ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2023 року
м. Київ
справа №826/5790/16
адміністративне провадження № К/9901/35529/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Костюк Л.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дахмонтажрембуд" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
В квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дахмонтажрембуд" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - Інспекція, відповідач), в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 вересня 2015 року №51026552202 та №50926552202.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами (ТОВ "СПЕЦБУД" та ТОВ "Полімерна група "Інтерпласт"), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 січня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність прийнятих Інспекцією податкових повідомлень-рішень, оскільки, на думку суду, надані позивачем документи не підтверджують факту надання послуг та придбання товарів, передбачених укладеними ним із контрагентами договорами.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення адміністративного позову.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшов переконання, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування даних податкового обліку, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки та неправильне застосування цим судом норм матеріального права й порушення процесуальних норм, просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків суду попередньої інстанції та прийняття ним рішення без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій з контрагентами ТОВ "СПЕЦБУД" та ТОВ "Полімерна група "Інтерпласт", на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів.
Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Суди з`ясували, що у період з 31 липня по 20 серпня 2015 року посадовими особами Інспекції проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 28 серпня 2015 року №310/26-55-22-02/30488799, в якому, в свою чергу, зазначено про порушення позивачем, зокрема:
- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, у зв`язку із чим завищено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 2 187 710,00 грн.; занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет, в 2014 році на 872 741,00 грн., в тому числі: за 2013 рік - на 171 138,00 грн. та за 2014 рік - на 710 611,00 грн.;
- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 653 761,00 грн., в тому числі: за грудень 2013 року - на 133 190,00 грн., за квітень 2014 року - на 369 819,00 грн., за травень 2014 року - на 74 418,00 грн., за червень 2014 року - на 34 486,00 грн., за липень 2014 року - на 41 848,00 грн.
До таких висновків податковий орган прийшов, посилаючись на те, що господарські операції Товариства з ТОВ "СПЕЦБУД" та ТОВ "Полімерна група "Інтерпласт" не носили реального характеру, адже відповідно до бази даних "Податковий блок" у першого відсутня необхідна, на думку Інспекції, кількість трудових ресурсів для виконання обумовлених договорами робіт, а щодо другого не подано доказів, підтверджуючих транспортування товару та сертифікатів якості придбаної продукції.
На підставі акту перевірки відповідачем 15 вересня 2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №50926552202 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 1 090 926,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 872 741,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 218 185,00 грн.
- №051026552202, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 980 642,00 грн., з яких: за основним платежем - 653 761,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 326 881,00 грн.
Ці податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку й рішеннями Головного управління ДФС у м.Києві та ДФС України відповідно №74/10/26-15-10-08-16 від 06 січня 2016 року та №5800/6/99-99-10-01-01-25 від 17 березня 2016 року їх залишено без змін, а скарги - без задоволення.
Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
Водночас згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.