Постанова
Іменем України
30 червня 2023 року
м. Київ
справа № 569/5052/19
провадження № 61-9299св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідачі: Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокатеса Семенюк Марія Олександрівна, на постанову Рівненського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Хилевич С. В., Шимків С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування наказу і свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору
купівлі-продажу.
Позовна заява мотивована тим, що у 1989 році ОСОБА_1 разом зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 згідно з чергою від основного місця роботи чоловіка на Рівненському заводі Залізобетонних виробів та конструкцій отримали квартиру АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі були зареєстровані та проживали фактично однією сім`єю з моменту її отримання в 1989 році в складі з трьох осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_1 та сина ОСОБА_5, з 1995 року з народженням сина ОСОБА_6, сім`єю з чотирьох осіб.
У 2013 році позивачка виїхала на заробітки за кордон, а після повернення в Україну у 2017 році довідалась, що Рівненський міський суд Рівненської області заочним рішенням від 09 серпня 2016 року у справі № 569/5435/16-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнив. Визнав ОСОБА_1, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Рівненський міський суд Рівненської області своєю ухвалою від 21 лютого 2018 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року скасував, призначив справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Рівненський міський суд Рівненської області своїм рішенням від 20 червня 2018 року у справі № 569/5435/16-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнив частково. Визнав ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рівненський апеляційний суд своєю постановою від 30 жовтня 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 червня
2018 року в частині відмови у задоволенні позову скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовив у зв`язку з незалученням до участі у справі всіх осіб.
Отже, позивачка вважає, що за нею збережене право користування житловою квартирою АДРЕСА_1, як наймача, відповідно дане право користування наділяє її і правом на приватизацію даної квартири.
Посилаючись на те, що дана квартира вже приватизована одноособово ОСОБА_2, а в подальшому й відчужена за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_1 просить суд:
- визнати недійсним і скасувати наказ Управління житлово-комунального господарства (далі - УЖКГ) Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 01 серпня 2017 року № 389 про передачу житла у приватну власність ОСОБА_2 в частині, що стосується приватизації квартири АДРЕСА_1, та свідоцтво про право власності б/н на квартиру АДРЕСА_1, видане УЖКГ Виконавчого комітету Рівненської міської ради 01 серпня 2017 року;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 від 15 грудня 2017 року, серія та номер 2366, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Табінським О. І. (далі - приватний нотаріус Рівненського МНО) та припинити право власності на квартиру, зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 грудня 2017 року та зареєстрованого приватним нотаріусом Рівненського МНО Табінським О. І.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що у 1989 році ОСОБА_1 разом зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_4 та сином
ОСОБА_5 згідно з чергою від основного місця роботи чоловіка на Рівненському заводі Залізобетонних виробів та конструкцій отримали квартиру АДРЕСА_1 .
У вказаній квартирі були зареєстровані та проживали фактично однією сім`єю з моменту її отримання в 1989 році в складі з трьох осіб:
ОСОБА_4, ОСОБА_1 та сина ОСОБА_5, з 1995 року з народженням сина ОСОБА_6, сім`єю з чотирьох осіб.
Згідно з актом-обстеження від 20 квітня 2016 року, з травня 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 не проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Отже, ОСОБА_1, яка не поживала за вказаною адресою, втратила право користування спірною квартирою внаслідок її відсутності без поважних причин понад один рік.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2 просив суд визнати
ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою
АДРЕСА_1 зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рівненський міський суд Рівненської області своєю ухвалою
від 18 листопада 2021 року (у складі судді Галінської В. В.) провадження
у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням, закрив на підставі пункту 2
частини першої статті 255 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у зв`язку з тим, що відсутній предмет спору, провадження у справі за зустрічною позовною заявою слід закрити.
Рівненський міський суд Рівненської області своїм рішенням
від 18 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при проведенні приватизації спірної квартири не було допущено будь-яких порушень, ОСОБА_2 на день відчуження квартири АДРЕСА_1 був одноособовим її власником, тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Рівненський апеляційний суд своєю постановою від 18 серпня 2022 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 листопада 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов
ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав недійсним та скасував наказ УЖКГ Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 01 серпня 2017 року № 389 про передачу житла у приватну власність ОСОБА_2 в частині, що стосується приватизації квартири АДРЕСА_1, та свідоцтво про право власності б/н на квартиру АДРЕСА_1, видане УЖКГ Виконавчого комітету Рівненської міської ради 01 серпня 2017 року.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 15 грудня 2017 року, серія та номер 2366, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Рівненського МНО Табінським О. І., та припинив право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 грудня 2017 року та зареєстрованого приватним нотаріусом Рівненського МНО Табінським О. І.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відчуження квартири
АДРЕСА_1 відбулося без участі позивачки, з порушенням її прав, яка має право на користування спірною квартирою та не позбавлена права приватизації, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, згідно зі статтями 203 та 215 ЦК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року, ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокатеса Семенюк М. О., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від: 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), 26 вересня 2019 року
у справі № 2-4352/11 (провадження № 61-12731св18), 18 березня 2020 року
у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18), 18 жовтня
2021 року у справі № 640/14856/19 (провадження № 61-21078св21),
31 травня 2022 року у справі № 132/354/20 (провадження № 61-18005св20).
Касаційна скарга мотивована тим, що визнання недійсним договору
купівлі-продажу квартири і припинення права власності на квартиру поклало на ОСОБА_3 надмірний тягар, за яким вона самостійно повинна шукати способи, якими їй слід повернути суму у розмірі 498 845 грн, яку остання заплатила при купівлі квартири, що призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що Рівненський міський суд Рівненської області заочним рішенням від 09 серпня 2016 року у справі № 569/5435/16-ц позов
ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнив. Визнав ОСОБА_1, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі тривалий час були відсутні без поважних причин за місцем їх реєстрації, з травня 2013 року у квартирі не проживали, участі в утриманні житла не приймали, не оплачували комунальні послуги, особистих речей в квартирі не мали.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року.
Рівненський міський суд Рівненської області своєю ухвалою від 21 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року задовольнив. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року скасував, призначив справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Рівненський міський суд Рівненської області своїм рішенням від 20 червня 2018 року позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Визнав
ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка
ОСОБА_1 була відсутня за місцем реєстрації - у квартирі АДРЕСА_1, понад шість місяців з поважних причин через виїзд на роботу за межі України та не втратила інтерес до спірного житла, яке було її місцем проживання з 1988 року.
Рівненський апеляційний суд своєю постановою від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову скасував. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування квартирою, відмовив.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до участі у вказаній справі не було залучено в якості третьої особи ОСОБА_3, яка станом на лютий 2018 року була власницею квартири АДРЕСА_2 .
Рівненський апеляційний суд своєю постановою від 16 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову скасував. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовив.
Не погодившись з постановою Рівненського апеляційного суду від 16 липня 2019 року, ОСОБА_3 оскаржила її в касаційному порядку.
Верховний Суд України від 27 січня 2021 року касаційну скаргу
ОСОБА_3 задовольнив частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 16 липня 2019 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-16099св19).
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що сама лише неможливість залучення ОСОБА_3 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стадії апеляційного розгляду справи (у редакції ЦПК України, на дату розгляду апеляційної скарги), з огляду на той факт, що предметом апеляційного розгляду є апеляційна скарга подана особою, питання про права якої вирішені оскаржуваним рішенням, не свідчить, що апеляційний суд був позбавлений можливості вирішити справу по суті спору з урахуванням доводів апеляційної скарги особи, яка не була залучена до участі у справі, та додатково наданих нею доказів.
Рівненський апеляційний суд своїм розпорядженням від 02 березня
2021 року № 9 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 червня 2018 року передав на розгляд Волинському апеляційному суду.
Волинський апеляційний суд своєю постановою від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 червня 2018 року в частині відмови у задоволені позову скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення. Визнав ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Не погодившись з постановою Волинського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року, ОСОБА_1 оскаржила її в касаційному порядку.
Верховний Суд своєю постановою від 08 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Постанову Волинського апеляційного суду
від 05 квітня 2021 року скасував, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 червня 2018 року в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1, залишив в силі (провадження
№ 61-13080св21).
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи у тому числі за кордоном є поважною причиною непроживання особи у житловому приміщенні. При цьому перебування на заробітках закордоном без укладення трудового договору (тимчасовий підробіток) є поширеним загальновідомим фактом в Україні. Тривале перебування відповідачки закордоном з іншою метою (наприклад відпочинок, оздоровлення, туризм, тощо) не доведено, і не встановлено апеляційним судом, а тому його висновки не спростовують фактичних обставин встановлених місцевим судом, а ґрунтуються на припущеннях. Крім того в оцінці спірних правовідносин Верховний Суд враховує і те, що ОСОБА_1 у квартирі була зареєстрована з 1988 року, а тому визнання її такою, що втратила право користування цим житловим приміщенням всупереч вимогам закону є порушенням права відповідачки на повагу до її житла, передбаченого статтею 8 Конвенції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий
і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним
і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша
статті 13 ЦПК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, як на підставу своїх порушених прав, посилалась на те, що за нею збережене право користування квартирою АДРЕСА_1, як наймача, що наділяє її правом на приватизацію даної квартири, яка була проведена без участі позивачки.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним та скасування наказу
і свідоцтва про право власності в частині приватизації квартири
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України
(з урахуванням Закону України від 21 квітня 2022 року № 2215-ІХ
"Про дерадянізацію законодавства України", тут і далі - ЖК України)ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.