Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 461/7423/21
провадження № 61-872св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року у справі № 461/1011/18 за період з 04 липня 2018 року до 07 червня 2021 року.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року у справі № 461/1011/18 позов ОСОБА_1 до Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького задоволено. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 згідно з наказом Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького від 11 січня 2018 року № 05-к; поновлено ОСОБА_1 на роботі старшого наукового співробітника відділу "Музей європейського мистецтва ХIV-XVIII ст." Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького; стягнено з Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 січня 2018 року в розмірі 22 279,25 грн. Судове рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допущено до негайного виконання. Постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
Проте у строки, встановлені законом та судовим рішенням, ОСОБА_1 на посаді не поновлено. У порядку примусового виконання рішення відповідач прийняв наказ від 28 травня 2021 року № 53-к про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого наукового співробітника відділу "Музей європейського мистецтва ХIV-XVIII ст." та допущення ОСОБА_1 до виконання посадових обов`язків за посадою старшого наукового співробітника відділу "Музей європейського мистецтва ХIV-XVIII ст.". Із наказом позивача ознайомлено 07 червня 2021 року, до виконання посадових обов`язків допущено 08 червня 2021 року.
Отже, на переконання позивача, у відповідача був обов`язок щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Відповідач у строки, встановлені законом та судовим рішенням, не виконав судового рішення.
На підставі зазначеного, позивач вказувала, що відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2018 року до 07 червня 2021 року.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького на користь ОСОБА_1 433 890,00 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 04 липня 2018 року до 07 червня 2021 року, з яких підлягає утриманню прибутковий податок й інші обов`язкові платежі. Стягнено з Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 2 459,87 грн. Стягнено з Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького на користь держави судовий збір у розмірі 1 817,03 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із тих причин, що наявність рішення суду про поновлення позивача на роботі, яке відповідач у спірний період не виконав, згідно зі статтею 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), є підставою для стягнення з роботодавця на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Також суд першої інстанції окремо зазначив, що ОСОБА_1 дізналася про поновлення на роботі та порушення її права 07 червня 2021 року (день ознайомлення під підпис з наказом про поновлення на роботі), тому позивач не порушила установлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення із цим позовом.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2022 року скасовано та ухвалено нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Компенсовано Львівській національній галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького за рахунок держави сплачений судовий збір у розмірі 6 508,36 грн.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що, звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що після ухвалення Галицьким районним судом м. Львова 03 липня 2018 року рішення про задоволення її позову у справі № 461/1011/18, позивач зверталася до відповідача з вимогою виконати рішення, поновити її на роботі та приступити до виконання посадових обов`язків. Сам факт оскарження відповідачем наведеного рішення в судах апеляційної та касаційної інстанцій не перешкоджав позивачу звернутися до Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького щодо виконання рішення в частині поновлення її на роботі та стягнення на її користь заробітної платати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, а саме 7 170,25 грн, тобто виконання рішення в частині, допущеного до негайного виконання.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не довела, а колегія суддів апеляційного суду не встановила, що поновлення позивача на роботі в травні 2021 року на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року (справа № 461/1011/18) відбулося з вини відповідача, в зв`язку з чим, на думку апеляційного суду, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку з причини затримки виконання рішення суду, оскільки позивач не довела, що затримка виконання рішення суду відбулася з вини Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2022 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме неврахування правових висновків, висловлених у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 2а-3138/10/0370 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що апеляційний суд допустив неправильне тлумачення закону, а саме статей 235, 236 КЗпП України, та наголошує, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина друга статті 18 ЦПК України). Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, у цій справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно з якими судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватися державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.
14 лютого 2023 року від Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького до Верховного Суду надійшла заява про надіслання копій касаційної скарги та доданих до неї документів для забезпечення права на відзив та відрахування строку на подання відзиву саме з моменту їх отримання.
Оскільки відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 надісланий відповідачем засобами поштового зв`язку 20 лютого 2023 року, про що свідчить відмітка на конверті, тобто у десятиденний строк, установлений ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року, заява в частині погодження продовження строку на подання відзиву не підлягає задоволенню, оскільки такий строк не пропущено.
24 лютого 2023 року від Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні.
У березні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли пояснення щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, в яких заявник просить відхилити доводи, викладені у відзиві відповідача, як такі, що є безпідставними, та задовольнити її касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Галицького районного суду м. Львова матеріали справи № 461/7423/21 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2023 року матеріали справи № 461/7423/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанційустановлено, що відповідно до рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року у справі № 461/1011/18 визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 згідно з наказом Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького від 11 січня 2018 року № 05-к. Поновлено ОСОБА_1 на роботі старшого наукового співробітника відділу "Музей європейського мистецтва XIV-XVIII ст." Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького. Стягнено з Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 січня 2018 року у розмірі 22 279,25 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, а саме: 7 170,25 грн, допущено до негайного виконання.
Постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року у справі № 461/1011/18 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишено без змін.
16 липня 2018 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист у справі № 461/1011/18 за позовом ОСОБА_1 до Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі старшого наукового співробітника відділу "Музей європейського мистецтва XIV-XVIII ст." Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького.
З копії наказу (з особового складу) Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького № 53-к про поновлення на роботі ОСОБА_1 випливає, що такий датований 20 травня 2021 року.
Позивач із наказом від 20 травня 2021 року № 53-к ознайомлена 07 червня 2021 року, про що свідчить підпис ОСОБА_1 в цьому наказі.
Представник позивача надав розрахунок, з яким суд першої інстанції повністю погодився, та відповідно до якого до стягнення за період з 04 липня 2018 року до 07 червня 2021 року підлягає 433 890,00 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1, оскільки дійшов висновку, що саме з вини відповідача відбулася затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, що відповідно до статті 236 КЗпП України є підставою для стягнення з Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Водночас суд, всупереч доводам відповідача, погодився із твердженням позивача у позовній заяві про те, що вона не пропустила позовну давність для звернення із цим позовом, оскільки із наказом від 28 травня 2021 року № 53-к про поновлення на роботі за рішенням суду на посаді старшого наукового співробітника відділу "Музей європейського мистецтва ХIV-XVIII ст." Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького позивач ознайомилася 07 червня 2021 року, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на наказі, тобто вона не пропустила установлений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду (датована 02 вересня 2021 року позовна заява з додатками надійшла до Галицького районного суду м. Львова 06 вересня 2021 року).
У свою чергу апеляційний суд, керуючись тим, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів підтвердження того, що після ухвалення Галицьким районним судом м. Львова 03 липня 2018 року рішення у справі № 461/1011/18, вона зверталася до відповідача з вимогою виконати це рішення, поновити її на роботі та приступити до виконання посадових обов`язків, дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційний суд вказав, що поновлення ОСОБА_1 на роботі в травні 2021 року на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова 03 липня 2018 року у справі № 461/1011/18 відбулося з вини відповідача, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку з причини затримки виконання рішення суду, оскільки позивач не довела, що затримка виконання рішення суду відбулася з вини Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького.
Так, згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.