Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 204/5420/19
провадження № 61-6960св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Римська А. В., про припинення договору іпотеки.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 29 вересня 2006 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк") був укладений договір кредиту №09.2/325-6, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 44 250,00 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13 % річних, строком до 21 вересня 2021 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 29 вересня 2006 року ним та банком укладений іпотечний договір № 824, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. та зареєстрований за № 4708. Предметом договору іпотеки були майнові права на незавершену будівництвом двокімнатну квартиру: будівельний номер АДРЕСА_1 .
Позивач вказував, що відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 22 лютого 2017 року, він (позичальник) допустив неналежне виконання своїх зобов`язань, передбачених підпунктами 3.3.8 - 3.3.9 кредитного договору, оскільки 09 лютого 2009 року не сплатив в повному обсязі кредит та проценти за його користування відповідно до умов договору.
Крім того, протягом наступних 90 календарних днів (починаючи з 10 лютого 2009 року) він також не виконав зобов`язання за договором. Пунктом 4.5 кредитного договору сторони обумовили, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником зобов`язань, визначених підпунктами 3.3.8 - 3.3.9 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. Отже, відповідно до пунктів 4.5, 7.4. кредитного договору, обов`язок позичальника погасити кредит у повному обсязі, сплатити нараховані проценти та штрафні санкції настав через 90 днів, тобто 11 травня 2009 року (90 днів з 10 лютого 2009 року). Таким чином, керуючись положеннями пункту 7.4. кредитного договору та фактом неналежного виконання ним умов кредитного договору протягом 90 днів строк виконання зобов`язання за кредитним договором було змінено з 28 вересня 2021 року на 11 травня 2009 року.
Позивач у позовній заяві наголошував, що підпунктом 3.3.4. кредитного договору встановлено, що позичальник зобов`язаний протягом трьох робочих днів після реєстрації права власності на нерухоме майно, зазначене в пункті 1.2. цього договору, укласти з кредитором іпотечний договір, визначений пунктом 1.3.4. цього договору. 26 травня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради йому було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Позивач вказував, що про факт набуття ним права власності на квартиру банку достеменно було відомо, проте жодних додаткових угод чи договорів між сторонами не укладалось, що в свою чергу потягло порушення позичальником умов підпункту 3.3.4 кредитного договору. Тобто, відповідно до пункту 4.4 кредитного договору, строк користування кредитом вважався таким, що сплив 19 червня 2009 року (02 червня 2009 року (дата прийняття рішення про державну реєстрацію) + 3 робочі дні + 10 робочих днів).
Позивач зазначав, що станом на 19 червня 2009 року його заборгованість перед банком склала 32 448,64 дол. США за тілом кредиту, 267,73 дол. США - за процентами за користування кредитними коштами. Тобто, на момент припинення строку користування кредитом, згідно з розрахунком, загальна заборгованість склала 32 716,37 дол. США. Після 19 червня 2009 року, згідно з довідкою банку від 18 липня 2017 року, ним було сплачено 34 873,24 дол. США, отже під час виконання зобов`язання за кредитним договором ним було здійснено переплату в розмірі 2 156,87 дол. США.
Посилаючись на те, що після настання факту непідписання додаткових угод до кредитного договору та договору іпотеки, строк користування кредитом вважався таким, що сплив 19 червня 2009 року, та право відповідача нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинено, а зобов`язання погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом, строк якого сплив 19 червня 2009 року, було ним належним чином виконано у період з 19 червня 2009 року до 12 травня 2014 року, просив суд визнати припиненим іпотечний договір від 29 вересня 2006 року № 824, укладений між ним та АКБ СР "Укрсоцбанк", який в подальшому змінив назву на АТ "Укрсоцбанк", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. та зареєстрованим за реєстровим № 4708.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська своїм рішенням від 02 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав припиненим іпотечний договір від 29 вересня 2006 року № 824, укладений між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В., зареєстрований в реєстрі за № 4708.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки основне зобов`язання позивача перед відповідачем припинилось, отже правовідносини між ОСОБА_1 як позичальником та банком як іпотекодержателем за договором іпотеки, укладеним з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, також припинились як похідні від основного зобов`язання. Вказане підтверджується висновком експерта за результатами судово-економічної експертизи № 3209/3210-21, складеним 18 жовтня 2021 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, а також квитанціями про сплату позивачем на виконання умов кредитного договору грошових коштів у розмірі більшому ніж розмір заборгованості за вказаним кредитом станом як на 11 травня 2009 року, так і на 19 червня 2009 року.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що подальше стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором неможливе через сплив позовної давності.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2022 року скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про задоволення позовних вимог. Апеляційний суд виходив з того, що Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням, незважаючи на те, що банку у іншій справі про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.
Отже висновки суду першої інстанції про те, що правовідносини між ОСОБА_1 як позичальником та банком як кредитором за основним зобов`язанням припинились, що призвело до припинення й іпотечного договору, як похідного від основного зобов`язання, є помилковими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, у якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у:
постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), постановах Верховного Суду від: 21 липня 2021 року № 505/3470/14-ц (провадження № 61-4496св20), 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26346св18), 01 червня 2022 року у справі № 372/4225/19 (провадження № 61-6089св21), 25 травня 2022 року у справі № 755/16339/19 (провадження № 61-13424св21) щодо надання оцінки обставинам, які мають преюдиціальне значення;
постановах Великої Палати Верховного Суду від: 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20), 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) постановах Верховного Суду від: 24 липня 2019 року № 751/2958/16 (провадження № 61?3697св18), 17 липня 2019 року № 299/1135/16-ц (провадження № 61?11522св18), 03 липня 2019 року у справі № 755/4900/16-ц (провадження № 61-16441св18), 19 червня 2019 року у справі № 565/1144/16-ц (провадження № 61-18620св18), 20 червня 2019 року у справі № 753/14559/15-ц (провадження № 61-12798св18), 26 червня 2019 року у справі № 750/5154/15-ц (провадження № 61-12445св18), 27 червня 2019 року у справі № 601/280/17 (провадження № 61-30179св18), 27 червня 2019 року у справі № 233/2292/16-ц (провадження № 61-32618св18), від 06 червня 2019 року № 727/1990/18 (провадження № 61-4183св19), 10 червня 2019 року № 522/13186/15-ц (провадження № 61-28504св18), 19 червня 2019 року у справі № 761/16430/16-ц, 19 червня 2019 року у справі № 750/5883/15?ц (провадження № 61-8470св18), 22 травня 2019 року у справі № 755/22171/15?ц (провадження № 61-47702св18), 15 травня 2019 року у справі № 456/2463/15-ц (провадження № 61-31443св18), 14 грудня 2021 року у справі №496/3676/17 (провадження № 61-12728св21) щодо припинення нарахування процентів за позикою поза строком надання такої позики;
постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) та постановах Верховного Суду від: 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20 (провадження № 61?12159св21), 19 січня 2022 року у справі № 354/162/19 (провадження № 61-13265св21), 06 травня 2020 року № 234/4524/15-ц (провадження № 61?36695св18), постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №21-240а13 щодо припинення іпотеки внаслідок припинення основного зобов`язання;
постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), 19 лютого 2020 року у справі № 372/2649/16?ц (провадження № 61-14471св18), 24 червня 2020 року у справі № 381/4598/16-ц (провадження № 61-18275св18), 23 вересня 2020 року у справі № 213/3111/16-ц (провадження № 61-5119св19) щодо тлумачення умов договору про зміну строку виконання основного зобов`язання.
Також заявник указує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), посилаючись на правові висновки, викладені у:
постанові Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі № 64/366?10 (провадження № 3-20гс14), постановах Верховного Суду від: 26 травня 2022 року у справі № 127/9918/14-ц (провадження № 61?16628св21), 15 червня 2022 року у справі № 2-2084/2006 (провадження № 61-20437св21), 24 грудня 2019 року у справі № 127/21430/19, 20 грудня 2019 року у справі № 489/5419/17 щодо вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження;
постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 201/13163/18 (провадження № 61-19348св19), 15 травня 2019 року у справі № 755/11698/17 (провадження № 61-298св19), 09 червня 2021 року у справі № 752/12242/19 (провадження № 61-11752св20) щодо дотримання принципів змагальності та диспозитивності.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що нормами ЦПК України не передбачено, що сплив позовної давності є окремою підставою для припинення зобов`язання, залишивши поза увагою, що свої позовні вимоги позивач обґрунтовував виключно доказами фактичного виконання зобов`язання.
Також апеляційний суд помилково вважав, що відповідно до рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року у справі № 204/3473/17 за позовом АТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1, Акціонерного товариства закритого типу "Науково-виробниче об`єднання "Созидатель" (далі - АТЗТ "НВО "Созидатель") про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрсоцбанк", третя особа - АТЗТ "НВО "Созидатель", про припинення зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки, строком виконання зобов`язання є 21 квітня 2011 року, проте зі змісту цього судового рішення такої обставини не вбачається. Також поза увагою апеляційного суду залишилось те, що у вказаній справі у задоволенні зустрічного позову відмовлено через недоведеність позовних вимог, а не з інших підстав.
Заявник у касаційній скарзі зазначав, що з метою доведеності сплати ним заборгованості за кредитним договором у справі, яка переглядається, було призначено судово-економічну експертизу. Висновком експерта підтверджений факт виникнення заборгованості 11 березня 2009 року, а також, що розмір процентної ставки з 20 жовтня 2008 року змінився з 13 % річних за користування кредитом на 14 % річних без укладення з ним про це додаткової угоди.
У касаційній скарзі заявник наголошує на тому, що згідно із наданою ним довідкою з банку від 18 липня 2017 року № 10.1-186/96-10703, ним було сплачено на виконання умов кредитного договору 34 873,24 дол. США, проте заборгованість за кредитом становила 32 448,64 дол. США, що свідчить про його переплату за кредитним договором, та як наслідок припинення зобов`язання.
Також у касаційній скарзі заявник звертає увагу на те, що апеляційний суд безпідставно поновив банку пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що останнім днем на подання апеляційної скарги визначено 04 березня 2022 року, проте апеляційну скаргу відповідач подав 12 травня 2022 року, тобто поза межами строку на апеляційне оскарження судового рішення, передбаченого статтею 354 ЦПК України. Заявник вказує, що банк про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, його представник надала до суду клопотання про розгляд справи без її участі. Саме по собі посилання на неотримання судового рішення через введений воєнний стан, на думку заявника, не є поважною причиною, адже представник відповідача (адвокат Тернова І. В.) могла отримати оскаржуване рішення через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему "Електронний суд".
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі і витребувано цивільну справу.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року справу призначено до розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 29 вересня 2006 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 09.2/325-6, відповідно до умов якого кредитор надав у користування позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 44 250 дол. США зі сплатою процентів за його користування в розмірі 13 % річних, з порядком погашення суми основної заборгованості до 10-го числа кожного місяця згідно з графіком, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 28 вересня 2021 року (том 1, а.с.13-17).
Пунктом 1.2 договору кредиту сторонами було визначено, що кредит надається позичальнику на такі цілі: фінансування будівництва придбання (інвестування) житла, а саме: двокімнатної квартири - ізольованого приміщення (будівельний АДРЕСА_3, в районі будинку АДРЕСА_4 .
З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 29 вересня 2006 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 824, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В., зареєстрований в реєстрі за № 4708. Відповідно до умов цього договору іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_1 (том 1, а.с.18-22).
Будівництво квартири АДРЕСА_5 завершено та 26 травня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на вказану квартиру, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02 червня 2009 року № 22903378, виданим Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради (том 1, а. с. 31), а також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 червня 2017 року № 90006182 (том 1, а. с. 32).
Судами встановлено, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав повністю та надав позичальнику обумовлену суму грошових коштів.
ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином за кредитним договором не виконував, в результаті чого виникла прострочена заборгованість та у червні 2017 року АТ "Укрсоцбанк", яке є правонаступником АКБ СР "Укрсоцбанк", звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, АТЗТ "НВО "Созидатель" про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року у справі №204/3473/17 (том 1, а. с. 118-125), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року (том 2 а. с. 50-53), у задоволенні позову АТ "Укрсоцбанк до ОСОБА_1, АТЗТ "НВО "Созидатель" про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено через пропуск позовної давності. Також, відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ "Укрсоцбанк", третя особа - АТЗТ "НВО "Созидатель", про припинення зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки за недоведеністю. Вказане рішення набрало законної сили.
Висновком експерта за результатами судово-економічної експертизи від 18 жовтня 2021 року №3209/3210-21 у цивільній справі № 204/5420/19, складеного Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз (том 3, а. с. 4-11) встановлено:
По першому питанню. В обсягах наданих на дослідження документів встановлено, що останнє зарахування коштів у розмірі 100,00 дол. США на позичковий рахунок за договором кредиту від 29 вересня 2006 року № 09.2/325-6 було здійснено 12 травня 2014 року (внесення коштів відповідно до квитанції від 08 травня 2014 року № FJB1412808500112). Дати та суми прострочення позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за договором кредиту від 29 вересня 2006 року № 09.2/325-6, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ СР "Укрсоцбанк", зазначені у гр. 2,6, 12,13 додатках № 1 і № 2 до висновку експерта № 3209/3210-21.
По другому питанню. При дослідженні експертом виписки з особового рахунку клієнта ОСОБА_1 та вищезазначених розрахунків банку встановлено, що з 20 жовтня 2008 року процентна ставка за користування кредитними коштами збільшена з 13 % до 14 % річних. Додаткова угода, відповідно до якої відбулось підвищення процентної ставки у матеріалах справи відсутня та на клопотання експерта не надана. У зв`язку з вищезазначеним експертом проведені розрахунки заборгованості за умови, що процентна ставка незмінна (фіксована) і становить 13 % річних та за умови, що процентна ставка з 20 жовтня 2008 року змінюється з 13 % до 14 % річних. За умови, що процентна ставка незмінна і становить 13 % річних загальна сума заборгованості за договором кредиту від 29 вересня 2006 року № 09.2/325-6, укладеним між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, станом на 11 травня 2009 року у валюті кредиту становить 32 786,52 дол. США, у тому числі: заборгованість за кредитом - 32 452,65 дол. США, заборгованість за процентами - 333,87 дол. США. За умови, що процентна ставка з 20 жовтня 2008 року змінюється з 13 % до 14 % річних загальна сума заборгованості за договором кредиту від 29 вересня 2006 року № 09.2/325-6, укладеним між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, станом на 11 травня 2009 року становить 32 969,82 дол. США, у тому числі: заборгованість за кредитом - 32 452,65 дол. США, заборгованість за процентами - 517,17 дол. США.
По третьому питанню. При дослідженні експертом виписки з особового рахунку клієнта ОСОБА_1 та вищезазначених розрахунків банку встановлено, що з 20 жовтня 2008 року процентна ставка за користування кредитними коштами збільшена з 13 % до 14 % річних. Додаткова угода, відповідно до якої відбулось підвищення процентної ставки у матеріалах справи відсутня та на клопотання експерта не надана. У зв`язку з вищезазначеним, експертом проведені розрахунки заборгованості за умови, що процентна ставка незмінна (фіксована) і становить 13 % річних та за умови, що процентна ставка з 20 жовтня 2008 року змінюється з 13 % до 14 % річних. За умови, що процентна ставка незмінна і становить 13 % річних загальна сума заборгованості за договором кредиту від 29 вересня 2006 року №09.2/325-6, укладеним між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, станом на 19 червня 2009 року у валюті кредиту становить 32 494,94 дол. США, у тому числі: заборгованість за кредитом - 32 448,64 дол. США, заборгованість за процентами - 46,30 дол. США. За умови, що процентна ставка з 20 жовтня 2008 року змінюється з 13 % до 14 % річних загальна сума заборгованості за договором кредиту від 29 вересня 2006 року № 09.2/325-6, укладеним між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, станом на 19 червня 2009 року у валюті кредиту становить 32 713,40 дол. США, у тому числі: заборгованість за кредитом - 32 448,64 дол. США, заборгованість за процентами - 264,76 дол. США.
По четвертому питанню. Після 11 травня 2009 року позичальником ОСОБА_1 за договором кредиту від 29 вересня 2006 року № 09.2/325?6, укладеним між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, у валюті кредиту сплачено грошових коштів у розмірі 35 621,85 дол. США.
По п`ятому питанню. Після 19 червня 2009 року позичальником ОСОБА_1 за договором кредиту від 29 вересня 2006 року № 09.2/325?6, укладеним між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, у валюті кредиту сплачено грошових коштів у розмірі 34 873,24 дол. США.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції повністю відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові, вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції враховуючи таке.
Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Згідно із пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення правовідношення.
Позивачем як іпотекодержателем обрано такий спосіб судового захисту як визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором № 824 і така вимога є належним способом захисту цивільних прав (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від: 20 лютого 2018 року у справі №910/7228/17, 31 травня 2018 року у справі № 910/4413/17 та 18 липня 2018 року у справі № 910/18160/17).
Відповідно до частини першої статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Разом з тим, згідно з частинам першою, третьою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Колегія суддів зазначає, що особливості окремих видів застав, в тому числі іпотеки, можуть визначатися іншими законами, а саме Законом України "Про іпотеку".
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням; боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання.
Отже, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов`язання. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Статтями 17, 18, 19 Закону України "Про іпотеку" встановлено підстави припинення іпотеки, істотні умови договору іпотеки і внесення змін і доповнень до іпотечного договору.
Так, згідно з імперативними вимогами частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: "іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)".
Звертаючись до суду з позовом про припинення договору іпотеки, позивач вказував на припинення основного зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з його повним виконанням, що є наслідком припинення похідних зобов`язань від основних, передбачених, зокрема, договором іпотеки.
Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 205/7827/20 (провадження № 61-5704св21) зазначено, що "ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо".
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 523/18773/19 (провадження № 61-6999св21) зазначено, що "правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). Сплив позовної давності як підстави для припинення зобов`язання правилами глави 50 "Припинення зобов`язання" ЦК України не передбачено. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла й до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то, за загальним правилом, ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право такої властивості, як здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності отримує захист від застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. Проте, за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та ухвалити рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання, й таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), встановлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Резюмуючи викладене, Верховний Суд виходить із того, що у ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнається. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду в іншому судовому провадженні про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється".