Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 712/13196/21
провадження № 61-9595св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2022 року у складі судді Токової С. Є. та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що ними 10 березня 2019 року особисто передано в борг ОСОБА_3 кошти на суму 39 500 польських злотих на купівлю квартири у місті Вроцлав у Польща, що за курсом НБУ складає 274 920,00 грн.
Крім того, 15 жовтня 2019 року було передано в борг відповідачу грошові кошти в сумі 39 000 польських злотих на купівлю квартири в м. Вроцлав Польща, що за курсом НБУ складає 245 310,00 грн.
На підтвердження отримання коштів відповідач надав письмову розписку від 10 березня 2019 року та 15 жовтня 2019 року із зазначенням умов повернення коштів.
Також ОСОБА_1 08 травня 2020 року з рахунку дружини ОСОБА_2 перераховано на рахунок відповідача в Польщі 50 000 дол. США, що за курсом НБУ складає 1 340 500,00 грн; 12 травня 2020 року ним перераховано на рахунок відповідача в Польщі 5 000 польських злотих, що за курсом НБУ складає 31 970,00 грн; 28 травня 2020 року 10 000 польських злотих, що за курсом НБУ складає 66 958,00 грн. На підтвердження отримання коштів ОСОБА_3 було надано особисту письмову розписку від 23 серпня 2020 року, коли він повернувся в Україну.
ОСОБА_3 взяв у них кошти на загальну суму 1 959 658,00 грн.
Отримані в борг кошти на придбання квартири для сім`ї відповідач зобов`язався повернути до 01 червня 2021 року та сплатити 2 % за кожен місяць їх користування. Відповідачі перебувають у зареєстрованому шлюбі, тому позивачі вважають, що кошти вони брали в борг в інтересах сім`ї, а саме для придбання квартири.
Просили суд стягнути з відповідачів на їх користь 2 589 710,28 грн солідарно у рахунок погашення боргу за договором позики.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2022 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 2 589 710,28 грн та судові витрати в розмірі 11 350,00 грн, а всього 2 601 060,28 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором позики, що оформлений розписками щодо повернення позивачеві суми позики в строк, який встановлений у розписках, суд, перевіривши правильність розрахунків, вважає, що заявлені вимоги в частині стягнення на його користь з відповідачів суми позики в розмірі 1 959 658,00 грн є такими, що ґрунтуються на вимогах закону. Також суд погодився і з розрахунком позивачів 2 % за користування коштами, отриманими в позику.
Положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Відповідач, не скориставшись своїм правом на подання відзиву, не спростувала доводи позивачів щодо отримання коштів у борг в інтересах сім`ї, а саме для придання квартири подружжя, у зв`язку з чим суд вважає доведеними вимоги щодо стягнення заборгованості солідарно.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Татаринова О. С. задоволено частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за договором позики змінено, зменшено розмір заборгованості, що підлягає до стягнення з 2 589 710,28 грн до 2 454 931,24 грн. Виключено із резолютивної частини рішення суду розмір загальної суми 2 601 060,28 грн, що підлягає до стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Рішення суду в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 судових витрат в розмірі 11 350,00 грн скасовано та прийнято в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 5 391,25 грн. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4 540,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що оскільки договори позики були укладені ОСОБА_3 в інтересах сім`ї на придбання квартири у Республіці Польща, відповідачі мають солідарний обов`язок щодо повернення позичених коштів у позивачів, тому рішення суду в частині солідарного стягнення з відповідачів суми боргу в розмірі 1 959 658,00 грн є законним та обґрунтованим.
Під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідачем ОСОБА_3 були подані копія нотаріального акту А № 2106/2019 від 07 березня 2019 року, а також Нотаріальний акт А № 6699/2020 від 20 серпня 2020 року, Договір посередництва щодо продажу нерухомості NRDB/01/2022 із перекладами українською мовою. Вказані докази були прийняті апеляційним судом, оскільки вони не були подані до суду першої інстанції із об`єктивних причин. Так, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_4 заперечень з приводу позовних вимог не заявляла, тому інші учасники справи не надавали додаткових доказів та суд вирішив справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Вказані документи додатково підтверджують твердження позивачів щодо укладення відповідачем ОСОБА_3 договорів позики в інтересах сім`ї для придбання квартири у Республіці Польща. Враховуючи наведене, твердження в апеляційній скарзі про те, що відповідач ОСОБА_3 брав у позику кошти не в інтересах сім`ї, спростовуються наданими позивачами та відповідачем ОСОБА_3 доказами, тому висновок суду про те, що відповідачі мають солідарний обов`язок перед позивачами з повернення позичених коштів, є обґрунтованим.
Водночас колегія суддів не може погодитись із розміром відсотків за користування коштами, стягнутим рішенням суду із відповідачів. Оскільки у договорах позики сторони визначили строк кредитування до 01 червня 2021 року, розмір процентів, визначений у договорі (2% за кожен місяць користування коштами) повинен нараховуватись лише до закінчення строку кредитування, тобто до 01 червня 2021 року, а не до 10 жовтня 2021 року та 15 жовтня 2021 року, як заявляли позивачі, з чим погодився і суд першої інстанції. Вимоги про стягнення процентів, передбачених статтею 625 ЦК України позивачі не заявляли.
Отже із відповідачів слід стягнути на користь позивачів проценти за користування коштами в розмірі 2 % за кожен місяць користування коштами в сумі 495 273,24 грн, а саме: за договором позики від 10 березня 2019 року за період з 10 березня 2019 року по 01 червня 2021 року - 142 958,40 грн (274 920,00 грн*2/100*26 місяців); за договором позики від 15 жовтня 2019 року за період з 15 жовтня 2019 року по 01 червня 2021 року - 93 217,8 грн (245 310,00 грн*2/100*19 місяців); за договором позики від 23 серпня 2020 року за період з 23 серпня 2020 по 01 червня 2021 року - 259 097,04 грн (1 439 428,00 грн*2/100*9 місяців).
Колегія суддів також вважає помилковим висновок суду про солідарне стягнення із відповідачів на користь позивачів судових витрат в розмірі 11 350,00 грн, оскільки чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачене солідарне стягнення судових витрат, тому в цій частині рішення суду слід скасувати. Оскільки позовні вимоги позивачів задоволено на 95 %, на їх користь слід стягнути судові витрати в розмірі 10 782,50 грн, тобто по 5 391,25 грн з кожного відповідача. У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_4 - на 5 %, із позивачів на користь останньої слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених вимог в сумі 851,25 грн. Шляхом взаємозаліку із відповідача ОСОБА_4 слід стягнути на користь позивачів судові витрати в розмірі 4 540,00 грн (5 391,25 - 851,25).
Аргументи учасників справи
У вересні 2022 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за договором позики і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину третю статті 61, частину четверту статті 65 СК України та не врахував висновки Верховного Суду. У цій справі відсутній зв`язок між отриманими коштами за договорами позики та їх подальшому використанні в інтересах сім`ї.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 грудня 2021 року у справі № 712/11256/21 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зареєстрований 20 квітня 2018 року, розірвано. Вказане рішення суду набрало законної сили 28 січня 2022 року. Однак, ОСОБА_3 визнаючи позов (що вказано у відзиві на позовну заяву від 12 січня 2022 року) та зазначаючи, що гроші були отриманні для придбання квартири, навіть не долучив докази використання вказаних коштів та документів, що підтверджують реєстрацію права власності на квартиру за подружжям.
З матеріалів справи, зокрема, зі змісту розписок вбачається, що стороною договорів позики є ОСОБА_3, який підтверджував отримання сум у борг з обов`язком їх повернення та сплатою процентів за користування, інших даних, а також підпису ОСОБА_4 боргові розписки не містять. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 була обізнана про укладення договорів позики та не заперечувала проти таких, а також те, що кошти отримані ОСОБА_3 за договорами позики останнім використані та витрачені в інтересах сім`ї не надано, а відтак висновок судів про те, що унаслідок укладення ОСОБА_3 договорів позики виникло зобов`язання в інтересах сім`ї не відповідає вимогам закону та не узгоджується з матеріалами справи.
Суд першої інстанції, покладаючи на ОСОБА_4 обов`язок по сплаті частини боргу за договорами позики виходив із того, що відповідачі перебували на дату укладення розписок у шлюбі, а відтак повинні нести відповідальність перед ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно. Проте перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договорами позики, обов`язків визначених договорами позики щодо повернення сум боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів. З платіжних доручень, які містяться в додатках до позовної заяви в призначенні платежу щодо перерахування коштів, нібито отриманих за розписками, вказано призначення платежу - "help for a relatives", що в перекладі з англійської мови означає "допомога для родича".
Отже, в матеріалах справи відсутні відповідні докази, а позивачами та ОСОБА_3 не доведена мета отримання вказаних коштів та їх подальше використання, наявність згоди на отримання останніх від ОСОБА_4 та взагалі отримання цих коштів в інтересах сім`ї.
Крім того, саме поняття розписки передбачає, що остання пишеться в якості підтвердження в момент отримання грошових коштів. В цьому випадку ОСОБА_3 отримуючи допомогу від своїх батьків на банківський рахунок 08 травня 2020 року, 12 травня 2020 року та ІНФОРМАЦІЯ_1, в момент отримання коштів розписки не писав, а останні написані пізніше, що свідчить про безгрошевість вказаного зобов`язання.
В розписках вказано, що гроші у борг бралися у ОСОБА_1 (батька ОСОБА_3 ), а лише 50 000,00 дол. США перераховувалися 08 травня 2020 року з банківського рахунку його дружини - ОСОБА_2 . Доказів надання в позику коштів спільного бюджету, а не особистих, позивачами не надано, що ставить під сумнів правомірність стягнення коштів на користь обох з подружжя.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 . Сума процентів за користування грошовими коштами в розмірі 1 959 658,00 грн складає 630 052,28 грн, що становить 32 % від суми, що ніби то бралася за розписками. Указаний розмір процентів за користування грошовими коштами не відповідає засадам справедливості та розумності, є надмірним майновим тягарем, зокрема, для ОСОБА_4, а розмір процентів за користування грошовими коштами не погоджений з останньою, як і сам факт укладення договорів позики.
Під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідачем ОСОБА_3 подано нові докази у справі, однак він не обґрунтував неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, апеляційний суд натомість не мотивував необхідності долучення вказаного доказу та врахування його під час прийняття постанови, хоча даний учасник брав учать у справі, подав заяву про визнання позову з цих підстав, однак відповідних доказів не долучив. Крім того, вказані докази не були подані позивачем, що ставить під сумнів дотримання принципу змагальності учасників судового процесу.
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції правомірно зробив висновок, що нові докази не були подані до суду першої інстанції із об`єктивних причин. Вказані документи додатково підтверджують твердження позивачів щодо укладення ОСОБА_3 договорів позики в інтересах сім`ї для придбання квартири у республіці Польща.
Враховуючи наведене, твердження в апеляційній скарзі про те, що відповідач ОСОБА_3 брав у позику кошти не в інтересах сім`ї, спростовуються наданими позивачами та відповідачем ОСОБА_3 доказами, тому висновок суду про те, що відповідачі мають солідарний обов`язок перед позивачами з повернення позичених коштів є обґрунтованим.
На підготовчому засіданні в суді першої інстанції представником ОСОБА_4 було заявлено клопотання про відкладення слухання справи та надання часу для укладення мирової угоди шляхом продажу квартири в Республіці Польща, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, про що був укладений відповідний договір (продаж квартири), та розрахунок коштами від продажу квартири з позивачами. Вважає, що ця обставина і доводить фактичне визнання позовних вимог ОСОБА_4 .
Позивачами достеменно доведено, що кошти отримані за договором позики, були використані для придбання квартири в АДРЕСА_1, та що вона була придбана в період перебування в шлюбі відповідачів. Ця обставина визнається відповідачем ОСОБА_3 та не заперечувалася ОСОБА_4 в приватній переписні, роздруківка якої була долучена до матеріалів справи. А тому доводи скарги, що в цьому випадку не прослідковується зв`язку між отриманими коштами за договором позики та їх подальшому використанню в інтересах сім`ї є необґрунтованими.
У листопаді 2022 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що всі отримані кошти від позивачів були розміщені на особовому рахунку ОСОБА_3 та невідкладно були перераховані на виконання умов девелоперського договору, посвідченого нотаріальним актом 07 березня 2019 року (реєстр А № 2106/2019), що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи. Таким чином, кошти за укладеними з ОСОБА_1 договорами були використані для придбання квартири, об`єкта права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4
ОСОБА_4 в касаційній скарзі вказує, що не прослідковується зв`язок між отриманими ОСОБА_3 коштами за договорами позики та їх подальшого використання в інтересах сім`ї. Це твердження являється неправдивим, оскільки: право власності на придбану квартиру було оформлено на умовах спільної сумісної власності, 50% належить ОСОБА_3, 50% - ОСОБА_4 ; ОСОБА_4 жодним чином не спростовує та не заперечує факт придбання квартири, об`єкта права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; ОСОБА_4 спростовуючи факт позики коштів на придбання житла у позивачів не надає жодних доказів та аргументів на підтвердження джерела походження коштів, за які було придбане спільне майно. Натомість у ОСОБА_4 за період шлюбу не було жодних джерел надходження коштів, а також взагалі відсутній трудовий стаж; всі отримані кошти від позивачів були перераховані на виконання умов девелоперського договору, посвідченого нотаріальним актом 07 березня 2019 року (реєстр А №2106/2019), що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи.
У ОСОБА_3 не було змоги подати копії документів при розгляді справи в Соснівському районному суді м. Черкаси, оскільки: на момент розгляду справи у ОСОБА_4 знаходилась більшість оригіналів правоустановлюючих документів на спільну квартиру, які в подальшому ОСОБА_3 вимушений був відновлювати в Польщі; ОСОБА_4 запропонувала провести розподіл майна та продати придбану квартиру з метою проведення повного розрахунку з позивачами, в зв`язку з чим було укладено Договір посередництва щодо продажу нерухомості від 18 січня 2022 року. Для підписання цієї угоди ОСОБА_3 поїхав до Польщі у м. Вроцлав, де і знаходились всі наявні документи; термін дії укладеного Договору посередництва щодо продажу нерухомості від 18 січня 2022 року становить до 16 червня 2022 року, до дати винесення рішення у справі Соснівським районним судом м. Черкаси; ОСОБА_4 не заперечувала щодо позову та щодо повернення грошових коштів, а навпаки пропонувала варіанти виходу з даної ситуації, відповідно ОСОБА_3 не міг уявити, що необхідно займати позицію оборони в даному процесі та надання цих документів являється необхідним.
Отже, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_4 жодних заперечень з приводу позовних вимог не заявляла, пропонувала мирним шляхом врегулювати даний спір, а також враховуючи той факт, що більшість оригіналів знаходились у ОСОБА_4, ОСОБА_3 не надавав додаткових доказів.
Тому вказані докази були прийняті апеляційним судом, оскільки вони не були подані до суду першої інстанції із об`єктивних причин.
Оскільки договори позики були укладені ОСОБА_3 в інтересах сім`ї на придбання квартири у Республіці Польща, відповідачі мають солідарний обов`язок щодо повернення позичених коштів у позивачів.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі
№ 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 24 травня 2022 року у справі № 333/911/20, від 15 червня 2022 року у справі № 569/7165/19, від 20 липня 2022 року у справі №703/2284/19, від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16, від 03 травня 2018 року у справі №639/7335/15, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 травня 2020 року у справі №756/11048/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц).