Постанова
іменем України
29 червня 2023 року
м. Київ
справа № 759/9497/17
провадження № 51-16 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12014100080006829 від 08 серпня 2014 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його фактичного затримання з 07 серпня 2014 року по 08 серпня 2014 року, а також строк перебування його під вартою (в межах даного кримінального провадження) з 01 червня 2017 року по день звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Крім того, цим же рішенням місцевого суду було визнано затримання ОСОБА_6 в ніч з 07 серпня 2014 року на 08 серпня 2014 року, без належної фіксації таких дій, незаконним.
Згідно з вироком ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він, маючи судимість за аналогічний злочин, за невстановлених обставин, незаконно, повторно, для власного споживання, тобто без мети збуту, придбав психотропну речовину, обіг якої заборонено, амфетамін (маса у речовині 0,706 г), яку поклав до кишені своїх брюк та продовжив незаконно зберігати при собі. У подальшому, перебуваючи біля будинку № 14-А по бульвару Кольцова в м. Києві 07 серпня 2014 року близько 23:50, ОСОБА_6 був затриманий працівниками поліції, після чого вказану психотропну речовину видав у добровільному порядку у присутності понятих в приміщенні територіального відділу міліції за адресою: м. Київ, бульвар Кольцова, 22-а.
Вилучена у ОСОБА_6 речовина є особливо небезпечною психотропною речовиною - амфетамін, обіг якої заборонено згідно з Переліком, затвердженим постановою КМУ від 06 травня 2000 року № 770 (Таблиця 2, Список № 2), розмір якої у речовині не є великим (Таблиця 2, затверджена наказом МОЗ України № 188 від 01 серпня 2000року).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 задоволено, вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення, порушив вимоги статей 86, 87 КПК України, оскільки необґрунтовано визнав частину доказів недопустимими, а також порушив вимоги ст. 94 КПК України щодо надання доказам оцінки в сукупності, оскільки безпідставно зазначив про невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримання.
На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що судом апеляційної інстанції було помилково визнано недопустимим доказом протокол огляду місця події від 08 серпня 2014 року з підстав того, що під час проведення вказаної слідчої було порушено права ОСОБА_6 як затриманого. При цьому, не погоджуючись з такими висновками суду, прокурор вказує, що:
- огляд місця події було проведено у відповідності до вимог КПК України;
- від учасників слідчої дії заяв чи скарг не надходило;
- під час огляду місця події ОСОБА_6 самостійно та добровільно видав поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною (що підтверджується його поясненнями);
- ніякого затримання ОСОБА_6 в розумінні положень ст. 209 КПК України не проводилось, останній примусово до райуправління не доставлявся, спецзасоби до нього не застосовувалися, протокол затримання не складався, ОСОБА_6 добровільно погодився на пропозицію працівників правоохоронних органів проїхати до управління.
Крім того, прокурор не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що під час огляду місця події було порушено правила проведення особистого обшуку ОСОБА_6, при цьому вказує, що:
- фактично суд апеляційної інстанції не встановив того, що відносно ОСОБА_6 було проведено обшук, а лише висловив власне припущення з даного приводу, належним чином не мотивувавши своє рішення в цій частині;
- суд апеляційної інстанції не врахував того, що ОСОБА_6 на пропозицію слідчого добровільно видав пакет з порошкоподібною речовиною та зазначив, що це амфетамін, який він придбав для власного вживання (що підтверджується його поясненнями);
- факт допустимості протоколу огляду місця події був встановлений судом першої інстанції, який у вироку зазначив, що під час проведення слідчої дії особистий обшук або поверхневий огляд стосовно ОСОБА_6 не проводився;
- в матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що стосовно ОСОБА_6 дійсно проводився особистий обшук або поверхневий огляд, а також того, що у останнього примусово вилучались наркотичні чи психотропні засоби;
- будь-яких скарг на дії працівників правоохоронного органу під час проведення досудового розслідування ОСОБА_6, який раніше вже притягувався до відповідальності за незаконний обіг наркотичних засобів та психотропних речовин, не заявляв та свою вину під час досудового розслідування визнавав повністю.
Разом з тим, оскаржуючи ухвалу суду апеляційної інстанції в частині недопустимості як доказу протоколу огляду місця поді від 08 серпня 2014 року, прокурор стверджує, що:
- суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не зазначив, які саме права ОСОБА_6, з огляду на положення частин 2, 3 ст. 87 КПК України, під час проведення слідчої дії було порушено, та якими правами, що передбачені положеннями ст. 42 КПК України, останній у такому випадку не міг скористатися, та яким саме чином такі порушення вплинули на законність проведення огляду місця події;
- судом апеляційної інстанції у своєму рішенні не було встановлено порушень ст. 237 КПК України;
- суд апеляційної інстанції, посилаючись на істотне порушення прав і свобод ОСОБА_6, у своєму рішенні нічого не зазначив про порушення права останнього на захист;
- порушення права ОСОБА_6 на захист не було допущено, оскільки останній не затримувався, заходи примусу до нього не застосовувалися, а тому підстави для залучення захисника були відсутні.
Крім того, прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок, послався на рапорт оперуповноваженого ВБНОН Святошинського РУГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_9 від 08 серпня 2014 року, якому надав власну оцінку та поклав в основу свого рішення, проте не врахував того, що:
- запис, зазначений у рапорті про затримання ОСОБА_6, є лише певним кліше оперативних працівників під час доповіді керівництву про факт виявлення незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин;
- з моменту зупинення ОСОБА_6 до початку проведення слідчої дії пройшло лише 20 хвилин, що свідчить про те, що ніхто ОСОБА_6 тривалий час не утримував та не позбавляв особистої свободи;
- вказаний рапорт було складено ОСОБА_9 з метою повідомлення керівника про вилучення наркотичного засобу та виявлення нового злочину;
- інформація про подію реєструється в управлінні саме на підставі рапорту, а не відповідно до протоколу огляду місця події.
Одночасно прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції безпосередньо вказаний рапорт не досліджував та свідка ОСОБА_9, який складав рапорт, повторно не допитував. При цьому зауважує, що суд не встановив, коли саме було складено рапорт та не уточнив його зміст, а також надав неправильну оцінку показанням свідка ОСОБА_9, наданим у суді першої інстанції, про те, що у ОСОБА_6 оперативні працівники нічого не вилучали та до райуправління примусово не доставляли.
Крім того, прокурор не погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зарахування ОСОБА_6 у строк покарання часу його фактичного затримання, посилаючись на те, що останній не затримувався. При цьому вказує, що вищенаведені порушення місцевого суду не свідчать про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 08 серпня 2014 року.
Ураховуючи зазначене, прокурор вважає, що в даному кримінальному провадженні відсутні належні підстави для визнання протоколу огляду місця події від 08 серпня 2014 року недопустимим доказом, та, як наслідок, відсутні підстави для недопустимості як доказу висновку хімічної експертизи від 05 вересня 2014 року № 1792х, а тому висновки суду апеляційної інстанції в цій частині є необґрунтованими.
Разом з тим прокурор не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недопустимість як доказу постанови про визнання речовим доказом психотропної речовини амфетамін від 07 вересня 2014 року, посилаючись на те, що такий процесуальний документ не є доказом.
Також у своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 стверджує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6, фактично надав іншу оцінку наявним в матеріалах провадження доказам, проте повторно не дослідив висновок хімічної експертизи від 05 вересня 2014 року № 1792х, рапорт оперуповноваженого ОСОБА_9 від 08 серпня 2014 року та повторно не допитав свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_9, чим порушив визначений у ст. 23 КПК України принцип безпосередності дослідження доказів. При цьому вказує, що судом апеляційної інстанції не було належним чином вмотивовано та обґрунтовано висновки щодо недопустимості як доказу вищенаведеного експертного дослідження.
Крім того, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні послався на підставу, згідно з якою суд позбавлений можливості закрити кримінальне провадження, оскільки застосування п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України можливе лише прокурором на стадії досудового розслідування.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7, при цьому заперечувала щодо доводів про незаконність ухвали суду апеляційної інстанції в частині необхідності закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 зазначає, що:
- суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, надав неправильну оцінку показанням свідка ОСОБА_9, які були надані ним в суді першої інстанції, про те, що у ОСОБА_6 оперативні працівники нічого не вилучали та до районного управління міліції примусово не доставляли;
- суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку наявному в матеріалах кримінального провадження рапорту оперуповноваженого ВБНОН Святошинського РУГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_9 від 08 серпня 2014 року.
Однак колегія суддів вважає, що зазначена позиція прокурора в даному випадку зводиться виключно до надання ним власної оцінки наявним в матеріалах доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочину, тобто сторона обвинувачення фактично посилається на неправильну оцінку доказів та невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи прокурора про те, що апеляційний суд належним чином не дослідив матеріали кримінального провадження та, як наслідок, дійшов помилкових висновків про порушення прав ОСОБА_6 як затриманого, а тому безпідставно визнав протокол огляду місця події від 08 серпня 2014 року недопустимим доказом, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд на підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, зокрема показань обвинуваченого ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9, а також фактичних даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 08 серпня 2014 року, у висновку хімічної експертизи від 05 вересня 2014 року № 1792х та даних, які містяться у рапорті оперуповноваженого ОСОБА_9 від 08 серпня 2014 року, дійшов до висновку про можливість ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
Суд апеляційної інстанції з такими висновками місцевого суду не погодився.
Так, перевіривши вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою сторони захисту, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, за результатами розгляду скарги захисника про незаконне затримання ОСОБА_6, встановив, що останній дійсно був затриманою особою в розумінні ст. 209 КПК України, однак орган досудового розслідування не здійснив належного процесуального оформлення фактичного затримання особи, яке тривало з вечора 07 серпня 2014 року по ніч 08 серпня 2014 року, чим допустив порушення прав та особистих свобод обвинуваченого.
Водночас суд апеляційної інстанції, дослідивши протокол огляду місця події від 08 серпня 2014 року, не погодився з висновками місцевого суду щодо його допустимості як доказу, оскільки вказана слідча дія була проведена за участі обвинуваченого, який був фактично затриманим, проте не міг скористатися своїми правами, передбаченими КПК України для затриманої особи, оскільки його затримання не було належним чином оформлено, як того вимагає процесуальний закон, що, на переконання суду апеляційної інстанції, є істотним порушенням прав і свобод людини та з огляду на положення ст. 87 КПК України свідчить про недопустимість такого доказу.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Згідно зі ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.