Постанова
Іменем України
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 357/7048/22
провадження № 61-4642св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року в складі судді: Бебешко М. М., та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.;
касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Штрондою Антоном Михайловичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року в складі судді: Бебешко М. М., додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року в складі судді: Бебешко М. М., та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до АТ "КБ "ПриватБанк" (далі - банк) про захист прав споживачів.
Позовна заява мотивована тим, що 06 грудня 2013 року між ним та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 16 207,11 доларів США строком на 366 днів під 10 % річних. На підставі пункту 3 договору строк дії депозитного договору неодноразово продовжувався. Станом на день подання позову цей договір продовжено строком до 06 грудня 2020 року.
На підставі пункту 5 договору № SAMDNWFD0070028566200, 26 грудня 2019 року на адресу АТ КБ "ПриватБанк" було направлено заяву вих. № 309/12-2019, в якій позивач повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року з 13 січня 2020 року.
Листом від 08 січня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим.
08 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою від 07 лютого 2020 року, в якій повторно повідомив про розірвання депозитного договору та просив повідомити адресу відділення АТ КБ "ПриватБанк", в якому він може одержати його депозит разом із нарахованими відсотками. Відповіді відповідача на вказане звернення позивач не отримав.
25 лютого 2020 року позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та повернення вкладу, відсотків та інших нарахувань за договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року у справі № 357/2296/20, що набрало законної сили 04 серпня 2022 року, стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року в розмірі 16 207,11 доларів США та суму нарахованих відсотків в розмірі 9 879,67 доларів США.
Станом на день подання позову у відповідача є невиконаним безспірне грошове зобов`язання перед позивачем з повернення 9 879,67 доларів США відсотків, нарахованих на вклад в доларах за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року.
Позивач, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, просив стягнути із відповідача пеню в сумі 722 401,47 грн, нараховану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" (9 879,67 доларів США х 36,56 грн. х 2).
У вересні 2022 року представник позивача подав до суду заяву про зміну предмета позову.
Заяву обґрунтовано тим, що прострочення боржника (банку) в грошових зобов`язаннях з позивачем, що виникли з договору банківського вкладу, є порушенням договірного зобов`язання, тому позивач вправі нараховувати 3% річних на суму прострочення (статті 612 та 625 ЦК України).
Враховуючи те, що банк до сих пір не повернув позивачу вклад в доларах та нараховані на нього проценти, що свідчить про свідоме триваюче порушення прав позивача на отримання своїх коштів та доходу на них у вигляді нарахованих банком процентів, ОСОБА_1 вважав за необхідне просити суд стягнути пеню згідно з частиною п`ятою статі 10 Закону України "Про захист прав споживачів" в розмір 3% щоденних, нараховану на суму прострочених процентів за вкладом в доларах США за інший період існування порушення права позивача, а саме з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року в сумі 3967068,84 грн.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь 722 596,06 грн за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року, що становить:
пеню згідно з частиною п`ятою 10 Закону України "Про захист прав споживачів", розраховану за період прострочення з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року в сумі 3 967 068,84 грн;
3% річних на суму вкладу 16 207,11 доларів США за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 273,09 доларів США;
3% річних на суму процентів по вкладу 9 879,67 доларів США за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 166,47 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 3 % річних на суму вкладу 16 207,11 доларів США за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 273,08 доларів США.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
26 грудня 2019 року позивач звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про дострокове повернення депозитного вкладу після 13 січня 2020 року та відмову від автоматичного продовження депозитного вкладу за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року. Вказана заява отримана банком і 08 січня 2020 року АТ КБ "ПриатБанк" своїм листом відмовив позивачу у поверненні грошових коштів. У частині першій статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Враховуючи встановлені обставини та зміст статті 1075 ЦК України договірні правовідносини сторін за договором банківського вкладу припинилися з 13 січня 2020 року. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта Закон України "Про захист прав споживачів" правовідносини сторін не регулює, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується. Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 і висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц, від 23 лютого 2022 року у справі № 756/14910/16-ц, від 28 квітня 2022 року у справі № 759/1383/17, від 29 червня 2022 року у справі № 201/12075/14-ц, від 17 серпня 2022 року у справі № 404/1947/19;
ОСОБА_1, з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив суд стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", обчислену за період з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року, у той час як договір банківського вкладу розірвано 13 січня 2020 року за його власною ініціативою. Оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини за договором банківського вкладу, частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спірні правовідносини, тому суд приходить до висновку про доцільність ухвалення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині;
після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 16 207,11 доларів США (тіло депозиту), помноженого на кількість днів прострочення, з 24 лютого 2022 року до 16 вересня 2022 року, до дати вказаної в прохальній частині заяви про зміну предмету позову, що становить 205 днів, помноженого на 3 (розмір процентів, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України), поділеного на 100 (визначення у процентах) та поділеного на 365 (днів у році), тобто 16 207,11 х 3 х 205 : 100 : 365 = 273,08 доларів США. Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3 % річних за порушення підлягають до часткового задоволення в частині стягнення 3% річних на суму банківського вкладу 16 207,11 доларів США за період часу з 23 лютого 2022 року до 16 вересня 2022 року, що становить 273,08 доларів США;
у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних на суму процентів по вкладу 9 879,67 доларів США за вказаний період часу необхідно відмовити. Правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17. Положення статей 3, 509, 625 ЦК України передбачають нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних на суму основного боргу (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17; постанова Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі № 916/2889/13, постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 757/37126/18);
суд не бере до уваги посилання відповідача щодо того, що належним відповідачем у даній справі має бути ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон", а не АТ КБ "ПриватБанк". 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ Фінансова компанія "Фінілон" було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору, банком розміщено відповідне повідомлення на сайті АТ КБ "Приватбанк" з встановленням строку для кредиторів (вкладників та власників банківських рахунків, договори з якими були укладені на території АР Крим) до 15 лютого 2015 року, для подання письмових заперечень щодо переведення боргу (грошових коштів кредиторів) на ТОВ ФК "Фінілон" та надані Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк". Однак, в умовах депозитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем не передбачено можливості переведення боргу на іншу особу та матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідачем АТ КБ "ПриватБанк" позивача ОСОБА_1 про заміну боржника у депозитному договорі з АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон". Також, відсутні докази наявності згоди позивача на заміну боржника. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року (справа №321/1260/19) вказано, що суди необґрунтовано констатували нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року. Разом з тим, відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року (справа №757/61918/18) міститься правовий висновок, згідно якого доводи АТ КБ "ПриватБанк" про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ "ФК "Фінілон" було укладено договір, за умовами якого товариство стало боржником за договорами банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вкладник надав згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон", а тому саме АТ КБ "ПриватБанк" є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі №729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21), від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21), від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) у подібних правовідносинах. Таким чином, Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ ФК "Фінілон" є таким, що не породив юридичних наслідків, за ним не відбулось переведення боргу перед ОСОБА_1 з АТ КБ "Приватбанк" на ТОВ ФК "Фінілон" за депозитним договором №SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року. Ця обставина встановлена постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року у справі № 357/2296/20, якою змінено рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року у справі №357/2296/20. Постановою встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" виникли договірні відносини на підставі договору банківського вкладу та відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання із повернення вкладу та сплати процентів.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року заяву представника позивача - адвоката Романченка О. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 396,97 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 396,97 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково.
Апеляційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних на суму процентів по вкладу скасовано і у цій частині ухвалено нове рішення.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 3% річних на суму процентів по вкладу за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 166,47 доларів США.
В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року залишено без змін.
Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року змінено, збільшивши судові витрати на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 з 396,97 грн до 637,50 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
встановивши, що договірні правовідносини сторін за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року припинилися з 13 січня 2020 року, на підставі поданої вкладником заяви, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені за період з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року, оскільки з моменту розірвання договору на правовідносини сторін вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюються. Доводи апеляційної скарги сторони позивача в частині цих висновків суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають відхиленню (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17);
доводи сторони відповідача щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача є необґрунтованими, оскільки договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон", є таким, що не породив юридичних наслідків, за ним не відбулось переведення боргу перед ОСОБА_1 з АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року (висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 757/61918/18);
колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині відсутності підстав для стягнення трьох відсотків річних, розрахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України, на нараховані, але не виплачені відсотки по вкладу. Статями 1058-1061 ЦК України передбачено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а не витребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року, мотивувальна частина якого викладена в редакції постанови Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року, встановлено, що заборгованість АТ КБ "ПриватБанк" перед ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року за відсотками складає 9 879,67 доларів США. Нараховані проценти за вкладом станом на 16 вересня 2022 року позивачеві не сплачені. Зважаючи, що нараховані проценти на вклад є частиною грошового зобов`язання банку, що підлягає виплаті на вимогу вкладника разом із вкладом або в іншій обумовлений договором вкладу спосіб, - їх не виплата дає підстави кредитору для нарахування трьох відсотків річних, що передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, за весь час прострочення. Тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування трьох відсотків річних на заборгованість по процентам по вкладу є помилковим, рішення суду першої інстанції в цій частині як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 3% річних на суму процентів по вкладу за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 166,47 доларів США. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 травня 2019 року у справі № 916/2889/13, у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 757/37126/18, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17, на які посилається суд першої інстанції в своєму рішенні, не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки обставини у цих справах є різними. У жодних із наведених постанов відсутній висновок про неможливість нарахування 3 % річних на прострочені банком проценти за вкладом;
вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із положень пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, і пропорційно до задоволених позовних вимог визначив суму, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність і обґрунтованість судових витрат позивача на професійну правничу допомогу. Зважаючи на те, що вимоги позивача в частині стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості по процентам по вкладу підлягають задоволенню, відповідно підлягає збільшенню сума витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 396,97 грн до 637,50 грн (вимоги позивача задоволені на 4,5 % від заявлених позовних вимог).
Додатковою постановою Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., стягнуто з банку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу 450 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 на 4,5 % від заявлених ним вимог, апеляційний суд вважає, що із доведених позивачем витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню 450 грн - пропорційно до задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
31 березня 2023 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний Суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, в якій просив:
скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 26 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" пені за частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" на прострочені проценти, та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 пеню в сумі 722 401,47 грн відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року за період з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року;
в іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 26 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц зазначено, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. Як і у справі № 357/7048/22, так і у справі, що переглянула Велика Палата Верховного Суду 25 січня 2022 року, споживча пеня нарахована після розірвання договору вкладу (у справі № 357/7048/22 за період з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року, тобто після подання заяви до банку про розірвання договору вкладу (08 січня 2020 року). Схожих за змістом висновків зробив Верховний Суд у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 757/61769/19-ц. Таким чином з 25 січня 2022 року нарахування пені за частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" на прострочені банком до сплати проценти за вкладом можливо після подання вкладником заяви до банку про розірвання договору вкладу;
позивач просив нарахувати пеню за частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" саме на прострочені проценти за вкладом, як те роз`яснено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року;
орієнтовний розрахунок суми судових витрат позивача у Верховному Суді становить 10 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу. Докази на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають сплаті позивачем, будуть надані протягом п`яти днів у випадку ухвалення рішення на користь позивача.
06 квітня 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником Штрондою А. М., на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, в якій просило:
скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог;
судові витрати стягнути із позивача.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не надали належної оцінки доказам, наявним у справі, які свідчать про відсутність зобов`язання у банку перед позивачем та неналежність відповідача у даній справі за депозитним договором № №8АМПРПУР00070028566200 від 06 грудня 2013 року;
закон не регламентує чіткої та однозначної форми, у якій надається згода кредитора на переведення боргу. Не заборонено висловлювати згоду усно або шляхом вчинення конклюдентних дій (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір). Відтак, щодо способу виявлення та вираження волевиявлення кредитором - закон не встановлює жорстких рамок, обмежуючи його обов`язковою письмовою формою. Матеріали справи містять докази розміщення банком відповідного повідомлення на сайті банку з встановленням строку для кредиторів (вкладників та власників банківських рахунків, договори з якими були укладені на території АР Крим) до 15 лютого 2015 року для подання письмових заперечень (незгоди) щодо переведення боргу (грошових коштів кредиторів) на ТОВ "ФК "Фінілон". Докази на підтвердження факту надання згоди ОСОБА_1 у вигляді "мовчазної згоди" наявні у матеріалах справи та доводять правомірність дій банку, а тому в межах розгляду даної справи суду необхідно встановити факт порушення невизнання чи оспорення прав і інтересів позивача саме вказаним ним у позові відповідачем, який, як вважає банк, є неналежним;
письмова форма правочину (договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року) була дотримана сторонами. Згода кредиторів (позивача), на переведення боргу на іншу юридичну особу була отримана у спосіб, який не заборонений чинним законодавством. Банк не є належним відповідачем у справі. ТОВ "ФК "Фінілон" є новим боржником та особою яка повинна виконувати зобов`язання за відповідним договором якій є предметом спору;
відсутність згоди кредитора на, переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведенняʼ боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу;
відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Позивачем до заяви про ухвалення додаткового рішення не надано жодного документу який би підтверджував сплату коштів адвокату в розмірі 15 000 грн. Тому відсутні підстави для стягнення з банку витрат правничої допомоги на користь позивача в повному обсязі.
Аналіз касаційних скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині задоволених позовних вимог про стягнення 3% річних та відмови у стягненні пені. У іншій частині позовних вимог не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк"; у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання судового рішення відмовлено.
31 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 квітня 2023 року про відкриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц; від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17; від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17; від 08 червня 2022 року у справі № 757/61769/19-ц.
В ухвалі Верховного Суду від 11 квітня 2023 року про відкриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20; від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19; від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18; від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18; від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17; від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16; від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20; від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/21570/17; від 14 листопада 2018 року у справі № 921/2/18; від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18; від 10 жовтня 2019 року у справі № 909/116/19; від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19; від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 06 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 16 207,11 доларів США, строком на 366 днів, під 10 % річних.
У пункті 3 договору передбачено, що він неодноразово продовжується за умови відсутності заяви вкладника про бажання забрати кошти. Матеріали справи не містять доказів розірвання цього договору. У пункті 5 договору його сторони дійшли згоди, що у вкладника та у банку є право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два дні до дати розірвання договору.
На підтвердження розміщення депозиту в розмірі 16 207,11 доларів США у АТ КБ "ПриватБанк" свідчить наявна в матеріалах справи квитанція.
26 грудня 2019 року на адресу АТ КБ "ПриватБанк" позивач направив заяву вих. № 309/12-2009 від 26 грудня 2019 року, в якій він повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року з 13 січня 2020 року.
Листом від 8 січня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим.
08 лютого 2020 року до АТ КБ "ПриватБанк" Якубчак Е. В. звернувся із заявою від 07 лютого 2020 року, в якій повторно повідомив про розірвання депозитних договорів та просив повідомити адресу відділення АТ КБ "ПриватБанк", в якому він може одержати його депозити разом із нарахованими відсотками.
17 листопада 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон" укладено договір переведення боргу за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, які укладені структурними підрозділами, що здійснювали діяльність на території АР Крим.
18 листопада 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон" укладено додаткову угоду до договору про переведення боргу за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, які укладені структурними підрозділами, що здійснювали діяльність на території АР Крим.
Згідно витягу з електронного додатку (реєстру кредиторів до договору переводу боргу від 17 листопада 2014 року) депозитний договір з ОСОБА_1 включно до даного реєстру.
Згідно довідки АТ КБ "ПриватБанк" від 29 травня 2020 року, останній підтверджує факт виконання банком в повному обсязі зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон" грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору, сума коштів, зазначена у витягу з електронного додатку включає нараховані відсотки по вкладу на дату переведення боргу.
Рішенням Білоцерківський міськрайонний суд Київської області від 26 січня 2022 року у справі № 357/2296/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа - ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон", про захист прав споживачів та повернення депозитних вкладів, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року в розмірі 16 207,11 доларів США та суму нарахованих відсотків в розмірі 9 879,67 доларів США, загалом 26 086,78 доларів США. У задоволенні інших позивних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року змінено, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Позиція Верховного Суду
Щодо договору переведення боргу
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.