Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
місто Київ
справа № 335/12292/19
провадження № 61-10042св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - прокурор - заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, державний реєстратор Комунального підприємства "Центр надання послуг" Балабинської селищної ради Гопка Юрій Володимирович, ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко Вікторія Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Запорізької міської ради у листопаді 2019 року звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Центр надання послуг" Балабинської селищної ради Гопки Ю. В. (далі - державний реєстратор) від 13 жовтня 2017 року № 37560822 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 17 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В. М. (далі - приватний нотаріус), зареєстрований за № 4074;
- визнати відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме спірну квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1378079023101, загальною площею 30, 89 кв. м, житловою площею 14, 65 кв. м, та передати її територіальній громаді м. Запоріжжя.
Прокурор обґрунтовував позов тим, що квартира АДРЕСА_1 і належала на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 08 квітня 1996 року № 355, виданим Орджонікідзевською районною адміністрацією Запорізької міської ради народних депутатів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_4 . Після їх смерті спадкові справи не заводилися.
17 жовтня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусомСадовніченко В. М., ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_1 і на користь ОСОБА_2 .
Прокурор зазначав, що Запорізька місцева прокуратура № 3 проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019081050000093, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 02 травня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за заявою Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради про незаконне оформлення права власності на спірну квартиру.
Під час досудового розслідування встановлено, що державний реєстратор Гопка Ю. В. 13 жовтня 2017 року вніс запис № 22814879 про право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру на підставі свідоцтва про право власності від 08 квітня 1996 року № 335, виданого Орджонікідзевською районною адміністрацією Запорізької міської ради народних депутатів та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 жовтня 2017 року № 37560822. Водночас ОСОБА_1 надав державному реєстратору Гопці Ю. В. підроблене свідоцтво про право власності на спірну квартиру та незаконно зареєстрував право власності на неї.
Договір купівлі-продажу квартири від 17 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, є недійсним, оскільки укладений особою, яка не була власником спірної квартири та не могла її відчужувати.
Прокурор звертав увагу на те, що оскільки після смерті ОСОБА_4 і ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до якої увійшла спірна квартира, спадкоємці у визначений законом строк до нотаріальної контори для прийняття спадщини не звернулися, спадкоємців за заповітом і за законом немає, тому квартира є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
Тож територіальна громада м. Запоріжжя з часу відкриття спадщини набула речові права на нерухоме майно, яке вибуло з володіння поза її волею на підставі недійсного договору купівлі-продажу.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 12 листопада 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні позову.
Суд першої інстанції керувався тим, що ефективним (правомірним) способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є пред`явлення віндикаційного позову. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.
Суд першої інстанції врахував, що прокурор не сформулював вимогу про визнання недійсним свідоцтва, виданого на ім`я ОСОБА_1, на підставі якого за ним зареєстровано право власності на спірну квартиру. Також суд врахував, що до переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_2 відбулися три реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором, наслідком яких є офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття права власності на квартиру у встановленому законом порядку спочатку ОСОБА_1, після якого право власності за договором купівлі-продажу перейшло до ОСОБА_2 . Відтак, на переконання суду першої інстанції, задоволення позову і витребування спірної квартири у ОСОБА_2 як добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Додатковим рішенням від 25 листопада 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя стягнув із Запорізької міської ради на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 30 312, 00 грн.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 12 травня 2021 року Запорізький апеляційний суд скасував рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року, ухвалив нове рішення про задоволення позову.
Суд визнав незаконним та скасував рішення державного реєстратора Гопки Ю. В. від 13 жовтня 2017 року № 37560822 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо квартири АДРЕСА_1 і.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 17 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Визнав відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а саме об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1378079023101, загальною площею 30, 89 кв. м, житловою площею 14, 65 кв. м, та передав її територіальній громаді м. Запоріжжя.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що державний реєстратор здійснив реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 квітня 1994 року № 355, яке Орджонікідзевська районна адміністрація Запорізької міської ради народних депутатів не видавала відповідачу. На час укладення договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року квартира не належала ОСОБА_1, тому не могла бути ним відчужена на користь ОСОБА_2, відтак зазначений договір є недійсним.
На час звернення прокурора до суду з позовом спірне нерухоме майно не перебувало у володінні Запорізької міської ради. Існував лише законний інтерес територіальної громади м. Запоріжжя відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка регулює правовідносини щодо набуття і припинення права власності після смерті особи за відсутності спадкоємців. Ці законні очікування полягали у праві територіальної громади в особі Запорізької міської ради набути право власності на спадщину шляхом визнання її відумерлою в судовому порядку.
Апеляційний суд зробив висновок, що оскільки у померлої ОСОБА_4 немає спадкоємців, спадщина, котра складається зі спірної квартири, підлягає визнанню відумерлою та переданню територіальній громаді в особі Запорізької міської ради.
Також суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_2 не надала до суду доказів про те, що спірна квартира є її єдиним та постійним місцем проживання. ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
З наведених підстав та враховуючи значну потребу в забезпеченні житлом найменш соціально захищених категорій населення територіальної громади м. Запоріжжя, суд апеляційної інстанції виснував, що передання спірного майна на користь територіальної громади є пропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та не покладає на ОСОБА_2 надмірний індивідуальний тягар, спричинений відсутністю житла для проживання.
Також апеляційний суд наголосив, що ОСОБА_2 не позбавлена можливості відновити свої права шляхом пред`явлення майнових вимог до продавця спірної квартири щодо повернення їй сплачених грошових коштів відповідно до статті 661 ЦК України.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 у червні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що прокурор не мав правових підстав для представництва інтересів Запорізької міської ради, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/15.
ОСОБА_2 зазначала, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого
статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин до їх учасників не застосовується зобов`язально-правовий спосіб захисту прав та інтересів. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом пред`явлення і задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до вирішення спору статті 215, 216 ЦК України та не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), про те, що коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші вимоги є неефективною (такою, що не відповідає праву).
Також апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), про те, що у разі якщо об`єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо вони відчужені добросовісному набувачу, який набув право власності на нього (стаття 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини третьої статті 1212, частина друга статті 1213 ЦК України).
Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 609/1231/19 (провадження № 61-13902св20) та від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц (провадження № 61-39511св18), відповідно до яких спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття. Відсутність реєстрації права власності на спадкове нерухоме майно зумовлює обмеження тільки у праві розпорядження ним. За аналогією закону у територіальної громади право власності на відумерлу спадщину виникає лише з моменту набрання законної сили судовим рішенням про це. Суд апеляційної інстанції не визначився із моментом виникнення у позивача права власності на майно.
Також заявниця у касаційній скарзі посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16(провадження № 12-97гс18), згідно з якими у разі визнання недійсним договору, що став підставою для ухвалення рішення про державну реєстрацію прав, потрібно одночасно пред`явити вимогу позову про скасування цього рішення про державну реєстрацію прав; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) та постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 357/2418/15-ц
(провадження № 61-1959св18), відповідно до яких ефективним
(тут - правомірним) способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав, а скасування запису про державну реєстрацію права.
ОСОБА_2 посилалася на те, що вона є добросовісним набувачем, тому квартира не може бути витребувана у неї, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), про те, що факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правові наслідки для добросовісного набувача; у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16 (провадження № 61-19921св18), відповідно до яких не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади.
Заявниця зазначала, що у цій справі майнові втрати покладено на неї, проте вона не вчинила правопорушень; не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та її правом на житло. Вона не знала та не могла знати, що законність набуття нею права власності на квартиру буде піддаватися сумніву. Суд апеляційної інстанції не дав оцінки її доводам про бездіяльності влади щодо процедур, призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Також позивач не спростував презумпцію права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру.
Висновок апеляційного суду про наявність у ОСОБА_2 іншого житла є невмотивованим. Суд не врахував, що внаслідок здійсненого у спірній квартирі ремонту її вартість збільшилася майже у чотири рази. Також суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 661 ЦК України.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 додатково обґрунтовувала тим, що державний реєстратор Гопка Ю. В. та ОСОБА_1 не були належно повідомлені про час та місце розгляду справи судами. Суд апеляційної інстанції, діючи у складі колегії, безпідставно відхилив заявлений суду відвід.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури у серпні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
У відзиві на касаційну скаргу прокурор зазначив, що інформація про наявність підстав для звернення до суду є відомою Запорізькій міській раді ще з квітня 2019 року, проте представники уповноваженого органу не здійснили достатніх заходів, спрямованих на захист законних інтересів територіальної громади. Суди перевірили наявність підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором.
На час ухвалення судових рішень у справі вимоги про скасування рішення державного реєстратора були належним способом захисту порушеного права.
Свідоцтво про право власності на майно не породжує виникнення, зміну або припинення прав, а лише фіксує факт наявності у суб`єкта цього права, тому позивач оспорював підставу його видачі, а не саме свідоцтво.
Звернення прокурора до суду з позовом спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності та у поверненні територіальній громаді комунального нерухомого майна, що вибуло з її володіння на підставі підроблених документів.
ОСОБА_2 не позбавлена можливості відновити свої права шляхом пред`явлення позову з майновими вимогами до ОСОБА_1 у порядку статті 661 ЦК України.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 28 липня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, витребував справу, задовольнив клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії оскаржуваної постанови та зупинив її дію до закінчення касаційного розгляду справи.
Ухвалою від 14 лютого 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою від 08 березня 2023 року Верховний Суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою від 27 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 12 березня 1996 року до Відділу приватизації Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради народних депутатів надійшла заява ОСОБА_4 про оформлення у приватну (спільну сумісну) власність квартири, яку заявниця займає разом із членами сім`ї на умовах найму. До заяви додано довідку про склад сім`ї та займані приміщення, в якій зазначені заявниця та ОСОБА_3 .
Розпорядженням від 08 квітня 1996 року № 355 Орджонікідзевська районна адміністрація Запорізької міської ради народних депутатів задовольнила заяву наймача, зобов`язала Відділ приватизації оформити свідоцтво про власність на спірну квартиру на двох осіб, які зазначені в заяві, а саме на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 08 квітня 1996 року № 355, виданим Орджонікідзевською районною адміністрацією Запорізької міської ради народних депутатів, квартира АДРЕСА_1, загальною площею 30, 89 кв. м, належала на праві власності ОСОБА_4, ОСОБА_3 . Квартира приватизована відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
У цій квартирі були зареєстровані ОСОБА_4 з 23 червня 2005 року та ОСОБА_3 з 29 вересня 1982 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4
17 жовтня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Садовніченко В. М., ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2
Запорізька місцева прокуратура № 3 проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019081050000093, внесеному до ЄРДР 02 травня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, за заявою Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради про незаконне оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
В межах досудового розслідування встановлено, що запис від 13 жовтня 2017 року № 22814879 про право власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, внесено державним реєстратором Гопкою Ю. В. на підставі його ж рішення від 13 жовтня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37560822 та свідоцтва про право власності від 08 квітня 1996 року № 335, виданого на підставі розпорядження Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради народних депутатів від 08 квітня 1996 року № 355.
В матеріалах інвентаризаційної справи на спірну квартиру є свідоцтво про право власності від 08 квітня 1996 року № 335, видане Орджонікідзевською районною адміністрацією Запорізької міської ради народних депутатів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Будь-яких інших правовстановлюючих документів на цю квартиру в матеріалах інвентаризаційної справи немає.
Також у матеріалах справи немає розпорядження Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради народних депутатів від 08 квітня 1996 року № 335, яким Відділ приватизації зобов`язано оформити на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що прокурор не мав повноважень на звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У частинах першій, третій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Наведеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає змогу зробити висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Отже прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок про те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Отже, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, прокурор обґрунтовував неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів держави Запорізькою міською радою як уповноваженим органом, яка знала про порушення інтересів держави ще з квітня 2019 року, проте не вжила жодних самостійних заходів представницького характеру з метою захисту прав держави на спірне нерухоме майно.
Отже, прокурор навів підставу для представництва інтересів держави, а саме факт незаконного вибуття спірної квартири у володіння інших осіб після смерті її законних власників за відсутності у них спадкоємців, що порушило права територіальної громади на визнання спадщини відумерлою, та зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.
30 жовтня 2019 року прокурор повідомив Запорізьку міську раду про намір звертатися до суду.
Поданий прокурором позов Запорізька міська рада підтримала, самостійно з позовом до суду не звернулася, наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором в суді не оскаржувала, заперечень проти цього не висловлювала.
Враховуючи те, що Запорізькій міській раді було відомо про необхідність захисту прав держави, проте самостійно вона не вчиняла дій для відновлення цих прав, Верховний Суд дійшов переконання, що позов подано прокурором як повноважною особою, яка відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 56 ЦПК України має право на представництво інтересів держави в особі Запорізької міської ради. Такий висновок не суперечить висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18
(провадження № 12-194гс19), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.
Щодо порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення
ОСОБА_2 у касаційній скарзі зазначила, що в ухваленні оскаржуваної постанови брала участь колегія суддів, якій було заявлено обґрунтований відвід.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду чи в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 подала до суду апеляційної інстанції заяву про відвід суддів Дашковської А. В., Кочеткової І. В., Кримської О. М., яка мотивувалася тим, що прокурор звернувся до суду з позовом з метою повернення спірної квартири до власності територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, а судді Запорізького апеляційного суду перебувають на квартирному обліку, тому є упередженими.
За правилами частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо, зокрема, він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи чи є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Ухвалою від 12 травня 2021 року Запорізький апеляційний суд залишив без задоволення заяву ОСОБА_2 про відвід колегії суддів, зазначивши, що заявниця не надала доказів на підтвердження існування обставин, на які вона посилалася в заяві про відвід, а саме щодо перебування колегії суддів у складі Дашковської А. В., Кочеткової І. В., Кримської О. М. на квартирному обліку.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов переконання, що заявлений заявницею відвід колегії суддів апеляційного суду був необґрунтованим, оскільки доводи ОСОБА_2 не були підтверджені доказами, ґрунтуються на припущеннях та не свідчать про завідому упередженість або необ`єктивність суддів Дашковської А. В., Кочеткової І. В., Кримської О. М.
Також ОСОБА_2 обґрунтовувала касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив ОСОБА_1 та державного реєстратора Гопку Ю. В. про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщосправу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Водночас ОСОБА_1 та державний реєстратор Гопка Ю. В. не оскаржували в касаційному порядку постанову апеляційного суду, зокрема, з підстав неповідомлення їх про дату, час і місце судового засідання, а ОСОБА_2 не є особою, яка має право на представництво інтересів інших відповідачів у цій справі.
Отже, цей довід касаційної скарги не може бути підставою для скасування судового рішення.
Необґрунтованим є і твердження заявниці про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 761/26280/17 (провадження № 61-15020св20), оскільки в цій справі, на відміну від справи, що переглядається, заявник посилався те, що саме його не повідомлено судом про розгляд справи.
Відтак, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права не підтвердилися.
Цивільне (матеріальне) право, що підлягає застосуванню судом
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частинами першою-третьою 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Отже, за умови відсутності спадкоємців за заповітом та законом, усунення спадкоємців від спадщини, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може перейти до територіальної громади на підставі рішення суду.
Відумерла спадщина - це майно померлого, яке не переходить до його спадкоємців. Відумерла спадщина може утворитися, якщо на день смерті спадкодавця не виявиться спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, а також якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщини або всі спадкоємці позбавлені права на спадкування.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Щодо визнання спадщини відумерлою
Вирішуючи вимогу про визнання спадщини відумерлою, суд апеляційної інстанції встановив, що у матеріалах інвентаризаційної справи на квартиру АДРЕСА_1 є свідоцтво про право власності від 08 квітня 1996 року № 335, видане Орджонікідзевською районною адміністрацією Запорізької міської ради народних депутатів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Інших правовстановлюючих документів на зазначені квартиру в матеріалах інвентаризаційної справи немає.