ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/2851/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Хмелюк А. П.,
відповідача - Асташенкової О. І.,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1 - Шевцова С. О.,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1 - Синюк О. М.,
3 - Самокіш І. В.
третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Пулькевич О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги виконуючого обов`язки керівника Одеської обласної прокуратури та Одеської міської ради
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 (судді: Ярош А. І. - головуючий, Богацька Н. С., Богатир К. В.) у справі
за позовом Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення
до 1) Одеської міської ради, 2) Юридичного департаменту Одеської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - 1) Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, 2) Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - 1) Одеська обласна прокуратура, 2) Департамент комунальної власності Одеської міської ради, 3) Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради,
про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації прав,
та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області
до 1) Одеської міської ради та 2) Юридичного департаменту Одеської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - 1) Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, 2) Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр", 3) Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - 1) Одеська обласна прокуратура, 2) Департамент комунальної власності Одеської міської ради, 3) Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради,
про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації прав,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Концерн РРТ) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради про: 1) визнання незаконним і скасування рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 № 1483-VII "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 3,4605 га за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського (в районі будинку № 54), присвоєння нової адреси та надання її в постійне користування Прокуратурі Одеської області" (далі - рішення від 07.12.2016); 2) скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:18:017:0055, за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, номер запису про право (в Державному реєстрі прав) 18238210 від 21.12.2016, здійснену Юридичним департаментом Одеської міської ради; 3) скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5110136900:18:017:0055, за Прокуратурою Одеської області, номер запису про право (в Державному реєстрі прав) 18239305 від 21.12.2016.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110 земельна ділянка на Люстдорфській дорозі, 55 в м. Одесі належить до земель державної власності та її землекористувачем є Концерн РРТ. Проте Одеською міською радою прийнято рішення від 07.12.2016, яке порушує інтереси позивача, оскільки відповідно до цього рішення частина земельної ділянки площею 3,4605 га без згоди законного землекористувача, яким є позивач, надана в постійне користування Прокуратурі Одеської області.
1.2. Ухвалами Господарського суду Одеської області від 23.11.2017 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Адміністрацію Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Адміністрація Держспецзв`язку), Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" (далі - ДП "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр") та як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Прокуратуру Одеської області (після зміни найменування - Одеська обласна прокуратура).
1.3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.01.2018 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
1.4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.03.2018 клопотання Концерну РРТ про залучення до участі у справі як співвідповідача - Юридичного департаменту Одеської міської ради задоволено та залучено його до участі у справі як співвідповідача.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
2.2. При первісному розгляді справи рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110 та протокол № 2 наради, затверджений головою Одеської обласної державної адміністрації від 19.10.2004, не є належними документами в розумінні статей 125, 126 Земельного кодексу України, що посвідчують право позивача на земельну ділянку; позивач не надав належних і допустимих доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою ані станом на час прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 26.09.1944, ані станом на теперішній час. Також відповідно до висновків судової земельно-технічної експертизи від 26.02.2019 на земельній ділянці, яка була передана Одеській міській раді відсутнє нерухоме майно, а саме будівлі та споруди, що належать позивачеві. Водночас станом на день розгляду справи земельна ділянка площею 3,4605 га, кадастровий номер 5110136900:18:017:0055, яка є предметом спору, перестала існувати шляхом об`єднання із земельною ділянкою площею 0,5000 га, кадастровий номер 5110136900:18:017:0056, в результаті чого утворилася нова земельна ділянка площею 3,9605 га, кадастровий номер 5110136900:18:017:0058, а тому відсутні підстави для скасування оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування.
2.3. Постановою Верховного Суду від 22.01.2020 (колегія суддів у складі: Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.) зазначені постанова та рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами здійснено помилкове застосування норм матеріального права, допущено порушення норм процесуального права та неповноту судового дослідження.
2.4. Від Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації в Одеській області (далі - Управління Держспецзв`язку) 30.04.2021 надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в якій Управління Держспецзв`язку просило залучити його як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору; визнати незаконним і скасувати рішення Одеської міської ради від 07.12.2016; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:18:017:0055, за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, номер запису про право (в Державному реєстрі прав) 18238210 від 21.12.2016; скасувати державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5110136900:18:017:0055, за Прокуратурою Одеської області, номер запису про право (в Державному реєстрі прав) 18239305 від 21.12.2016.
На обґрунтування позовних вимог третя особа, посилається на те, що Адміністрація Держспецзв`язку є центральним органом виконавчої влади та є органом управління як для Управління Держспецзв`язку так і для Концерну РРТ; згідно з наказом від 24.06.2020 № 356 "Про передачу державного майна із закріпленням на праві оперативного управління" Адміністрація Держспецзв`язку вилучила із господарського відання Концерну РРТ і передала з балансу Одеської філії Концерну РРТ на баланс та в державну власність Управлінню Держспецзв`язку на праві оперативного управління державне майно (об`єкти), розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55; відповідно до пункту 7 наказу Управління Держспецзв`язку 13.10.2020 зареєструвало речове право щодо об`єктів, переданих та закріплених на праві оперативного управління, та отримало витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16.10.2020; із переходом права на об`єкт, Управління Держспецзв`язку в силу статті 120 Земельного кодексу України набуло право на земельну ділянку під такими об`єктами. Управління Держспецзв`язку наголошує на тому, що оспорюване рішення органом місцевого самоврядування прийняте ним з перевищенням наданих такому суб`єкту законом повноважень; вказує на те, що його вимога спрямована саме на предмет спору між позивачем та відповідачами, а тому така вимога може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
2.5. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 18.11.2021 у задоволенні позовних вимог Концерну РРТ відмовлено у повному обсязі. У задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Управління Держспецзв`язку відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності матеріалами справи наявності у Концерну РРТ документів на підтвердження права землекористування у розумінні вимог земельного законодавства, що, за висновком суду, унеможливлює вирішення питання чи знаходиться земельна ділянка, надана у постійне користування Прокуратурі Одеської області за оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування в межах земельної ділянки, наданої приймально-передавальному радіоцентру згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110. При цьому, господарський суд відхилив посилання Концерну РРТ на протокол Одеської обласної державної адміністрації від 19.10.2004 № 2 щодо необхідності прийняття Одеською міською радою рішення про закріплення за Одеським обласним радіотелевізійним передавальним центром земельної ділянки, площею 8 га для будівництва нової телевізійної вежі за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55, оскільки вказаний протокол не є належним доказом виділення вказаної земельної ділянки у розумінні статей 122, 123, 125, 126 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент складання такого протоколу). Тим більше, Одеської міською радою відповідне рішення так і не було прийняте.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що ні позивачем, ні в подальшому третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору не надано суду та експертній установі під час проведення призначеної судом експертизи на виконання обов`язкових вказівок Верховного Суду у постанові від 22.01.2020, витребуваних документів, зокрема, землевпорядних документів щодо відведення земельної ділянки площею 26,2 га у 1944 році, у зв`язку з чим у суду немає відомостей про межі, місце розташування, простір і склад землекористувань, а також їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підставу, умови землекористування та інші істотні відомості, що мають міститися в постанові про затвердження проєкту землеустрою, внаслідок чого суд не може пересвідчитися, що саме спірна земельна ділянка (або її частина) площею 3,4605 га, кадастровий номер 5110136900:18:017:0055, взагалі коли-небудь перебувала у користуванні позивача та третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору та, що оскаржуваним рішенням Одеської міської ради, відповідно, порушуються права землекористування зазначених осіб, що, у свою чергу, виключає можливість задоволення їх позовів.
Разом із тим місцевий господарський суд зазначив, що, враховуючи відсутність доказів, що земельна ділянка, надана у постійне користування Прокуратурі Одеської області згідно з оспорюваним рішенням ради, розташована в межах земельної ділянки, наданої Концерну РРТ згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110, то є недоведеним факт знаходження об`єктів нерухомості державної власності саме на тій частині земельної ділянки, яка надана у постійне користування Прокуратурі Одеської області згідно з оспорюваним рішенням ради.
Господарський суд також, зважаючи на положення статей 12, 122 Земельного кодексу України, підпункт "а" пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", беручи до уваги те, що земельна ділянка, кадастровий номер 5110136900:18:017:0055, розташована за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога 55, знаходиться у межах м. Одеси та враховуючи недоведеність факту знаходження на ній державного нерухомого майна, дійшов висновку про правомірність розпорядження спірною земельною ділянкою Одеською міською радою як земельною ділянкою комунальної власності. До того ж, як зазначив суд, приналежність спірної земельної ділянки саме до земель комунальної власності підтверджується матеріалами справи, а саме довідкою зі звіту про наявність земель (форма 6-зем) від 07.11.2016, висновком Управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області від 07.11.2016 № 19-1505-0.11-5494/2-16 за проєктом землеустрою від 17.11.2016 щодо відведення даної земельної ділянки у постійне користування Прокуратурі Одеської області. Водночас ДП "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" не заперечувало того факту, що вказана земельна ділянка знаходиться у комунальній власності, підтвердженням чого є протокол Одеської обласної державної адміністрації від 19.10.2004 № 2, яким вирішено, що Одеській міській раді необхідно прийняти рішення про закріплення за позивачем земельної ділянки площею 8 га для будівництва нової телевізійної вежі на Люстдорфській дорозі, 55, у м. Одесі; також підтвердженням вказаних обставин є неодноразове звернення ДП "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" до Одеської міської ради для оформлення прав на земельну ділянку.
Разом з тим місцевий господарський суд зауважив, що наміри державного підприємства щодо оформлення прав та використання земельної ділянки для цілей, передбачених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 за № 1110 - будівництво нової телевізійної вежі, взагалі не можуть бути реалізовані, оскільки в інакшому випадку це призведе до порушень вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та суперечитиме містобудівній документації м. Одеси.
2.6. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 18.11.2021 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Концерну РРТ та позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Управління Держспецзв`язку задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення від 07.12.2016; скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:18:017:0055, за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, здійснену Юридичним департаментом Одеської міської ради, номер запису про право (в Державному реєстрі прав) 18238210 від 21.12.2016; скасовано державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5110136900:18:017:0055, за Прокуратурою Одеської області, номер запису про право (в Державному реєстрі прав) 18239305 від 21.12.2016.
Суд апеляційної інстанції, аргументуючи постанову у справі, виходив із того, що установлені фактичні обставини у цій справі свідчать про те, що: (1) право постійного користування земельною ділянкою площею 26,2 га набуте приймально-передавальним центром (його правонаступниками) на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110, яке не скасовано, і таке право користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, нею не втрачено; (2) оспорюване рішення Одеської міської ради стосується земельної ділянки, яка, як встановлено судом, фактично знаходиться в межах земельної ділянки, закріпленої рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110 за приймально-передавальним радіоцентром; (3) матеріали справи не містять доказів надання землекористувачем згоди на вилучення земельної ділянки або про припинення речових прав на неї в частині спірної земельної ділянки, відведеної Прокуратурі Одеської області за оспорюваним рішенням Одеської міської ради від 07.12.2016; (4) частина об`єктів нерухомості, що належать державі та передані Управлінню Держспецзв`язку безпосередньо розташована на спірній земельній ділянці, відведеної Прокуратурі Одеської області згідно з оспорюваним рішенням Одеської міської ради; (5) право розпорядження земельними ділянками, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій в силу положень підпункту "а" пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності 01.01.2013, належить органам державної влади. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/3536/20, як на преюдиційне.
Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, приймаючи оспорюване рішення Одеська міська рада не дотрималася вимог статті 142 Земельного кодексу України щодо порядку припинення права постійного користування землями державної власності, а тому обставини невідповідності такого рішення вимогам законодавства та порушення у зв`язку з його прийняттям прав та інтересів держави в особі Управління Держспецзв`язку та Концерну РРТ щодо спірної земельної ділянки є доведеними.
Суд також зазначив, що обставини об`єднання спірної земельної ділянки із земельною ділянкою площею 0,5000 га, кадастровий номер 5110136900:18:017:0056, в результаті чого утворилася нова земельна ділянка площею 3,9605 га, кадастровий номер 5110136900:18:017:0058, не впливають на вирішення питання захисту прав землекористувача та оцінки судом законності прийняття радою спірного рішення; задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення від 07.12.2016 та скасування спірних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які були прийняті на підставі цього рішення органу місцевого самоврядування, фактично усуне правову невизначеність та юридичний конфлікт між учасниками правовідносин щодо спірної земельної ділянки. Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що у наведеному випадку вини Прокуратури Одеської області в порушенні права землекористувача немає, а тому вона не має відповідати за позовом у цій справі.
3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них
3.1. Виконуючий обов`язки керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 18.11.2021 у справі.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому жодних обґрунтувань щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не наводить.
Скаржник вважає, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 180, 193 Земельного кодексу УРСР 1922 року, статей 12, 83, 142 Земельного Кодексу України, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та порушенням норм процесуального права, а саме статей 4, 74, 75, 77, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України; стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного суду від 12.04.2018 у справі № 910/23064/16 стосовно застосування положень Земельного кодексу УРСР 1922 року, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 стосовно того, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц стосовно застосування конкретного способу захисту цивільного права, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц стосовно способу захисту порушеного права позивача, у разі якщо його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем (віндикаційний позов).
Зокрема, скаржник зазначає, що, як свідчать матеріали справи, з урахуванням вимог Земельного кодексу УРСР від 1922 року, у позивача відсутній проєкт землеустрою щодо спірної земельної ділянки, документ, який засвідчує його право землекористування, зареєстрований відповідно до вимог законодавства; у розумінні положень Земельного кодексу УРСР від 1922 року, чинного на час прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110, вказане рішення не є правовстановлюючим документом на спірну земельну ділянку. Правильність таких висновків, на думку скаржника, узгоджується з правового позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/23064/16, який зазначив, що матеріали інвентаризації земель та матеріали кадастрової справи не можуть бути визнані судом саме в якості правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції внаслідок незастосування положень статей 180, 193 Земельного кодексу УРСР від 1922 року дійшов хибного висновку про те, що право постійного землекористування у приймально-передавального радіоцентру на земельну ділянку площею 26,2 га виникло за рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110.
Водночас, як зазначає скаржник, суд апеляційної інстанції помилково послався на рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/3536/20, як на преюдиційне, оскільки предметом позову у цій справі є інше рішення Одеської міської ради, яке стосується іншої земельної ділянки, до того ж за змістом частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
Крім того, прокурор посилається на те, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану доступ до Публічної кадастрової карти був відключений, а відсутність відповідних землевпорядних документів та відомостей про складання державного запису (земельної реєстрації) не дає можливості з`ясувати межі, місце розташування, простір і склад землекористувань, час виконання землеустрою і його підставу, умови землекористування та інші істотні відомості, через що висновки суду апеляційної інстанції про те, що саме земельна ділянка площею 3,9605 га з кадастровим номер 5110136900:18:017:0058 (або її частина) перебувала у користуванні позивача фактично ґрунтуються на припущеннях. До того ж для з`ясування таких питань необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, а тому ці питання могли бути предметом судової земельно-технічної експертизи.
Також скаржник вказує на помилковість висновку апеляційного господарського суду про недотримання органом місцевого самоврядування вимог статті 142 Земельного кодексу України, оскільки припинення права постійного користування земельною ділянкою можливо виключно тільки стосовно землекористувача, який оформив право користування земельною ділянкою відповідно до вимог законодавства, а враховуючи, що у позивача не виникло законних прав користування спірною земельною ділянкою, наведене у розумінні положень Земельного кодексу України взагалі виключало дії, направлені на припинення користування нею. Прокурор стверджує, що Одеська міська рада мала достатній обсяг повноважень щодо надання спірних земельних ділянок у користування, які належать саме до земель комунальної власності, що підтверджується матеріалами справи.
Поза тим скаржник наголошує на помилковості та неефективності обраного позивачем у наведеному випадку способу захисту порушеного на його думку права, що є самостійною підставою для відмови у позові.
3.2. Одеська міська рада також не погодилася з ухваленою судом апеляційної інстанції у цій справі постановою у зв`язку з чим звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.11.2021 залишити в силі.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та встановлення судом обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.
Так, суд апеляційної інстанції застосував положення (1) статей 180, 193, 194 Земельного кодексу УРСР 1922 року без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.04.2018 у справі № 910/23064/16; (2) статей 47, 48 Господарського процесуального кодексу України, не врахувавши, що відповідачем у справі має бути особа, права якої оскаржуються, проігнорувавши висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 05.05.2019 у справі № 554/10058/17. Суд також не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 907/227/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 щодо застосування статті 4 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо відмови у позові у зв`язку з неправильно обраним способом захисту порушеного права.