ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2023 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.002126
адміністративне провадження № К/990/30326/22, К/990/14378/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №1.380.2019.002126
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державна екологічна інспекція України,
про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі
за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Фостяка Андрія Ярославовича, Кабінету Міністрів України
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року (головуюча суддя: Сподарик Н.І., судді: Москаль Р.М., Сидор Н.Т.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року (головуючий суддя: Шавель Р.М., судді: Кузьмич С.М., Хобор Р.Б.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 25 квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій з урахуванням вимог, остаточно сформульованих 14 квітня 2022 року, просив суд:
1.1. стягнути з Кабінету Міністрів України на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року в розмірі: 832063,68 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що Львівський окружний адміністративний суд постановою від 14 вересня 2015 року задовольнив його позов у справі №813/889/15 та, серед іншого, поновив його на посаді Голови Державної екологічної інспекції України. Позивач указував, що суд допустив рішення до негайного виконання в частині поновлення на роботі, однак відповідач його не виконує. Опираючись на приписи статті 236 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 стверджував, що відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Суди розглядали цю справу неодноразово.
4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року, позов був задоволений частково:
- стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року в розмірі: 176126,55 грн;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
5. Постановою від 21 грудня 2021 року Верховний Суд задовольнив касаційні скарги ОСОБА_1 і Державної екологічної інспекції України, скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Під час нового розгляду справи ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, у якій визначив єдиним відповідачем у справі Кабінет Міністрів України. Водночас Львівський окружний адміністративний суд залучив до участі у справі у статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Міністерство екології та природних ресурсів України, Державну екологічну інспекцію України.
7. 29 червня 2022 року Львівський окружний адміністративний суд ухвалив рішення про часткове задоволення позову, відповідно до якого:
- стягнув з Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року в розмірі: 132280,70 грн.
- у задоволенні решти позовних вимог відмовив;
- стягнув з Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі: 1322,80 грн.
8. Щодо питання належного відповідача суд дійшов висновку, що у цій справі саме Кабінет Міністрів України є уповноваженим органом, котрий виплачує середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Цей висновок суд зробив на основі тлумачення приписів статті 116 Конституції України, статті 19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", пункту 10 Положення про Державну екологічну інспекцію України, статті 31 Закону України "Про державну службу" та того факту, що позивач був звільнений з посади Урядом.
8.1. У цьому контексті суд указав, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі/посаді, є видання Кабінетом Міністрів України відповідного розпорядчого акту, який дає можливість позивачу приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
8.2. Оскільки позивач не поновлений на посаді Голови Державної екологічної інспекції України, то суд констатував наявність підстав для стягнення з Кабінету Міністрів України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року.
9. Стосовно обчислення суми середнього заробітку, то суд урахував, що період вимушеного прогулу склав 890 робочих днів, а згідно з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року у справі №813/889/15 станом на дату звільнення середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становив 3195,63 грн, середньоденний - 148,63 грн. Тож заробітна плата за час вимушеного прогулу становить 132280,70 грн (890 х 148,63 грн).
10. Щодо доводів позивача про необхідність застосування коефіцієнтів підвищення тарифних ставок і посадових окладів у відповідності до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Уряду №100 від 8 лютого 1995 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), то суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування цього коефіцієнта під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Цей висновок суд мотивував тим, що пункт 10 Порядку №100 був виключений постановою Уряду №1213 від 9 грудня 2020 року і на дату ухвалення рішення цей Порядок не передбачає застосування коефіцієнту підвищення, натомість зміни за указаною постановою не містять застереження щодо ультраактивної дії виключеного пункту.
11. Стосовно доводів позивача про зміну структури заробітної плати державних службовців, то суд зауважив, що Закони України "Про державну службу" від 1993 та 2015 років передбачали, серед інших, такі складові заробітної плати як доплата за ранг і надбавка за вислугу років, на котрих наголошує позивач при проведенні розрахунку, що такі не були враховані при обчисленні заробітної плати на момент звільнення. Тож суд зазначив, що такі твердження не відповідають обставинам у справі.
11.1. Водночас суд указав, що посилання позивача на зміну структури заробітної плати є помилковим, оскільки надбавка за ранг та за вислугу років була передбачена вказаними Законами, а постановою Уряду №292 від 6 квітня 2016 року визначено порядок обчислення їхнього розміру.
11.2. Зрештою, пославшись на те, що структура заробітної плати державного службовця у 2016 році не змінилася, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень абзаців 7, 8 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Уряду №100 від 8 лютого 1995 року, на які покликався позивач при визначенні розміру середньоденного заробітку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
12. 12 жовтня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою частково задовольнив апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, змінив рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:
"Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; код ЄДРПОУ 00031101) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на публічній службі за період з 14.09.2015 р. по 31.03.2019 р. в розмірі 210400 (двісті десять тисяч чотириста) грн. 24 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити".
12.1. У решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.
12.2. Апеляційна скарга Кабінету Міністрів України залишена без задоволення.
12.3. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладені на апелянта: Кабінет Міністрів України.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі має бути стягнутий із Кабінету Міністрів України.
14. Щодо обчислення розміру середнього заробітку, то апеляційний суд зауважив, що ОСОБА_1 звільнений у січні 2015 року, тому для розрахунку середнього заробітку використані листопад та грудень 2014 року. Водночас у листопаді 2014 року в Державній екологічній інспекції України був установлений неповний робочий день згідно з наказом №416-о від 3 листопада 2014 року. Після завершення дії цього наказу будь-яких рішень про встановлення надбавок, премій та інших передбачених законом виплат, у тому числі і стимулюючих, не приймалось. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що коригування середнього заробітку на суму можливих премій і надбавок, без наявності відповідних розпорядчих актів, здійснюватися не може.
15. Стосовно розміру середнього заробітку, то за розрахунком суду апеляційної інстанції ця сума обчислюється із застосуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та складає: 210400,24 грн.
15.1. У цьому контексті апеляційний суд, пославшись на частину 1 статті 58 Конституції України і рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1/99-рп, дійшов висновку, що зміст права на середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення цього права. Натомість приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. На тлі цих міркувань суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування змін, унесених згідно з постановою Уряду №1213 від 9 грудня 2020 року.
16. У підсумку апеляційний суд констатував, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір, однак допустив неправильне застосування норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Уряду №100 від 8 лютого 1995 року, чинного на момент виникнення спірних правовідносинах. Через цю помилку апеляційний суд вирішив змінити рішення місцевого суду в частині розміру середнього заробітку.
16.1. Одночасно з цим, суд констатував наявність підстав для зміни резолютивної частини рішення місцевого суду у повному обсязі через помилковість висновків щодо розподілу судових витрат (стягнення з відповідача суми судового збору), оскільки матеріали справи не містять доказів їхньої сплати позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги представника ОСОБА_1 .
17. Представник позивача просить Верховний Суд скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року частково та змінити рішення в частині розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення: стягнути з Кабінету Міністрів України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року в сумі: 832063,68 грн.
18. Ухвалою від 10 листопада 2022 року Суд відкрив касаційне провадження №К/990/30326/22 з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
19. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, а саме:
19.1. абзаци 3, 7, 8 пункту 2, пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №100 України від 8 лютого 1992 року (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), без урахування висновків, викладених у постановах від 28 листопада 2018 року у справі №817/1169/16, від 26 червня 2019 року у справі №813/5855/15, від 19 серпня 2020 року у справі №826/1444/15, стосовно впливу зміни структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів на вимоги до розрахунку середнього заробітку і визначення розрахункового періоду у порівнянні з тими, які встановлені у пункті 10 Порядку.
19.2. статтю 236 Кодексу законів про працю України без урахування висновків, викладених у постановах від 12 серпня 2020 року у справі №2140/1510/18, від 30 квітня 2020 року у справі №260/1424/18, від 8 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, щодо правової природи середнього заробітку.
20. Одночасно з цим, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 50 Закону України "Про державну службу" при розгляді справ про стягнення середнього заробітку у разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі, а саме у контексті питання, чи має право незаконно звільнений працівник на включення надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця у розрахунок середнього заробітку у випадку його обчислення після підвищення посадових окладів з одночасною зміною структури заробітної плати.
21. Позиція скаржника полягає в тому, що неправильне застосування норм матеріального права зумовило помилковий розрахунок середнього заробітку позивача за час затримки виконання судового рішення за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року.
21.1. Таку позицію скаржник пояснює тим, що 1 травня 2016 року відбулося збільшення посадових окладів державних службовців одночасно зі зміною структури заробітної плати, а тому розрахунок середнього заробітку слід розділити на два періоди: з 14 вересня 2015 року до 30 квітня 2016 року та з 1 травня 2016 року до 31 березня 2019 року.
21.2. Скаржник відстоює думку про те, що коефіцієнт коригування заробітної плати згідно з пунктом 10 Порядку №100 має застосовуватися лише у період з 14 вересня 2015 року до 30 квітня 2016 року, оскільки у той час були підвищені посадові оклади.
21.3. Одночасно з цим, скаржник зазначає, що у період з 1 травня 2016 згідно з пунктом 2 Порядку №100 зміна структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів передбачає інші вимоги як до розрахунку середнього заробітку, так і до визначення розрахункового періоду у порівнянні з тими, які встановлені в пункті 10 Порядку №100.
21.4. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції цього не врахував та неправильно застосував коефіцієнт коригування згідно з пунктом 10 Порядку №100 на увесь період розрахунку з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року.
21.5. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не лише помилково застосував коефіцієнт коригування за увесь спірний період, а й неправильно його розрахував. Ці доводи скаржник пояснює тим, що за правилами пункту 10 Порядку №100 коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у нього до підвищення. Однак у випадку ОСОБА_1 апеляційний суд цього правила не дотримався, оскільки у період з 1 травня 2016 року до 31 грудня 2016 року поділив підвищений посадовий оклад (12061,00 грн) не на той, який був на момент звільнення (3195,63 грн), а на відкоригований (6391,00 грн), що призвело до зменшення суми середнього заробітку.
21.6. У цьому контексті скаржник також зазначає, що у розрахунках за період з 1 січня 2017 року до 31 березня 2019 року суд апеляційної інстанції поділив підвищені посадові оклади на попередні оклади, визначені урядовими постановами, а не той оклад, який був у ОСОБА_1 на час звільнення. Вважає, що оскільки останній фактично не отримував підвищені посадові оклади, адже не був поновлений на посаді, то такі розміри окладів не могли братися до уваги при визначенні коефіцієнту коригування, а відтак розрахунки апеляційного суду не можуть вважатися правильними.
21.7. Зрештою у межах цієї групи доводів скаржник указує на те, що при коригуванні середнього заробітку суд апеляційної інстанції узяв до уваги період з 1 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року та здійснив розрахунок із урахуванням 12 місяців у цьому періоді, у той час коли позивач просив стягнути такий заробіток за період з 14 вересня 2015 року.
21.8. На тлі цих аргументів скаржник запевняє, що розрахунок апеляційного суду є неправильним.
21.9. Окремою групою доводів скаржник зазначає про те, що у зв`язку з невиконанням трудової функції не з власної вини позивач повинен вважатися таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію. Відтак, за його доводами, при розрахунку середнього заробітку позивача повинна братися до уваги структура заробітної плати державного службовця, зокрема надбавки за ранг та вислугу років, оскільки такі передбачені нормами законодавства у спірний період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року.
21.10. У цьому контексті скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції допустив помилку, коли не врахував указані надбавки при розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1, оскільки це не відповідає суті поняття "середній заробіток", передбаченого статтею 236 Кодексу законів про працю України, який за змістом є заробітною платою, яку позивач отримує внаслідок неправомірних дій/бездіяльності відповідача щодо невиконання судового рішення про поновлення на роботі.
21.11. За такими доводами скаржника, при обчисленні середнього заробітку за період з 1 травня 2016 року до 31 березня 2019 року, окрім власне розміру посадового окладу, також слід враховувати: а) надбавку за вислугу років, яка складає 39% посадового окладу, через наявність у позивача стажу державної служби 13 років 9 місяців 2 дні; б) надбавку за ранг у розмірі 400,00 грн через присвоєння позивачу 7 рангу державної служби.
21.12. У підсумку скаржник стверджує, що правильний розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 14 вересня 2015 року до 30 квітня 2016 року, з урахуванням коефіцієнтів коригування, становить 44587,92 грн, а за період з 1 травня 2016 року до 31 березня 2019 року, з урахуванням зазначених надбавок, - 787475,76 грн.
22. Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не подали. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження була вручена Кабінету Міністрів України 14 листопада 2022 року та доставлена третім особам до Електронних кабінетів 10 листопада 2022 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Кабінету Міністрів України
23. Скаржник просить Верховний Суд скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до Кабінету Міністрів України.
24. Ухвалою від 8 травня 2023 року Суд відкрив касаційне провадження №К/990/14378/23 з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
25. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 236 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України") щодо визначення суб`єкта, який повинен виплачувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, та не врахували з цього приводу висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 30 січня 2019 року у справі №808/1271/18, від 16 грудня 2019 року у справі №810/1207/16, від 20 жовтня 2022 року у справі №380/7392/20.
26. Позиція скаржника полягає в тому, що належним відповідачем має бути не Кабінет Міністрів України, а Державна екологічна інспекція України.
26.1. Цю позицію скаржник мотивує тим, що у правовідносинах із позивачем Кабінет Міністрів України виступав тільки як суб`єкт призначення, проте ці правовідносини не включали в себе нарахування заробітної плати, обліку робочого часу та інших ознак перебування саме у трудових правовідносинах.
26.2. У такому контексті скаржник наголошує, що обов`язок із фактичного поновлення покладається на орган, у якому особа працювала та безпосередньо здійснювала посадові обов`язки.
26.3. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини і природу правовідносин, які виникли між позивачем та Кабінетом Міністрів України, позивачем та Міністерством екології та природних ресурсів України і Державною екологічною інспекцією України.
27. Інші учасники справи не подали відзивів на цю касаційну скаргу. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження була вручена ОСОБА_1 22 травня 2023 року, Міністерству екології та природних ресурсів України - 11 травня 2023 року, а Державній екологічній інспекції України доставлена до Електронного кабінету 8 травня 2023 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
28. 14 вересня 2015 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв постанову у справі №813/889/15 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України про визнання нечинним розпорядження, наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
28.1. Цією постановою суд вирішив:
- адміністративний позов задовольнити повністю;
- визнати протиправним розпорядження Кабінету Міністрів України за №20-р від 21 січня 2015 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної екологічної інспекції України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗПП України);
- визнати протиправним наказ Державної екологічної інспекції України від 23 січня 2015 року №17-о "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної екологічної інспекції України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗПП України);
- поновити ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України з 24 січня 2015 року;
- стягнути з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 24450,23 грн;
- звернути до негайного виконання постанову в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі: 3195,63 грн.
29. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року залишено без задоволення апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року по справі № 813/889/15 залишено без змін.
30. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року частково задоволена касаційна скаргу Державної екологічної інспекції України, скасована постанова Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року в частині позовних вимог про стягнення з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду першої інстанції; у іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року залишено без змін.
31. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року у справі №813/889/15 позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
- стягнуто з Державної екологічної інспекції України в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: 23334,91 грн з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів;
- постанову суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі: 3195,63 грн допущено до негайного виконання.
32. 18 вересня 2015 року державний виконавець відкрив виконавче провадження №48791375 за виконавчим документом. У зв`язку з невиконанням боржником рішення суду 14 грудня 2015 року державний виконавець прийняв постанову про накладення на Кабінет Міністрів України штрафу у розмірі: 680,00 грн та спрямував останньому вимогу щодо негайного виконання рішення суду.
33. 21 січня 2016 року державний виконавець відповідно до статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення порядку виконання рішення суду.
34. Надалі виконавче провадження закінчено постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12 березня 2016 року, про що відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України скерував до правоохоронних органів подання (повідомлення) про притягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.
35. На виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року прокуратура міста Києва 23 лютого 2016 року внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочала досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016100000000160 щодо невиконання службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства юстиції України рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 382 Кримінального кодексу України.
36. Згідно з повідомленням Солом`янського управління поліції ГУ НП в місті Києві від 1 березня 2016 року №К-770/125/3516, на підставі заяви позивача від 18 лютого 2016 року слідчий Солом`янського управління поліції 20 лютого 2016 року вніс відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100090001956 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України.
37. ОСОБА_1, вважаючи, що він з 14 вересня 2015 року перебуває у вимушеному прогулі, звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року у розмірі: 832063,68 грн.
38. На час розгляду цієї справи постанова Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі №813/889/15 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконана.
ІІI. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
39. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
41. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.
42. Спірні правовідносини склалися довкола обставин невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі №813/889/15 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України.
43. Суди встановили, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі №813/889/15 у частині поновлення на посаді підлягала негайному виконанню, проте не виконана.
44. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
45. Суд неодноразово зазначав, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (наприклад, постанови від 25 січня 2023 року у справі №359/4426/21, від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18).