Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 607/15148/20
провадження № 61-5364св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом -
релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української
Греко-Католицької Церкви",
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Гірського Б. О., Дикун С. І.,
від 28 квітня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування приміщенням.
Позов мотивований тим, що релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" (первина назва "Монастир Святого Теодора Студита") є власником приміщення за адресою:
АДРЕСА_1, який рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08 липня 1999 року
№ 133 передано у власність релігійної організації для культових потреб монастиря. Із 1999 року, за згодою власника, у цій будівлі проживала жіноча спільнота сестер Введення в Храм Пресвятої Богородиці, яка формувалася під опікою та духовним проводом монастиря Святого Теодора Студита та надалі розвинулася в жіночий монастир Введення у Храм Пресвятої Богородиці як інститут єпархіального права.
ОСОБА_1, як член вказаного монастиря, з 19 листопада 2013 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
02 квітня 2017 року ОСОБА_1 виключено з членів колишнього монастиря Введення у храм Пресвятої Богородиці у зв`язку з його церковною ліквідацією (скасуванням).
Підставою для скасування колишнього монастиря Введення у храм Пресвятої Богородиці, до якого належала ОСОБА_1, стали системні порушення монашої дисципліни і монаших правил, ігнорування розпорядженнями і вказівками єпархіального Єпископа та Верховного Архієпископа УГКЦ.
Посилаючись на те, що з моменту канонічного скасування колишнього монастиря Введення у храм Пресвятої Богородиці ОСОБА_1 втратила членство в ньому, з 04 червня 2020 року в монастирській будівлі на
АДРЕСА_1 проживає новоутворена чернеча інституція -
Свято-Благовіщенська монаша спільнота, релігійна організація
"Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви", та остаточно сформулювавши позовні вимоги, позивач просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право на користуванням приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вона прийшла до монастиря 20 грудня 2003 року. Постриг у рясу отримала 15 лютого
2008 року, а постриг у Малу схиму - 22 вересня 2003 року. У монашому стані перебувала понад 17 років. Із 19 листопада 2013 року, як монахиня монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці, проживала разом з іншими членами даного чернечого інституту за адресою:
АДРЕСА_1 в кімнаті (келії), яка розташована поруч з бібліотекою під назвою "келія Різдва ГНІХ".
Позивач вказувала, що 05 травня 2017 року вона вимушено залишила спірне житлове приміщення з метою уникнення постійних конфліктів із незаконно призначеною ігуменею сестрою ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) та незаконних дій владики ОСОБА_4 .
Починаючи з 11 січня 2018 року, вона разом з сестрами монашої спільноти намагалась повернутись у вказане житло, проте сестра ОСОБА_29, настоятелька, ( ОСОБА_5 ) та сестра ОСОБА_2, секретар ( ОСОБА_6 ) їх не впустили.
Посилаючись на те, що позивач змінив замки у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, яке є її єдиним житлом, і до якого вона не втратила інтерес, а також те, що її тимчасова відсутність була викликана негуманним ставленням ігумені сестри ОСОБА_30 ( ОСОБА_7 ), ОСОБА_1, остаточно сформулювавши позовні вимоги, просила суд усунути їй перешкоди в користуванні житловим приміщенням, площею
10,6 кв. м, позначене в інвентарній справі під номером 21, розташоване на другому поверсі будівлі за вказаною адресою, шляхом надання постійного безперешкодного доступу та передачі дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей та кімнати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 27 липня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 07 вересня
2021 року про виправлення описки, в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено.
Зобов`язано релігійну організацію "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" усунути перешкоди
ОСОБА_1 в користуванні житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом надання ОСОБА_1 постійного безперешкодного доступу до займаного житлового приміщення в будинку та передати дублікати ключів від воріт, вхідних дверей та займаної кімнати. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що спірне приміщення є житловим, що підтверджує, зокрема, факт наявності у ньому келій, санвузлів, ван, вбиральні, душових, умивальників та кухні, а також реєстрації місця проживання в ньому. ОСОБА_1, яка зареєстрована у вказаному приміщенні, та іншого житла не має, від сервітуту на право користування ним не відмовлялась, позбавлена можливості ним користуватись внаслідок вчинення їй перешкод з боку осіб, які там проживали.
Місцевий суд вважав, що сам факт створення та ліквідація монастирської спільноти, виключення з числа членів монастиря чи звільнення із монашого стану не має правового значення без доведення факту, що саме ці обставини стали умовою для вселення ОСОБА_1 в приміщення та такі умови доводилися до її відома при вселенні і вона на них погодилася.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 липня 2021 року скасовано, провадження у справі закрито.
Постанова мотивована тим, що культова будівля монастиря на
АДРЕСА_1 використовується для проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та інших практик відповідно до внутрішніх настанов релігійної організації, а функціональним призначенням келії, у якій проживала ОСОБА_1, є здійснення членами монашої спільноти монастиря сповідання релігії.
Натомість суд першої інстанції при вирішенні справи неправильно визначив характер спірних правовідносин та не врахував, що їх учасниками є представники ієрархічного релігійного об`єднання Української Греко-Католицької церкви: з однієї сторони юридична особа - релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви", яка є власником культової споруди - монастиря, а з іншої - фізична особа ОСОБА_1, член колишньої чернечої спільноти ліквідованого жіночого монастиря Введення у храм Пресвятої Богородиці. Спір стосується внутрішньорелігійної діяльності монастиря, який підлягає вирішенню на підставі церковного законодавства, а питання надання дозволу на перебування чи права проживання в монастирі, так само як і його втрати особою, яка належить (належала) до чернечого стану, регулюється канонічним, а не цивільним правом.
Оскільки спір виник між суб`єктами канонічного права, а юрисдикція загальних судів не поширюється на спори щодо користування приміщеннями культових споруд - монастирів (келій), які регулюються, зокрема, Кодексом Канонів Східних Церков (далі - ККСЦ), типіконом Студійського Уставу, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, для закриття провадження у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17 червня 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали справи № 607/15148/20 з суду першої інстанції.
У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року зупинено провадження у справі № 607/15148/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 607/15144/20.
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року поновлено провадження у розглядуваній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 вказує те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 607/18795/18.
Позицію суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі слід розцінювати як перешкоду у доступі до правосуддя.
Спір між сторонами у справі виник щодо користування житлом, а тому його не можна вважати спором з приводу діяльності релігійної організації, втручання в яку держави є неправомірним.
Вітчизняне законодавство, як і норми міжнародного права, щодо житлових прав та їх захисту стосуються кожного, у зв`язку з чим справи про захист права користування житлом фізичної особи підлягають розгляду в судах загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства незалежно від того, хто є позивачем і відповідачем.
Спірна будівля не є культовою будівлею, а поняття культові потреби у законодавстві відсутнє.
Також заявник посилається на постанову Верховного Суду від 21 травня
2020 року у справі № 428/3476/17, у якій вказано, що за змістом рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві, поданому до Верховного Суду, релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви", посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Зазначає, що питання надання в монастирі (культовій, нежитловій будівлі) місця проживання особі, яка належить до чернечого інституту, регулюються канонічним, а не цивільним правом.
Вказує, що ОСОБА_8 не набула самостійного цивільного права користування спірним приміщенням (келією).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української
Греко-Католицької Церкви" зареєстрована як юридична особа, засновник - релігійна організація "Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви", відомості про юридичну особу включено
15 травня 2007 року до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних
осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до Статуту релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" (далі - Статут), який прийнято рішенням загальної ради Монастиря Святого Теодора Студита
19 червня 2017 року та зареєстровано у Міністерстві культури України
31 серпня 2017 року, наказ № 835 (попередня назва - монастир Святого Теодора Студита), є релігійною спільнотою монахів, що живуть згідно з правилами східного членства.
У пункті 1.13 Статуту вказано, що Монастир як юридична особа користується правами та несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і цього Статуту: володіє, користується та розпоряджається майном, що належить йому на праві власності, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, виступати стороною в суді, господарському та третейських судах має право вчиняти будь-які правочини, укладати договори, що не суперечать чинному законодавству, а також цьому Статуту.
Відповідно до пункту 2.2 Статуту монахи монастиря проживають відокремлено в монастирі з обмеженою для вступу сторонніх осіб територією (клявзурою).
11 жовтня 2017 року проведено державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи з монастир Святого Теодора Студита на релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української
Греко-Католицької Церкви".
Грамотою Єпископа Тернопільського Української Греко- ОСОБА_9 від 14 червня 1999 року засновано монашу жіночу спільноту Введення в Храм Пресвятої Богородиці з осідком у смт. Великі Бірки Тернопільської Єпархії, яку поручено духовній та матеріальній опіці її засновнику ОСОБА_10, Ігумену монастиря Святого Теодора Студійського у с. Колодіївка.
Грамотою Єпископа Тернопільсько-Зборівської Єпархії Української Греко-Католицької Церкви ОСОБА_31 в 2004 році в день Святих Трьох Святителів надано благословення заснованому отцем Ігуменом
Свято-Теодорівського монастиря ОСОБА_32 у смт. Великі Бірки жіночому монастирю Введення в Храм Пресвятої нашої Богородиці і Приснодіви Марії .
Жіночий монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії як юридична особа зареєстрований не був.
Відповідно до свідоцтва про право власності на будівлі, виданого 14 вересня 1999 року Великобірківською селищною радою, цілий об`єкт на АДРЕСА_1 на праві колективної власності належить монастирю Святого Теодора Студита та складається з чотирьох будівель.
Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 15 липня 2005 року виготовлено інвентарну справу на будівлі і споруди монастиря Введення в Храм Пресвятої Богородиці на АДРЕСА_1, який складається з будівлі монастиря, позначеного літерою "А", трапезної, позначеної літерою "Б", швейної майстерні, позначеної літерою "З", пожводойми, позначеної літерою "К", огорожі та відмостки. У житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою "А" значаться келії, які на першому поверсі позначені цифрами 5, 7, 8, 11, 22, 24, 26, 27, 30, 32, 34, 35,
37 та на другому поверсі позначені цифрами 7, 8, 12, 15, 16, 20, 21, 27, 28, 32, 33, 40, 41, 42, 43, є санвузли, ванни, вбиральні, душові, умивальники та кухня. В житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою "Б" значаться келії, позначені цифрами 7 та 3 (2 поверх), ванна, вбиральня, трапезна. У будівлі культової споруди - монастирі, позначеного під літерою "А", знаходяться також каплиця, святилище, захрестіє, паламарська, келії, коридори, санітарно-побутові приміщення. Цей об`єкт нерухомості є єдиним цілісним комплексом культової споруди монастиря, призначеним для проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій, передбачених внутрішніми постановами Української Греко-Католицької Церкви та місцевими традиціями (пункт 2.3 Статуту).
ОСОБА_1 (сестра ОСОБА_13 ) на момент відкриття провадження у справі перебувала в монашому стані: 20 грудня 2003 року прийшла до монастиря, постриг у рясу отримала 15 лютого 2008 року, а постриг в Малу
схиму - 22 вересня 2003 року.
Декретом від 27 квітня 2017 року № ВА 17/162 Верховний Архієпископ
Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви постановив закрити монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що знаходиться в
смт. Великі Бірки Тернопільського району та всі залежні монастирі. Доручено сестрі ОСОБА_14 управляти майном і справами монастиря до моменту заснування нового монастиря.
Протоколом від 06 травня 2017 року № 6/2017 монахиня ОСОБА_15 повідомила Управління Тернопільсько-Зборівської єпархії Української
Греко-Католицької Церкви про те, що 05 травня 2017 року сестри, у тому числі ОСОБА_16 , особисто, взявши документи і речі приватного вжитку, залишили монастир.
Листом від 09 травня 2017 року № 2017/27а монахиня ОСОБА_15 повідомила Архієпископу і Митрополиту Тернопільсько-Зборівському високопреосвященному кир ОСОБА_17 про ситуацію, яка склалася в монастирі Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Повідомила, що монахині, серед яких ОСОБА_16 , від самого початку призначення її ігуменею виражали непослух, бунтували проти розпоряджень, вибірково їх виконували, ігнорували, багато речей робили за власною волею. Це створювало у монастирі атмосферу постійного підбурення до непослуху ігумені. 05 травня 2017 року без жодного дозволу сестри виїхали з монастиря, на жодну духовну віднову чи реабілітацію не погодилися.
ОСОБА_1 разом з іншими підписантами, зверталася із зверненням від 04 вересня 2017 року № 6/2017 до Синоду Єпископів Української
Греко-Католицької Церкви, Реколекційного центру Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви, в якому висловлювали незгоду з діями кир Василія Семенюка, Архієпископа і
Митрополита Тернопільсько-Зборівського, якими він іменував ігуменю сестру ОСОБА_2 ( ОСОБА_19 ), через те, що цьому не передував вибір.
ОСОБА_1 разом із іншими підписантами зверталися до владики ОСОБА_20, протосинкела Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії, з листом від 12 жовтня 2017 року № 12/2017, в якому повідомили, що вони не бажали жити у постійному з`ясуванні стосунків із незаконно призначеною ігуменею, коли при кожній нагоді їх звинувачують у непослуху, скаржилися на великий психологічний тиск у монастирі, відношення до них як бунтівників, нерівне ставлення та наявність привілейованих сестер.
Як зазначила ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із монашою спільнотою сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці вона залишила житло у Головному Домі . Причина залишення: сестри не бажали жити у постійних конфліктах з незаконно призначеною ігуменею с. ОСОБА_2 ( ОСОБА_22 ) і незаконних діях владики ОСОБА_4 . Після залишення монастиря робила неодноразові спроби повернутись у монастир, однак безрезультатно. У зв`язку з цим змушена була звернутись до суду за захистом.