Постанова
Іменем України
29 червня 2023 року
м. Київ
справа № 487/4873/20
провадження № 61-13351св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2022 року в складі судді Бобрової І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року в складі колегії суддів Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі також - відповідачі) про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 07 березня 2018 року вона позичила ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 370 000,00 доларів США, які він зобов`язувався повернути у строк до 01 липня 2020 року, про що ними у присутності двох свідків було складено договір позики у простій письмовій формі. Однак позику відповідач ОСОБА_2 у визначений у договорі строк не повернув.
Під час укладання договору позики ОСОБА_2 перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 і позичені кошти використовував в інтересах сім`ї. Тому позивач вважала, що сума позики та похідні суми мають бути стягнуті солідарно з обох відповідачів.
Позивач просила суд стягнути з відповідачів солідарно борг за договором позики - 370 000,00 доларів США, а також за прострочення повернення позики суму трьох процентів річних в сумі 1 581,32 доларів США та пеню - 6 325,47 доларів США.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечували, зазначаючи, зокрема, що договір позики не укладався, грошові кошти від ОСОБА_1 не отримувалися.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що наявні у матеріалах справи докази не доводять наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 за наявними у справі доказами. Апеляційний суд вважав висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 правильним, оскільки досліджені судом докази у сукупності не дають підстав вважати, що між позивачем як кредитором та відповідачем ОСОБА_2 як позичальником був укладений саме договір позики. Тобто, позивачем не доведено, що відповідачами були порушені відповідні права позивача як кредитора (позикодавця), про які вона заявляла у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 грудня 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року.У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2022 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16 та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 211/292/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 520/14535/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18. Крім того, зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У травні 2023 року представник відповідачів - адвокат Лазько С. В. надіслав через систему "Електронний суд" до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку із цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
У червні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лазько С. В. подав клопотання про долучення доказів у справі.
Зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки Верховний Суд здійснює касаційний перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі документів (доказів), наявних у справі на час постановлення оскаржуваних рішень.
Фактичні обставини, встановлені судами
Звертаючись до суду із позовом у цій справі позивач посилалася наукладання 07 березня 2018 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 у присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договору позики, за яким ОСОБА_2 отримав від неї у позику 370 000,00 доларів США строком на 800 днів, які зобов`язувався повернути до 01 липня 2020 року.
Допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили, що ставили свої підписи на договорі позики, але у їх присутності гроші не перераховувалися.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 03 листопада 2020 року № 20-1187/1188, складеного судовим експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Осипчуком А. В. за заявою ОСОБА_1 на підставі тільки вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_2, які були надані позивачем, договір позики є оригіналом, який виконаний без допомоги копіювальних чи електронних засобів; підпис у договорі позики виконаний самим ОСОБА_2, а не іншою особою.
За висновком почеркознавчої та технічної експертизи документів від 25 листопада 2020 року № 342/367, складеним судовим експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Калтишевим О. В. за заявою ОСОБА_1 на підставі тільки вільних зразків підпису ОСОБА_2, які були надані позивачем, будь-яких ознак монтажу у договорі позики не виявлено; підпис в графі позичальник від імені ОСОБА_2 у договорі позики виконаний ОСОБА_2 ; штрихи підпису від імені ОСОБА_2 у договорі позики виконані рукописним способом - пишучим приладом, кульковою ручкою, барвником чорного кольору; підпис від імені ОСОБА_4 у договорі позики виконаний ОСОБА_4 ; підпис від імені ОСОБА_5 у договорі виконаний ОСОБА_5 .
У висновку комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 07 жовтня 2021 року № 17427/21-34/17428/21-33/17429/21-32/29320/29321/21-33, складеного експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ) зазначено таке.
Підпис у графі позичальник від імені ОСОБА_2 у договорі позики від 07 березня 2018 року виконаний рукописним способом за допомогою пишучого приладу - кулькової ручки, спорядженої пастою чорного кольору, без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_2, який міститься у договорі позики від 07 березня 2018 року, у графі "Позичальник", - виконаний ОСОБА_2 .
У досліджуваному договорі позики, спочатку був виконаний підпис від імені ОСОБА_2, потім надрукований текст документа, після чого у графи тексту були внесені рукописні записи і підписи від імені ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Договір позики було виготовлено за допомогою монтажу, шляхом використання чистого аркушу паперу, який вже містив підпис від імені ОСОБА_2 .
Експертами констатовано неможливість відповісти на питання чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в графі позичальник в договорі позики в той час, яким датований документ, а у разі неспівпадіння - встановити фактичний час виконання підпису. Зазначене викликане відсутністю дозволу суду на вирізання штрихів рукописних записів та підписів у всіх наданих на дослідження документах, а також застосування інших руйнівних методів.
Також експерти зазначили про неможливість відповісти на питання чи виконаний підпис у графі позикодавець від імені ОСОБА_1 та підписи від імені свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у договорі позики від 07 березня 2018 року в той час, яким датований документ, а у разі неспівпадіння, встановити фактичний час виконання підписів. Зазначене викликано відсутністю у експертів впроваджених у судову практику України методик із встановлення абсолютного часу нанесення штрихів записів та підписів, виконаних чорнилами.
Експертами не виявилось можливим встановити також час виконання друкованого тексту договору позики і встановити чи відповідає час його друкування даті, яка зазначена у ньому, оскільки на даний час методика по встановленню часу (періоду часу) друкування текстів документів за допомогою знакосинтезуючого пристрою з лазерною технологією друку, шляхом вивчення змін у часі властивостей барвної речовини (тонера) в судово-експертній практиці України відсутня, а також з причин неможливості встановити індивідуалізуючі часові ознаки експлуатаційного походження, у зв`язку з тим, що документ піддавався штучному зістаренню.
У результаті дослідження наданого на експертизу договору позики, для відповіді на питання - чи піддавався документ штучному зістаренню, за допомогою мікроскопу "ZEISSStemsi 508" та відеоспектрального компаратора "Foster+FreemenVSC 8000 (у різних умовах освітлення), було встановлено, що: лицьова сторона аркуша має жовтіший відтінок забарвлення на відміну від його зворотної сторони, оскільки виступаючі волокна паперу цієї сторони аркуша мають жовте забарвлення; частина паперу вище першої верхньої горизонтальної лінії згинання, яка має більш жовтий відтінок, відрізняється за інтенсивністю люмінесценції в УФ-зоні спектру (має більш темне світіння); на поверхні паперу спостерігається пожолобленість, заломи та зморшки аркуша; барвна речовина підпису від імені ОСОБА_2 хоча і має блиск, характерний для паст кулькових ручок, але в його штрихах присутня тьмяність, а колір барвної речовини має нехарактерний для паст кулькових ручок сіруватий відтінок; в друкованому тексті наявне розтріскування та обсипання барвної речовини в його знаках. При цьому, ознаки дії високих температур, які призводять до оплавлення частинок тонеру, що унеможливлює проведення подальшого дослідження по встановленню послідовності виконання реквізитів - відсутні.
Встановлене свідчить про те, що на досліджуваний документ - договір позики, датований 07 березня 2018 року, здійснювався вплив сторонніх факторів (дія сильного природного опромінення - дія сонячних променів, та/або штучного опромінення - УФ-променями, та інш.), не властивих для звичайних умов зберігання документа. Тобто, договір позики піддавався "штучному зістаренню", а саме впливу сторонніх факторів (дії жорстокого опромінювання) не властивих для звичайних умов зберігання документів.
У глибоких частинах штрихів підпису від імені ОСОБА_2 відсутні мікрочастинки тонеру, що з`являються в процесі друку тексту, на відміну від прилеглих до нього ділянках. Відсутність в глибоких частинах штрихів підпису від імені ОСОБА_2 в графі "Позичальник" мікрочастинок тонеру, на відміну від прилеглих до нього ділянок, пояснюється тим, що до виконання цього підпису, аркуш паперу не проходив через вузол друкуючого пристрою, оскільки, при проходженні паперу через заряджений ролик лазерного принтера, він отримує позитивний заряд та притягує тонер, що має відповідно негативний заряд, внаслідок чого мікрочастинки цього тонера залишаються на поверхні паперу. Але після виконання тексту договору позики поверх вже існуючого на папері підпису від імені ОСОБА_2 частинки тонера не змогли потрапити в заглиблені місця штрихів цього підпису, так як перенос тонера у заглиблені місця погіршується внаслідок слабкої електропровідності таких місць, що обумовлено електрографічною технологією друку. Встановлене свідчить про те, що підпис від імені ОСОБА_2, який в документі міститься в графі "Позичальник", був виконаний на чистому аркуші паперу, ще до друкування тексту у договорі позики.
Договір позики, датований 07 березня 2018 року, був виготовлений за допомогою монтажу, шляхом використання чистого аркушу паперу, який вже містив підпис від імені ОСОБА_2 (позичальника), поверх якого був надрукований текст документа, після чого виконані записи і підписи від імені ОСОБА_1 (кредитора), ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (свідків).
У провадженні слідчого відділу Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження № 12020155030000710 від 03 жовтня 2020 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень передбачених частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358, частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України. Відповідач ОСОБА_2 визнанинй потерпілим у цьому провадженні. Досудове розслідування триває.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Відповідно до вимог статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Стаття 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, чи надавав інший з подружжя згоду на укладення договору позики (постанови Верховного Суду: від 16 лютого 2022 року у справі № 520/6471/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 348/2263/19).
Подаючи даний позов ОСОБА_1 посилалася на укладення 07 березня 2018 року між нею та ОСОБА_2 за присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договору позики, за яким ОСОБА_2 отримав від неї в борг 370 000,00 доларів США, який він зобов`язувався повернути до 01 липня 2020 року. При цьому оскільки даний правочин був вчинений під час перебування позичальника у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3, а позика використана в інтересах сімї, то дані особи як подружжя несуть солідарну відповідальність перед позивачем за договором позики.