Постанова Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 760/53/17
провадження № 61-1877св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Романцова Тетяна Володимирівна, на рішення Солом`янського районного суду
міста Києва від 05 березня 2021 року в складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони у справі 20 березня 2014 року уклали договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала
ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США, позичальник зобов`язався повернути позику у строк до 01 червня 2014 року. На підтвердження вказаних обставин позичальник написав у присутності двох свідків розписку, проте взяте на себе зобов`язання щодо повернення позики не виконав, позичені кошти позивачу не повернув та ухиляється від виконання свого зобов`язання.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 30 000 дол. США заборгованості за договором позики.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня
2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000 дол. США боргу та 6 890 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги
є законними, обґрунтованими та доведеними. Наявність боргової розписки
у ОСОБА_1 є свідченням невиконання ОСОБА_2 умов договору позики. Заперечуючи факт написання боргової розписки, відповідач ухилився від проведення призначеної судом за його клопотанням
судової почеркознавчої експертизи (ухилився від оплати вартості експертизи), не проявляв зацікавленості у вирішенні спору, не з`являвся
у судові засідання та не надав будь-яких доказів на підтвердження відсутності договірних відносин з позивачем. Отже, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки підтверджені належними та допустимими доказами, відповідач не повернув позивачу суму боргу.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 20 березня 2014 року між сторонами у справі був укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США, проте у погоджений строк (до 01 червня 2014 року) кошти не повернув. Відповідач не довів обставини, що свідчать про іншу правову природу відносин між сторонами.
Суд першої інстанції призначив у справі судову почеркознавчу експертизу за клопотанням відповідача, проте останній не виконав процесуальні обов`язки по оплаті вартості експертизи. Суд першої інстанції вжив всі можливі заходи для проведення експертизи, проте вона не проведена саме з вини боржника, тому зазначені обставини відповідно до статті 109 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вказують на ухилення позичальника від проведення експертизи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат
Романцова Т. В.,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Солом`янського районного суду
міста Києва від 05 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень відповідач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18, від 09 жовтня 2019 року
у справі № 9901/385/19, Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі
№ 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18,
від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року
у справі № 917/2101/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18,
від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 21 грудня 2022 року
у справі № 484/213/22. Суди не дослідили зібрані у справі докази. Апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про забезпечення (витребування) доказів.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не підписував договір позики (розписку), тому між сторонами відсутні зобов`язання за вказаним правочином. Ухвалою суду першої інстанції від 07 травня 2019 року за клопотанням представника відповідача призначено почеркознавчу експертизу. Від експертної установи надійшов лист про направлення додаткових матеріалів для проведення судової почеркознавчої експертизи та надано рахунок для оплати вартості такої експертизи. На виконання клопотання судового експерта відповідач 02 грудня 2019 року здійснив оплату в розмірі 9 106 грн, що підтверджується копією квитанції. Також відповідач подав до суду зразки підпису та почерку, проте вони були втрачені з невідомих причин. 30 березня 2020 року справа повернулась до суду без виконання експертизи у зв`язку з відсутністю вільних та експериментальних зразків підпису відповідача.
Після повторного відібрання експериментальних зразків підпису та почерку відповідача справу знову направлено до експертної установи. 05 лютого
2021 року справа повернулася справу до суду без виконання експертизи у зв`язку з несплатою відповідачем вартості проведення експертизи. Відповідач оплачував вартість експертизи, проте з невідомих причин у матеріалах справи відсутня квитанції про сплату вартості експертизи. На підтвердження своїх доводів щодо оплати вартості експертизи відповідач подав копію квитанції, проте суд першої інстанції безпідставно не прийняв її до уваги, тому помилково задовольнив позов без належного дослідження вказаного доказу. Кошти за експертизу сплачено відповідно до наданих судом реквізитів. Факт надання відповідачу рахунку від 30 жовтня 2019 року № 4109 на суму 9 106 грн з метою оплати вартості експертизи підтверджується листом експертної установи від 04 листопада 2021 року; самим рахунком; клопотанням про надання додаткових матеріалів; конвертом поштової служби.
З метою доведення обставин щодо непідписання відповідачем розписки
у спірному зобов`язання представник відповідача в апеляційній скарзі знову заявив про призначення почеркознавчої експертизи. Також представник відповідача просив забезпечити докази шляхом зобов`язання нотаріуса та прокуратури надати оригінали документів, в яких наявні оригінали підпису та почерку ОСОБА_2, проте у задоволенні такої заяви безпідставно відмовлено.
Відповідач не намагався ухилитися від проведення експертизи, оскільки сплатив її вартість та надав необхідні зразки почерку та підпису для порівняння, які зникли з невідомих причин. Відповідач повторно надав зразки підпису та почерку. У подальшому ОСОБА_2 просив витребувати вільні зразки почерку у нотаріуса та в прокуратурі, оскільки це необхідно
з метою доведення перед судом факту непідписання розписки з допомогою почеркознавчої експертизи. Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо небажання відповідача брати участь у судовому засіданні, оскільки розгляд справи відкладався у зв`язку з участю представника
у розгляді іншої справи, короновірусною хворобою, запровадженням воєнного стану та тимчасовою непрацездатністю відповідача. ОСОБА_2 брав активну участь у судовому процесі та намагався спростувати заявлені
у справі вимоги.
Доводи інших учасників справи
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
16 лютого 2023 року ОСОБА_2 через адвоката Романцову Т. В. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня
2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада
2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Романцова Т. В., на рішення Солом`янського районного суду
міста Києва від 05 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.
31 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 22 червня 2023 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 березня 2014 року сторони у справі уклали договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США, які зобов`язався повернути
до 01 червня 2014 року, на підтвердження вказаних обставин позичальник написав розписку у присутності двох свідків.
З указаної розписки вбачається, що ОСОБА_2 зобов`язався повернути позивачу суму боргу до 01 серпня 2014 року.
ОСОБА_2 не виконав взяте на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів у розмірі 30 000 дол. США у строк до 01 червня 2014 року.
Відповідач заперечував факт написання ним розписки та отримання від ОСОБА_1 у позику коштів у розмірі 30 000 дол. США.
За клопотанням представника відповідача у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському
науково-дослідному інституту судових експертиз.
Експертною установою 16 березня 2020 року на адресу суду першої інстанції направлено повідомлення про неможливість надання висновку в зв`язку
з відсутністю вільних та експериментальних зразків почерку та підпису ОСОБА_2 .
Після відібрання експериментальних зразків підпису та почерку відповідача справу повторно направлено до експертної установи.
У подальшому (07 грудня 2020 року) до суду надійшов рахунок
від 30 листопада 2020 року № 2724 на оплату експертизи № 31657/20-32
у розмірі 13 075,20 грн для скерування платнику ОСОБА_2 .
Про надходження рахунку на оплату експертизи суд неодноразово повідомляв представника відповідача за номером телефону, вказаним
у матеріалах справи, який належить адвокатському об`єднанню "Алтекс", що представляє інтереси ОСОБА_2 .
У зв`язку з відсутністю відомостей про оплату вартості експертизи
№ 31657/20-32 експертна установа 19 січня 2021 року повернула до суду справу і ухвалу суду від 07 травня 2019 року про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи. Вказані матеріали надійшли до суду 05 лютого 2021 року.
Представник відповідача 05 березня 2021 року на електронну адресу суду направив клопотання про розгляд справи без участі відповідача та розгляд клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а також заяву про долучення доказів до матеріалів справи № 760/53/17-ц, а саме: квитанції про сплату грошових коштів за проведення судової почеркознавчої експертизи
№ 28473/28474/19-32 від 02 грудня 2019 року, в якій зазначено, що
ОСОБА_3 відповідно до рахунку від 30 жовтня 2019 року № 4109 сплатив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз 9 106 грн, призначення платежу: експертиза № 28473/28474/19-32.
Проте відповідно до рахунку від 30 жовтня 2020 року № 2724 на оплату вартості проведення судової почеркознавчої експертизи № 31657/20-32, направленого до суду першої інстанції експертною установою, сума до сплати становила 13 075,20 грн, яка відповідачем не оплачена.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 753/19347/21.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 344/2924/18.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого
2022 року у справі № 757/4041/18.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.