Постанова
Іменем України
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 638/12854/21
провадження № 61-10393 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - держава Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області;
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що він відноситься до першої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та є особою з інвалідністю ІІ групи.
Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII змінена редакція статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у результаті чого Кабінет Міністрів України отримав повноваження встановлювати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Неконституційність закону, встановлена рішенням Конституційного Суду України, визнається підставою для застосування наслідків, передбачених у статті 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів.
Завдана їй майнова шкода виразилась у вигляді доходів, які він міг би реально одержати за звичайних обставин (за умови застосування частини третьої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХII), якби її право не було порушене застосуванням до нього визнаного неконституційним правового акта.
Сума завданої їй шкоди за період з 01 січня 2015 року по 01 липня 2021 року з урахуванням інфляційних втрат становить 792 967 грн. Крім того, їй унаслідок дії неконституційних норм завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у 100 тис. грн.
Ураховуючи викладене, позивач просила суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконного прийняття рішень, дій чи бездіяльності органів держаної влади, їх посадових службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, на її користь 595 498 грн на відшкодування майнової шкоди, інфляційні втрати у розмірі 792 967 грн та 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2021 року у складі судді Рибальченко Л. М. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що стаття 1173 ЦК України встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. В свою чергу позовних вимог щодо визнання дій відповідача протиправними позивач не заявляв.
Відповідач, здійснюючи перерахунки пенсії по інвалідності позивачу, керувався чинними на момент здійснення відповідного перерахунку нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року № 1210.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 792 967 грн, суд першої інстанції зазначив, що дана вимога є похідною від вимоги про стягнення майнової шкоди, тому задоволенню не підлягає.
Оскільки позивачем не доведено незаконність рішень чи дій (бездіяльності) відповідача, то відсутні підстави для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України у рахунок відшкодування шляхом списання коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 недоплачену пенсію у розмірі 595 498 грн 15 коп., інфляційні втрати у розмірі 72 172 грн 95 коп., моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)2021 має ретроспективну дію у частині обов`язку держави відшкодувати громадянам шкоду, завдану внаслідок дії неконституційного закону - частини третьої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".
На сьогодні рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)2021 у частині розроблення порядку (юридичного механізму) відшкодування шкоди, якої зазнали громадяни внаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, не виконане.
За таких обставин при вирішенні цього спору слід керуватися загальними нормами, що регулюють правовідносини з відшкодування шкоди, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)2021 встановлено, що за час дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII громадяни, на яких поширювалася дія цього Закону, були позбавлені майна у виді недоплаченої пенсії, щодо отримання якого вони мали правомірні очікування.
У справі, що переглядається, рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)2021, а також долученими належними і допустимими доказами доведений склад цивільного правопорушення, що є підставою для задоволення вимоги про стягнення із держави на користь позивача упущеної вигоди у виді грошових коштів, які не були нараховані і виплачені позивачу внаслідок прийняття державою в особі Верховної Ради України закону, який визнаний неконституційним.
Неотримані позивачем упродовж шести з половиною років кошти знецінилися в результаті інфляційних процесів, отже, позивач має право на компенсацію таких втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди визначено судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2022 року Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано справу № 638/12854/21 із Дзержинського районного суду м. Харкова.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що Норма частини третьої статті 152 Конституції України, мають відсилочний характер, що передбачає наявність законодавчо врегульованого порядку та механізму, який би регулював відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Таким чином, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, мають визначатись спеціальним законом.
За відсутності закону, який формулює такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути, оскільки заявник не може стверджувати, що він мав "законне сподівання" одержання будь-яких конкретних сум (Ухвала Європейського суду з прав людини у справі "Петро Якович Петльований проти України", заява № 54904/08, ухвала щодо прийнятності від ЗО вересня 2014 року).
Разом з цим, питання ухвалення законів, у тому числі розроблення порядку відшкодування шкоди не належить до повноважень відповідача та третьої особи, визначеної Позивачем у справі.
Також вказувало, що неможливо здійснити безспірне списання коштів безпосередньо з єдиного казначейського рахунку, оскільки списання коштів здійснюється з відповідних рахунків, відкритих для певної мети і лише після встановлення у законі про Державний бюджет України відповідних бюджетних призначень. Тому резолютивна частина рішення суду підлягає зміні в частині стягнення коштів не з казначейства, а з Державного бюджету України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримало доводи касаційної скарги.
У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно копії посвідчення від 20 лютого 2019 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС у 1989 році, йому встановлено ІІ групу інвалідності безстроково (а.с. 9).
Відповідно до копії листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02 серпня 2021 року № 9384-14565/А-02/8-2000/21 ОСОБА_1 з 01 січня 2015 року отримував пенсію, розмір якої обраховувався відповідно до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210. Пенсія призначена у мінімальному розмірі (а.с. 15-17).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, щопереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.