ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 826/18089/16
адміністративне провадження № К/9901/50256/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів - Тацій Л.В., Чиркіна С.М.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Бужак Н.П. (головуючий), суддів: Костюк Л.О., Шурка О.І. у справі за позовом Національного банку України (далі - НБУ) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа: Державна фіскальна служба України, про скасування рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
1. Позивач звернувся до суду з позовом у якому просив:
- скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду від 3 жовтня 2016 року №2017 "Про врахування податку на додану вартість при реалізації майна банків, що є предметом застави" повністю.
1.1 На обґрунтування позовних вимог НБУ посилається, зокрема, на статтю 46 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон №4452-VI), у якій вказано, що з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 26 січня 2018 року відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що дії уповноваженої особи Фонду щодо продажу майна банку (у тому числі, що є предметом застави) безпосередньо пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури банку, що охоплюється виключенням стосовно виникнення зобов`язань зі сплати, зокрема, податків передбачених частиною третьою статті 46 Закону №4452-VI.
Ураховуючи те, що банки є платниками податку на додану вартість (далі - ПДВ) до їх ліквідації, суд дійшов висновку про те, що приймаючи оскаржуване рішення про врахування податку на ПДВ при реалізації майна банків, що є предметом застави, відповідач діяв у межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду від 3 жовтня 2016 року №2017 "Про врахування податку на додану вартість при реалізації майна банків, що є предметом застави", з огляду на що відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 квітня 2018 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2018 року та ухвалив нове, яким позовні вимоги задовольнив.
Визнав протиправним та скасував рішення Виконавчої дирекції Фонду від 3 жовтня 2016 року №2017 "Про врахування податку на додану вартість при реалізації майна банків, що є предметом застави".
3.1 Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив із того, що під час тимчасової адміністрації банку або його ліквідації уповноваженою особою Фонду, погашення сум грошових зобов`язань здійснюється у порядку встановленому Законом №4452-VI, при цьому нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час тимчасової адміністрації не здійснюється.
Передбачений Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс, відповідно) загальний порядок сплати податків не поширюється на майно банку після порушення процедури ліквідації банку, а здійснюється з врахуванням черговості задоволення вимог у передбаченому Законом №4452-VI порядку в межах ліквідаційної процедури шляхом заявлення таких вимог уповноваженій особі Фонду. За таких обставин, рішення Виконавчої дирекції Фонду від 3 жовтня 2016 року №2017 "Про врахування податку на додану вартість при реалізації майна банків, що є предметом застави" підлягає скасуванню.
4. Судами попередніх інстанцій встановлено:
4.1 Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 жовтня 2016 року №2017 "Про врахування податку на додану вартість при реалізації майна банків, що є предметом застави" на підставі частини шостої, пункту чотирнадцятого частини п`ятої статті 12, частини першої статті 48, частини третьої статті 52 Закону №4452-VI, статей 184, 185, 200, 202 ПК України, з метою належного виконання неплатоспроможними банками зобов`язань щодо задоволення вимог кредиторів, Виконавча дирекція Фонду вирішила: 1 - "Банки, що перебувають в процедурі ліквідації, при здійсненні реалізації майна, яке є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, до дати виключення їх з реєстру платників ПДВ зобов`язані визначати за операціями з реалізації майна податкові зобов`язання з врахування ПДВ у порядку, визначеному Податковим кодексом України"; 2 - "Вартість/ціна заставленого майна банків, які перебувають на обліку як платники ПДВ, для його реалізації з метою позачергового задоволення вимог заставодержателів, на підставі частини третьої статті 52 Закону, визначається з урахуванням податку на додану вартість"; 3 - "Спрямування коштів для позачергового задоволення вимог заставодержателів за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна банків, що є предметом застави, здійснюється за вирахуванням ПДВ"; 4 - "Розрахунок витрат Фонду, що відшкодовуються заставодержателем здійснюється у відсотковому відношенні до сум, отриманих від реалізації заставленого майна за вирахуванням ПДВ"; 5 - "Департаменту консолідованого продажу та управління активами при винесенні на розгляд дирекції Фонду питань щодо затвердження початкової вартості реалізації майна банків, що є предметом застави, забезпечити відображення вартості майна окремими рядками з врахуванням ПДВ та без врахування ПДВ"; 6 - "Погодження із заставодержателем початкової вартості реалізації майна банків, що є предметом застави, здійснюється без врахування ПДВ"; 7 - "Відділу стратегії та нормативно-методологічного забезпечення та Фінансовому департаменту забезпечити внесення змін до Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11 лютого 2016 року №138, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 березня 2016 року №353/28483, у частині визначення суми, отриманої від реалізації заставленого майна без врахування ПДВ"; 8 - "Департаменту врегулювання неплатоспроможності банків забезпечити доведення цього рішення до відома уповноважених осіб Фонду для врахування в роботі".
4.2 Уважаючи вищезазначене рішення протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм законодавства, з метою відновлення порушеного права, позивач звернувся до суду за захистом з цим позовом.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Фонд звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2018 року.
5.1. На обґрунтування касаційної скарги Фонд зазначив, що ПК України не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу, зокрема, з банків, на які поширюються норми Закону №4452-VI. Кодекс визнає пріоритетність застосування спеціальних норм Закону №4452-VI, закріплених пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень, у частині погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Однак, обов`язок щодо нарахування та декларування податку на додану вартість продовжує діяти і має виконуватись неплатоспроможним банком у порядку, передбаченому Кодексом.
Фонд зазначає, що нарахування та декларування податків і зборів повинно проводитися банками в стані ліквідації згідно з вимогами Кодексу, а питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу регулюються виключно Законом №4452-VI.
У будь-якому випадку відповідно до вимог Кодексу неплатоспроможні банки, які лишаються платниками ПДВ до дати виключення їх з реєстру платників податків ПДВ, зобов`язані нараховувати ПДВ. Проте, погашення таких податкових зобов`язань перед ДФС України відбувається за процедурою не Кодексу, а спеціального Закону №4452-VI.
Закон №4452-VI не звільняє неплатоспроможні банки від необхідності нарахування податків, що передбачена Кодексом, так само як і не звільняє від обов`язку їх сплати, однак встановлює особливий порядок погашення податкових зобов`язань.
Крім того, звертає увагу на те, що в дійсності Фонд відповідно до приписів діючого законодавства здійснює оцінку об`єкту продажу, погоджують з заставодержателем (НБУ) початкову ціну реалізації майна, потім відповідно до вимог Кодексу нараховують на цю ціну ПДВ і здійснюють його продаж.
При цьому порушень прав НБУ, як заставодержателя майна, під час продажу якого нараховується ПДВ, не відбувається, оскільки в результаті в будь-якому випадку він отримує погоджену початкову вартість продажу такого майна, що визначається ним же без ПДВ і не може за будь-яких обставин претендувати на суму самого ПДВ, яке підлягає сплаті до Державного бюджету України. Зменшення такої вартості за рахунок вирахування ПДВ не відбувається.
6. НБУ подав відзив на касаційну скаргу. Зазначає, що згідно частини третьої статті 46 Закону №4452-VI під час здійснення ліквідації, у банку не виникає жодних додатковий зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів, обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
6.1 Уважає, що рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), уважає за необхідне зазначити наступне.
8. ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу (пункт 1.1 статті 1 ПК України).
9. ПК України не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (пункт 1. 3 статті 1 ПК України).
10. Згідно підпункту 14.1.156. пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);
11. За змістом пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
12. Відповідно до статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
13. Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку (пункт 37.2 статті 37 ПК України).
14. Згідно підпунктів 37.3.1, 37.3.3 пункту 37.3 статті 37 ПК України підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є, зокрема, ліквідація юридичної особи; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом.