ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 807/135/16
адміністративне провадження № К/9901/39427/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року (суддя Луцович М.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року (головуючий суддя Большакова О.О., судді: Коваль Р.Й., Макарик В.Я.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Поляна" до Головного управління ДПС у Закарпатській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аква Поляна" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Свалявської ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області (яку протокольною ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року та ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року замінено правонаступниками - Мукачівською ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області та Головним управлінням ДПС у Закарпатській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2016 року №0000062200/3/2200/31859085 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 14 723,00 грн. та №0000062200/4/2200/31859085, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на 144 130,00 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків Інспекції про порушення ним положень податкового законодавства при формуванні податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентом (ТОВ "Пакко Холдінг"), оскільки такі господарські операції є реальними й економічно доцільними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів); також вказувало на помилковість позиції податкового органу про необхідність збільшення йому об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму вартості послуг з безоплатного використання приміщення, адже таке користування мало місце в рамках договору про спільну діяльність та для досягнення цілей останньої.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшли переконання, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування даних податкового обліку; крім того Інспекцією не доведено, що позивачем занижено об`єкт оподаткування податком на прибуток; відтак, на думку судів, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки, а також неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед податковий орган вказує на те, що надані контрагентом (ТОВ "Пакко Холдінг") логістичні послуги не відносяться до господарської діяльності Товариства; крім того, оскільки Товариство користувалось майном, переданим у спільну діяльність за відповідним договором, а саме - будівлями та приміщеннями, що розташовані за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, с.Поляна, вул.Духновича, 104, без укладення договорів та компенсації, то перевіркою правомірно самостійно визначено вартість послуг з безоплатного використання приміщення із врахуванням терміну користування та суми амортизаційних відрахувань, яка мала б місце при звичайних умовах ведення господарської діяльності на момент підписання договору про спільну діяльність.
Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Суди з`ясували, що у період з 30 листопада 2015 року по 18 грудня 2015 року посадовими особами Інспекції проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт №60/12-22-02/31859085 від 25 грудня 2015 року, в якому, в свою чергу, зазначено про порушення позивачем, зокрема:
- підпунктів 14.1.13, 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137 ПК України, внаслідок чого донараховано податок на прибуток у сумі 11 778,00 грн., в тому числі: за IV квартал 2012 року - 1 463,00 грн., за 2013 рік - 5 297,00 грн., за 2014 рік - 5 018,00 грн.;
- пункту 189.2 статті 189, пункту 198.5 статті 198 ПК України, у зв`язку із чим перевіркою донараховано податок на додану вартість в сумі 117 030,00 грн.
До таких висновків податковий орган прийшов, вказавши, що податок на прибуток донараховано з огляду на те, що Товариство користувалось майном, переданим у спільну діяльність (будівлями та приміщеннями, розташованими за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, с.Поляна, вул.Духновича, 104), без укладення відповідних договорів та компенсації, а тому перевіркою самостійно визначено вартість послуг з безоплатного використання приміщення з врахуванням терміну користування та суми амортизаційних відрахувань; більш того, логістичні послуги, надані позивачу ТОВ "Пакко Холдінг", не пов`язані з його господарською діяльністю і не підлягають включенню до податкового кредиту.
15 січня 2016 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000062200/3/2200/31859085, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 14 723,00 грн. (11 778,00 грн. - за основним зобов`язанням та 2 945,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та №0000062200/4/2200/31859085 про донарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 144 130,00 грн. (115 302,00 грн. - за основним зобов`язанням та 28 828,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (пункт 198.5 статті 198 ПК України).
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.