Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 463/2891/21
провадження № 61-7373св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 серпня 2021 року в складі судді Головатого Р. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року в складі колегії суддів Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (далі також - АТ "Банк інвестицій та заощаджень", відповідач) про визнання умов кредитного договору недійсними, зобов`язання вчинити дії.
Позовна заява мотивована тим, що 17 лютого 2020 року між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту № PL/12/2656 (далі також - кредитний договір, договір кредиту). Пунктом 2.1 розділу 2 цього договору було передбачено, що він складається із заяви про надання споживчого кредиту, умов надання споживчих кредитів та додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до договору кредиту позивач отримала кредит на споживчі потреби в сумі 100 000,00 грн., шляхом безготівкового перерахування на банківський рахунок, зі строком до 17 лютого 2023 року, сплатою 0,01% річних за користування кредитними коштами та сплатою щомісячної комісії в розмірі 2,95% від суми наданого кредиту.
Позивач вважає, що умови договору, визначені пунктом 1.9 розділу 1 договору про надання споживчого кредиту № PL/12/2656, колонкою 7.2 додатку № 1 до цього договору та пунктом 3.2 розділу 3 умов надання споживчих кредитів, в частині встановлення обов`язку позивача сплачувати відповідачу щомісячну комісію у розмірі 2,95% від суми кредиту (2 950,00 грн) є несправедливими в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", суперечать Закону України "Про споживче кредитування" та Закону України "Про банки і банківську діяльність". Тому вона тому просить визнати їх недійсними та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором, з часу його укладення, зарахувавши уже сплачені кошти, що були спрямовані на оплату щомісячної комісії за обслуговування споживчого кредиту, в рахунок погашення боргу по сплаті кредиту за договором.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду Львівської області від 03 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсними з моменту укладення пункт 1.9 розділу 1 договору про надання споживчого кредиту № PL/12/2656 від 17 лютого 2020 року, колонку 7.2 додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту № PL/12/2656 від 17 лютого 2020 року та пункт 3.2 розділу 3 умов надання споживчих кредитів, в частині встановлення обов`язку ОСОБА_1 сплачувати щомісячну комісію у розмірі 2,95% в місяць від суми нарахованого кредиту.
Зобов`язано АТ "Банк інвестицій та заощаджень" здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № PL/12/2656 від 17 лютого 2020 року, з часу його укладення, зарахувавши уже сплачені кошти, що були спрямовані на оплату щомісячної комісії за обслуговування споживчого кредиту, в рахунок погашення основного боргу (тіла кредиту) по договору про надання споживчого кредиту № PL/12/2656 від 17 лютого 2020 року. Розподілено судові витрати.
Постановою Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Банк інвестицій та заощаджень" - залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року - без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із того, що спірними умовами встановлено сплату позивачем за кредитним договором комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) в розмірі 2,95 % від суми кредиту, що складає 2 950,00 грн щомісячно. При цьому відповідач не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позивачу, а розмір комісії з огляду на обставини справи (зокрема розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що вказані умови є несправедливими. За договором кредиту загальний розмір комісії (плати за розрахунково-касове обслуговування) (109 150,00 грн) більш ніж у 6 992 рази перевищує загальний розмір процентів за користування кредитом (15,61 грн) та є більшим за суму кредиту (100 000,00 грн), що вочевидь не можна визнати справедливим та розумним. Крім цього, оскільки на виконання вказаних умов договору, які слід визнати недійсними з моменту їх укладення, позивачем сплачено відповідні платежі, суди також вважали за необхідне задовольнити і позовні вимоги в частині покладення на АТ "Банк інвестицій та заощаджень" обов`язку здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором з часу його укладення, зарахувавши уже сплачені кошти, що були спрямовані на оплату щомісячної комісії за обслуговування споживчого кредиту, в рахунок погашення боргу по кредиту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2022 року представник АТ "Банк інвестицій та заощаджень" - адвокат Єфремова І. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 серпня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року.
У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 серпня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Банк інвестицій та заощаджень" на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 серпня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року; витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 серпня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року відповідач вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 та у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, від 15 березня 2021 року у справі № 361/392/20, від 30 червня 2021 року у справі № 201/10403/19. Крім того, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, а саме, не дослідили зібрані у справі докази. Відповідач наголошував на тому, що позивач, ознайомившись із кредитним договором та додатком до нього, не висловила заперечень щодо його умов, зокрема, розміру щомісячної комісії, не відмовилася від його підписання, та навіть кілька місяців виконувала свої зобов`язання, погашала заборгованість (сплачувала щомісячні платежі по кредиту, процентах і комісії).
Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сащук М. М. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на необґрунтованість її доводів та законність оскаржуваних рішень. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.
У вересні 2022 року представник АТ "Банк інвестицій та заощаджень" - адвокат Єфремова І. В. надіслала відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій зазначала про обґрунтованість касаційної скарги, просила її задовольнити.
У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сащук М. М. надіслав заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив про безпідставність доводів сторони відповідача, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 лютого 2020 року між позивачем та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № PL/12/2656.
Пунктом 2.1 розділу 2 договору кредиту передбачено, що він складається із заяви про надання споживчого кредиту, умов надання споживчих кредитів та додатку № 1 до цього договору.
За договором кредиту позивач отримала кредитні кошти на споживчі потреби у сумі 100 000,00 грн, зі строком повернення до 17 лютого 2023 року (на 36 місяців) та сплатою 0,01% річних за користування кредитом.
У пункті 1.9 розділу 1 договору кредитувстановлено розмір щомісячної комісії - 2,95% в місяць від суми кредиту, зазначеної в пункту 1.1 цього договору (100 000,00 грн).
Необхідність внесення плати за додаткові та супутні послуги (розрахунково-касове обслуговування) передбачена у додатку № 1 до договору про споживчий кредит (з ануїтетними платежами) "Таблиця обчислення Орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача (Позичальника) та Орієнтовної реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит", а саме, колонка 7.2, якою визначено щомісячну комісію в сумі 2 950,00 грн за розрахунково-касове обслуговування.
Згідно з додатком № 1 до договору про споживчий кредит (з ануїтетними платежами) "Таблиця обчислення Орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача (Позичальника) та Орієнтовної реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит" загальний розмір плати за розрахунково-касове обслуговування становить 109 150,00 грн, розмір процентів за користування кредитом - 15,61 грн, сума отриманого кредиту - 100 000,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об`ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає
Закон України "Про споживче кредитування" (далі також - Закон України № 1734-VIII), який набрав чинності 10 червня 2017 року.
За статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII.
У статті 1 Закону України № 1734-VIII (тут і далі - в редакції на день укладення кредитного договору) наведено визначення термінів, які вживаються в цьому законі, зокрема: договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Згідно із частинами першою та другою статті 12 Закону України № 1734-VIII у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної супровідної послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.