ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/22039/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 (головуючий суддя Яковлєв М. Л., судді Гончаров С. А., Шаптала Є. Ю.)
у справі № 910/22039/21
за позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації
до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Архітектор"
про усунення перешкод у користуванні майном,
(у судовому засіданні взяла участь представниця відповідача - Іващук Л. А.)
ВСТУП
1. Печерська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - позивач, Печерська РДА) звернулася з позовом до суду, посилаючись на те, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Архітектор" (далі - відповідач, ОСББ "Архітектор") перешкоджає у здійсненні права користування та розпорядження майном, яке є власністю територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Печерської РДА.
2. Місцевий господарський суд з позивачем не погодився та вказав про недоведеність останнім делегованих повноважень на звернення до суду від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва за захистом прав власника нерухомого майна.
3. Апеляційний господарський суд, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виходив з обставин недоведеності позивачем належності одного з приміщення підвального поверху площею 231,7 кв.м до нежитлових, а також відсутності можливості встановити місцезнаходження іншого спірного приміщення площею 21,4 кв.м.
4. Печерська РДА подала касаційну скаргу, в якій наполягає на тому, що спірні підвальні приміщення не є допоміжними, а відносяться до нежитлових приміщень комунальної власності, перешкоди у праві користування та розпоряджання якими здійснює відповідач.
5. Верховний Суд із скаржником не погоджується з огляду на викладене нижче.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
6. Печерська РДА звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСББ "Архітектор" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, яке є власністю територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Печерської РДА, шляхом поновлення доступу та виселення ОСББ "Архітектор" з нежитлових приміщень підвального поверху площею 231,7 кв.м та площею 21,4 кв.м в будинку № 4 по вул. Городецького в місті Києві.
7. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ОСББ "Архітектор" чинить перешкоди представникам позивача та балансоутримувача згадуваного будинку у допуску до нежитлових приміщень площею 231,7 кв.м та площею 21,4 кв.м в будинку № 4 по вул. Городецького шляхом зачинення дверей та встановлення решіток до даних приміщень, та встановленням огорожі навколо будинку.
8. Правовою підставою позову визначено частину першу статті 317, частину першу статті 319, частину першу статті 321, частину першу статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст судових рішень
9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
- оскільки комунальне майно є власністю територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, яка і розпоряджається майном територіальної громади, то саме Київська міська рада наділена правом звернутися до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном територіальної громади у порядку статті 391 ЦК України;
- доказів наявності у Печерської РДА делегованих повноважень на звернення до суду від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва за захистом прав власника нерухомого майна до матеріалів справи не надано;
- передача об`єкта в управління ніяким чином не вказує на передання всіх повноважень власника нерухомого майна, зокрема, і права на захист речових прав в суді від імені власника чи особі, яка в силу закону здійснює його функції, у даному випадку Київської міської ради.
11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 змінено мотивувальну частину рішення від 30.11.2022 з викладенням її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.
12. Посилаючись на зміст підпункту 4.16 пункту 4 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві", суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що правом на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном, яке передано до сфери управління позивача та повноваженнями щодо управління яким він наділений, так само як наділений і повноваженнями щодо забезпечення захисту майнових та немайнових прав територіальної громади міста Києва, має виключно Київська міська рада.
13. При цьому мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив із встановлених обставин приналежності спірних приміщень підвального поверху площею 231,7 кв.м саме до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, в той час як будь-яких доказів перетворення вказаних приміщень у нежитлові матеріали справи не містять, проте лише фактичне самовільне переобладнання таких приміщень з метою використання за іншим функціональним призначенням не змінює правового статусу цих приміщень.
14. Суд апеляційної інстанції також зауважив на тому, що позовні вимоги позивачем заявлені щодо двох різних приміщень, а саме приміщень підвального поверху площею 231,7 кв.м та приміщення площею 21,4 кв.м, проте з наявних у матеріалах справи документів не вбачається за можливе встановити місцезнаходження приміщення площею 21,4 кв.м, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. Печерська РДА подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову від 28.03.2023 та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
16. Скаржник вважає необхідним відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, та який був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору, а саме щодо необхідності при визначенні правового статусу спірних приміщень орієнтуватися на призначення приміщень під час будівництва житлового будинку.
17. Окрім цього, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду про те, як саме має встановлюватися (визнаватися) правовий статус приміщень у структурі житлового будинку, та якими доказами і документами такий статус має підтверджуватися.
18. На переконання скаржника, з урахуванням відсутності технічної документації будинку на момент забудови, а саме на 1897 рік, аналізуватися мають наявні у справі документи.
19. Також, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначає про недослідження апеляційним судом наданих позивачем доказів, а саме поповерхового плану та експлікації спірних підвальних приміщень, відповідно до якого такі приміщення рахуються як нежитлові та позначені арабськими цифрами, та неврахування доводів позивача про те, що одне зі спірних приміщень раніше було об`єктом цивільної оборони, найпростішим укриттям 5-го класу.
20. При цьому наголошує на безпідставному відхиленні посилань позивача на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29.01.2004 у справі № 22-78, в якій встановлено, що спірні приміщення не є допоміжними і не призначені для обслуговування багатоповерхового будинку. На думку скаржника, цей факт також підтверджується висновком технічної експертизи від 08.08.2003 № 530 та реєстрацією в БТІ за територіальною громадою Старокиївського району міста Києва, як нежитлових приміщень.
Позиція інших учасників справи
21. ОСББ "Архітектор" подало відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в повному обсязі дослідив наявні в матеріалах справи докази та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
22. ОСББ "Архітектор" зареєстровано Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва 14.12.1999, про що видано свідоцтво та зроблено запис за № 10.
23. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1-10 до цього розпорядження.
24. Згідно з додатком 6, таблиця 5, до вказаного розпорядження до сфери управління відповідача під порядковим № 167 віднесено житловий будинок № 4 по вул. Городецького в місті Києві під інвентарним номером № 1036010002. Під цим же інвентарним номером вказано загальну площу приміщень, які передано до сфери управління позивача за зазначеною адресою, що становить 3 012,70 кв.м, зокрема і нежитлові приміщення загальною площею 1 047,40 кв.м.
25. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень" від 31.01.2011 № 121 районним в місті Києві державним адміністраціям доручено реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, відповідно до додатку 3 до вказаного розпорядження районним в місті Києві державним адміністраціям надано повноваження щодо управління майном, переданим в установленому порядку до сфери управління відповідної районної в місті Києві державної адміністрації.
26. Підпунктом 4.16 пункту 4 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" встановлено, що здійснюючи управління об`єктами, зазначеними у пункті 1 цього розпорядження, районні в місті Києві державні адміністрації забезпечують захист майнових та немайнових прав територіальної громади м. Києва.
27. Також апеляційним судом встановлено, що спірний нежитловий будинок був побудований у 1897 році та відновлений у 1950 році.
28. Так, згідно з актом від 30.11.1950, яким державною приймальною комісією було проведено огляд частини спірного будинку для прийняття рішення щодо можливості прийняття його в експлуатацію, зазначено про те, що будинок має чотири поверхи (надбудований четвертий поверх), перший поверх призначений під магазини, на другому, третьою та четвертому поверхах розташовані квартири, підвал призначений під газосховище та сараї.
29. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що у вказаному акті відсутні будь-які відомості про те, що у будинку № 4 по вул. Городецького в місті Києві при здачі його в експлуатацію після відновлення в підвалі були запроектовані та здані в експлуатацію приміщення, які будувались та мали використовуватися не як житлові або допоміжні, а як окремі самостійні цільові приміщення, тобто окремо від житлового фонду (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо). Згідно з вказаним актом приміщення, які будувались та мали використовуватися не як житлові або допоміжні, а як окремі самостійні цільові приміщення розташовані саме на першому поверсі спірного будинку.
30. З листа від 09.11.2000 № 09047/543 Головного управління з питань надзвичайних ситуацій Київської міської держадміністрації вбачається, що у підвалі знаходилися захисні споруди 5-го класу за № 103846, № 103849, які згідно з матеріалами інвентаризації 1994 року переведені до класу найпростіших сховищ.
31. Також апеляційним судом встановлено, що відповідно до довідки ЖЕО № 601 КП УЖГ Печерського району м. Києва "Печерськжитло" від 17.11.2003 та наявних у матеріалах справи фотографій вбачається, що в зазначеному підвальному приміщенні прокладено трубопровід центрального опалення будинку, у наявності водонесучі та водовідвідні комунікації; наявні зазначені комунікації і у поповерховому плані будинку, виданому Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 28.11.2001.
32. При цьому апеляційним судом зазначено, що належність приміщень підвального поверху площею 231,7 кв.м саме до допоміжних, а не нежитлових була встановлена судовими рішеннями, а саме рішеннями Печерського районного суду м. Києва від 24.06.2010 у справі № 2-10-1/10, від 14.07.2010 у справі № 2-12/1/2010 від 14.07.2010 та № 2-2-1/2010 від 13.08.2010, предметом розгляду у яких були позовні вимоги про визнання недійсним укладеного 31.10.2001 між Фондом приватизації комунального майна Старокиївського району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївське" (далі - ТОВ "Миколаївське") договору купівлі-продажу вказаного приміщення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
33. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
34. Постанова апеляційного суду у справі оскаржуються Печерською РДА з підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо суті касаційної скарги
35. У касаційній скарзі позивач посилається на необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, про те, що для визначення правового статусу спірних приміщень, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень, є встановлення того, що ці приміщення з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо).
36. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
37. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
38. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
39. Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
40. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
41. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.
42. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
43. За приписами статті 1 цього ж Закону допоміжними є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитловим - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.
44. Крім цього, пунктом 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
45. Водночас, за приписами частини третьої пункту 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
46. Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" наведено у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 зі змінами, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 14-рп/2011 від 09.11.2011.