ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 липня 2023 року
м. Київ
справа № 359/1730/21
провадження № 61-7584св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Баховський Михайло Михайлович, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Борець Є. О., та постанову Київського апеляційного суду від 6 липня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про вселення до житлового будинку, усунення перешкод у користуванні майном та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказував, що він з 1964 року проживає в будинку
АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належав на праві власності ОСОБА_3 (мати позивача), яка 12 листопада 2007 року подарувала його ОСОБА_4 (брат позивача).
Вказував, що ОСОБА_2 є падчеркою ОСОБА_4, який за життя відчужив вказаний будинок відповідачу на підставі договору купівлі-продажу.
На час укладення договору купівлі-продажу позивач проживав і був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1, проте ОСОБА_2 фактично виселила його з будинку та обмежила його право на житло.
Позивач вважав, що вказаними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, розмір якого він оцінює у 5 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 23 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Вселено ОСОБА_1 в житловий будинок АДРЕСА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 вказаним об`єктом нерухомого майна та передати позивачу ключі від вхідних дверей до житлового будинку АДРЕСА_1 .
Відмовлено у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як член сім`ї колишнього власника житла набув право користування домоволодінням на АДРЕСА_1 і вказане право не припинено у встановленому законом порядку. Місцевий суд врахував відсутність у позивача іншого житла, крім вказаного будинку, та зазначив, що позбавлення позивача можливості користуватись цим об`єктом нерухомого майна призвело до свавільного порушення права на повагу до його житла, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Постановою Київського апеляційного суду від 6 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Вітківською Ю. М, залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з вказаних підстав, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2020 року представник ОСОБА_5 - адвокат Баховський М. М., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада
2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 6 липня 2022 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована неврахування судами попередніх інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 7 грудня 2020 року
у справі № 753/15947/18 (провадження № 61-22769св19), про те, що право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом із ним і ведуть із ним спільне господарство. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Вказує, що відсутність у ОСОБА_1 іншого житла не може бути тягарем для власника спірного будинку та обмеженням її прав на користування і розпорядженням своїм майном. Такі висновки, які не враховані судами попередніх інстанцій у цій справі, викладені Верховним Судом України
у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року
у справі № 477/455/17 (провадження № 14-64цс20).
На думку заявника, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18), згідно з яким припинення права користування житлом колишнім власником тягне за собою втрату членами його сім`ї права користуватися житлом, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів. Право користуватися житлом для членів сім`ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло. Такого ж висновку дійшов Верховний
Суд у постановах від 2 жовтня 2019 року у справі № 644/6646/14-ц
(провадження № 61-4811св18) та від 25 лютого 2021 року
у справі № 761/26620/16-ц (провадження № 61-8432св20).
Заявник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій того, що на час переходу права власності на житловий будинок до ОСОБА_6 позивач у вказаному будинку не проживав і заявив про намір вселитися до вказаного житла після смерті попереднього власника ОСОБА_7, який є його братом.
Крім того, вказує, що позивач має у власності земельну ділянку, на якій знаходиться незареєстрований двоповерховий житловий будинок, в якому позивач періодично проживає протягом 10 років.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року
у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), у постановах
Верховного Суду від 7 грудня 2020 року у справі № 753/15947/18 (провадження № 61-22769св19), від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13 (провадження № 61-20713св18), від 2 жовтня 2019 року у справі № 644/6646/14-ц (провадження № 61-4811св18), від 25 лютого 2021 року у справі № 761/26620/16 (провадження № 61-8432св20), у постанові Верховного Суду України
від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання у житловому будинку АДРЕСА_1 . Власником вказаного будинку
до 12 листопада 2007 року була ОСОБА_3, яка є матір`ю позивача.
12 листопада 2007 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 договір дарування домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мургою С. Г. за № 7023, за умовами якого ОСОБА_4 набув у власність домоволодіння
на АДРЕСА_1 .
7 червня 2017 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В. за № 473, за умовами його право власності на вказане домоволодіння перейшло до ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов таких висновків.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
До способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3 та 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Звертаючись із цим позовом до суду, позивач зазначав, що не втратив право користування спірним житлом як колишній член сім`ї власника житла, з реєстрації місця проживання у цьому будинку не знятий, продовжує вважати спірний будинок своїм житлом, на користування яким має право, однак ОСОБА_2 чинить перешкоди у здійсненні позивачем цього права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).