ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/8861/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився,
відповідача-1 - Валенко К. П. (адвокат),
відповідача-2 - не з`явився,
розглянувши заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" та Приватного підприємства "Транс Петроль"
про ухвалення додаткового рішення
до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 910/8861/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой"
до: 1. Приватного підприємства "Транс Петроль",
2. Приватного підприємства "Вікінг"
про визнання правочинів недійсними та застосування реституції,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Верховного Суду від 13.12.2022 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022, на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022, на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі № 910/8861/21.
У касаційній скарзі Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" наведено попередній розрахунок суми судових витрат.
У свою чергу, Приватне підприємство "Транс Петроль" у відзиві на касаційну скаргу зазначило попередній орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції - 10 300,00 грн.
При цьому 06.02.2023 та 06.06.2023 від представника Приватного підприємства "Транс Петроль" Валенко К. П. надійшли клопотання про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу на загальну суму 28 800,00 грн, до яких відповідачем-1 додано: рахунки на оплату № 3 від 05.01.2023, № 1 від 20.02.2023, №11 від 19.05.2023, № 13 від 23.05.2023, № 16 від 02.06.2023; платіжні доручення №2331 від 09.01.2023, № 2445 від 20.02.2023; акт надання послуг № 6 від 11.01.2023, акти приймання-передачі наданих послуг № 1 від 22.02.2023, № 11 від 22.05.2023, № 13 від 24.05.2023; платіжні інструкції № 35 від 22.05.2023, № 58 від 24.05.2023, № 99 від 02.06.2023.
Крім того, 21.02.2023 та 05.06.2023 від представника Приватного підприємства "Транс Петроль" Кравця Р. Ю. також надходили клопотання про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу на загальну суму 8 600,00 грн, до яких відповідачем-1 додано: рахунки на оплату № 70 від 09.02.2023, № 78 від 13.02.2023; платіжні доручення № 2433 від 13.02.2023, № 2455 від 01.03.2023; акти надання послуг № 48 від 13.02.2023, № 95 від 01.03.2023.
За результатами перегляду справи № 910/8861/21 у касаційному порядку постановою Верховного Суду від 07.06.2023 частково задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой". Скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 у вказаній справі, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі № 910/8861/21 - залишено в силі.
12.06.2023 безпосередньо до Касаційного господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" подало заяву про ухвалення додаткової постанови у справі № 910/8861/21, в якій просить стягнути з Приватного підприємства "Транс Петроль" та Приватного підприємства "Вікінг" по 34 080,00 грн судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції (які складаються з: 25 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу та 9 080,00 грн - судового збору). До вказаної заяви позивачем додано докази понесення зазначених витрат, зокрема: акти приймання-передачі наданих послуг з вересня 2022 року по червень 2023 року; рахунки № 15 від 17.10.2022, № 18 від 24.11.2022, № 20 від 20.12.2022, № 1 від 27.01.2023, № 6 від 21.02.2023, № 9 від 23.03.2023, № 13 від 21.04.2023, № 17 від 26.05.2023, № 19 від 09.06.2023; платіжні інструкції № 13715 від 04.11.2022, № 14061 від 30.11.2022, № 14363 від 23.12.2022, № 14793 від 31.01.2023, № 15172 від 28.02.2023, № 15588 від 28.03.2023, № 16061 від 03.05.2023, № 16610 від 30.05.2023, від 16726 від 09.06.2023.
20.06.2023 від Приватного підприємства "Транс Петроль" надійшли заперечення на вказану заяву, в яких відповідач-1 просить відмовити в її задоволенні, а у разі наявності підстав для задоволення заяви - зменшити розмір заявлених до відшкодування судових витрат, з тих підстав, що їх розмір є необґрунтованим.
Крім того, відповідач-1 просить здійснити розподіл судових витрат у цій справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням клопотань про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу, поданих Приватним підприємством "Транс Петроль" під час розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой".
При цьому до наведених заперечень відповідачем-1 додано рахунок на оплату №21 від 19.06.2023 та платіжну інструкцію № 157 від 19.06.2023.
05.07.2023 представником Приватного підприємства "Транс Петроль" Валенко К. П. подано клопотання про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу, до якого, зокрема, додано: акти приймання-передачі наданих послуг № 16 від 07.06.2023, № 21 від 21.06.2023; рахунок на оплату № 26 від 04.07.2023; платіжну інструкцію № 198 від 04.07.2023.
Колегія суддів, розглянувши заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" та Приватного підприємства "Транс Петроль" про розподіл судових витрат, понесених сторонами в суді касаційної інстанції, зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, чинним процесуальним законом також визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
За змістом частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами, покладається на сторону, що заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четверті статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись наведеними частинами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, а також у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №910/8342/21.
При цьому відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.