Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 752/8393/17
провадження № 61-16666св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ангеловська Ольга Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Устименко Вікторія Тимофіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигрін Андрій Олегович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів:Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ангеловська О. С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Устименко В. Т., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигрін А. О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 03 серпня 2006 року, на підставі якого 08 серпня 2006 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна було здійснено державну реєстрацію права власності за нею на вказану квартиру.
У січні 2017 року вона дізналась про протиправні дії третіх осіб щодо відчуження належної їй на праві власності квартири.
04 жовтня 2016 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 04 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1765.
07 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Устименко В. Т. та зареєстрований в реєстрі за № 1333.
10 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигрін А. О. та зареєстрований в реєстрі за № 61784, а 23 листопада 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигрін А. О. та зареєстрований в реєстрі за № 63495, предметом якого є спірна квартира.
У лютому 2017 року вона звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, на підставі якої внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100010001369 та розпочато кримінальне провадження. В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що 04 жовтня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, для посвідчення якого приватному нотаріусу подано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане на ім?я ОСОБА_6 . У подальшому Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація не підтвердила факт видачі вказаного свідоцтва на ім`я ОСОБА_6 на спірну квартиру, право власності за ОСОБА_6 на спірну квартиру не реєструвалось. ОСОБА_6 ніколи не набувала права власності на спірну квартиру та, відповідно, не мала права розпорядження нею. Документи, які надані приватному нотаріусу Ангеловській О. С. не відповідали дійсності, а відтак правочин, який посвідчений приватним нотаріусом 24 жовтня 2016 року вчинено без дотримання вимог статей 655, 656, 658 ЦК України.
Зазначала, що спірну квартиру вона не відчужувала жодній особі, вказані правочини щодо відчуження належної їй квартири відбулись поза її волею на підставі підроблених документів.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 просила суд:
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 04 жовтня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1765;
витребувати з володіння ОСОБА_4 на свою користь вказану квартиру.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою суду першої інстанції від 07 березня 2019 року, занесену до протоколу судового засідання, виключено ОСОБА_6 з числа відповідачів (а. с.191-192, т. 2).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані позивачем докази у своїй сукупності свідчать про те, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 04 жовтня 2016 року ОСОБА_6 не набула право власності на квартиру АДРЕСА_1, а відтак вона відповідно до статті 658 ЦК України не мала права розпорядження вказаною квартирою. Тому спірна квартира вибула із володіння власника майна ОСОБА_1 поза її волею іншим шляхом на підставі неіснуючих документів, які у встановленому законом порядку компетентними органами не видавались, а подальше її відчуження іншим особам також вважається таким, що відбулося із порушенням вимог закону та майнових прав позивача. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування з володіння ОСОБА_4, який є добросовісним набувачем спірної квартири, на користь ОСОБА_1 спірної квартири відповідно до частини першої статті 388 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що на момент укладення оспорюваного правочину від 04 жовтня 2016 року ОСОБА_6 не набула право власності на квартиру АДРЕСА_1, а тому не мала права відчуження спірної квартири за цим договором купівлі-продажу відповідно до положень статті 658 ЦК України. Зазначена квартира вибула із володіння власника майна ОСОБА_1 поза її волею та останнім володільцем спірного майна ОСОБА_4 квартиру придбано за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, а саме, у ОСОБА_3 . Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 було відомо про відсутність у продавця ОСОБА_3 права розпорядження квартирою. За таких обставин судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем спірної квартири.
Установивши, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 поза її волею, пред`явлення позивачем позову до ОСОБА_4, як добросовісного набувача, про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02 листопада 2016 року у справі
№ 6-2161цс16 та у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №707/584/17 (провадження № 61-11651св18).
У даному випадку обставини щодо доведеності недійсності договору купівлі-продажу квартири від 04 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, зокрема, з підстав його непідписання, не мають правового значення для витребування з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 спірної квартири відповідно до положень статті 388 ЦК України, що з урахуванням обставин даної справи є належним та ефективним способом захисту порушеного права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_4, із власності якого витребовується спірна квартира, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до відповідача ОСОБА_3, у якого він придбав цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Отже, витребування квартири у ОСОБА_4 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, з якими погодився Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі №522/11473/15-ц (провадження № 61-47178св18) та у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 707/584/17 (провадження № 61-11651св18).
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування майна.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира на праві власності була зареєстрована на ім`я ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 12 березня 2005 року Голосіївською районною радою народних депутатів м. Києва згідно з розпорядженням від 12 березня 2005 року № 21/837. Враховуючи, що дане свідоцтво та інші пов`язані з ним документи (інформаційна довідка Київського міського бюро технічної інвентаризації) наявні в матеріалах справи, самі по собі листи та довідки уповноважених осіб про їх відсутність (невидачу) не можуть бути підставою для того, щоб піддавати сумніву їх належність, допустимість та достовірність, оскільки доказів підроблення цих документів або видачі їх внаслідок зловживання владою або службовим становищем, встановлених відповідним вироком суду, прокурором надано не було. Ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_6 не оскаржили вказане свідоцтво про право власності на житло, яке є чинним, відомостей щодо визнання цього свідоцтва у встановленому законом порядку недійсним суду не надано, але судами цей факт не був взятий до уваги при постановленні рішень.
Доводячи недійсність договору купівлі-продажу квартири від 24 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, ОСОБА_1 посилається лише на пояснення ОСОБА_6 надані нею як свідком у кримінальному провадженні про те, що вона не підписувала жодний договорів купівлі-продажу спірної квартири та про те, що при оформленні договору було незаконно використано паспорт ОСОБА_6 . При цьому, на момент винесення оскаржених рішень належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ОСОБА_1 обставин, як то висновку почеркознавчої експертизи чи вироку у кримінальному провадженні суду надано не було. Ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_6 клопотання про призначення експертиз не заявляли.
Суди першої та апеляційної інстанцій, визнавши ОСОБА_4 добросовісним набувачем, не вирішили питання про відшкодування йому як добросовісному набувачу понесених ним витрат на придбання майна, що за звичайних обставин вважається порушенням принципу пропорційності.
Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для збереження за ним спірного майна, оскільки він не відповідальний за те, що це майно вибуло з володіння ОСОБА_1 не з її волі внаслідок протиправних дій невстановлених осіб.
Верховний Суд у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року по справі №204/198/16-ц, від 20 березня 2019 року по справі № 521/8368/15-ц, від 26 вересня 2019 року по справі №2-4352/11.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі. Клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року задоволено. Зупинено виконання рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 23 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
В ухвалі зазначено, що підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18), від 18 березня 2020 року в справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
19 січня 2023 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування майна, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 03 серпня 2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1853.
08 серпня 2006 року КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
04 жовтня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О. С., зареєстрований в реєстрі за № 1765 та проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру.
07 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Устименко В. Т. та зареєстрований в реєстрі за № 1333. 07 листопада 2016 року приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру.
10 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А. О. та зареєстрований в реєстрі за №61784, за умовами якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Того ж дня проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру.
23 листопада 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А. О. та зареєстрований в реєстрі за № 63495, за умовами якого ОСОБА_4 передав в іпотеку ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .
При укладенні 04 жовтня 2016 року договору купівлі-продажу спірної квартири, на підтвердження факту належності ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1, приватному нотаріусу надано свідоцтво про право власності на житло, видане 12 березня 2005 року Голосіївською районною радою народних депутатів міста Києва на підставі розпорядження керівника органу приватизації № 21/837 від 12 березня 2005 року. Також приватному нотаріусу надано такі документи: інформаційну довідку № НЖ-2016 № 2502 від 14 вересня 2016 року; довідку за формою 3 № 725 від 28 вересня 2016 року; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно архівних даних відділу приватизації житлового фонду управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, квартира АДРЕСА_1, розпорядженням органу приватизації Залізничної райдержадміністрації від 07 жовтня 1996 року № 14071 передана у приватну власність ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Інформація щодо видачі свідоцтва про право власності на зазначену квартиру за № 21/837 від 12 березня 2005 року Голосіївською районною радою народних депутатів міста Києва у відділі відсутня, що підтверджується листом заступника голови Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації О. Єріної № 100-5881 від 04 квітня 2017 року.
Відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" № 062/14-4169 від 07 квітня 2017 року, згідно реєстру замовлень бюро, заяв на виготовлення інформаційних довідок на квартиру АДРЕСА_1, в 2013-2017 роках до бюро не надходило.
Згідно листа Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" № 062/14-3677 від 28 березня 2017 року, за реєстровими книгами бюро станом на 31 грудня 2012 року нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2, за ОСОБА_6 не реєструвалось.
В суді першої інстанції ОСОБА_6 підтвердила, що вона жодних договорів купівлі-продажу спірної квартири не укладала. Зазначала, що фотографії у паспорті, а також підписи у паспорті та договорі купівлі-продажу квартири від 04 жовтня 2016 року їй не належать, тому не може відповідати за дії особи, яка діяла від її імені і видавала себе за ОСОБА_6 .
Аналогічні пояснення ОСОБА_6 надала при її допиті в якості свідка у кримінальному провадженні № 12017100010001369 від 21 лютого 2017 року.
Судом першої інстанції встановлено, що надана ОСОБА_6 копія паспорта серії НОМЕР_1, виданого 30 жовтня 1996 року Ватутінським РУГУ МВС України в місті Києві містить фотографії, відмінні від тих, що вклеєні у паспорт, виданий на ім?я ОСОБА_6, який був пред`явлений 04 жовтня 2016 року приватному нотаріусу Ангеловській О. С. при посвідченні оспорюваного правочину.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).