Ухвала
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 0810/5476/2012
провадження № 13-33зво23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17
розглянула заяву ОСОБА_18 про перегляд вироку Запорізького районного суду Запорізької області від 16 квітня 2015 року, вироку та ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 04 травня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року з підставивстановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 16 квітня 2015 року, зміненим ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04 травня 2016 року, ОСОБА_18 засуджено за пунктами 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК). Відповідно до ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК його звільнено від покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 358, частинами 2, 3 ст. 358 КК у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до відповідальності. На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_18 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Також вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 16 квітня 2015 року засуджено ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 . Суд апеляційної інстанції, переглядаючи зазначену кримінальну справу 04 травня 2016 року відносно ОСОБА_19, постановив свій вирок, а відносно ОСОБА_20 та ОСОБА_21 - ухвалу, якою змінив вирок місцевого суду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 залишено без зміни.
Кримінальна справа розглядалася за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року).
02 березня 2023 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі "Хрус та інші проти України", яким констатував порушення щодо ОСОБА_18 (заява № 16810/17) як процесуального, так і матеріального аспектів ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку із жорстоким поводженням працівників правоохоронних органів і непроведенням ефективного розслідування у зв`язку із цим. ЄСПЛ постановив, що держава має сплатити заявнику 15 000 (п`ятнадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_18 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд зазначених судових рішень за виключними обставинами, у якій просить скасувати ці судові рішення, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Зазначене звернення через недотримання його автором вимог ст. 462 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвалою судді Великої Палати від 25 травня 2023 року було залишено без руху та надано строк для усунення допущених недоліків.
29 червня 2023 року на адресу Великої Палати в межах визначеного строку надійшла заява ОСОБА_18 від 16 червня 2023 року, в якій він, посилаючись на констатовані рішенням ЄСПЛ у справі "Хрус та інші проти України" порушення процесуального та матеріального аспектів ст. 3 Конвенції, просить переглянути судові рішення щодо нього за виключними обставинами. Просить скасувати вищевказані судові рішення щодо нього, а справу направити на новий судовий розгляд. На думку ОСОБА_18, обґрунтування обвинувального вироку щодо нього доказами, отриманими внаслідок жорстокого поводження, було несумісним з гарантіями справедливого судового розгляду, встановленими пунктом 1 ст. 6 Конвенції.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
У своїй заяві про перегляд судових рішень національних судів заявник зазначає, що встановлене ЄСПЛ порушення його прав за ст. 3 Конвенції (на його думку, як наслідок - і порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині справедливого судового розгляду) тягне недопустимість як доказів показань, наданих ним в явках з повинною, протоколах допиту, відтворення обстановки і обставин події. Зазначене, на думку заявника, вказує на наявність підстав для скасування судових рішень щодо нього з направленням справи на новий судовий розгляд.