Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 216/23/15-ц
провадження № 61-8113св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через адвоката Миронова Олега Анатолійовича, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 рокуу складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2020 рокуу складі судді Бутенко М. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 рокуу складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк"), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов обґрунтований тим, що 05 вересня 2008 року між ПАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № 797, згідно з яким ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 62 000,00 дол. США, зі сплатою 14 % річних за користування кредитом зі строком повернення 04 вересня 2028 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит, 05 вересня 2008 року між ПАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 .
Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 25 листопада 2014 року становила 59 753,47 дол. США.
З урахуванням уточнених позовних вимог від 04 вересня 2015 року просило звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором від 05 вересня 2008 року на нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 63,90 кв. м, житловою площею 37,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та належить ОСОБА_1, в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 797 в розмірі 59 753,47 дол. США, з яких: строкова заборгованість за кредитом - 37 533,47 дол. США, простроча заборгованість за кредитом - 3 652,58 дол. США, прострочена заборгованість за відсотками - 2 682,47 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 12 950,27 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 2 677,32 дол. США, три проценти річних за несвоєчасну сплату процентів (стаття 625 ЦК України) - 212,88 дол. США, три проценти річних за несвоєчасне погашення основного боргу (стаття 625 ЦК України) - 44,48 дол. США. Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу банком як іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) за початковою ціною не менше 209 509,00 грн. Надати ПАТ "Ощадбанк" у порядку статті 34 Закону право на подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрації права власності на нерухоме майно та нотаріусів, будь-яких документів (їх копії, дублікати, витягів з державних реєстрів, довідки) необхідних для продажу спірного нерухомого майна. На період реалізації предмета іпотеки передати його в управління ПАТ "Ощадбанк" у порядку статті 34 Закону.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Ощадбанк" про визнання недійсними договору іпотечного кредиту від 05 вересня 2008 року № 797 та договору іпотеки.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що вона як споживач не була належним чином повідомлена про дійсні умови кредитування до моменту підписання кредитного договору; банк не надавав їй валютні кошти як кредитні на підставі укладеного договору; кредитний договір не містить істотних умов, передбачених законодавством, істотно суперечить кредитній заявці та умовам, викладеним у повідомленні про умови кредитування; зокрема, у зв`язку з недійсністю основного зобов`язання виникає недійсність похідного зобов`язання.
Банк, проводячи нечесну підприємницьку практику, використовуючи необізнаність споживача у питаннях фінансових послуг, ввів споживача в оману щодо істотних умов кредитування, уклав із споживачем кредитний договір, який не відповідає вимогам законодавства, згідно з кредитним договором валютні кошти в розпорядження споживача не видавав, а гривневі кошти в фактичній сумі, яка невідома споживачу, надав в позадоговірному порядку шляхом сплати за споживача вартість квартири, поклавши на споживача валютні зобов`язання згідно з недійсним кредитним договором та отримавши право звернення стягнення на житло в рахунок погашення недійсних зобов`язань.
З урахуванням уточнених позовних вимог від 30 липня 2015 року просила суд визнати недійсними з моменту укладення, укладені між нею та банком, договори про іпотечний кредит від 05 вересня 2008 року № 797, договір іпотеки від 05 вересня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Колесниковою Н. Л., реєстраційний номер № 5238.
Короткий зміст попередніх судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2015 року, первісний позов задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 05 вересня 2008 року на нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 63,90 кв. м, житловою площею 37,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та належить ОСОБА_1, в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 05 вересня 2008 року № 797 в сумі 59 753,47 дол. США, з яких: строкова заборгованість за кредитом - 37 533,47 дол. США, простроча заборгованість за кредитом - 3 652,58 дол. США, прострочена заборгованість за відсотками - 2 682,47 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 12 950,27 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 2 677,32 дол. США, три проценти річних за несвоєчасну сплату процентів - 212,88 дол. США, три проценти річних за несвоєчасне погашення основного боргу - 44,48 дол. США. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу банком як іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві в порядку статті 38 Закону за початковою ціною, яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Надано банку у порядку статті 34 Закону право на подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрації права власності на нерухоме майно та нотаріусів, будь-яких документів (їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок), необхідних для продажу спірного нерухомого майна. На період реалізації предмета іпотеки передати його в управління банку згідно зі статтею 34 Закону України "Про іпотеку".
У зустрічному позові відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольнивши первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав належним чином свої зобов`язання, однак відповідач порушує графік сплати платежів, тому виникла заборгованість за договором, яка підлягає сплаті. Відмовивши у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 тривалий час, з дати підписання іпотечного договору (05 вересня 2008 року) до вересня 2013 року, виконувала взяті на себе зобов`язання, отже прийняла умови кредитного договору.
Суд апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що суд першої інстанції надав належну оцінку доказам у справі, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону та відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про призначення експертизи.
Посилання суду першої інстанції у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39, 43 Закону.
Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку вказані недоліки не усунув.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 рокувиправлено описку в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, а саме замість помилково зазначеного: "ухвала апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2015 року" зазначено правильно: "ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2015 року".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2020 року у первісному позові відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір про іпотечний кредит від 05 вересня 2008 року № 797, укладений між ОСОБА_1 та банком. Визнано недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 05 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та банком, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Колесниковою Н. Л., реєстраційний № 5238.
Відмовивши у первісному позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за первісним позовом неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог заявив нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Позивач за первісним позовом, подавши у вересні 2015 року уточнену позовну заяву, в порушення норм процесуального права не направив копію уточненої позовної заяви відповідачці за первісним позовом. Прийнявши до розгляду уточнений позов банку, під час попереднього розгляду справи суд не звернув уваги на те, що уточнений позов фактично містить змінений предмет позову, що унеможливлює його прийняття та розгляд на завершальній стадії процесу. Відмінності полягають у складових грошових вимог позивача, в рахунок погашення яких він просить звернути стягнення на предмет іпотеки.
Також, 28 липня 2020 року на адресу суду було направлено уточнену позовну заяву, яка фактично містить змінений предмет позовних вимог, що унеможливлює її прийняття та розгляд.
Крім того, в провадженні Орджонікідзевського суду м. Харкова з 05 лютого 2019 року знаходиться на розгляді цивільна справа № 644/713/19 за позовом ПАТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Задовольнивши зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з доведеності ОСОБА_1 позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк" задоволено частково. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у первісному та зустрічному позовах.
Суд апеляційної інстанції, відмовивши у первісному позові, виходив з того, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору, зокрема шляхом продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону, тому банк обрав неефективний спосіб захисту.
Суд апеляційної інстанції, відмовивши у зустрічному позові, виходив з того, що посилання ОСОБА_1 про неотримання нею кредитних коштів не можуть бути взяті до уваги через їх недоведеність. Належними доказами підтверджено укладання кредитного договору та договору іпотеки, про що свідчить підписи сторін на кожній сторінці, визначено предмет договору, порядок надання кредиту та сплати процентів, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, звільнення від відповідальності, врегулювання спорів, заключні положення, гарантії, особливі умови. Сторони також узгодили детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту. У текстах спірних договорів зазначено, що позичальник повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов`язки за цим договором та погоджується з ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року до Верховного Суду поштовим зв`язком надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана адвокатом Мироновим О. А., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Ощадбанк" на рішення Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу від 10 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, просило їх скасувати в частині вирішення первісного позову, ухвалити в цій частині нове про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1, подана адвокатом Мироновим О. А., мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини справи, оскільки постанова містить некоректний виклад таких обставин справи, встановлених судом першої інстанції. У мотивувальній частині постанови апеляційного суду відсутні вказівки про відхилення або непогодження апеляційного суду з будь-якими висновками суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи. Відсутній виклад фактичних обставин справи, встановлених безпосередньо судом апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою (не спростував) встановлені судом першої інстанції фактичні обставини щодо фальшивості прибутково-видаткового касового ордеру та відсутності належних та допустимих доказів видачі валютних коштів ОСОБА_1 .
Фактично суд апеляційної інстанції виходив лише з того, що відповідачка за первісним позовом не довела факт неотримання валютних коштів.
Наданий банком прибутково-видатковий касовий ордер від 05 вересня 2008 року не є належним доказом підтвердження видання готівкових валютних як кредиту для фізичної особи. Крім того, не містить обов`язкових реквізитів, зокрема: місця складання, назви банку, номерів рахунків, згідно з якими здійснюється операція, підписів касира та бухгалтера, не відображена сума операції у валюті України, що свідчить про недостовірність зазначених в ньому відомостей.
При розгляді справи відповідачка подала до суду заяву про фальшивість цього доказу.
Суд апеляційної інстанції не досліджував, чи надав банк належні та допустимі докази видання кредиту та існування кредитної заборгованості, проігнорував, що банк не відкривав поточні рахунки ОСОБА_1 ні в національній валюті, ні в іноземній валюті. Надані банком виписки з позичкових рахунків не є виписками з особового поточного рахунку клієнта банка згідно з пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України.
Оскаржуване рішення не містить жодної мотивації щодо доказів кредитної заборгованості згідно зі спірним кредитним договором.
Через підроблений звіт про оцінку, який був необхідним для укладання кредитного та іпотечного договорів, вартість предмета іпотеки та сума кредиту, яку ОСОБА_1 не отримувала, штучно істотно завищена. Про зміст цього звіту про оцінку від 01 вересня 2008 року вона дізналась лише під час судового розгляду справи.
Отже, свідомими діями посадових осіб банку спотворено вільне волевиявлення сторони правочинів - споживача, а відповідні правочини є недійсними згідно зі статтями 203, 215, 230 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції, відхиливши необгрунтовановисновок експертизи від 20 травня 2019 року № 6730, взагалі не обґрунтував таку відмову.
Необхідним є визначення касаційним судом правильного порядку застосування частини третьої статті 91 ЦК України, статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у випадку укладення банківською установою кредитного договору для розміщення іноземної валюти на території України у резидента - фізичної особи, споживача фінансових послуг, який не є ані суб`єктом, ані об`єктом валютного ринку України, оскільки істотною правовою проблемою, яка потребує врегулювання для єдності судової практики, з огляду на велику кількість відповідних спорів у судах та масового характеру порушення прав споживачів фінансових послуг з боку банків.
На час укладення спірного кредитного договору у цій справі, згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках та порядку встановлених законодавством.
Під час розгляду справи відповідачка за первісним позовом подавала письмові заяви про фальшивість наданого банком касового ордеру та звіту про оцінку майна від 01 вересня 2008 року, проте суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові лише послався на факт заяви відповідачки про фальшивість письмових доказів, наданих банком, проте жодних правових висновків не виклав.
Суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 333/2474/15-ц, від 03 грудня 2020 року № 397/580/15-ц, у постанові Вищого господарського суду України від 30 грудня 2014 року № 911/2277/14.
Відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а саме застосування статей 203, 215, 230 ЦК України.
Касаційна скарга АТ "Ощадбанк" мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
У частині вирішення зустрічного позову суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам у справі, які були надані банком на підтвердження видання кредиту, та обгрунтовано відмовив у зустрічному позові.
Застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізацій повинна відновити порушені майнові або немайнові права та інтереси управомоченої особи. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо. Завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту, чи призведе це до законної кінцевої мети, яку прагне досягти позивач, звертаючись до суду.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 753/2187/17, від 12 червня 2019 року у справі № 490/10190/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 759/48758/15- ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 2-2828/11, від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц.
Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки є належним, правомірним та таким, що підлягає захисту судом.
На момент звернення банку до суду з позовом про звернення стягнення у 2015 році судова практика визначала процедуру продажу предмета іпотеки як судову. У постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16 викладений висновок щодо застосування статей 33, 36-39 Закону, проте Велика Палата Верховного Суду відступила від нього 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц.
З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду АТ "Ощадбанк" у липні 2020 року подало до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд першої інстанції звернути стягнення на предмет іпотеки згідно зі статтею 41 Закону, тобто шляхом продажу на прилюдних торгах, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною предмета іпотеки, визначеною при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що така заява банку є зміною предмета позову, оскільки предметом позову у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки.
АТ "Ощадбанк" вважає, що зміна способу реалізації предмета іпотеки допускається на будь-якій стадії судового процесу. Спосіб реалізації предмета іпотеки необхідно вважати порядком виконання рішення суду, який може змінюватись, зокрема, під час перегляду судового рішення, або встановлюватись окремо. Незазначення у рішенні суду способу реалізації предмета іпотеки не є підставою для його скасування.
Відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо системного застосування у подібних правовідносинах статей 38, 39, 41 Закону.
Суди не звернули уваги, що заява про уточнення позовних вимог в частині зміни способу реалізаціїпредмета іпотеки на спосіб, передбачений статтею 41 Закону, була подана до закінчення підготовчого провадження та повинна була взята судом до уваги, з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Відповідно до частини дванадцятої статті 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 24 жовтня 2018 року, після повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 жовтня 2018 року, прийнято до провадження справу та призначено підготовче судове засідання.
Отже, розгляд справи з 24 жовтня 2018 року здійснювався спочатку.
Станом на дату подання заяви про уточнення позовних вимог від 20 липня 2020 року судпершої інстанції не постановляв ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Отже, суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, належним чином не перевірив чи виконав суд першої інстанції вимоги процесуального закону.
Через недослідження судом апеляційної інстанції питання щодо закриття підготовчого провадження судом першої інстанції виникло порушення права АТ "Ощадбанк" на захист свого порушеного права, у зв`язку з чим необґрунтовано відмовлено у первісному позові.
Аргументи інших учасників справи
Відзив адвоката ОСОБА_1 - Миронова О. А. на касаційну скаргу АТ "Ощадбанк" мотивований тим, що банк не є добросовісним іпотекодержателем, оскільки його посадові особи підробили документи про видання кредиту та оцінку предмета іпотеки.
Безпідставними є посилання банку на практику Верховного Суду та відсутність правового висновку щодо системного застосування статей 38, 39, 41 Закону, оскільки ці правові висновки не враховують, а вказані норми Закону не передбачають існування прав "добросовісного іпотекодержателя" за умов, що для укладення договору іпотеки та договору іпотечного кредиту банківською установою використовується підроблений звіт про оцінку предмета іпотеки, а факт видання кредиту не підтверджується належними та допустимими доказами.
Не є також добросовісними діями банку одночасне звернення до різних судів з двома позовами про стягнення з відповідачки однієї і тієї самої заборгованості.
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором іпотечного кредиту від 05 вересня 2008 року № 797 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У Орджонікідзевському районному суді м. Харкова розглядається справа за позовом АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про стягнення тієї самої заборгованості за договором іпотечного кредиту від 05 вересня 2008 року № 797 (справа № 644/713/19).
У серпні 2021 року АТ "Ощадбанк" звернулося до Верховного Суду із письмовими поясненнями на відзив ОСОБА_1, згідно з якими вважає відзив необґрунтованим.
АТ "Ощадбанк" надав ОСОБА_1 документи, які передували укладанню кредитного договору, зокрема щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, спірні договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній воді.
Висновок експерта від 20 травня 2019 року № 6730, за результатами судової будівельно-технічної експертизи, не може бути підставою для відмови у задоволені касаційної скарги, оскільки вартість квартири визначена експертом не впливала на розмір отриманого ОСОБА_1 кредиту на дату укладання кредитного та іпотечного договорів.
Крім того, відповідно до пункту 4 договору купівлі - продажу квартири від 05 вересня 2008 року продавець ( ОСОБА_2 ) та покупець ( ОСОБА_1 ) узгодили за взаємною згодою вартість квартири у розмірі 429 780,00 грн.
Також, згідно з пунктом 10 цього договору покупець ОСОБА_1 оглянула квартиру, недоліків або дефектів, які б перешкоджали її використання не виявлено, претензій щодо якісних характеристик до квартири покупець не мала.
Зазначений договір купівлі-продажу квартири, для придбання якої був укладений кредитний договір, ОСОБА_1 підписала особисто.
Отже, ОСОБА_1 знала про вартість квартири та її стан, оскільки долучила договір до зустрічної позовної заяви.
У січні 2019 року АТ "Ощадбанк" дійсно звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором іпотечного кредиту від 05 вересня 2008 року № 797.
АТ "Ощадбанк" звертає увагу, що наявність судового провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного способу для захисту свого порушеного та непоновленого боржником належним чином права не є подвійним стягнення заборгованості.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 21/107/15-г, провадження № 12-117гс18, Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 761/31346/13-ц, провадження №61-3691св18.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18, згідно з якою здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.
Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.
Відзив АТ "Ощадбанк" на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що рішення суду першої інстанції, з яким погоджується ОСОБА_1, та матеріали цивільної справи не містять доказів, які спростовували б факт неотримання нею грошових коштів за укладеним кредитним договором.
ОСОБА_1 вважає, що порушені її права як споживача, проте Закон України "Про захист прав споживачів" визначає, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Вказаним Законом також передбачено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Тобто, обставинами за зустрічним позовом, які мала довести ОСОБА_1 є надання банком послуги в частині отримання кредитних коштів, а не об`єкт нерухомого майна, який вона придбала за отримані кредитні кошти.
Фактично ОСОБА_1, оскаржуючи зміст отриманих фінансових послуг, ставить під сумнів результат отриманих послуг, тобто стан придбаного майна.
АТ "Ощадбанк" вважає суперечливими висновок судового експерта в частині порівняння стану квартири в 2019 році та даними, які містяться у звіті про оцінку майна станом на 01 вересня 2008 року, оскільки період часу між звітом, який був складений у 2008 році, та висновком судового експерта становить 11 років.
Отже, обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зводиться до переоцінки доказів у справі.
Необґрунтування є посилання в касаційній скарзі ОСОБА_1 щодо неправильної валюти та суми кредиту, оскільки ОСОБА_1 тривалий час з дати підписання кредитного договору до вересня 2013 року виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором.
Укладення і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить законодавству.
Відповідний правовий висновок викладекний у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-44.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Ощадбанк" та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою адвокатом Мироновим О. А., та витребувано справу.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Ощадбанк" відкрито з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзивів на них та письмових пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги АТ "Ощадбанк" та залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 05 вересня 2008 року між АТ "Ощадбанк"та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 797, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 62 000,00 дол. США, зі сплатою 14 % річних, строком до 04 вересня 2028 року, на придбання квартири.
05 вересня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 .
У договорі про іпотечний кредит вказано неправильно суму кредиту та валюту кредиту. Узгоджена сторонами сума кредиту дорівнювала вартості придбаної позичальницею квартири та визначалась в національній валюті, про що було зазначено в нотаріальній заяві продавця квартири.
Згідно з висновком експерта від 20 травня 2019 року № 6730 за результатами судової будівельно-технічної експертизи, проведеної за клопотанням ОСОБА_1, встановлено: "1. Фотознімки об`єкту нерухомості (житлового приміщення), які містяться в матеріалах звіту про оцінку майна - 3-кімнатної квартири АДРЕСА_1, виготовленого 01 вересня 2008 року ТОВ "Інвест-Кривбас-Експерт" на замовлення ОСОБА_2 та наданого ПАТ "Ощадбанк" суду, не відповідають дійсному фактичному стану приміщень квартири АДРЕСА_1, який встановлено на момент проведення дослідження. 2. При дослідженні встановлено, що якісні (товарні) та технічні характеристики, які описані у вказаному звіті про оцінку майна від 01 вересня 2008 року, не відповідають фактичним технічним та якісним характеристикам квартири АДРЕСА_1, встановленим на момент проведення дослідження".
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо первісного позову
Предметом спору за первісним позовом є звернення стягнення на предмет іпотеки згідно зі статтею 41 Закону, тобто шляхом продажу на прилюдних торгах, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною предмета іпотеки, визначеною при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦКУкраїни зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Згідно зі статтею 575 ЦК України та статті 1 Закону іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).