Постанова суду № 757/55435/18-ц від 21.06.2023 про визнання незаконним та скасування наказу про призначення, визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення,...

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 757/55435/18-ц

провадження № 61-4050св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Міністерство охорони здоров`я України, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Верланова С. М., касаційні скарги ОСОБА_1, Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом доНаціонального медичного університету імені О. О. Богомольця (далі - НМУ імені О. О. Богомольця), Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України), ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про призначення, визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що наказом МОЗ України від 14 серпня 2018 року № 42-о "Про покладення обов`язків" виконання обов`язків ректора НМУ імені О. О. Богомольця покладено на ОСОБА_3 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у справі № 826/14303/18 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до МОЗ України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: НМУ імені О. О. Богомольця, ОСОБА_3, про визнання протиправними дій щодо винесення наказу МОЗ України від 14 серпня 2018 року №42-о "Про покладення обов`язків", визнання його протиправним та скасування, зупинено дію цього наказу та заборонено МОЗ України призначати виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця та вчиняти будь-які інші дії щодо покладення обов`язків ректораНМУ імені О. О. Богомольця на будь-яку особу, окрім випадків, визначених положеннями Закону України "Про вищу освіту".

Наказом НМУ імені О. О. Богомольця від 05 вересня 2018 року № 3-з на проректора з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти ОСОБА_2 з 06 вересня 2018 року покладено виконання обов`язків ректора.

Наказом МОЗ України від 07 вересня 2018 року № 1639 визнано виконання обов`язків ректора НМУ імені О. О. Богомольця ОСОБА_2, відповідно до наказу НМУ імені О. О. Богомольця від 05 вересня 2018 року № 3-з "Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця".

Наказом виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця ОСОБА_2 від 25 вересня 2018 року № 13/1-з ОСОБА_1 звільнено з роботи з 25 вересня 2018 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до наказу виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця ОСОБА_2 від 02 жовтня 2018 року № 25?з ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків ректора НМУ імені О. О. Богомольця.

Позивач зазначає, що, на його думку, починаючи з 05 вересня 2018 року ОСОБА_3 не мав права виконувати будь-які обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця, у тому числі і видавати наказ від 05 вересня 2018 року № 3-з, яким було покладено виконання обов`язків ректора НМУ імені О. О. Богомольця на ОСОБА_2 .

Трудову дисципліну позивач не порушував і прогулу не вчиняв.

Позивач вказував, що у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 повноважень звільняти працівників НМУ імені О. О. Богомольця, враховуючи відсутність факту прогулу без поважних причин та позбавлення позивача можливості надати письмові пояснення до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, він підлягає поновленню на роботі на відповідній посаді у НМУ імені О. О. Богомольця.

Крім того, позивач вказував, що його звільнення також відбулося із порушенням статті 47 КЗпП України, а саме, в день звільнення підприємство не видало належним чином оформлену трудову книжку.

Оскільки звільнення позивача відбулося без законної підстави, тому підлягає виплаті середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України.

Також позивач зазначав, що внаслідок спільних протиправних дій відповідачів йому заподіяно моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню на підставі статті 237-1 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

визнати незаконним та скасувати наказ НМУ імені О. О. Богомольця від 05 вересня 2018 року № 3-з "Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця";

визнати незаконним і скасувати наказ НМУ імені О. О. Богомольця від 25 вересня 2018 року № 13/1-з "Про звільнення" в частині звільнення його з роботи;

поновити його на роботі на посаді начальника юридичного відділу НМУ імені О. О. Богомольця;

стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2018 року до дня ухвалення судового рішення;

стягнути солідарно з НМУ імені О. О. Богомольця, МОЗ України та ОСОБА_2 на його користь 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Печерський районний суд міста Києва своїм рішенням від 15 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав незаконним та скасував наказ НМУ імені О.О. Богомольця від 25 вересня 2018 року № 13/1-з "Про звільнення" у частині звільнення ОСОБА_1 .

Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу НМУ імені О. О. Богомольця з 25 вересня 2018 року.

Стягнув з НМУ імені О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 225 797,88 грн.

Стягнув з НМУ імені О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Допустив негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати у межах одного місяця у розмірі 8 064,21 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм трудового законодавства, оскільки роботодавець не довів на підставі належних та допустимих доказів порушення позивачем трудової дисципліни, зокрема вчинення прогулу без поважних причин.

Оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, тому на його користь підлягає стягненню з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2018 року до дня ухвалення судового рішення, розмір якого підлягає обчисленню на підставі довідки про доходи позивача, виданої роботодавцем.

Позивачеві також підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі, який є співмірним з обставинами справи, характером та глибиною душевних страждань, втратою нормальних життєвих зв`язків, виходячи з принципу розумності та справедливості.

Водночас, вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу НМУ імені О. О. Богомольця від 05 вересня 2018 року № 3-з "Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця" є безпідставними, оскільки позивачем не доведено порушення його прав оскаржуваним наказом.

Київський апеляційний суд своєю ухвалою від 09 лютого 2022 року зупинив провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом цивільних справ № 757/55437/18-ц та/або № 757/55436/18?ц.

Апеляційний суд виходив з того, що у справах № 757/55437/18-ц, № 757/55436/18-ц та у справі, яка переглядається, існують подібні правовідносини, які виникли між роботодавцем і працівником, з тотожними предметом і підставами позовів, судові рішення у яких переглядаються у касаційному порядку Верховним Судом, що є підставою для зупинення провадження у справі.

Київський апеляційний суд своєю ухвалою від 29 червня 2022 року апеляційне провадження у цій справі відновив за своєю ініціативою у зв`язку із встановленням відсутності обставин, які викликали зупинення апеляційного провадження.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 27 жовтня 2022 року апеляційні скарги НМУ імені О. О. Богомольця та ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, встановивши обставини справи, надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, застосувавши норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зробив правильний висновок про часткове задоволення позову.

Водночас апеляційний суд зазначив, що університет не довів, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що оскільки позивач звільнений з роботи без законної підстави, тому на роботодавця покладається обов`язок виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислений на підставі наданої відповідачем довідки про розмір заробітної плати позивача.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо безпідставності визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі довідки роботодавця про розмір заробітної плати апеляційний суд відхилив, з огляду на те, що надані позивачем довідка Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) та банківська виписка, згідно з якими розмір виплачених позивачеві сум, є більшим, містять суми премій, які носили разовий характер та не входять до обчислення середньої заробітної плати, отже суд першої інстанції правильно не врахував їх при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, апеляційний суд наголосив, що трудовий договір, укладений між позивачем та роботодавцем, має ознаки цивільно-правової угоди, тому кошти, отримані позивачем за таким договором не є складовою заробітної плати та не можуть враховуватися при розрахунку середньої заробітної плати.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, відшкодування якої передбачено статтею 237-1 КЗпП України, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, який врахував обставини цієї справи, характер та глибину душевних страждань, втрату нормальних життєвих зв`язків, вимоги розумності і справедливості.

Також апеляційний суд не прийняв надані НМУ імені О. О. Богомольця до апеляційного суду нові докази, а саме: оригінал довідки про доходи від 03 червня 2021 року № 120/16-175 та розшифровку до неї; копію трудової угоди від 02 січня 2018 року; копію акта приймання-передачі виконання обов`язків від 31 липня 2018 року; копію акта приймання-передачі виконання обов`язків від 31 серпня 2018 року; копію наказу від 27 липня 2018 року № 1499-л "Про преміювання співробітників НМУ імені О. О. Богомольця"; копію наказу від 14 серпня 2018 року № 1567л "Про преміювання співробітників НМУ імені О. О. Богомольця"; копію наказу від 14 серпня 2018 року № 629-в "Про відпустку", копію наказу від 21 серпня 2018 року № 8?л "Про преміювання членів приймальної комісії та співробітників НМУ імені О. О. Богомольця", оскільки заявник такі докази не подавав до суду першої інстанції та не довів наявності обставин, передбачених статтею 367 ЦПК України, для прийняття їх апеляційним судом.

Крім того, відповідні обставини, які також стосуються цієї справи, зокрема щодо підстав наявності спору між НМУ імені О. О. Богомольця та його працівниками з приводу їх звільнення, вже було встановлено, в тому числі і рішенням суду у справі № 757/55436/18-ц. Зазначені обставини мають преюдиціальне значення і доказуванню у цій справі не підлягають.

Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу НМУ імені О. О. Богомольця від 05 вересня 2018 року № 3-з "Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця", а НМУ імені О. О. Богомольця оскаржує рішення суду першої інстанції повністю, при цьому не зазначає доводів щодо незаконності судового рішення у цій частині, тому апеляційний суд в цій частині фактично не переглядав оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

1) У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга НМУ імені О. О. Богомольця, в якій заявник просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зупинив апеляційне провадження у справі з власної ініціативи, хоча в судовому засіданні ні позивач, ні НМУ імені О. О. Богомольця не просили зупиняти апеляційне провадження.

Висновок апеляційного суду, що справа, яка переглядається, та справи № 757/55437/18-ц, № 757/55436/18-ц є подібними, оскільки предметом позовів у цих справах є поновлення працівників на роботі у зв`язку з їх незаконним звільненням за прогул, є необґрунтованим, адже у зазначених справах інші посади працівників, їхні посадові обов`язки та матеріали справи, у порівнянні з цією справою.

Виходячи з висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 308/5006/16-ц (провадження № 61-35967св18), апеляційний суд повинен був проаналізувати предмети спорів у справах і вказати обставини, які б давали підстави для висновку про те, що наявність спору у справі про звільнення зовсім іншого працівника, виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити при розгляді справи наявність/відсутність обставин, яким позивач обґрунтовував свої вимоги.

Крім того, тлумачення пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України свідчить про те, що суд може зупинити провадження у справі лише у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку: а) палатою; б) об`єднаною палатою; в) Великою Палатою Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 607/18957/18 (провадження № 61-9295св20), від 21 липня 2021 року у справі № 265/2189/20 (провадження № 61-14007св20) зазначено, що підстава для зупинення провадження у справі, передбачена пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України, застосовується у тому разі, коли на розгляді перебуває справа, за наслідками перегляду якої Верховний Суд може прийняти постанову, в якій міститься правовий висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата.

Апеляційний суд зупинив апеляційне провадження у справі до закінчення розгляду в касаційному порядку справ, які перебувають на розгляді Верховного Суду, а не палати, об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду.

2) У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга НМУ імені О. О. Богомольця, в якій заявник просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 та у постановах Верховного Суду від: 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц (провадження № 61?21577св18), 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц (провадження № 61-4743св18), 03 лютого 2021 року у справі № 278/1232/18 (провадження № 61?19574св19), 24 березня 2021 року у справі № 554/10804/19 (провадження № 61-14555св20), 11 травня 2022 року у справі № 619/282/18 (провадження № 61-4561св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи питання про законність (незаконність) звільнення працівника з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул) слід встановлювати поважність причин відсутності його на роботі.

Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що виконання частини обов`язків мало відбутись поза межами установи, за іншою адресою.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

НМУ імені О. О. Богомольця надав суду достатньо доказів, які підтверджують порушення позивачем трудової дисципліни, тому відсутність витребування пояснень у позивача є формальним посиланням судів як на підставу для задоволення позову.

Суди, на думку заявника, неправомірно взяли до уваги як належний доказ наказ НМУ імені О. О. Богомольця від 14 вересня 2018 року № 488 "Про виконання рішення ректорату щодо розміщення структурних підрозділів", оскільки зазначений наказ виданий особою, яка не мала повноважень його підписувати ( ОСОБА_4 ). Також зазначений наказ, у порушення норм процесуального права, був наданий позивачем до суду не разом із позовною заявою, а пізніше та без обґрунтування поважності причин неподання такого доказу в процесуальний строк.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги пояснення позивача, в яких він погодився з тим, що його робоче місце розташоване на АДРЕСА_1 .

3) У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях в оскаржуваній частині застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі 3 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), постановах Верховного Суду: від 21 лютого 2018 року у справі № 331/2062/16-ц (провадження № 61-5095св18), від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц (провадження № 61?3123зпв18), від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц (провадження № 61-37956св18), від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19), від 20 січня 2021 року у справі № 182/5140/15-ц (провадження № 61-13032св19), від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19 (провадження № 61-7911св20), від 09 червня 2021 року у справі № 420/2174/19 (провадження № К/9901/34321/19), від 20 липня 2022 року у справі № 758/7485/19 (провадження № 61-6888св21), від 26 жовтня 2022 року у справі № 639/4085/20 (провадження № 61-10672св21).

Також заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Суди не звернули увагу, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі виплати, на отримання яких працівник мав право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, в тому числі премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Заявник у касаційній скарзі вказує на те, що у оскаржуваному судовому рішенні взагалі відсутній розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, а зазначення судом суми - 225 797,88 грн без відповідного розрахунку свідчить про необґрунтованість цього рішення суду.

Суди також не врахували, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Апеляційний суд зробив неправильний висновок, що трудовий договір, укладений між позивачем та університетом, є цивільно-правовою угодою, тому кошти, отримані за цією угодою, не входять до структури заробітної плати і не можуть враховуватися при розрахунку середньої заробітної плати, оскільки виплата коштів здійснювалася позивачеві за роботу, яка входила до його посадових обов`язків, та мала системний характер.

Апеляційний суд необґрунтовано послався на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 757/55436/18 (провадження № 61-19120св21), оскільки в ній відсутній висновок щодо врахування розрахунків, наданих університетом.

Крім того, апеляційний суд надав оцінку доказам, які університет додав до відзиву на апеляційну скаргу позивача, разом з тим такі докази є недопустимими, а також заявник не навів поважні причини, що не залежали від нього, неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

НМУ імені О. О. Богомольця подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року та зазначив, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими, прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права та з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили із розміру заробітної плати, яку вказав університет у довідці про доходи, обґрунтовано не взявши до уваги довідку про індивідуальні відомості про застраховану особу, сформовану ПФУ та виписку банку про фактично отримані позивачем кошти.

Посилання заявника ОСОБА_1 на те, що суди не дослідили та не взяли до уваги доводи про необхідність застосування при обчисленні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу коефіцієнту підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів за період його вимушеного прогулу з 2018 року до 2020 року, є безпідставними, оскільки у суді першої інстанції позивач не надавав докази та розрахунки коефіцієнту підвищення посадових окладів та не подавав заяву про збільшення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційні скарги, заперечень щодо їх вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд своєю ухвалою від 12 травня 2022 року поновив НМУ імені О. О. Богомольця строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Печерського районного суду міста Києва.

12 грудня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд своєю ухвалою від 21 грудня 2022 року поновивНМУ імені О. О. Богомольця строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.

Верховний Суд своєю ухвалою від 15 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року.

Верховний Суд своєю ухвалою від 12 червня 2023 року справу призначив до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що наказом НМУ імені О. О. Богомольця від 27 березня 2017 року № 469-тр ОСОБА_1, провідного юрисконсульта Стоматологічного медичного центру НМУ імені О. О. Богомольця, переведено на посаду начальника юридичного відділу з 28 березня 2017 року (т. 1, а. с. 221).

Наказом МОЗ України від 14 серпня 2018 року № 42-о з 15 серпня 2018 року виконання обов`язків ректора НМУ імені О. О. Богомольця покладено на директора інституту післядипломної освіти НМУ імені О. О. Богомольця ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 62).

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю ухвалою від 05 вересня 2018 року у справі № 826/14303/18 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до МОЗ України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: НМУ імені О. О. Богомольця, ОСОБА_3, про визнання протиправними дій щодо винесення наказу МОЗ України від 14 серпня 2018 року № 42-о "Про покладення обов`язків", визнання його протиправним та скасування, зупинив дію цього наказу та заборонив МОЗ України призначати виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця та вчиняти будь-які інші дії щодо покладення обов`язків ректора НМУ імені О. О. Богомольця на будь-яку особу, крім випадків, визначених положеннями Закону України "Про вищу освіту"(т. 1, а. с. 65 - 68).

Наказом НМУ імені О. О. Богомольця (за підписом виконуючого обов`язки ректора ОСОБА_3 ) від 05 вересня 2018 року № 3-з у зв`язку з необхідністю виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року № 826/14303/18 на проректора з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти ОСОБА_2 з 06 вересня 2018 року покладено виконання обов`язків ректора (т. 1, а. с. 170).

Наказом виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця ОСОБА_2 від 25 вересня 2018 року № 13/1-з звільнено з 25 вересня 2018 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 . Підстава: акти про відсутність на робочому місці від: 17 вересня 2018 року, 18 вересня 2018 року, 19 вересня 2018 року, 20 вересня 2018 року, 21 вересня 2018 року, 24 вересня 2018 року, 25 вересня 2018 року (т. 1, а. с. 73, 223).

Відповідно до наказу НМУ імені О. О. Богомольця від 02 жовтня 2018 року № 25-з ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків ректора НМУ імені О. О. Богомольця (т. 1, а. с. 64).

Згідно з актами про відсутність на роботі, складеними 17 вересня 2018 року, 18 вересня 2018 року, 19 вересня 2018 року, 20 вересня 2018 року, 21 вересня 2018 року, 24 вересня 2018 року, 25 вересня 2018 року, комісією в складі: виконуючого обов`язки першого проректора Канюри О. А., помічника виконуючого обов`язки ректора на громадських засадах Поливача В. М., помічника виконуючого обов`язки ректора на громадських засадах Бородулі О. О., інспектора відділу лікувально-консультативної роботи Угарової О. С., ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 09.00 год. до 18.00 год. В актах про відсутність на роботі за адресою адміністративної будівлі НМУ імені О. О. Богомольця (бульвар Тараса Шевченка, 13, місто Київ) не зазначено поверх та/або кабінет (т. 1, а. с. 225 - 231).

Наказом НМУ імені О. О. Богомольця від 14 вересня 2018 року № 488 розміщено з 14 вересня 2018 року на площах корпусів НМУ імені О. О. Богомольця на проспекті Перемоги, 34 у місті Києві та на вулиці Зоологічній, 1 у місті Києві, адміністративні структурні підрозділи університету, які знаходились у приміщеннях, розташованих на АДРЕСА_1, зокрема місце розташування позивача визначено у морфологічному корпусі НМУ імені О. О. Богомольця на АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 106 - 108).

Згідно з довідкою про доходи, виданою НМУ імені О. О. Богомольця відповідно до Постанови № 100, ОСОБА_1 нараховано заробітну плату: за липень 2018 року у розмірі 9 337,50 грн, за серпень 2018 року у розмірі 6 790,92 грн. Фактична кількість відпрацьованих робочих днів у липні - 22 робочих дні, у серпні - 16 робочих днів (т. 2, а. с. 128, т. 3, а. с. 54).

Згідно з довідкою про індивідуальні відомості про застраховану особу, сформованою ПФУ, сума заробітку/доходу ОСОБА_1 за липень 2018 року склала 30 637,50 грн, за серпень - 45 664,10 грн (т. 2, а. с. 172).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга НМУ імені О. О. Богомольця на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року не відповідає, рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року відповідають не повністю.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не переглядав рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу НМУ імені О. О. Богомольця від 05 вересня 2018 року № 3-з "Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця", в цій частині судові рішення не оскаржуються сторонами, тому Верховний Суд не вдається до оцінки і аналізу його законності і обґрунтованості у неоскаржуваній частині.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги НМУ імені О. О. Богомольця на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року

Зупиняючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження у справах № 757/55437/18-ц та № 757/55436/18-ц у подібних правовідносинах, враховуючи вимоги пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України та пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України, є необхідність зупинити апеляційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку зазначених справ.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись із урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (рішення ЄСПЛ від 20 червня 2000 року у справі "Фрайдлендер проти Франції", заява № 30979/96).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 251 ЦПК України передбачений вичерпний перелік підстав для виникнення обов`язку суду зупинити провадження у справі.

Разом із тим, у частині першій статті 252 ЦПК України зазначені випадки, коли суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.

Так, пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України передбачено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

Відповідні правові висновки щодо застосування норм процесуального права викладені у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 607/18957/18 (провадження № 61-17486св19), від 21 липня 2021 року в справі № 265/2189/20 (провадження № 61-14007св20), від 18 травня 2022 року у справі № 296/685/20 (провадження № 61-11691св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Зупиняючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд не врахував, що справи № 757/55437/18-ц та № 757/55436/18-ц, до закінчення розгляду яких у касаційному порядку було зупинено провадження у цій справі, на час постановлення оскаржуваної ухвали перебували на розгляді Верховного Суду у складі колегій суддів Першої та Другої судових палат Касаційного цивільного суду, а не палати, об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин підстави, передбачені пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України, для зупинення провадження у цій справі до закінчення розгляду у касаційному порядку цивільних справ № 757/55437/18-ц, № 757/55436/18-ц були відсутні.

У зв`язку з викладеним доводи касаційної скарги НМУ імені О. О. Богомольця щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про зупинення апеляційного провадження у цій справі є обґрунтованими.

................

Перейти до повного тексту