Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 463/4858/14-ц
провадження № 61-868св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2022 року у складі судді Жовніра Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні спільним майном.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником 58/100 ідеальних часток будинку АДРЕСА_1, інші 42/100 цього будинку належать відповідачці ОСОБА_2 .
Незважаючи на неодноразові заперечення з боку позивача, відповідачем було самовільно захоплено частину горища спільного будинку та проведено реконструкцію, облаштовано там жилі приміщення без дозволу позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості користуватись частиною належного йому майна.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні спільним майном зупинено до залучення правонаступника.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2019 року замінено первісного позивача ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_1 .
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву, в якій зазначала, що вона є власником 53/100 ідеальних частин будинку АДРЕСА_1, а 47/100 ідеальних частин житлового будинку належить відповідачу ОСОБА_2 .
В період 2009-2013 років відповідач самовільно захопила частину спільного майна, а саме горища у житловому будинку, що є у їхньому спільному користуванні, та самовільно провела реконструкцію частини горища і облаштувала в ньому жиле приміщення без визначеного чинним законодавством України письмового дозволу попереднього позивача ( ОСОБА_3 ), внаслідок чого позивачка позбавлена реальної можливості повноцінно користуватися частиною майна, належного їй на праві спільної сумісної власності.
Зазначає, що її батько ОСОБА_3, який до смерті у 2018 році проживав у спірному будинку, не надавав письмової згоди на проведення на горищі будинку надбудови мансарди чи його реконструкції.
З огляду на вказане просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні спільним майном, а саме горищем будинку АДРЕСА_1, шляхом демонтажу самовільно збудованих стін житлової надбудови мансарди на горищі будинку.
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, в якій просила встановити порядок користування горищем, розташованим у будинку
АДРЕСА_1, виділивши у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по загальної площі горища з розташуванням над квартирами, які належать на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, за варіантом відповідно до висновку експерта.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2
в 2008 році за усної згоди ОСОБА_3, співвласника будинку АДРЕСА_1, який в подальшому надав згоду від 07 серпня 2018 року, було зведено стіну на горищі будинку на площі, яка відповідає частці у праві спільної часткової власності. Проте, на сьогоднішній день існує спір про користування спільною площею горища, а відтак єдиним способом вирішити конфлікт є встановлення порядку користування спільним майном в судовому порядку на підставі варіантів, які будуть запропоновані судово-будівельною експертизою.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні спільним майном, а саме горищем будинку АДРЕСА_1, шляхом демонтажу самовільно збудованих стін житлової надбудови мансарди на горищі будинку по АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи позов про усунення перешкод в користуванні спільним майном та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про встановлення порядку користування спільним майном, суди попередніх інстанцій виходили з того, що горище є допоміжним приміщенням, призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку та повинне перебувати в загальному користуванні. Поділ горища не відповідає ані часткам сторін, ані по загальної площі горища з розташуванням над квартирами.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року зупинено виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року до закінчення їхнього перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічний позов задовольнити та встановити порядок користування нежитловим приміщенням - горищем, розташованим в будинку АДРЕСА_1 за варіантом, визначеним судово-будівельною експертизою, а саме: виділити в межах огороджуючих конструкцій у користування ОСОБА_2 - 35,89 кв. м, та ОСОБА_1 -
69,28 кв. м, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 13 702,00 грн.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, провадження № 61-24395св18, від 05 жовтня 2022 року у справі № 486/2032/20, провадження № 61-13949св21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, оскільки згідно з ухвалою про призначення справи до розгляду, розгляд останньої був призначений на 05 грудня 2022 року, проте апеляційний суд розглянув справу 15 грудня 2022 року. Також апеляційним судом безпідставно відхилено клопотання сторін про відкладення розгляду справи 05 грудня 2022 року.
Крім того, не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем влаштовано стіну на горищі без згоди іншого співвласника. Суди не взяли до уваги, що власноруч складена
ОСОБА_3 07 серпня 2018 року заява про те, що він не заперечує проти влаштування житлової кімнати на мансардному поверсі, була лише письмовим підтвердженням для суду наявності усної домовленості, яка існувала на момент спорудження стіни.
Судами не враховано, що стаття 358 ЦК України регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим, виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Судами попередніх інстанцій належним чином досліджені наявні в матеріалах справи докази та надано їм відповідну правову оцінку.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив від представника ОСОБА_2 - адвоката Максиміва В. І., в якому останній зазначав, що у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 визнала, що її батько надавав згоду на поділ горища, проте така згода була ним відкликана. Вважає, що останній відмовився від своєї заяви через вплив ОСОБА_1 . Також зазначає, що оскільки існує спір про користування спільною площею горища, мирно його вирішити не вдається, тому єдиним способом вирішити конфлікт є встановлення порядку користування спільним майном в судовому порядку на підставі запропонованого судово-будівельною експертизою варіанту.
Також у березні 2023 року до Верховного Суду надійшли заперечення
ОСОБА_1 на відповідь на відзив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 належало на праві спільної часткової власності 53/100 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на будинок № ЛЖ2785, виданого Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 26 лютого
2009 року, договору дарування частини будинку, посвідченого Четвертою Львівською державною нотаріальної контори 03 жовтня 2009 року за реєстровим № 2-2575.
Інші 42/100 частки цього будинку належать на праві спільної часткової власності відповідачці ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні спільним майном зупинено до залучення правонаступника.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2019 року замінено первісного позивача ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником 53/100 ідеальних частин будинку АДРЕСА_1 .
Також судами установлено, що сторонам на праві спільної сумісної власності належить горище, розташоване в будинку АДРЕСА_1 .
З листа Інспекції державного Архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 15 листопада 2013 року №7/13-6-7224 вбачається, що в ході проведеної 15 листопада 2013 року перевірки встановлено, що
ОСОБА_2 є співвласником житлового будинку на АДРЕСА_1, в період 2009-2011 років (згідно наданих письмових пояснень) самовільно здійснила реконструкцію даного будинку шляхом влаштування житлової кімнати на мансардному поверсі площею 29,9 кв. м (вимуровано стіни з газобетону) без належним чином розробленої та затвердженої проектної документації.
Згідно з висновком експерта №008/22 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи по цивільній справі №463/4858/14-ц, складеного ТОВ "Гал-Світ" 11 березня 2022 року, площа горища житлового будинку АДРЕСА_1 в межах зовнішніх огороджуючих конструкцій становить 105,17 кв. м. При розрахунку площі горища як можливого мансардного поверху, його площа становить 87,6 кв. м. Загальна площа горища житлового будинку АДРЕСА_1 в межах огороджуючих конструкцій над квартирою ОСОБА_2 становить 35,89 кв. м площі горища, а ОСОБА_1 - 69,28 кв. м. Встановити порядок користування з розрахунку теперішнього розташування поділу горища вказаного будинку можливо. Теперішнє розташування поділу горища житлового будинку АДРЕСА_1 не відповідає поділу по частці у зв`язку із недостачею ОСОБА_2 13,835 кв. м. Теперішнє розташування поділу горища вказаного житлового будинку не відповідає поділу в частках 53/100 частин ОСОБА_1 та 47/100 частин ОСОБА_2 у зв`язку із недостачею ОСОБА_2 10,68 кв. м. Оскільки ОСОБА_2 користується меншою площею горища житлового будинку, ніж відповідає часткам чи 47/100, то їй може бути сплачена грошова компенсація ОСОБА_1 в сумі 17 749,00 грн при врахуванні користування горищем в частках по 1/2, а при частках згідно правовстановлюючих документів - 13 702,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення порядку користування спільним майном
Відповідно частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.