документацію з паювання земель КСП "Батьківщина" та замовлено в Державного підприємства "Інститут землеустрою" проєктно-технічну документацію щодо виділення земельних паїв в натурі.
Рішенням 25 сесії 3 скликання Стрижавської селищної ради від 20 грудня 2001 року було затверджено технічну документацію із землеустрою та в рахунок земельної частки (паю) ОСОБА_3 виділено в натурі земельну ділянку під № НОМЕР_1 площею 1,39 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
На підставі вищевказаного рішення селищної ради 20 березня 2002 року на ім`я ОСОБА_3 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ВН № 044433, яким підтверджено її право на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 1,39 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Стрижавської селищної ради. Цей державний акт було зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 442.
В подальшому за заявою позивача відомості про спірну земельну ділянку були внесені до Державного земельного кадастру, їй присвоєно кадастровий номер 0510100000:01:123:0011 та уточнено площу - 1,3903 га.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2
18 січня 2010 року ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Родіоновій Н. В. заяву про прийняття спадщини після смерті матері.
Постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Родіонової Н. В. від 23 лютого 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,3903 га, кадастровий номер 0510100000:01:123:0011, з огляду на те, що вказана земельна ділянка не входить до складу спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 .
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ № 720/95).
Згідно з частиною першою статті 1 ЗК України 1990 року, що був чинним на момент видачі КСП "Батьківщина" державного акта на право колективної власності на землю, земельні відносини в Україні регулювалися цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видавалися відповідно до нього.
Стаття 4 ЗК України 1990 року встановлювала, що землі, які перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.
Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею згідно зі статтею 23 ЗК України 1990 року, були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за формою, затвердженою постановою Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року № 2201-ХІІ.
За змістом частини другої статті 78 чинного ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).
Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.