Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 759/24227/19
провадження № 61-16506св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна казначейська служба України у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Гаращенка Д. Р., Сушко Є. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позов обґрунтований тим, що 04 лютого 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено кримінальне провадження № 12014100080000986 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
12 січня 2015 року слідчим слідчого відділу Святошинського Управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві) було складено повідомлення про підозру у кримінальному провадженні від 04 лютого 2014 року № 12014100080000986, яким повідомлено ОСОБА_1 про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190 КК України.
30 вересня 2015 року слідчим СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві складено обвинувальний акт, затверджений прокурором прокуратури Святошинського району м. Києва.
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 05 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 травня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинувачені та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.
Загалом вона перебувала під слідством та судом з 17 лютого 2015 року до 14 травня 2019 року (4 роки 2 місяці і 27 днів).
Позивачка обґрунтовує позов нормами Закону України від 01 грудня 1994 року
№ 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон) та статті 23 ЦК України.
Вказує, що внаслідок незаконного кримінального переслідування вона перебувала у стресовій ситуації, що призвело до погіршення стану її здоров`я, та завдало моральну шкоду.
З урахуванням заяви про зміну предмета позову від 02 лютого 2021 року просить стягнути з Державного бюджету України на свою користь 2 086 500,00 грн в рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди та 236 100,00 грн в рахунок відшкодування витрат за надання правової допомоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів вчинення прокуратурою Святошинського району міста Києва або її посадовими особами та Державною казначейською службою України будь-яких неправомірних дій (бездіяльності), прийняття рішень, які б призвели до порушення та обмеження її прав.
Враховуючи відсутність протиправності дій посадової або службової особи, недоведеність завданої шкоди позивачці, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Щодо понесених витрат на правову допомогу суд першої інстанції зробив висновок про те, що матеріали справи не підтверджують, що витрати на правову допомогу у розмірі 236 100,00 грн позивачка понесла саме у цій справі. Законодавством України не передбачено відшкодування витрат на правову допомогу, понесених стороною під час розгляду справи в іншому провадженні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року скасовано, ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 205 161,29 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону, враховуючи матеріали справи, зокрема докази щодо незаконного повідомлення позивачці про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного обвинувачення, перебування її під слідством та судом, що підтверджується виправдувальним вироком суду стосовно позивачки, який набрав законної сили, завдана їй моральна шкода підлягає відшкодуванню.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 20 квітня 2015 року позивачці пред`явлено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 12 січня 2015 року. Враховуючи принцип диспозитивості цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції вважав початком перебігу цього строку 17 лютого 2015 року, а останнім днем - день набрання законної сили виправдувальним вироком, який у цій справі набрав законної сили разом з постановленням ухвали Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року.
Період перебування позивачки під слідством і судом становить 34 місяці 06 днів (з 17 лютого 2015 року до 11 січня 2018 року), а не 4 роки 2 місяці 27 днів (з 17 лютого 2015 року до 14 травня 2019 року), як помилково зазначала позивачка в позовній заяві та апеляційній скарзі, неправомірно враховуючи строк розгляду справи судом касаційної інстанції.
Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Враховуючи, що законодавством не встановлений чіткий розмір відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відшкодування з відповідача на користь позивачки моральної шкоди за незаконне порушення кримінальної справи стосовно неї, пред`явлення підозри, обвинувачення, тривалий розгляд кримінальної справи з 17 лютого 2015 року до 11 січня 2018 року, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, зокрема: за 34 місяці 06 днів по 6 000,00 грн (мінімальний розмір заробітної плати станом на 01 січня 2021 року), що разом становить 205 161,29 грн (34 х 6 000,00 + 6 000,00 : 31 х 6 ).
Визначаючи розмір моральної шкоди, позивачка помилково виходила із мінімального розміру заробітної плати 4 173,00 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки 236 100,00 грн в рахунок відшкодування витрат за надання правової допомоги суд першої інстанції надав неправильну правову оцінку доказам у справі та помилково відмовив у позові в цій частині, вказавши, що зазначена позовна вимога необґрунтована належними доказами, зі змісту наданих позивачкою документів не вбачається, що витрати на правову допомогу у розмірі 236 100,00 грн позивачка понесла саме у цій справі, а законодавством України не передбачено можливість відшкодування витрат на правову допомогу, понесених стороною під час розгляду справи в іншому провадженні.
Водночас право вимоги щодо судових витрат ОСОБА_1 не належить, оскільки за правочином воно перейшло до Адвокатського об`єднання "Аксіо" (далі - АО "Аксіо").
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 поштовим зв`язком направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, у якій просить змінити оскаржуване судове рішення та стягнути з Державного бюджету України на свою користь 2 086 500,00 грн у відшкодування моральної шкоди та 236 100,00 грн у відшкодування витрат за надання правової допомоги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що правильно встановивши наявність у позивачки права на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону,суд апеляційної інстанції помилково стягнув мінімальний гарантований законом розмір у відшкодування моральної шкоди, а саме 205 161,29 грн. Суд апеляційної інстанції не врахував характер і обсяг страждань (фізичний біль, душевні і психічні страждання), яких зазнала позивачка, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року у справі № 759/710/15-ц відмовлено у задоволенні клопотання слідчого, погодженого прокурором, про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу, оскільки слідчий суддя встановив, що ОСОБА_1 не було вручено повідомлення про підозру, тобто вона не набула процесуального статусу підозрюваного. Водночас, незважаючи на це, ОСОБА_1 перебувала в розшуку, іншою ухвалою слідчого судді надано дозвіл на її затримання.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що всупереч презумпції невинуватості, саме сторона захисту надала докази невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, відомості про які було внесено до ЄРДР за № 12014100080000986. Також не враховано вжиття ОСОБА_1 додаткових зусиль для організації життя після кримінального переслідування.
Всупереч статті 13 Закону, підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України та правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, суд апеляційної інстанції визначив розмір моральної шкоди без урахування всіх обставин справи.
Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачці судових витрат, понесених у цій справі, суперечить частині першій статті 2, пунктам 4, 5 частини першої статті 3 Закону, відповідно до яких у випадку постановлення виправдувального вироку суду, громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені ним у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. З огляду на це суд апеляційної інстанції помилково послався на постанову Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 529/1007/16-ц, оскільки вона не стосується правовідносин щодо відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні після ухвалення виправдувального вироку суду.
Висновок суду апеляційної інстанції, що право вимоги щодо судових витрат ОСОБА_1 не належить, оскільки воно (право) перейшло до АО "Аксіо", є необґрунтованим. Від Максименко К. М. до АО "Аксіо"перейшло право вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати нею гонорару за правничу допомогу, надану їй адвокатом Максименко К. М., а не право вимоги відшкодувати судові витрати. Гонорар за правничу допомогу нею сплачено на користь АО "Аксіо", що підтверджується квитанціями.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає: суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц, а також суд не дослідив докази.
Аргументи інших учасників справи
Відповідач не подавав відзив на касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 лютого 2014 року до ЄРДР внесено відомості № 12014100080000986 про кримінальне правопорушення за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190 КК України.
12 січня 2015 року старший слідчий СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві повідомив ОСОБА_1 про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190 КК України, яке вона отримала 20 квітня 2015 року (а. с. 9-12, т. 1).
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року задоволено клопотання слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві Голуба О. В. та надано дозвіл на затримання підозрюваної ОСОБА_1 з метою її приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а. с. 58-59, т. 1).
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року відмовлено в задоволенні клопотання про застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а. с. 60-62, т. 1).
30 вересня 2015 року слідчим СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві Голуб О. В. складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 04 лютого 2014 року № 12014100080000986 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частинами третьої, четвертою статті 190 КК України (а. с. 13-18, т. 1).
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 05 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 травня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 190, частиною четвертою статті 190 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення (а. с. 19-47, т. 1).
Відповідно до копії виписки з історії хвороби № 5894/17 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 госпіталізована до Державної установи Міністерства охорони здоров`я України "Інститут серця МОЗ України", дата виписки - 13 жовтня 2017 року з діагнозом: атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба: ІІ стадія, 3 ступінь, ризик 3 (високий), кризовий перебіг (гіпертонічні кризи від 08 жовтня 2017 року, 11 жовтня 2017 року); екстрасистолічна аритмія; дисліпідемія; церебральний судинний криз в судинах вертибрально-базилярного басейну (11 жовтня 2017 року); змішана енцефалопатія ІІ-ІІІ ступеня (а. с. 63, т. 1).
31 липня 2013 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги № 9 (а. с. 72-75, т. 1).
Встановлено, що у договорі не зазначено, в якій справі ОСОБА_1 надається оплатна правова допомога.
31 липня 2014 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги № 9, якою продовжено строк дії договору про надання правової допомоги від 31 липня 2014 року № 9 на строк до 31 липня 2015 року, інші умови договору про надання правової допомоги від 31 липня 2014 року № 9 не змінено (а. с. 76, т. 1).
20 квітня 2015 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги № 9, згідно з пунктом 1 якої адвокат зобов`язується здійснювати захист клієнта ОСОБА_1 як підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні № 12014100080000986 від 04 лютого 2014 року. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 2 клієнт зобов`язується сплачувати адвокату гонорар за надання правової допомоги, вказаної в пункті 1 цієї додаткової угоди, у розмірі 5 000,00 грн на місяць (а. с. 77, т. 1).
31 липня 2015 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання правової допомоги № 9, відповідно до пункту 1 якої продовжено строк дії договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9 до 31 липня 2016 року (а. с. 78, т. 1).
31 липня 2016 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 4 до договору про надання правової допомоги № 9, відповідно до пункту 1 якої продовжено строк дії договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9 до 31 липня 2019 року (а. с. 79, т. 1).
14 травня 2019 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було складено та підписано акт передачі-приймання наданої правової допомоги на виконання договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв правову допомогу у вигляді здійснення захисту клієнта як підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні від 04 лютого 2014 року № 12014100080000986, загальна тривалість надання правової допомоги - 49 місяців, загальна вартість наданої правової допомоги 245 000,00 грн, з яких заборгованість клієнта перед адвокатом - 236 100,00 грн (а. с. 80, т. 1).
31 жовтня 2019 року між адвокатом Максименко К. М. (первісний кредитор), ОСОБА_1 (боржник), та АО "Аксіо" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимагати від клієнта сплатити за надану правову допомогу відповідно до договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9 у розмірі 236 100,00 грн за період з 20 квітня 2015 року до 20 квітня 2019 року (а. с. 81, 82-83, т. 1).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо відшкодування моральної шкоди
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.