Постанова
іменем України
29 червня 2023 року
м. Київ
справа № 693/322/21
провадження № 51-4170 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5
захисника (в режимі відеоконференції ) ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021255370000070 від 13 березня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на вирок Черкаського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жашківського районного суду Черкаської області від 24 травня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн.
Цим же рішенням суду першої інстанції вирок Жашківського районного суду Черкаської області від 02 грудня 2020 року ухвалено виконувати самостійно.
Стягнуто з ОСОБА_7 процесуальні витрати на проведення експертизи в сумі 980,7 грн.
Згідно з вироком ОСОБА_7 було визнано винуватим у тому, що він, будучи судимим Жашківським районним судом Черкаської області 02 грудня 2020 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, в період іспитового строку, 12 березня 2021 року приблизно о 18:30, керуючи автомобілем марки "OPEL ASTRA G", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, будучи зупиненим поліцейськими відділу поліції № 1 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області на проїзній частині, поряд з будівлею № 19 по вул. Захисників України в м. Жашкові Черкаської області у зв`язку з порушенням Правил дорожнього руху України, на вимогу поліцейського пред`явити посвідчення водія, діючи з прямим умислом, з метою викликати у поліцейських уявлення про справжність пред`явленого посвідчення водія, пред`явив інспектору ОСОБА_8 підроблений документ - посвідчення водія серії НОМЕР_2, видане на ім`я ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, тим самим його використав.
Вироком Черкаського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу прокурора задоволено. Вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Доповнено вступну частину вироку суду першої інстанції даними про те, що ОСОБА_7 є уродженцем м. Тетіїв Київської області та українцем. Доповнено резолютивну частину вироку суду першої інстанції даними про те, що процесуальні витрати на проведення судової експертизи у сумі 980,7 грн підлягають стягненню з ОСОБА_7 на користь держави.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить вирок суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог засуджений ОСОБА_7, посилаючись на п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК України, зазначає, що судовий розгляд в суді апеляційної інстанції було проведено з грубим порушенням його невід`ємного права на захист. Зокрема, засуджений стверджує, що призначений йому на безоплатній основі адвокат ОСОБА_10 належним чином не виконував свої обов`язки з надання правової допомоги, оскільки протягом судового розгляду жодного разу з ним не зустрівся та не ознайомився з матеріалами справи, що, на думку засудженого, свідчить про формалізм призначення такого адвоката та його повну незацікавленість і некомпетентність в ході розгляду справи. Водночас засуджений звертає увагу на те, що він неодноразово звертався до суду з клопотанням про залучення професійного адвоката на платній основі, однак суд апеляційної інстанції йому необґрунтовано відмовив, чим допустив істотне порушення вимог процесуального закону, що, на думку ОСОБА_7, є безумовною підставою для скасування рішення суду.
Крім того, засуджений вказує, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався без його безпосередньої участі, оскільки він приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Разом з тим засуджений зауважує, що в судовому засіданні, ним було заявлено три клопотання, зокрема, щодо застосування до нього положень ст. 74 КК України та відкладення судового засідання з метою залучення адвоката ОСОБА_11, однак суд апеляційної інстанції розглянув лише клопотання щодо звільнення його від покарання, при цьому помилково зазначив про те, що клопотання стосувалось застосування положень ст. 49 КК України.
Також у своїй касаційній скарзі засуджений, посилаючись на положення п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, стверджує, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався незаконним складом суду, оскільки головуючий суддя ОСОБА_12 раніше вже приймав участь у розгляді кримінального провадження стосовно нього ( ОСОБА_7 ). При цьому зауважує, що апеляційна скарга, в супереч вимогам ч. 3 ст. 35 КПК України, повторно була скерована до судді ОСОБА_12, що, на думку засудженого, є істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки повторна участь судді, з огляду на вказану норму КПК України, є недопустимою.
Одночасно засуджений зазначає, що суд апеляційної інстанції, призначаючи йому більш суворе покарання, не дотримався вимог ст. 65 КК України. Так, на переконання засудженого, суд апеляційної інстанції, врахувавши наявність такої пом`якшуючої покарання обставини, як щире каяття, не встановивши обтяжуючих покарання обставин, а також врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального провадження, безпідставно застосував найбільш суворий з усіх видів покарання за ч. 4 ст. 358 КК України та не обґрунтував свого рішення щодо неможливості призначення більш м`якого покарання, передбаченого санкцією вказаної норми кримінального закону. Разом з тим, на думку засудженого ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що останній має постійне місце роботи, повторно пройшов курси навчання, відкрив заново категорії "В" і "С" та офіційно працює водієм, позитивно характеризується та добровільно і у повному обсязі сплатив призначений вироком суду першої інстанції штраф.
На зазначену касаційну скаргу прокурор ОСОБА_13 подала заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги засудженого, просить вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6, підтримав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого та просила вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 358 КК України у касаційній скарзі засудженого не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 вказує, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, з огляду на положення ч. 3 ст. 35, п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, здійснювався незаконним складом суду.
Однак колегія суддів з такою позицією засудженого не погоджується з огляду на таке.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, безсторонність (неупередженість) суду, з огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах: "Фей проти Австрії", "Веттштайн проти Швейцарії").
Оскаржуючи вирок суду апеляційної інстанції, засуджений ОСОБА_7 у своїй касаційній скарзі, на переконання колегії суддів, не наводить об`єктивних чи суб`єктивних критеріїв, які б свідчили про упередженість чи зацікавленість головуючого судді ОСОБА_12 .
При цьому, як убачається з доданої до касаційної скарги засудженого копії ухвали Черкаського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року, колегією суддів у складі головуючого судді ОСОБА_12, суддів ОСОБА_14, ОСОБА_15 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_7, в рамках кримінального провадження № 12019250130000396 від 25 серпня 2019 року, було переглянуто ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2022 року про відмову у задоволенні клопотання начальника Уманського РС №1 філії ДУ "Центр пробації" в Черкаській області про звільнення ОСОБА_7 від покарання, призначеного вироком Жашківського районного суду Черкаської області від 02 грудня 2020 року за ч. 1 ст. 286 КК України. За результатом судового розгляду у задоволенні апеляційної скарги захисника було відмовлено.
Положеннями ст. 76 КПК України встановлено підстави недопустимості повторної участі судді у кримінальному провадженні, зокрема, визначено, що суддя не має права брати участі у кримінальному провадженні, яке він розглядав в судах інших інстанцій.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ухвалення суддею ОСОБА_12 судового рішення від 18 квітня 2022 року в порядку виконання вироку в іншому кримінальному провадженні (№ 12019250130000396 за ч. 1 ст. 286 КК України) стосовно ОСОБА_7, з огляду на положення статей 75, 76 КПК України, не виключало можливості його участі в апеляційному перегляді вироку Жашківського районного суду Черкаської області від 24 травня 2021 року, яким ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України у кримінальному провадженні № 12021255370000070 від 13 березня 2021 року.
Що стосується доводів засудженого про те, що апеляційний розгляд здійснювався з порушенням вимог ч. 3 ст. 35 КПК України, то Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, оскільки, як убачається з матеріалів провадження, суддя ОСОБА_12 був визначений головуючим суддею суду апеляційної інстанції у даному кримінальному провадженні відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 22 червня 2021 року.
Водночас Суд звертає увагу, що в рамках даного кримінального провадження захисником ОСОБА_16 було заявлено відвід головуючому судді ОСОБА_12 з підстав, передбачених ч. 3 ст. 35, п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України. При цьому вказана заява про відвід, відповідно до ухвали Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2022 року була належним чином розглянута та залишена без задоволення, у зв`язку з тим, що зазначені в ній доводи не знайшли свого підтвердження в ході її розгляду.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_7 не спростовують обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в цій частині.
Будь-яких інших доводів щодо неможливість участі головуючого судді ОСОБА_12 у цьому кримінальному провадженні, засуджений ОСОБА_7 у своїй касаційній скарзі не наводить.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про те, що судовий розгляд в суді апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 здійснювався незаконним складом суду.
Доводи касаційної скарги засудженого про те, що під час апеляційного розгляду було порушено його право на захист, на переконання Суду, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості дати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами кримінального процесуального закону, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК України.